Представництво прокурора у судовому процесі (32350)

Посмотреть архив целиком

ПЛАН


ВСТУП

1. Правові підстави представництва прокурором інтересів громадянина або держави в суді

2. Форми представництва прокурора у цивільному процесі

3. Представництво прокурора в адміністративному судочинстві

4. Участь прокурора у господарському судочинстві

ВИСНОВКИ

Практичне завдання

Список використаної літератури


ВСТУП


Вступаючи 1995р. до Ради Європи, Україна взяла на себе ряд зобов'язань, серед яких — обов'язок реформувати судову та правоохоронну систему і привести функції та повноваження органів прокуратури до стандартів держав— членів Ради Європи.

Зважаючи на необхідність виконання взятих Україною обов'язків та зобов'язань щодо рефор­мування прокуратури, Генеральною прокурату­рою України у 2006р. розроблено проекти зако­ну «Про знесення змін до Конституції України» та нової редакції Закону «Про прокуратуру». При розробленні цих законопроектів було враховано як досвід європейських країн, так і особливості розвитку нашої країни. У зазначених докумен­тах однією із функцій прокуратури пропонується передбачити захист прав і свобод людини та гро­мадянина, державних і суспільних інтересів, а та­кож представництво їхніх інтересів у судах у ви­падках, визначених законом. Це викликало дискусії серед експертів Ради Європи, які висловили дум­ку, що загальний захист прав людини не є сферою діяльності прокуратури.

При цьому основна компетенція прокурорів розглядається в більшості країн у межах кримі­нальної сфери. Питання здійснення прокуратурою повноважень поза сферою кримінального пе­реслідування є актуальними для багатьох держав Європи, але загальноприйнятих стандартів та норм статусу прокурора в адміністративній, цивільній, господарської сферах не існує. Прокурори окремих держав можуть втруча­тися у розгляд судових справ, які стосуються дій підлітків або недієздатних осіб чи осіб з обмеженою спроможністю захищати свої власні права, тобто у визначених законом особливих ситуаціях з урахуванням статусу сторони у справі (Бельгія, Чехія, Угорщина, Нідерланди, Португалія, Іспа­нія, Латвія, Литва, Словаччина). Це свідчить про те, що діяльність прокурора поза межами кримі­нального судочинства у тій чи іншій формі існує практично в усіх країнах, що необхідно врахову­вати у ході приведення законодавства України до європейських стандартів.

Таким чином, хоча дотепер немає за­гальноприйнятих норм, відображених в офіційних документах, щодо можливості існування повноважень прокурорів у некримінальній сфері, у тому числі щодо захисту прав і свобод громадян, їх існу­вання не заперечується, зокрема шляхом здійснен­ня представництва в суді.

Прокурор — особливий суб'єкт некримінального процесу, і його участь у господарському, цивільному, адміністративному судочинстві зумовлена необхідністю виконання функції представ­ництва інтересів громадянина або держави у ви­падках, передбачених законом (ч. 2 ст. 45 ЦПК, статті 2, 29 ГПК, ч. 2 ст. 60 КАС України). Тобто функція представництва інтересів у суді є для органів прокуратури конституційною.

Участь прокурора у зазначених процесах є необхідною для захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, дотримання законності у суспільстві, злагодженого функціонування дер­жавного механізму в умовах властивого демократії поділу влади. Втім внаслідок недосконалості чин­ного процесуального законодавства існує багато проблем, пов'язаних із цим інститутом, які потре­бують невідкладного вирішення, оскільки від успі­шного виконання прокуратурою функції пред­ставництва інтересів громадянина або держави у суді залежить становлення правової держави, не­від'ємним, якщо не основним, атрибутом якої є утвердження законності та верховенства права.Історія розвитку представництва прокурора у цивільному та господарському судочинстві відображає історію становлення національного процесу й участі в ньому прокурора від нагляду за законністю цивільного, арбітражного (госпо­дарського) процесу через участь у розгляді справ до представництва у суді інтересів громадянина або державних чи суспільних інтересів. Участь прокурора в адміністративному судочинстві є но­велою національного законодавства.1

1. Правові підстави представництва прокурором інтересів громадянина або держави в суді


Визначаючи правову природу представницт­ва прокурора поза межами кримінального судо­чинства, необхідно виходити із сутності інституту прокуратури як органу, який здійснює функцію охорони закону, державно-правових відносин. Вступаючи у цивільний, адміністративний, господарський процес, прокурор стає його учасником і підпорядковується тим правилам, які регулюють процесуальну діяльність суб'єктів цього процесу­ального права, але цей факт є внутрішнім стосов­но того, що прокурор перш за все — представник державного органу, який виконує правозахисну функцію.

Відповідно до Конституції України (статті 121—123) прокуратура є організаційно само­стійним державно-правовим інститутом влади, який не належить до жодної з її гілок (ст.6). Пред­ставляючи в суді інтереси громадянина або держа­ви, прокурор реалізує винятково конституційні положення, закріплені в статтях 3, 13 Основного Закону, відповідно до яких держава зобов'язана забезпечувати захист прав і свобод громадян, а та­кож усіх суб'єктів права власності та господарю­вання.

Однак не можна ототожнювати статус проку­рора зі статусом представника у процесі. Відно­сини між представником і довірителем засновані на договорі доручення або законі. Представник для викання своїх обов'язків наділяється відповідними повноваженнями і не може виходити за межі цих повноважень, якщо не одержить на це спеціально­го дозволу. Зовсім інше процесуальне становище займає прокурор. Завданням прокурора при роз­гляді справ у суді є дотримання прав і законних інтересів держави, винесення судом законних і обґрунтованих рішень. Виконую­чи свої функції, прокурор керується відповідним процесуальним та іншим законодавством.

Усі види представництва в суді, які закріплені поточним процесуальним законодавством, передба­чають в обов'язковому порядку правові відносини між представником і особою, яку він представляє. Прокурор же діє від імені державного органу — прокуратури, на яку законодавством покладені представницькі функції. Для підтвердження своїх повноважень у господарському судочинстві прокуророві не по­трібно надавати судові ніяких документів (довіре­ностей), оскільки він виконує обов'язки, що надані йому законом. Його діяльність може бути віднесена до представництва, яке є самостійним інститутом процесуального права, бо саме Основний Закон є правовою підставою участі прокурора в процесі.

Конституція та чинні процесуальні кодекси передусім не конкретизують, коли прокурор може представляти в суді інтереси громадянина або держави. Норма п. 2 ст. 121 Основного Зако­ну (як і ч. 2 ст. 45 ЦПК, ч. 2 ст. 60 КАС України) є відсильною, тобто зазначені випадки повинні пе­редбачатись у відповідних законодавчих актах. Конституційний Суд України у своєму рішенні від 8 квітня 1999р. № З-рп/99 (справа про участь прокурора в арбітражному процесі) не дав офіційного тлумачення пункту 2 ст. 121 Конституції України, зокрема слів «у випадках, визначених законом». Однак це необхідно, адже і в Законі України «Про прокуратуру» має бути чітка відповідь на це питання. Практично передбачити у відповідних законодавчих актах усі випадки, коли прокурор може представляти в суді інтереси громадянина або держави, неможли­во, адже як громадянин, так і держава беруть участь у численних правовідносинах, які регла­ментуються різними нормативними актами. Кон­ституційне положення щодо випадків, визначе­них законом (пункт 2 ст. 121), варто розглядати як підстави представництва у суді інтересів гро­мадянина або держави, які мають бути закріп­лені у ЦПК, ГПК та КАС України.

З питанням про початок процесу пов'я­зані й проблеми визначення процесуального ста­тусу прокурора у суді (під час розгляду спра­ви). На процесуальне становище прокурора значний вплив має організаційний принцип судо­чинства — здійснення правосуддя тільки судом. Це виключає можливість наділення прокурора владними повноваженнями в процесі. Він не може давати судові які-небудь вказівки, визна­чати будь-яку поведінку. Найбільш цілеспрямо­ваний вплив на формування процесуального статусу прокурора у суді мають функціональні принципи судочинства: диспозитивність, зма­гальність, рівноправність сторін. Отже, підтри­муючи в суді заявлені позовні вимоги, проку­рор є рівноправною стороною процесу. Проте він не перестає бути представником органу, який здійснює нагляд за дотриманням Консти­туції і законів України.

Під час участі в розгляді судом справи про­курор користується правами у такому ж обсязі, як і інші учасники судового процесу, і не має перед ними переваги чи привілеїв. Він не приймає рішень у справі, а лише висловлює судові свою пропозицію щодо вирішення спору. Рішення у справі ухвалює суд, який має право погодитись або не погодитись із пропозицією прокурора щодо вирішення спору. Таким чином, представництво прокурором у суді інтересів інших осіб не супере­чить принципу рівності сторін та не є тиском на суд, проти чого застерігають спостерігачі Ради Європи.

Як зазначено у підсумковому документі 6-го засідання Конференції Генеральних проку­рорів Європи, яке відбулося 29—31 травня 2005р. в Будапешті, завдання прокурорів, які виходять за межі кримінальної сфери, є корис­ними і обґрунтованими, та рекомендовано «прийняти рішення щодо необхідності надання прокурорам повноважень вживати заходів, які виходять за межі кримінальної юрисдикції. У даному аспекті представницька діяльність органів прокуратури України відповідає принципам, що діють у країнах—чле­нах Ради Європи.2


Случайные файлы

Файл
25669-1.rtf
80374.doc
73067-1.rtf
47120.rtf
101897.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.