Правова організація працевлаштування громадян (31576)

Посмотреть архив целиком













Реферат на тему:


«ПРАВОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ

ГРОМАДЯН»












Київ 2007 р.


План


І. Вступ.

1. Поняття зайнятості населення. Правове регулювання

працевлаштування громадян України;

  1. Методи використання і управління робочою силою:

  2. Поняття та функції служби зайнятості України;

ІІ. Міжнародні правові акти про зайнятість.

1. Перший етап - Міжна­родна конференція праці;

2. Нормотворча діяльність МОП;

3. Міжнародні акти після Другої світової війни: «досягнення повної

зайнятості»;

  1. 1968 р. - Хартію про професійне навчання;

ІІІ. Державні гарантії права на вибір виду зайнятості в Україні

  1. Реєстрація та облік громадян, які звертаються за сприян­ням у працевлаштуванні;

  2. Деякі гарантії для випускників вищих навчальних закладів;

3. Порядок забезпечення матеріальних та процесуальних гарантій

громадянам, які втратили роботу в колективних підприємствах,

громадянам, зареєстрованим у державній службі зайнятості як таким,

що шукають роботу та особам, які зареєстровані на загальних

підставах;

ІV. Поняття працевлаштування та його правові форми

  1. Працевлаштування громадян, які самостійно прибули з іншого регіону;

  2. Оплата праці осіб, зайнятих на оплачуваних громадських роботах;

  3. Заходи щодо сприяння добровільному переселенню громадян і членів їх сімей з виді­ленням відповідних матеріальних ресурсів;

  4. Оформлення працевлаштування;

V. Поняття безробітного і його правове становище

1. Виплата допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги;

2. Період професійного перенавчання;

3. Набуття статусу безробітного;

4. Поняття безробітного і його правове становище;

VI. Висновок

VII. Список використаної літератури


Вступ: Поняття зайнятості населення. Правове регулювання

працевлаштування громадян України


Вирішення соціальних та економічних проблем, які в су­часних умовах стоять перед Україною, значною мірою зале­жить від того, чи будуть забезпечена кожна працездатна лю­дина роботою, мобілізовані її можливості по підвищенню ак­тивності як працівника і господаря. Виконувана працівником робота повинна відповідати інди­відуальним якостям людини. У разі невідповідності роботи особистим нахилам працівника така невідповідність протягом якогось часу тамуватиметься зусиллями волі. Але перенапруженість організму обов'язково відіб'ється на настрої працівни­ка, продуктивності його праці. Трудова і особливо творча активність працівників залежить також від їх здібностей, нахилів та можливостей. Формулу тру­дової активності можна висловити як поєднання трьох чин­ників: потрібно, можу і хочу. За відсутності хоча б одного з чинників активна трудова діяльність не відбудеться, навіть при застосуванні до працівника різних заходів заохочення, закли­каючи його до сумлінності, до виконання обов'язку.

Авторитарні методи використання і управління робочою силою, що базувались на пануванні державної власності і зрівнялівці, порушили природну мотивацію і стимули до праці. Працівника зовсім не цікавили результати його праці, бо пла­тити йому попередньо встановлений розмір грошової суми, яка результатів праці не відбивала. Зате усі були забезпечені робо­тою. Вважалося, що роботи вистачить на всіх. Більш того, про­мислові підприємства постійно відчували потребу в робочих кадрах. І така потреба вважалась не недоліком економіки, а навпаки, перевагою, що створювала передумови розвитку і роз­квіту держави. Така офіційна державна політика в сфері зайнятості була близька і зрозуміла багатьом мільйонам трудящих, була осно­вою соціального оптимізму. Вона настільки створювала впев­неність у завтрашньому дні, що про нього сьогодні можна було й не думати.

Відсутність зацікавленості в праці вимагала від держави, яка володіла усіма засобами виробництва, пошуків різноманітних стимулів до праці, активізації трудової діяльності. З цією ме­тою проводилось соціалістичне змагання, працівників приму­шували брати соціалістичні зобов'язання, створювались пра­вові перешкоди у звільненні з роботи з ініціативи працівника, встановлювались негативні правові наслідки при частій зміні місця роботи.

Методологічною основою усіх вживаних державою заходів була марксистсько-ленінська теорія, згідно з якою працівник при соціалізмі є власником усіх засобів виробництва, і ставлен­ня до цих засобів як до власних створює особливий вид відно­син працівника з підприємством, яке виступало як роботода­вець. Вважалося, що це відносини співдружності і взаємодопо­моги. Якщо ж і виникали якісь конфлікти, то вони вважались наслідком недостатньої свідомості, бо соціальна база для ви­никнення конфліктів між співвласниками засобів виробництва була відсутня.

Відповідно до ст. 1 цього Закону зайнятість — це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб, і така, що приносить їм доход у грошовій або іншій формі. Зайнятість громадян, які проживають на території Ук­раїни, забезпечується державою шляхом проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення їх потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулюван­ня створення нових робочих місць і розвитку підприємництва. Громадяни вільно обирають види діяльності за умови, що вони не заборонені законодавством. Така діяльність може бути не пов'язаною з виконанням оплачуваної роботи. Вільно оби­раються також професія та місце роботи відповідно до своїх здібностей. Примушення до праці в будь-якій формі не допус­кається, за винятком випадків, що визначені законодавством. Добровільна незайнятість громадян не є підставою для притяг­нення їх до адміністративної або кримінальної відповідальності. Основні принципи державної політики зайнятості населен­ня проявляються у забезпеченні рівних можливостей усім гро­мадянам незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, віку, політич­них переконань, ставлення до релігії в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і суспільних по­треб; сприянні забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганні безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для роз­витку підприємництва, координації діяльності у сфері зайня­тості з іншими напрямами економічної і соціальної політики на основі державної та регіональних програм зайнятості, співро­бітництві професійних спілок, асоціацій та спілок підприємців, власників підприємств або уповноважених ними органів у взає­модії з органами державної виконавчої влади в розробці, реа­лізації та контролі за виконанням заходів, спрямованих на за­безпечення зайнятості населення; міжнародному співробітництві у розв'язанні проблем зайнятості населення, включаючи пра­цю громадян України за кордоном та іноземних громадян в Україні.

Служба зайнятості в Україні утворена Постановою Кабіне­ту Міністрів України від 21 грудня 1990 р. № 381 «Про створен­ня державної служби зайнятості України». Постановою Кабі­нету Міністрів України від 24 червня 1991 р. № 47 затверджено Положення про державну службу зайнятості. Цим Положен­ням державна служба зайнятості визнана централізованою струк­турою спеціальних органів, утворених для комплексного вирі­шення питань регулювання зайнятості населення, професійної орієнтації, працевлаштування і соціальної підтримки тимчасо­во непрацюючих громадян.

Державна служба зайнятості складається з Центру зайня­тості Міністерства праці та соціальної політики України, цент­ру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, район­них, міжрайонних, міських і районних у місті центрів зайнятості. До складу служби зайнятості входять також центри про­фесійної орієнтації, навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри тру­дової реабілітації населення.

Місцеві центри зайнятості та інші органи державної служ­би зайнятості підпорядковуються Міністерству праці України та відповідним органам місцевої державної адміністрації.

Громадяни мають право на безплатне сприяння державної служби зайнятості. За сприянням у працевлаштуванні можуть звертатися усі незайняті громадяни, які бажають змінити місце роботи, працевлаштуватися за сумісництвом чи у вільний від навчання час. Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку гро­мадян, які шукають роботу, і безробітних, виплата допомоги по безробіттю, а також умови надання матеріальної допомоги в період професійної підготовки та перепідготовки визначені Положенням, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 578. Правові норми про зайнятість населення поширюються на громадян України, іноземних громадян і осіб без громадян­ства, що постійно проживають в Україні, якщо інше не перед­бачено законодавством. Якщо міжнародним договором або уго­дою, укладеною Україною, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством про зайнятість, то застосову­ються правила міжнародних договорів і угод.

Зайнятість населення є проблемою не тільки національною, а й міжнародною.






Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.