Право земельного сервітуту (31451)

Посмотреть архив целиком












Реферат

на тему

«Право земельного сервітуту»




План


1. Право сервітуту за римським правом

2. Право земельного сервітуту в Україні

3. Правовий режим земельних сервітутів

4. Обмеження щодо використання земельних ділянок




1. Право сервітуту за римським правом


Право сервітуту має давню історію, яка виходить безпосередньо з часів класичного римського права. Якраз у ті часи були розроблені поняття і принципи сервітуту, більшість з яких не втратила значення і тепер. За римським правом сервітутом вважалося право на чуже майно, що знаходилось у користуванні і належало певному суб'єкту.

Земельний сервітут за своїм змістом становить різновид права на чуже майно. Він невіддільний від права власності, оскільки відносини сервітуту – це відносини власника і третіх осіб стосовно використання останніми об'єкта власності (майна). Право сервітуту, в його розумінні як сервітуту земельною, розвивається в останній час в Україні, супроводжуючи розвиток права власності па землю. І звичайно, право приватної власності має на цей розвиток найбільш суттєвий вплив.

Безумовно, і до цього існували права, подібні за змістом (але не на правовій основі) з сервітутом (право проходу, проїзду по земельній ділянці користувача). Але право сервітуту відносно земель, що знаходяться в приватній власності, інститут, невідомий земельному праву останніх десятиліть. Тому проблеми земельного сервітуту виділяються в окремі розділи дисципліни «Земельне право», без вивчення яких важко зрозуміти деякі сучасні наукові положення.

Отже, у римському праві виділялось два види сервітутів: особисті і майнові. Особисті сервітути перебували в користуванні майном індивідуально визначеним суб'єктом (особою). За римським правом було чотири види особистих сервітутів:

користування, надане виключно одній особі, – цей сервітут полягав у користуванні майном лише однією особою і в особистих цілях;

узуфрукт був набагато ширшим і включав у себе не лише право користування, але й право привласнення вигоди від майна, тобто право одержувати із майна користь, яка виникає чи добувається з нього внаслідок його природних властивостей;

право користування житлом – даний сервітут був схожий за змістом з двома попередніми, але лише стосовно житла;

право користування чужими рабами чи тваринами – цей сервітут являв собою наймання рабів чи тварин.

Схожість особистого сервітуту можна знайти в сучасних законодавчих актах права користування майном. Але користування майном у сучасному розумінні з сервітутом не асоціюється і становить самостійний вид прав.

Майновий сервітут установлюється на одній земельній ділянці з мстою одержання вигоди (користі) для іншої (сусідської) земельної ділянки.

До майнових сервітутів відносяться два основних види:

це різновидність сервітутів, що належать спорудам. Виконуючи вимоги даного сервітуту, одна споруда повинна давати вигоду іншій. Наприклад, встановити опору для стіни чи надати можливість зливання дощової води з даху: земельні ділянки в даному випадку мали значення «службових» відносно будинків;

«сільський» земельний сервітут існував для земельних ділянок без будівель, або ці будівлі існували для обслуговування земельної ділянки.

Вигода цього виду сервітутів одержувалась або із поверхні землі (1), де установлено сервітут, або із продуктів, добутих із землі (2).

1. Сервітути, що проявлялися в одержанні вигоди із поверхні землі, були такими:

право користування існуючою дорогою чи вулицею для проходу чи проїзду. Ширина дороги (вулиці) визначалась для кожного конкретного випадку;

право ходити, переносити вантажі і їздити верхом по чужій землі. Даний сервітут міг бути обмежений у будь-якому з трьох видів користування;

право проїзду і прогону худоби, але без визначення будь-якої конкретної дороги. Однак, установлюючи цей інститут, можна було визначити конкретний напрям, але не більше цього.

До сервітутів, що містять можливості одержувати продукти, відносяться:

а) водні сервітути. їх змістом було забезпечення доставляння води на земельну ділянку за кошти земельної ділянки, обтяжених таким сервітутом. Розрізнялось декілька водних сервітутів:

право користування водою земельної ділянки, обтяженої сервітутом, і пов'язане з цим право проходу і проїзду по ділянці до води;

право влаштування водопою на чужій ділянці для своєї худоби;

б) сервітути, що Надають їх власнику право вигону худоби для випасання на чужій ділянці;

в) сервітути, що надають право вирубки лісу, видобування крейди, піску, вапна і каміння.

Існував також вид сервітуту, що давав право для проведення водопроводу через чужу ділянку. У такому разі сервітут дозволяв проводити воду лише для потреб ділянки власника сервітуту, а не для будь-якої іншої мети. Незважаючи на всю різноманітність сервітутів, у римському праві всі вони володіли певними подібними властивостями, що об'єднували їх в один інститут. Перш за все вони являли собою право на чуже майно і тому володіли низкою майнових прав за римським правом, зокрема:

право сервітуту не можна було перенести на іншу особу чи земельну ділянку, на користь якої сервітут установлювався, тобто сервітут був невідчужуваним;

неможливо було перенести і просте здійснення права за сервітутом;

сервітут був неподільним.

Як і всяке право, сервітут мав особливі підстави виникнення. Майнові сервітути могли одержувати лише власники чи добросовісні володарі земельної ділянки або будівлі, на користь яких установлювався сервітут. Якщо ж земельна ділянка, для якої встановлювався сервітут, належала декільком власникам, то право сервітуту відносилось до кожного з них. Сервітут не існував до тих пір, поки хоча б один із власників його не придбав. Переважною підставою виникнення сервітутів у римському праві було установлення їх правомочною особою. Виникали вони також і внаслідок давності існування. Особою, що мала право встановлювати сервітут, був власник майна, яким даний сервітут обтяжувався. Аналогічно з придбанням сервітуту, якщо майном на правах власності володіли декілька осіб, усі вони були зобов'язані встановити сервітут для його виникнення.

До способів виникнення сервітуту відносились договір, успадковане розпорядження власника майна – відмова, а також судове рішення. Придбання сервітуту з урахуванням давності було установлено з метою захисту права сервітуту від можливості зникнення доказів даного права з часом. У цьому випадку вважалося, що довгочасне здійснення права замінює докази щодо правомірного виникнення даного права.

Серед підстав придбання сервітуту через давність було продовження здійснення сервітуту впродовж тривалого часу. Для доказування права в даному випадку було необхідне посвідчення початку і кінця реалізації права сервітуту, а також посвідчення здійснення сервітуту. Наскільки дії власника сервітуту були достатніми для доказування його існування, визначав суддя в кожному конкретному випадку.

Наступні підстави, пов'язані з придбанням сервітуту, мали розповсюдження в основному на особисті сервітути. Оскільки для сервітуту було встановлено, що він не може бути відчужений і заміна особи чи майна, на користь якої встановлено сервітут, неможливі, то ці обставини диктували і особливості припинення сервітуту. Тому вважалось, що втрата майном чи особою свого сервітуту веде до ліквідації права сервітуту.

Для майнових сервітутів існувало декілька винятків із даного загального правила. У випадку, коли сервітут належав відразу декільком власникам, у разі втрати одним із них свого сервітуту сам сервітут не ліквідовувався, а продовжував діяти в «зменшеному» вигляді у решти власників.

Серед підстав ліквідації сервітуту були:

знищення майна, обтяженого сервітутом, – як фізичне, так і вилучення його із громадянського обігу;

поєднання права власності і сервітуту в одній особі;

припинення життя особи – суб'єкта особистого сервітуту чи майна – для майнового сервітуту. У тому випадку, коли сервітут залишався спадкоємцям, він уважався не успадкованим старим, а розпочатим новим сервітутом. Ліквідовувався сервітут також і внаслідок вилучення земельної ділянки, на користь якої він був установлений.

Припинення сервітутів виникало і за волею власника сервітуту, або шляхом укладення договору з власником майна, обтяженого сервітутом, чи внаслідок невикористання сервітуту. В такому випадку для речових сервітутів їх припинення наступало після двох років невиконання. Ця умова не застосовувалась до «городських» сервітутів. Якщо ж здійснення сервітуту було періодичним, наприклад, раз у рік, то для такого сервітуту наслідки його припинення наставали за загальним правилом після 20 років невикористання.

Захист права сервітуту за римським правом провадився спеціальним позовом. Позивачем у даному позові був для майнових сервітутів власник чи добросовісний володар земельної ділянки, для якої встановлювався сервітут.

Приводом для позову служило повне чи часткове порушення сервітуту, яке полягало у повному чи частковому перешкоджанні використання сервітуту відповідачем. Позов був спрямований на усунення порушення і відшкодування збитків. Таким чином, інститут сервітуту за римським правом являє собою достатньо розвинену і різнобічну в проявах правову конструкцію.


Случайные файлы

Файл
94785.rtf
99883.rtf
10002.rtf
240-2554.DOC
51275.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.