Право власності на житло за новим ЦК (31436)

Посмотреть архив целиком

Реферат

ПРАВО ВЛАСНОСТІ НА ЖИТЛО


План


  1. Визначення поняття «житло».

  2. Житловий будинок як об'єкт права власності.

  3. Садиба як об'єкт права власності

  4. Квартира як об'єкт права власності

  5. Права власника житлового будинку, квартири

  6. Література


Визначення поняття «житло»


Визначення поняття «житло» міститься у ст. 379 ЦК. Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного про­живання в них.

Найважливішою ознакою житла є придатність його для постійного проживання фізичних осіб у ньому. Придатне для проживання житло утворює житловий фонд України (ст. 4 ЖК УРСР). Не вважаються житлом окремі виробничі приміщення, вагончики, підвали, сараї, гаражі, пересувні контейнери тощо.

Житло є місцем постійного проживання особи. Під місцем проживання розуміється житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гурто­житок, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово (ч. 1 ст. 29 ЦК). Отже, поняття «місце проживання» є більш широким порівняно з поняттям «житло», оскільки житлом є лише місце постійного проживання фізичної особи. Тому гуртожиток, готель тощо визнаються житлом, якщо фізична особа постійно в них проживає.

Придатність житла для проживання передбачає відповідність його будівельним, архітектурним, санітарним тощо нормам.

Відповідно до Положення про порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання, затвердженого Постановою Ради Міні­стрів УРСР від 26 квітня 1984 р. № 189 (далі — Положення), обстеження стану жилих бу­динків державного і громадського житлового фонду провадиться не менше одного разу на п'ять років. На підставі матеріалів обстеження стану жилих будинків житлово-експлуата-ційн: організація визначає будинки, що відповідають санітарним і технічним вимогам, і складає про це відповідний акт, який затверджується керівником вказаної організації.

Якщо під час обстеження стану жилих будинків буде виявлено невідповідність санітарним і технічним вимогам цих будинків (жилих приміщень), яку можливо і доцільно усуну­ти шляхом проведення капітального ремонту, житлово-експлуатаційна організація вирішує в установленому порядку питання про проведення такого ремонту.

В разі неможливості або недоцільності проведення капітального ремонту житлово-експлуатаційна організація вносить до виконкому відповідної місцевої ради пропозицію про визнання жилого будинку (жилого приміщення) таким, що не відповідає вказаним вимогам і є непридатним для проживання. Якщо жилий будинок (жиле приміщення) визнано вико­навчим комітетом місцевої ради невідповідним санітарним і технічним вимогам та непри­датним для проживання, цей виконком вносить до виконавчого комітету обласної, міської ради пропозицію про використання цього будинку (приміщення) в інших цілях або про знесення будинку. Виконавчий комітет обласної, міської ради розглядає подані матеріали і приймає рішення про використання непридатного для проживання жилого будинку (жило­го приміщення) в інших цілях або про знесення цього будинку (п.п. 3-5 зазначеного По­ложення). Різновидами житла відповідно до ЦК є: житловий будинок, садиба, квартира.


Житловий будинок як об'єкт права власності


Житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.

Житловий будинок — це будівля капітального типу, споруджена з дотриманням ви­мог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання (ст. 380 ЦК). Житловим будинком капітального типу є будівля зі строком служби від 30 до 150 років (згідно з Єдиним класифікатором житлових будинків). Житловий будинок має містити обладнані квартири (квартиру) та допоміжні приміщення. Допоміжні приміщення — це приміщення житлового будинку, призначені для забезпечен­ня експлуатації будинку чи житлового будинку побутового і культурного обслуговування населення за місцем проживання (Додаток 1 до наказу Держжитлокомунгоспу України від 31 грудня 1991 р. № 135 « Про затвердження Положення про систему технічного обслуго­вування, ремонту та реконструкції жилих будівель в містах і селищах України»).

Будинок може знаходитися у власності різних суб'єктів цивільних відносин. ЦК окремо згадує у якості власника будинку житлово-будівельний (житловий) кооператив, вказуючи, що будинок, споруджений або придбаний таким кооперативом, є його власністю. При цьому член житлово-будівельн^го (житлового) кооперативу має право володіння і користуван­ня, а за згодою кооператив} — і розпоряджання квартирою, яку він займає в будинку кооперативу, якщо він не викупив її (ст. 384 ЦК).


Садиба як об'єкт права власності


Садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, бага­торічними насадженнями.

У разі відчуження житлового будинку вважається, що відчужується вся садиба, якщо інше не встановлено договором або законом.

Садиба — це земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями (ст. 381 ЦК). Як слідує з цього визначення, садиба є складним майновим комплексом, який включає земельну ділянку, житловий будинок, допоміжні приміщен­ня, багаторічні насадження тощо. Житловий будинок садибного типу складається із житло­вих та допоміжних (нежитлових) приміщень. Допоміжними приміщеннями будинку мо­жуть бути: передпокій, кухня, коридор, веранда, вбиральня, комора, приміщення для автономної системи опалення, пральня тощо. На присадибних земельних ділянках, крім житлових будинків, розміщуються господарські будівлі (сараї, хліви, літні кухні, гаражі, майстерні, вбиральні тощо) та споруди (колодязі, вигрібні ями, навіси, огорожі, ворота, хвіртки, бруківка тощо). До прибудов належать: прибудовані житлові кімнати та допоміжні приміщення (тамбури, веранди, кухні, комори, ванні кімнати, вбиральні тощо).

Багаторічними вважаються насадження, які мають вегетативний цикл більш ніж два роки.

Оскільки садиба є складним майновим комплексом, то у разі відчуження житлового будинку відчужується вся садиба, якщо інше не встановлено договором або законом.


Квартира як об'єкт права власності


Квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та при­датне для постійного у ньому проживання.

Власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку нале­жать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

Допоміжні приміщення, відповідно до пункту 2 ст. 10 Закону України «Про приватиза­цію державного житлового фонду», стають об'єктами права спільної власності співвласни­ків багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією гро­мадянами квартир, що засвідчується єдиним документом — свідоцтвом про право власнос­ті на квартиру. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій. Власникам квартир немає необхідності ство­рювати з цією метою об'єднання співвласників багатоквартирного будинку.

Власник неприватизованої квартири багатоквартирного будинку є співвласником допо­міжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир.

Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, ула­штування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміж­них приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності (Рішення Конституційного Суду України від 02.03.2004 р.). Тому перебудова та добудова житлових приміщень здійснюється за спільною згодою усіх власни­ків квартир у багатоквартирному житловому будинку.

Однак наявність у особи права спільної власності на частку у спільному майні багато­квартирного будинку зовсім не свідчить про можливість власників квартир окремо від са­мої квартири розпорядитися своєю часткою у спільному майні будинку. Перехід допоміж­них приміщень та приміщень загального користування до набувача відбувається разом з квартирою.

Власники квартир багатоквартирного будинку спільно беруть участь у витратах на його утримання у частці, яка є пропорційною розміру квартири, яка є їхньою приватною влас­ністю.


Права власника житлового будинку, квартири


Використання житла є цільовим. Тому власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва (частина 1 ст. 383 ЦК).

Схоже положення міститься також у ст. 6 ЖК УРСР, відповідно до якої жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Надан­ня приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється.


Случайные файлы

Файл
115982.rtf
2053.rtf
22643.rtf
91102.rtf
90565.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.