Політично-правова теорія Жана Бодена (30725)

Посмотреть архив целиком

План


Вступ

Розділ 1. Історичні передумови становлення культури Відродження

Розділ 2. Загальна характеристика правової та політичної думки у середні віки. Особливості політичних та правових вчень епохи Відродження і Реформації

Розділ 3. Жан Боден

Висновки



Вступ


Актуальність теми дослідження. Безумовно, політичні і правові ідеї епохи Ренесансу та Реформації лягли в основу всіх подальших державно-правових розробок теорії держави і права.

Отже, актуальність теми полягає у необхідності глибше вивчити тему, яка винесена в заголовок даного реферату.

Обєктом дослідження є політично правова теорія, автором якої є видатний французький мислитель Жан Боден.

Результати дослідження можуть бути використані при викладанні навчальних дисциплін, „Історія політичних та правових вчень”, „Теорія держави і права” та ін.



Розділ 1. Історичні передумови становлення культури Відродження


Ренесанс у Західній Європі (від франц. Renaissance - Відродження) охоплює період від останньої третини XIII ст. до кінця XVI ст., а в Англії він тривав ще й на початку XVII ст. За досить короткий, порівняно з середньовіччям, час закладено і підвалини нового етапу в історії світової культури, серед яких — реалістична й гуманістична художня творчість, секулярне світобачення, уявлення про свободу і гідність людської особистості.

Філософська думка Відродження створює нову, пантеїстичну в засадах картину світу. В ній немає місця для ідей божественного творіння, Бога ототожнено з природою, природу й людину обожнено.

Яскравою рисою філософії Відродження був антропоцентризм. Людина традиційно була важливим об'єктом філософського аналізу й неодноразово в історії філософії ставала центральною ланкою в системі зв'язків універсуму. Гуманістична філософія Відродження цікавиться передусім земним призначенням людини. Розпад феодальних устоїв права й моралі, нестабільність, широкий спектр нових суспільних відносин, напружена драматична боротьба класів і станів, зіткнення приватних інтересів — ці обставини сприяли активній участі кожного громадянина в суспільному житті відкрили простір для енергійної особи. Це «пробудження самотності духу» Гегель вважав провідною рисою Відродження.

Багато хто з діячів Відродження бачить умовою формування нового типу культури цілковитий розрив з культурою середньовіччя. Петро Рамус, критик схоластики й реформатор логіки, впевнено стверджував, що «протягом одного сторіччя ми побачили більші успіхи в науці, ніж наші предки за всі попередні чотирнадцять віків». Не уникла критики класична старовина. Історик Леон Леруа писав у XV ст.: «Ніколи в минулому не було сторіччя, коли б культура й вільні мистецтва досягли такої досконалості, як тепер. За останні сто років не тільки стали очевидними речі, перед тим сховані у пітьмі неуцтва, але й відкрито невідомі древнім нові моря, нові землі, нові типи людей, законів, звичаїв, нові трави, дерева, мінерали, зроблено нові винаходи: книгодрукування, артилерія, компас...».

Три винаходи визначили обличчя нової епохи: друкарський верстат, компас і артилерія. Результатами їх застосування були поширення й примноження знань, великі географічні відкриття, ріст національних монархій, що за півтора сторіччя створили європейський світ.


Розділ 2. Загальна характеристика правової та політичної думки у середні віки. Особливості політичних та правових вчень епохи Відродження і Реформації


На протязі середніх віків політичні та правові ідеї, погляди змінювалися та розвивалися. В цьому процесі можна відзначити три значні етапи. Перший, який належить до кінця V ст. середини XI ст., характеризується тим, що державність спочатку організується у великі, але доволі слабо інтегровані монархії, а пізніше розпадається на конгломерати роздроблених політичних утворень. Другий етап — період середини XI ст. — початку XV ст. Для цього періоду є типовими централізовані станово-представницькі монархії, рецепція римського права та формування "міського" (магдебурзького) права. Третій етап (XV–XVI ст.), державність якого характеризується переважно абсолютними монархіями. Особливості розвитку державно-правового життя на цих етапах мали суттєвий вплив на особливості та динаміку середньовічної політико-правової думки. Глибокий відбиток на її розвиток, як і на все тодішнє інтелектуальне життя, накладало християнство і церква. На противагу античному світогляду твориться теологічний світогляд. Античний світогляд грунтувався на двох базових засадах: 1) споконвічний порядок природи є основа універсально діючого, об'єднуючого всіх воєдино права; 2) людський розум є орган надійного пізнання права. Християнська релігія поставила під сумнів і відкинули обидві ці засади. На противагу їм вона висунула тезу про створення світу богом із нічого і вчення про божественне одкровення, яке переходить межі того пізнання, яке здійснює розум, що сприяло поглибленню ірраціоналізму середньовічного релігійного світосприйняття.

Другою ідеологічною конструкцією, яка мала визначальний вплив на зміст і формування політико-правових поглядів у цю епоху, є теоретична модель (схема) соціального розшарування суспільства. Спершу, схема Августина з його поділом людей на два розряди: пануючих і підлеглих, володарів і рабів; пізніше її витіснила тричленна модель соціальної структури: воїни, клірики та трудівники.

Визначальною для розвитку правових та політичних вчень вказаного періоду є і боротьба між світською та духовною владою за панівне становище. Власне, однією з центральних проблем політико-юридичних знань в цей період є питання про те, яка влада (організація) повинна мати пріоритет: духовна (церква) чи світська (держава). Ідеологами першої були Августин, Тома Аквінський, другої — Данте, Марсілій Падуанський, Вільям Оккам. Важливо також відзначити, що, незважаючи на ці суперечності, непохитною залишалася монархічна ідея, саме вона належить до найбільш значимих і стійких компонентів політико-правової свідомості середніх віків, хоча і вона змінювалася на протязі розглядуваного періоду.

В цілому, правова свідомість середньовіччя, як і тодішня політична ідеологія, головним джерелом таких ключових понять, як справедливість, право, законодавство, мали Біблію, хоча це джерело не перекрило впливу на середньовічну правову думку етико-юридичних поглядів давньої Греції та Риму. Разом з тим, вона мала ряд своїх, тільки їй притаманних рис. Наприклад, середньовічна правова думка заперечувала, що і на суспільстві лежить вина за вчинення злочину окремою особою, не визнавала обмеженої осудності людини, відкидала можливість допущення помилок суддями тощо. Вона вважала, що справедливість зобов'язує застосовувати до винних тільки два крайніх заходи: або жорстоке покарання у повному обсязі, або помилування. У правосвідомості тогочасного суспільства присутня повага до закону, переконаність в його безперечності, віра в його фундаментальне значення для нормального людського співжиття.

Відродження і Реформація — найбільш значні і знамениті події пізнього західноєвропейського середньовіччя. Термін "Відродження", введений в літературний обіг приблизно в середині XVI ст., на початках означав факт воскресіння, відновлення в духовній культурі тих видатних досягнень античної цивілізації, які були втрачені в епоху середньовіччя. Нині цей термін, не втративши свого початкового значення, трактується більш широко — він охоплює увесь той комплекс змін, які відбуваються в Європі в цей період, — це формування національної державності, криза римсько-католицької церкви та ортодоксальної релігії, яку вона відстоювала, формування антисхоластичного типу мислення і гуманістичної, антропоцентричноорієнтованої системи світоглядних і етичних цінностей, розквіт опертого на ідею гуманізму мистецтва тощо.

Слово-заклик "Реформація" дещо ранішого походження, ніж термін "Відродження". Вже в XIV–XV ст. воно часто фігурувало у тогочасних ідеологів, які висловлювали за його допомогою думку про необхідність вдосконалювати, покращувати церкву, світські порядки, правові інститути тощо. Пік реформаційного руху припадає на XVI ст. Якщо першою країною, з якої починається Відродження, була Італія, то центром Реформації була Німеччина. Тим спільним, що об'єднує Відродження і Реформацію в один соціокультурний феномен, є зміщення у сторону секуляризації суспільної свідомості, критика офіційної церкви та існуючих суспільно-політичних інституцій. Разом з тим, ці дві події мають і суттєві відмінності між собою. Лейтмотив Відродження — гуманізм, тобто визнання самоцінності, неперехідної значимості людської гідності, всього багатства творчих проявів індивіда, як вищого життєвого блага. Відродження прагнуло перетворити існуюче суспільство, трансформувати його в розумне і гуманне суспільство, яке б не потребувало політико-правових та ідеологічних інститутів, що протистоять йому. Воно було спрямоване проти середньовікової схоластики і догматизму, що сковували людський розум, проти всяких заборон на вільний і самостійний пошук істини. Натомість, провідна тенденція Реформації була спрямована на відновлення у початковій чистоті християнської релігійності. Для Реформації дуже показова обов'язковість жорсткого підпорядкування людини громаді, її ідеологічні концепції розроблялися у формі строгих "закритих" доктрин, як кодифіковані релігійно-політичні програми, які підлягали беззаперечному прийняттю і виконанню. "Реформація — це чітко і однозначно сформульована система істин, впроваджувана в життя. Тому за неї можна було і померти, і вбити". Релігійна нетерпимість для найбільш яскравих представників Реформації характерна не менше, ніж для представників римо-католицької церкви.


Случайные файлы

Файл
64408.rtf
32433.rtf
143923.rtf
96903.rtf
153102.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.