Основи теорії держави і права (30019)

Посмотреть архив целиком

РОЗДІЛ I. ОСНОВИ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА.


Тема 1. Загальні положення про державу і право


Держава є формою організації суспільного життя, системою соціального управління, що забезпечує цільність суспільства, його нормальне, стабільне функціонування. В теорії держави і права існують різноманітні концепції виникнення держави (теологічна, патріархальна, договірна, психологічна, органічна, космічна, теорія насильства).

Термін “держава” в юридичній літературі тлумачиться по-різному.

До основних ознак держави відносять: суверенітет, територіальне розселення населення, наявність апарату управління і примусу, здатність збирати податки та інші.

Основні напрямки діяльності держави, що характеризують її призначення у суспільстві, називають функції держави. Залежно від поділу влади, ролі в управлінні суспільством, сфери впливу та сфери здійснення, терміну виконання функції держави поділяють на зовнішні та внутрішні.

Кожна держава має відмінний від інших держав спосіб організації та здійснення політичної влади. Цей спосіб називають формою держави.

Поняття форми держави розкривається в характеристиці трьох її елементів: форми правління, форми державного устрою, політичного режиму.

Форма державного правління – це організація найвищих органів державної влади та порядок утворення їх.

За формою правління всі держави поділяються на республіки (парламентські, президентські, змішані) і монархії (абсолютні, конституційні, теократичні та інші).

Форма державного устрою – територіальні або національно-територіальна організація держави з відповідним розподілом влади.

За цією ознакою розрізняють прості держави (унітарні) та складні (федерації, конфедерації).

Політичний режим – це сукупність способів та методів здійснення політичної влади. Видами політичного режиму є демократичний, авторитарний та тоталітарний.

Для здійснення своїх завдань і функцій кожна держава створює різноманітні організації. Така система всіх державних організацій, що беруть участь у здійсненні завдань і функцій держави, називається її механізмом.

Систему державних органів, які наділені державно-владними повноваженнями, називають апаратом держави.

До системи державних органів України належать: законодавчі, глава держави, виконавчі органи, що поділяються на вищі, центральні, місцеві (обласні й районні, міст Києва й Севастополя, районів у місті Києві й Севастополі державні адміністрації на чолі з головами цих адміністрацій та їх відділи й управління, а також адміністрації державних підприємств і установ); виконкоми і голови сільських, селищних, міських рад.

До апарату належать також органи регіонального самоврядування, система судових органів та контрольно-наглядові органи (прокуратури, державні інспекції).

Історія української державності складна і суперечлива. На території нашої Батьківщини існували і занепадали різні держави: рабовласницькі, держави північного Причорномор’я, Русь, Галицько-Волинська держава, Литовсько-Руська, Річ Посполита, Запорізька Січ, держава Б.Хмельницького, Гетьманщина, українська державність 1917-1921рр, Радянська Україна.

Незалежна держава Україна виникла в результаті віковічних державотворчих шукань українського народу, його волевиявлення та в умовах розпаду СРСР. 24 серпня 1991 року Верховна Рада УССР прийняла Акт проголошення незалежності України, який був підтверджений Всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 року.

Держава, як регулятор суспільних відносин, встановлює загальнообов’язкові правила поведінки і забезпечує їх дотримання та здійснення у повсякденному житті. Такі правила поведінки називаються нормою права. Сукупність норм права характеризують поняття право.

До основних ознак права можна віднести: системність; загальнообовязковий суспільний характер; взаємозвязок норм права, які складаються в правові інститути, галузі права; визначеність та закріпленість в нормативно-правових актах. Норми права обовязково встановлюються, санкціонуються, гарантуються і забезпечуються державою та її органами. Норми права формулюються у вигляді прав та обовязків.

Функції права - це основні напрямки його впливу на суспільні відносини. Вони діляться на загально-соціальні і спеціально-юридичні.

До загально-соціальних функцій впливу права на суспільні відносини належать: гуманістична, організаторсько-управлінська, інформаційна, оціночно-орієнтаційна, ідеологічно-виховна, гносеологічна.

До спеціально-юридичних функцій права відносять: регулятивну (статичну й динамічну) та охоронну.

Джерело (форма) права – це спосіб зовнішньої форми вираження права, його організація в належну юридичну оболонку.

До джерел права відносять нормативний договір, нормативний акт, правовий звичай, судовий чи адміністративний прецедент.



Тема 2. Загальна характеристика права України.


Кожне суспільство потребує регулювання відносин між його членами, охорони та захисту їх.

Регулювання і охорона суспільних відносин здійснюється за допомогою соціальних норм.

Соціальні норми – це загальні правила поведінки людей у суспільстві, які є результатом діяльності його певної частини або всього суспільства і забезпечуються різними засобами впливу.

Призначення соціальних норм полягає в упорядкуванні поведінки суб’єктів, що забезпечує системність і певне передбачення розвитку суспільних відносин.

Соціальні норми регулюють поведінку, що має соціальний характер, пов’язану з взаємовідносинами між людьми, їх об’єднаннями, суспільними відносинами. Саме цим соціальні норми відрізняються від норм технічних, медичних, біологічних та ін.

Основними нормами соціальних норм є: моральні, звичаєві, правові, корпоративні, політичні.

Особливим видом соціальних норм є норми права. Сукупність норм права характеризують поняття право.

До основних ознак права України можна віднести: системність; загальнообовязковий суспільний характер; взаємозвязок норм права, які складаються в правові інститути, галузі права; визначеність та закріпленість в нормативно-правових актах. Норми права обовязково встановлюються, санкціонуються, гарантуються і забезпечуються державою та її органами. Норми права формулюються у вигляді прав та обовязків.

Поняття системи права характеризується єдністю усіх чинних юридичних норм держави та їх розподілом за галузями та інститутами. Правова система має свою структуру. Первинною ланкою системи права є норма права. Правові норми обєднуються в інститути прав - систему юридичних норм, що регулюють певну групу однорідних відносин, що складають особливу частину галузі права.

Галузь права – це сукупність правових норм, що становлять самостійну частину системи права та регулюють однорідну сферу суспільних відносин.

Основними галузями сучасного права України є державне (конституційне), адміністративне, фінансове, земельне, цивільне, трудове, сімейне, кримінальне, цивільно-процесуальне, кримінально-процесуальне, виправно-трудове право.

Джерела права – це способи вираження та закріплення правових норм. Розрізняють такі джерела права: правовий звичай (правила поведінки, що склались історично), прецедент (рішення судів по конкретних справах), нормативно-правові акти (письмові документи, в яких закріплено загальнообовязкові правила поведінки, що забезпечуються державою); конституція, закони та підзаконні акти (укази, постанови, розпорядження, статути, правила, інші акти).

Верховна Рада України видає закони і постанови, Президент – укази. Органи виконавчої влади України такі нормативно-правові акти: кабінет Міністрів – декрети і постанови; керівники міністерств і відомств – інструкції, вказівки, нормативні накази; місцеві ради народних депутатів – рішення і нормативні ухвали; виконавчі комітети місцевих рад – рішення, а керівники їх управлінь і відділів та керівники обласних і районних держадміністрацій – нормативні накази; адміністрація державних підприємств. Установ, організацій – нормативні накази і інструкції.

Чинність нормативно-правових актів поширюється не тільки на громадян України, а й за деякими обмеженнями – на іноземців, осіб без громадянства, які перебувають на території України (винятки лише для дипломатичних представників і деяких інших осіб).

Елементарною часткою права є норма права. Це обовязкове, формально-визначне правило поведінки загального характеру, що у встановленому порядку приймається, змінюється, відміняється та забезпечується відповідними державними органами у межах їх компетенції.

У будь-якій державі існує та постійно розвивається значний масив правових норм. Ця обставина робить доцільним і необхідним поділ їх на певні види.

Так, за функціональною спрямованістю норми права поділяються на:

а) регулятивні;

б) правоохоронні.

За предметом правового регулювання на норми державного, цивільного, адміністративного і інших галузей права.

Галузеві норми поділяються на матеріальні і процесуальні.

Існують інші види норм права відповідно інших ознак.

Норма права складається з диспозиції (частина норми, де зазначаються права та обовязки субєктів), гіпотези (частина норми, де зазначаються умови здійснення диспозиції) та санкції (частина норми, де зазначаються заходи примусу у випадку, передбаченому диспозицією).

Втілення у життя правил поведінки здійснюється у процесі реалізації норм права. Особливою формою реалізації норм права є застосування норм права – це один із видів державної діяльності, завжди має активний творчий характер і здійснюється у певних процесуальних формах. Застосування норм права існує у так званих стадіях правозастосування:


Случайные файлы

Файл
20991-1.rtf
175722.rtf
3976-1.rtf
15435-1.rtf
96219.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.