Реферат


Теорія держави і права


На тему:



Поняття і визначення норми права. Правотворчість



ЗМІСТ


1. Норма права.

2. Правотворчість

Список літератури


1. Норма права


Поняття і класифікація соціальних норм. Соціальні норми – загальні правила поведінки людей, колективів, соціальних груп; правила поведінки в суспільстві.

Класифікація соціальних норм:

  1. За способом встановлення і забезпечення.

Норми моралі – правила поведінки, засновані на уявах про справедливість, несправедливість, добро, зло, честь, совість, які виникнули в суспільстві і були забезпечені силою суспільної думки.

Звичаї – правила поведінки, що склалися історично і дотримувались у силу звички (традиції, етикет).

Норми права – встановлені або санкціоновані державою загальнообов'язкові, формально-визначені, типізовані правила поведінки, що дають учасникам регульованих відносин суб'єктивні права і юридичні обов'язки, що покладені на них.

Корпоративні норми – норми, вироблені організаціями корпоративного типу (партіями, громадськими організаціями) і підтримані владою суспільних об'єднань.

Релігійні норми – правила, встановлені різними віросповіданнями й обов'язкові для віруючих (Старий Завіт, Новий Завіт, Коран, Сунна, Талмуд, Авеста, релігійні книги буддистів, даосів тощо).

  1. За змістом сфери регульованих відносин.

  1. Політичні норми – норми у сфері політики, тобто правила боротьби за владу.

  2. Організаційні норми – регулюють організаційні питання.

  3. Естетичні норми – норми, що регулюють поняття краси.

  1. За способом утворення.

Норми, що носять стихійний характер.

Норми, що носять свідомий характер.

  1. За способом закріплення і вираження.

Усні норми.

Письмові норми.

Поняття норми права. Під нормою права розуміється загальнообов'язкове формально-визначене правило поведінки, встановлене і забезпечене суспільством і державою, закріплене й опубліковане в офіційних актах, спрямоване на регулювання суспільних відносин шляхом визначення прав і обов'язків їхніх учасників.

Ознаки норми права:

  1. Норма права закріплює міру свободи волевиявлення і поведінки людини.

  2. Це форма визначення і закріплення прав і обов'язків.

  3. Норма являє собою правило поведінки загальнообов'язкового характеру.

  4. Це формально-визначене правило поведінки.

  5. Норма права є правило поведінки, гарантоване державою.

  6. Вона має якість системності.

Співвідношення права і моралі. Загальні риси права і моралі:

  1. Є надбудовою над економічним базисом.

  2. Мають нормативний зміст.

  3. Є регулятором суспільних відносин.

  4. Реалізуються в більшості випадків добровільно.

  5. Внутрішній гарант реалізації – совість людини.

Відмінні риси права і моралі:

Право виникає разом із державою, а мораль виникла раніш права.

Право складається з норм (правил поведінки), а мораль має більш складну структуру.

Право характеризується конкретністю, визначеністю, а мораль – більш широким змістом.

Право забезпечується можливістю державного примусу, а мораль – звичкою або силою суспільної думки.

Правом заздалегідь реґламентовані конкретно міри і форми примусу, чого немає в моралі.

Право надає всебічну оцінку поведінки лише правопорушника, а мораль – будь-яку поведінку людини.

Право відмирає разом із державою, а мораль залишається в будь-якому суспільстві.

Структура норми права. Структура норми права є логічно погоджений її внутрішній зміст, обумовлений фактичними суспільними відносинами, що характеризується наявністю взаємозалежних і взаємодіючих елементів, реально виражених у нормативно-правових актах.

Структура норми права складається з трьох елементів:

Гіпотеза – елемент структури, що вказує на конкретні життєві обставини (умови) при наявності або відсутності котрих і реалізується норма.

Диспозиція – елемент структури, що містить саме правило поведінки, відповідно до якого повинні діяти учасники правовідносин.

Санкція – елемент структури, що вказує на несприятливі наслідки, що виникають у результаті порушення диспозиції норми права.

Конкретний нормативно-правовий акт не завжди містить усі три елементи структури одночасно. Так, у цивільно-правових актах є гіпотеза і диспозиція, а санкції складають окремі нормативно-правові акти; кримінально-правові акти містять диспозицію і санкцію, а гіпотеза – доля Загальної частини КК.

Види правових норм.

За суб'єктами правотворчості.

  1. Норми права, що виходять від держави (від вищих і місцевих органів державної влади і управління).

  2. Норми права, що виходять безпосередньо від громадянського суспільства (рішення, прийняті на референдумі).

За соціальним призначенням і роллю в правовій системі.

Установчі – норми-принципи (конституційні норми).

Регулятивні – норми-правила поведінки.

а) управомочуючі – надають своїм адресатам право на здійснення будь-яких дій.

б) зобов'язуючі – обов'язок зробити якісь дії.

в) забороняючі – заборона на скоєння будь-яких дій.

Охоронні – норми-стражі порядку.

Забезпечувальні – норми-гарантії.

Декларативні – норми-оголошення.

Дефінітивні – норми-визначення.

Колізійні – норми-арбітри.

Оперативні – норми-інструменти.

За методом правового регулювання.

  1. Імперативні – мають сугубо суворий, владний-категоричний характер, не допускають відхилень у регульованій поведінці (кримінальне, адміністративне право).

  2. Диспозитивні – є присутнім автономний характер, що дозволяє учасникам самим домовитися по будь-якому питанню (цивільне, сімейне право).

  3. Рекомендаційні норми – встановлюють варіанти бажаної для держави поведінки.

За сферою дії.

Норми загальної дії – поширюються на всіх і на всю територію.

Норми обмеженої дії – мають межі, обумовлені територією, часом, суб'єктами.

Локальні нормативні розпорядження – діють у рамках окремих державних, суспільних або приватних структур

За часом.

Постійні (Конституція України).

Тимчасові (Закон про Державний бюджет України на 2000 рік).

За колом осіб.

  1. Діють на усіх, хто підпадає під їхню дію (Конституція України поширюється на всіх громадян України).

  2. Діють на чітко позначену групу суб'єктів (Закон про загальний військовий обов’язок в Україні поширюється лише на осіб чоловічої статі).

Характеристика правового регулювання суспільних відносин. Можна сказати, що правове регулювання – це врегулювання нормами права певних суспільних відносин. З цього витікає, що предметом правового регулювання є те, що регулює право (трудове право регулює трудові відносини). Як правило право регулює певну сферу суспільних відносин.

Предмет правового регулювання – це певні групи суспільних відносин, що входять у сферу правового регулювання. До них відносяться:

Відносини людей щодо обміну цінностями.

Відносини щодо владного управління суспільством.

Відносини щодо забезпечення правопорядку.

Інші правовідносини.

Метод правового регулювання – сукупність прийомів і способів, за допомогою яких право регулює суспільні відносини.

Методи бувають імперативними (характеризується точним дотриманням та субординацією) та диспозитивними (характеризуються можливістю вибору та рівноправністю сторін).

Способи: заборона (не можна робити: вбивати, красти тощо), дозвіл (можна робити: працювати, відпочивати тощо), зобов’язання (повинен робити: берегти природу, платити податки тощо), рекомендування (порада: що і як варто зробити).

Типи: загальнодозвільний (дозволене усе, крім…) і дозвільний (заборонено усе, крім…).

Правовий режим – це особливий порядок правового регулювання, що виражається у певному поєднанні юридичних засобів і створює бажаний соціальний стан і конкретний ступінь сприятливості або несприятливості для задоволення інтересів суб'єктів права

Прикладами правових режимів є протекціонізм, режим найбільшого сприяння тощо.

Методи, способи і типи правового регулювання, а також правові режими є правовими засобами, за допомогою яких держава здійснює цілеспрямований вплив на поведінку людей і суспільні відносини.

Правове регулювання – це цілеспрямований вплив на поведінку людей і суспільні відносини за допомогою правових засобів.


2. Правотворчість


Форма права – це спосіб вираження зовні державної волі, юридичних правил поведінки, спосіб об’єктування правових норм.

Іноді форми зовнішнього вираження норм права називають джерелами права, тим самим ототожнюючи поняття «форми» і «джерела» права. Однак, виходячи з загальноприйнятого значення слова «джерело», як «усякого початку або підстави, кореня і причини, вихідної точки», цей погляд не зовсім вірний, тому що друге поняття ширше першого.

Класифікація джерел права:

Виділяються наступні джерела права:

У матеріальному сенсі – матеріальні умови життя суспільства, що об'єктивно викликають виникнення права, необхідність правового регулювання і певної державної влади.

  1. Матеріальні умови життя суспільства.

  2. Форми власності.

  3. Інтереси людей.

Як джерело пізнання – історичні документи, релігійні погляди, що дійшли до цього часу.

Тексти законів минулого.

Літописи.

Історичні хроніки.

В ідеологічному сенсі.

Правосвідомість.

Правові вчення.

Юридичні доктрини.

Погляди й ідеї.


Случайные файлы

Файл
160156.rtf
156445.doc
159518.rtf
72855.rtf
110284.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.