Ліцензійне провадження (28890)

Посмотреть архив целиком

Міністерство внутрішніх справ України

Одеський державний університет внутрішніх справ

Інститут фінансово-економічної безпеки і права

Кафедра адміністративного права та адміністративної діяльності ОВС












РЕФЕРАТ

на тему:

«Ліцензійне провадження»



Виконала: студентка IІ курсу V групи

Дмитрієва В.В.

Перевірив: викладач кафедри

Беньковський С.Ю.




Одеса 2010



План


Вступ

Поняття та сутність ліцензування

Принципи державної діяльності в сфері ліцензування

Висновок

Список літератури



Вступ


Перехід від адміністративно-командної до ринкової економіки в Україні сприяв формуванню у 90-х роках ХХ століття нового інституту ліцензування, який має потребу в належній правовій основі функціонування.

Правовий інститут ліцензування підприємницької діяльності є відносно новим в українському законодавстві. Його формування сталося на початку 90-х років ХХ століття. Воно було пов'язано з переходом України до ринкової економіки. Саме в цей період назріла необхідність особливого виду державного нагляду за діяльністю підприємців, що займаються різними видами діяльності.

У сучасних умовах розвитку підприємництва в України актуальною є проблема нагляду держави в особі різних органів за діяльністю господарюючих суб'єктів. Цей нагляд переслідує двояку мету.

По-перше, за допомогою нагляду відбувається упорядкування створення та діяльності підприємців. Так, за допомогою нагляду, уникає створення «фірм-одноденок», не здатних відповідати за своїми зобов'язаннями, тим самим держава охороняє права і свободи своїх громадян.

По-друге, держава прагне отримувати дохід для себе і захистити свої права, монополії на найбільш пріоритетні види діяльності.



Поняття та сутність ліцензування


Питання про сутність ліцензування носить дискусійний характер. Одним з найбільш поширених в юридичній літературі поглядів на роль і призначення ліцензування є його розуміння як елемент легітимації підприємницької діяльності.

Інститут ліцензування - досить складна правова освіта. На думку Ж.А. Іонової, ліцензування є формою легітимації підприємництва. Тому, що мова йде про визнання законності повноваження економічного суб'єкта на здійснення певного виду підприємницької діяльності.

Близькою до поняття ліцензування як елемент легітимації підприємництва являється позиція, згідно з якою ліцензування являється однією з умов здійснення підприємництва. Так на думку В. Ф Попондопуло, загальною умовою діяльності підприємця являється його реєстрація, а ліцензування є додатковою умовою і лише в тих випадках, коли того вимагає законодавство.

Досить поширеним є розуміння ліцензування як адміністративно-правового режиму, що властиво вченим - адміністратівістам. Так, Д.Н. Бахрах вважає, що ліцензування - адміністративно-правовий режим, особливий порядок діяльності виконавчої влади, необхідний, перш за все, для забезпечення безпеки". при цьому в дозвільній системі поряд з ліцензуванням також виділятися атестація, акредитація, система видачі прав на керування транспортними засобами і т.д.

О. Олійник визначає ліцензування як правовий режим початку та здійснення окремих, визнаних законодавством видів підприємницької діяльності, що передбачає, по-перше, державне підтвердження та визначення меж права на ведення підприємницької діяльності, по-друге, Державний контроль над здійсненням певного виду підприємницької діяльності і, по-третє, можливість припинення діяльності з особливих підстав органами держави.

У даному визначенні мова йде про право, яке з'являється у підприємця при ліцензуванні, проте не розкривається зміст цього права. Якщо розглядати ліцензування як режим, то це спеціальний адміністративно-правовий режим діяльності органів держави, що допускають початок і здійснення окремих видів діяльності, що вводиться в якості соціально-об'єктивної та правової заходи забезпечення безпеки особистості, суспільства і держави.

Однією з найбільш поширених точок зору є розуміння ліцензування як регулятора в системі державного регулювання економіки.

Незважаючи на те, що багато вчених вказують на значення в сфері державного регулювання економіки, проте розуміють його по-різному.

Іноді в загальному плані без позначення ролі ліцензування в механізмі державного регулювання економіки ліцензування розглядається як адміністративно-правовий регулятор підприємницьких відносин, який має на меті забезпечення нормального співвідношення приватних інтересів комерційної організацій з публічним інтересами суспільства в цілому.

Проте, очевидно, недостатньо вказати, що ліцензування-це регулятор, слід вказати місце ліцензування як елемента в регуляторному механізмі. При вказівці такого місця ліцензування в системі державного регулювання економіки його позначають як метод, форми, способи або засоби дл.

Так, А.Б. Агапов, вважає, що ліцензування є одним з найбільш розповсюджених способів забезпечення загальнодержавних інтересів у сфері приватно-діяльності.

На думку інших учених, ліцензування є одним з основних методів адміністративно-правового регулювання. П.М Пальчук вважає, що ліцензування не є ні підходом, ні зовнішньої формою вираження державного регулювання.

Навряд чи правильно позначають ліцензування як метод або форми регулювання, оскільки ліцензування не є ні підходом, ні зовнішньої формою вираження державного регулювання.

У науковій літературі так само є спроби позначати ліцензування як функції чи форми державного управління.

А.І. Цихоцька вважає, що реальним змістом ліцензування є організаційно-коригуючий вплив держави на керований об'єкт, іншими словами, ліцензування - це одна з функцій державного управління. Але, розглядаючи ліцензування як функцію державного управління, то є одна з найбільш загальних і типових способів впливу держави на господарюючих суб'єктів, автор у даному визначенні не розкриває правового змісту ліцензування.

Більш правильною видається позиція вчених, які позначають ліцензування в якості засобу або способу державного регулювання економіки. Так, Н.А Саниахметова вважає, що ліцензування є одним із засобів державного регулювання підприємницької діяльності . Е.П. Губин відносить ліцензування до адміністративних засобів державного регулювання економіки . Ж. А. Іонова вважає, що за своєю природою ліцензування є мірою прямого адміністративного впливу на господарюючі суб'єкти на відміну, наприклад, від таких економічних регуляторів як податки або митні тарифи, побічно впливає на поведінку особи через інтереси.

Ця точка зору знаходить своє підтвердження в Господарському кодексі України, у ст.12 якого ліцензування названо в якості одного із засобів регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання.

Отже однією з найважливіших характеристик ліцензування є те, що воно є засобом державного впливу на господарську діяльність і використовується в цій якості поряд з іншими засобами державного регулювання економіки.



Принципи державної діяльності в сфері ліцензування


Згідно ст.3 Закону "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" основними принципами державної політики у сфері ліцензування є:

- забезпечення рівності прав, законних інтересів усіх суб'єктів господарювання;

- захист прав, законних інтересів, життя та здоров'я громадян, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави;

- встановлення єдиного порядку ліцензування видів господарської діяльності на території України та визначення його особливостей для окремих видів господарської діяльності, що зумовлені специфікою їх провадження, у законах, що регулюють відносини у відповідній сфері, крім випадків, передбачених частиною другою статті 2 цього Закону;

- встановлення єдиного переліку видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню;

- запровадження ліцензування окремого виду господарської діяльності у разі недостатності інших засобів державного регулювання господарської діяльності, визначених відповідним законом.

Ліцензування не може використовуватися для обмеження конкуренції у провадженні господарської діяльності.

Ліцензія є єдиним документом дозвільного характеру, який дає право на зайняття певним видом господарської діяльності, що відповідно до законодавства підлягає обмеженню.

Стаття 4 Закону "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" визначає повноваження органів державної влади у сфері ліцензування.

Верховна Рада України визначає основні напрями державної політики у сфері ліцензування, законодавчі основи її реалізації.

Реалізацію державної політики у сфері ліцензування здійснює Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважений орган з питань ліцензування, а також органи виконавчої влади, визначені Кабінетом Міністрів України, спеціально уповноважені виконавчі органи рад, уповноважені провадити ліцензування певних видів господарської діяльності.

Розробку та реалізацію державної політики ліцензування телерадіомовлення здійснює Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення.

Відповідно до статті 5 закону спеціально уповноважений орган з питань ліцензування :

- розробляє основні напрями розвитку ліцензування;

- розробляє проекти нормативно-правових актів з питань ліцензування;

- погоджує проекти нормативно-правових актів з питань ліцензування, що розробляються та приймаються органами виконавчої влади;


Случайные файлы

Файл
71782.rtf
143767.doc
13074-1.rtf
112558.rtf
2026.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.