Державобудівнича діяльність Богдана Хмельницького (27334)

Посмотреть архив целиком











Реферат

З історії держави і права України

На тему: ”Державобудівнича діяльність

Богдана Хмельницького".


План


Вступ

Коротка біографія гетьмана

Державна програма

Українська козацька держава Богдана Хмельницького

Українсько-Московський договір Б. Хмельницького 1654 року

Висновки

Список використаної літератури


Вступ


Богдан Хмельницький - творець Української козацької держави. Досягнення Богдана Хмельницького історики часто порівнюють зі здобутками керівника Англійської революції Олівера Кромвеля.

Відомий український історик, філософ і публіцист В. Липинський писав про Б. Хмельницького: “Ми забули вже, що з нації нашої вийшов один з найбільш геніальних мужів Східної Європи, який для України зробив більше, ніж слушно прозваний “Великим” Петро зробив у п’ятдесят літ пізніше для Московщини. Бо Петро Великий тільки реформував готову вже державу, тільки європеїзував готовий татарський державний поміст, який покривав пасивне, стояче й омертвіле в своєму поневоленні московське море. А Богдан Хмельницький творив нову європейську державу і відбудував націю серед гуркоту падаючих румовищ старої, ним же розваленої Речі Посполитої. Він усував ті румовища й одночасно укріплював західну культуру в Україні в обличчю постійної татарської й московської небезпеки зі Сходу - і серед української громади, яка вся від верху до низу носила шаблі при боці, яку ділили глибокі різниці протилежних цивілізаційних впливів і яка кожної хвилини готова була кинутись до оружної боротьби сама поміж собою".

У той же час є й інші оцінки. Наприклад, письменник і громадський діяч ХIХ ст. Пантелеймон Куліш гадав, що діяльність Б. Хмельницького - це “один руїнницький вибух темних соціальних сил, викликаний купкою егоїстів-авантюристів, котрим народні маси послужили тільки знаряддям, “гарматним м’ясом", обдуреним свободолюбними гаслами, а в результаті - руїна України, занепад культурного життя... ”. На думку П. Куліша, “наш квітучий край обернув у пустиню, засипану попелом і засіяну квітками наших предків". [1; c.218] Суперечливу оцінку діяльності Б. Хмельницького дав у своїх поетичних творах і видатний поет Т. Шевченко. Він дорікав Б. Хмельницькому за те, що той віддав Україну під зверхність російського самодержця:


... Ой Богдане!

Нерозумний сину!

Подивись тепер на матір,

На свою Вкраїну,

Що, колисаючи, співала

Про свою недолю,

Що, співаючи, ридала,

Виглядала волю.

Ой Богдане, Богданочку!

Якби була знала,

У колисці задушила,

Під серцем приспала.


Проте в інших рядках Кобзар віддавав шану талантові Б. Хмельницького:


Згадайте праведних гетьманів,

Де їх могили? Де лежить

Остаток славного Богдана?


Про роль гетьмана Б. Хмельницького в українській історії найкраще написав видатний філософ Г. Сковорода:


Будь славен вовік, о муже ізбранне,

Волности отче, герою Богдане! [1; c.219]


Коротка біографія гетьмана


Б. Хмельницький виступив на історичну арену як маловідома людина, але життя дало йому знання людей і обставин. Бувши сином незначного шляхтича, магнатського слуги, він уже за молодих літ пізнав і навчився ненавидіти пиху “королев’ят". Єзуїтська школа в Ярославі навчила його мов і виявила облуду шляхетської освіти. Під проводом батька вправлявся у колонізаторській праці та війні на краю диких піль. Попав у турецьку неволю і два роки перебував у Константинополі, в серці інтриг Орієнту. Вернувшись до батьківського Суботова, вступив до реєстрового війська, ходив у походи проти татар і був свідком усіх змагань козаччини з шляхетським світом. Але не висувався на провідне місце, задовольнявся непомітним становищем чигиринського сотника. Порушили його плани турецької війни, що їх підняв Володислав IV. Він їздив на переговори з королем до Варшави, де козацькі старшини дістали обітницю поліпшення долі реєстрового війська і наказ готуватися до походу. Але магнати зірвали королівські плани і з ще більшою ненавистю взялися нищити козаків. Хмельницькому довелося зазнати тяжких переслідувань від панів, зокрема Чаплинського, що намагався видерти йому батьківський хутір і гнобили його як бунтівника. Врешті він утратив спокій і терпеливість: покинув свій Суботів, подався на Запоріжжя і почав організовувати повстання. Там Хмельницькому вручено гетьманську булаву. Тоді нараз виявився його геніальний талант, що зробив його вождем усієї України. Венецький посол Віміна характеризував його так: “Здається, ніби в ньому міститься два єства - одно діяльне, тверде, віддане правлінню, друге сонне, стомлене, мрійливе". Назверх був він стриманий, простий, ввічливий і приступний для всіх. Але як тільки схвилювався чим-небудб, як вивело його що-небудь з його спокою, несподівано вибухав його вулканічний темперамент, лавина пристрастей, демонічна енергія. Він промовляв з незвичайною силою і експресією, рисував сміливі, величні картини, що чарували і жахали слухача. “Дерев’яніли ми, його слухаючи", - признавалися польські посли. Умів приєднувати собі масу, мав її довір’я і любов, знав, як здобувати з неї енергію, хоробрість і мертвенність. Умів згуртувати коло себе найкращі, найталановитіші одиниці. Свої плани проводив залізною рукою, володарським жестом. У своїй особі скупчив усі прагнення своєї епохи, свого народу. [3; c.183-184]


Державна програма


Повстання почалось узимку 1648 року. Як нам відомо, у цьому році відбулися переможні для Хмельницького битви під Жовтими Водами, під Корсунем та під Пилявцями. Почалась Національно-визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницького. Мета походу гетьмана була не стратегічна, а тільки політична - добитися миру з Польщею. На початковому етапі повстання Хмельницький не мав на меті визволити чи відокремити від Речі Посполитої всю Україну - він лише прагнув добитися від поляків прав і вольностей для козацтва, захистити православну віру. Судячи з його перших листів до польського короля, спочатку він хотів створити автономне князівство з центром у Києві, в якому посади чиновників мала займати українська православна шляхта, а на Запорозькій Січі козаки знову б отримали право обирати ватажків. Але після тріумфального в’їзду в Київ після переможної кампанії 1648 р., коли його вітали міщани, духовенство, академія та простий люд як “другого Мойсея”, визволителя українського народу з лядської неволі, гетьман серйозно почав замислюватися над ідеєю повного визволення України, створення незалежної держави. Тому під час перебування в Києві Хмельницький із старшиною вирішували плани подальшої політики. Повстання, що спершу мало на меті тільки справи Запорізького Війська, обняло всі українські землі, розворушило народ, усунуло з України польську владу. Давній лад перестав існувати, на його місце треба було встановити новий. Хмельницький у своїй політичній далекозорості почав вказувати один шлях - утворення Української держави: “Виб’ю злядської неволі руський нарід увесь! Перше я за свою шкоду і кривду воював, тепер буду воювати за нашу православну віру! Поможе мені в тому чернь уся - по Люблін, по Краків, і я її не відступлю, бо це права рука наша, щоб ви (польські пани), знищивши хлопів, і на козаків не ударили. Буду мати тисяч двісті, триста своїх, орду всю при тім... За границю війною не піду, шаблі на турків і татар не підійму. Досить маю в Україні, Поділлі і Волині тепер, - досить вчасу, достатку і пожитку тепер у землі і князівстві моїм - по Львів, по Холм і Галич. А ставши над Віслою, скажу дальшим ляхам: сидіть і мовчіть, ляхи! І дуків і князів туди зажену, а як будуть і за Віслою брикати, знайду я їх там певно". Так говорив Хмельницький польським послам у Переяславі.

Державобудівнича програма Богдана Хмельницького була: розбити Польщу, визволити всі українські землі і з’єднати їх у велике незалежне князівство. Для проведення цих замірів він вважав потрібним використати сили народних мас, створити велику армію і утримати союз з Кримом. Ці стремління видавалися цілком реальними. Селянські маси проявляли в той час незвичайне напруження і енергію. Ненависть до Польщі була така велика, що здавалося неможливим, щоб польська влада могла ще вернутися. Бажання своєї держави проявляється сильно, і все повторювалися чутки, що Хмельницький творить “вільне князівство козацьке", “удільну і відокремлену державу", що має коронуватися “митрою руського князівства".

Але реалізація цих планів перепинилася через зовнішні і внутрішні обставини. Польща була однією з наймогутніших тоді європейських держав, воювати з нею було досить тяжко, вона не була ще вповні розгромлена, магнати вжили всіх зусиль, щоб війну продовжити і здобути собі назад свої землі в Україні. Союз з Кримом виявився непевний: татари вважали небезпечним для себе зріст козацької самостійності і намагалися його спинити. До того ж внутрішні відносини України не були ще сконсолідовані. Наростали противенства між селянством з одного боку, і козацькою старшиною та шляхтою, з другого: готувалася боротьба за здобутки повстання, які кожна сторона бажала присвоїти тільки собі. Ці різнорідні причини нахиляли Хмельницького до обережної і поміркованої політики і наказували максимальні задуми відкласти до пізнішого часу. [3; c188-189]


Українська козацька держава Богдана Хмельницького


Під літо 1649 війна розгорілась наново. Хмельницьким були виграні битви під Збаражем та Зборовим. Польський король Ян Казимир був примушений просити перемир’я.18 серпня було укладено Зборівський мир, головною умовою якого було право козаків жити у трьох воєводствах: Київському, Брацлавському і Чернігівському. На козацьку територію королівським військам увіходити не вільно. Державні посади в названих трьох воєводствах мала діставати тільки шляхта грецької віри. За всі воєнні провини проголошено амністію, шляхта, що була в повстанні, мала дістати назад сконфісковані маєтності. Зборівський договір був укладений під натиском хана, який не хотів допустити до зросту сил України і підпирав польські домагання. Хмельницький не надавав великої ваги паперовим актам, розуміючи, що справу вирішить фактична сила, і позірно поставився до договору. Зборівська умова все-таки давала Україні широкі права, і гетьман використав їх для державної будови. [3; c.189]. На українських землях організовується “удільна держава", а Хмельницький став “самодержцем руським", тобто незалежним володарем. Він заявляв, що визволить з-під влади Польщі весь український народ, а державні кордони визначав по Львів, Холм і Галич, тобто так, як колись проходили володіння великих князів. [2; c.226]. Утворилась Українська козацька держава - Гетьманщина.

а) Організація держави. Державний лад.

Державобудівнича діяльність Богдана Хмельницького полягала в тому, що необхідно було створити могутню козацьку державу, яка б засновувалась на державних традиціях Запорізької Січі, мала численне боєздатне військо, гетьмана, свої органи влади, право, суд та судочинство, фінансову систему.

На звільнених територіях України та Запоріжжя влада перебувала в руках гетьмана та старшини, обраної козацькою радою. Навіть в умовах війни козацькі ради розв’язували найголовніші питання внутрішньої та зовнішньої політики. Обраний козацьким товариством гетьман виконував законодавчі та виконавчі функції. З часом у руках гетьмана зосередилася необмежена влада.Б. Хмельницький вже називав себе “самодержцем руським", посол Венеції говорив про нього як про “справжнього государя", а керівник англійської революції Олівер Кромвель називав його “імператором запорізьких козаків". [1; c.216] Необмежена влада гетьмана була виправдана складністю цього періоду - умовами війни.

б) Політико-адміністративний устрій.

На всій території, яку зайняла козацька армія були знищені органи Речі Посполитої. Замість них започатковано сотенно-полкову систему, яка виникла ще на Запорізькій Січі. На місцях керували сотенний та полковий уряди. Полковий уряд складався із сотника та його помічників. На вершині козацької ієрархії стояв гетьманський уряд (гетьман та його помічники, які утворювали раду генеральної старшини при гетьмані). Великі міста мали магдебурзьке право, влада в них належала магістратам, у найважливіших - отаманам. Більшістю міст керували городові отамани, що обиралися, а селами - сільські отамани. [1; c.216-217]

в) Активна зовнішня політика.

Гетьманщина Б. Хмельницького здобула широке міжнародне визнання. Україна підтримувала постійні дипломатичні контакти з Росією, Кримом, Туреччиною, Польщею, Трансільванією, Молдовським князівством. Українську державу визнали Венеція, Волощина, Швеція та інші країни. Усі інтриги польської дипломатії, спрямовані на ізоляцію Гетьманщини від європейського світу, зазнали провалу. За роки Національно-визвольної війни Україна постала перед усім світом як суверенна, незалежна держава. [1; c.219]

Таким чином, через те, що апарат Української держави формувався за прототипом установ, які існували на Запорізькій Січі, усі основні посади, в тому числі і посада гетьмана були виборними, найвищим органом влади вважалася Генеральна (“Чорна”) рада Війська Запорозького - вона була демократичною республікою, чим істотно відрізнялася від монархій Європейського континенту. [4; c.26] Кілька слів щодо перспективи розвитку Української держави. Не поділяємо висловленого у вітчизняній історіографії міркування, що, мовляв, через відсутність відповідних соціально-економічних умов, вона не мала перспективи самостійного розвитку. Аналіз політичного устрою, характеру соціально-економічних відносин, що склалися на території козацької України, аж ніяк не засвідчує їхньої незрілості чи безперспективності. Навпаки, важливі перетворення в сільському господарстві, позитивні зміни в становищі ремесла й торгівлі, соціальній структурі суспільства, політичному устрої мали глибоко прогресивний характер, створювали умови для розвитку продуктивних сил, буржуазних відносин, що зароджувалися в першій половині XVII ст. Проте для їх реалізації потрібні були сприятливі не лише внутрішні, а й зовнішньополітичні умови. І саме останні зіграли трагічну роль в історії Української держави. [4; c.27]


Українсько-Московський договір Б. Хмельницького 1654 року


Пропозиції Б. Хмельницького польському урядові визнати незалежність козацької України були відхилені, і Варшава почала готувати армію до нового наступу. Незважаючи на здобуту під Батогом перемогу, становище Української республіки залишалося скрутним. Берестецька трагедія 1651 р. остаточно переконала гетьмана в тому, що Кримське ханство не допустить здобуття Україною незалежності. [4; c.28] Безперервні бойові дії, які тривали майже 7 років, виснажили сили воюючих сторін. Перебіг війни із Польщею, незважаючи на значні успіхи і перемоги, усе більше переконував Б. Хмельницького і старшину в тому, що самим їм не звільнитись від польського панування. Польща могла б продовжувати війну, а великі людські та матеріальні втрати знесилили український народ. Проте припиняти боротьбу Б. Хмельницький не збирався, але розумів, що її продовження один на один із Польщею фактично означало б війну на самознищення. Для остаточного вирішення своїх планів Україні потрібно було мати надійного зовнішнього союзника, адже її географічне становище було дуже вразливе. В 1650 - 1651 роках йшли переговори про можливий перехід під руку турецького султана. Але цей проект не здійснився, оскільки турки активно в справи війни не включалися. Серйозні бар’єри становила релігійна несумісність, давня ворожнеча тощо. Тому Б. Хмельницький вирішив обрати менше зло, звертаючись із проханням про допомогу до Москви. Московії, з погляду її геополітичних інтересів була вигідна така пропозиція: давало вихід до Чорного моря, ослаблювало давніх суперників - Кримське ханство, Литву та Польщу.8 січня 1654 року у Переяславі відбулася Генеральна військова рада з цього питання. Присяга населення відбувалася у січні-лютому 1654 р. У цілому народ поставився до присяги схвально, але від неї відмовилися деякі полки та митрополит. Документально рішення Переяславської ради було закріплено так званими Березневими статтями 1654 р. Умови українсько-московського договору були для України досить вигідними, її суверенітет частково обмежувався лише у міжнародній та фінансовій сферах. Такі умови дали підстави робити висновок:

а) про об’єднання України з Московією у своєрідну конфедерацію.

б) статус автономії із широкими правами у складі Російської держави.

в) як військовий союз

Переяславський договір констатував:

відділення України від Речі Посполитої;

визначав міжнародно-правове визнання Української держави;

суттєво змінював геополітичну ситуацію у Східній Європі;

зміцнював позицію України у боротьбі з Польщею;

посилював вплив Москви у цьому регіоні.

Таким чином рішення Хмельницького про перехід під протекторат Москви було вимушеним кроком і, напевне, не розрахованим на “вічну” перспективу. За тих умов кращого варіанту ймовірніше не було.

Приблизно 350 років точиться гостра полеміка навколо договору Б. Хмельницького та російського царя Олексія Михайловича. У правовому відношенні договір 1654 року був не зовсім ясно сформульований, що дало змогу кожній зі сторін трактувати його зміст з урахуванням власних інтересів. Попри суперечності, більшість істориків намагається надати українсько-російському договору об’єктивну значимість, який дав змогу Україні:

зберегти власну державність, військовий, адміністративний та судовий устрій, українські традиції;

успішно вести військові дії проти Польщі;

одержати сильного союзника для протистояння зовнішньому тискові з боку Туреччини та Речі Посполитої;

позбавити від релігійних переслідувань православну церкву.

Новий договір був вигідний Росії:

під впливом Москви опинилися боєздатні українські війська, за допомогою яких пізніше буде завойований Смоленськ та інші міста, які належали Білорусі та Литві; родючі землі та сировинні родовища, які мали неабияке значення для подальшого економічного розвитку Росії;

на півдні Україна захищала Росію від Турецько-татарських набігів;

царська скарбниця постійно поповнювалася за рахунок податків з України.

З часом царська Росія приєднала до себе інші українські території, які посіли важливе місце в зовнішній та внутрішній політиці імперії, а також відіграли провідну роль у формуванні загальноросійського ринку. [1; c.214-215]


Висновки


Вкрай важливе значення у процесі творення національної держави мала соціальна політика Б. Хмельницького. Повністю поділяємо міркування В. Липинського, що з часу занепаду Київської Русі в українській історії лише гетьману вдалося розрубати гордієвий вузол соціальних, економічних, культурних, цивілізаційних і політичних суперечностей. Поза сумнівом, без гнучкої виваженої соціальної політики створення національної держави було б безнадійною справою. Дослідники чомусь проходять повз того факту, що, очоливши Визвольну війну, він у другій половині травня - середині серпня 1648 р. зробив відчайдушну спробу залучити до справи національного визволення українську шляхту й магнатів. Так, було заборонено повстанцям страчувати українську шляхту, обмежено прийом панських підданих до складу війська, взято під захист володіння магнатів - князів Є. Вишневецького і В. Заславського. Лише переконавшись у марності своїх сподівань - українське панство здебільшого залишалось вірним Речі Посполитій, - гетьман відмовився від цієї політики. Враховуючи великий вплив православного духовенства і намагаючись заручитися його підтримкою, Б. Хмельницький рішуче виступив на захист володінь православної церкви і залишався вірним цій позиції до кінця свого життя. [4; c.35] У боротьбі за створення національної держави проявився полководницький талант гетьмана. Насамперед відзначимо, що він організував боєздатну, добре організовану і навчену національну армію, здатну не лише протистояти відбірним підрозділам війська Речі Посполитої, а й перемагати їх. ЇЇ чисельність складала близько 60-80 тис. осіб, і за цим показником вона не поступалася європейським арміям половини XVII ст. (40-50 тис. осіб). [4; c.38-39] Характерно, що гетьман рішуче відмовився від оборонної тактики бою і його військова майстерність проявилася, як слушно зазначав І. Крип’якевич, у стратегії наступу, нанесенні противнику першого, часто несподіваного для нього удару. [4; c.40]

Історичну роль Хмельницького розуміли вже сучасники. “Виною синів Володимирових Росія (Русь) упала, - за Хмельницьких, при Богдані, на ноги встала", - віршував панегірист з академічної школи. Державу, яка занепала в князівських часах, Хмельницький спорудив на нових основах. Упродовж сторіч ішла боротьба з Польщею, але вона завжди мала тільки оборонний характер, - Хмельницький повернув усі сили народу до могутнього наступу; козацькі повстання повторювалися що кілька років, але ніколи не могли осягнути успіху - Хмельницький здобував перемогу за перемогою. Він зосереджував у собі всі надії і задуми свого часу. Свій шлях, свої майбутні діла він бачив перед собою у великій, яскравій перспективі. “Стіна з стіною зудариться - одна впаде, друга встоїться”, - в такому образі він уявляв собі наступ на Польщу. Мав жест володаря і полководця. При величезній своїй уяві не був фантастом, а кожну справу проводив з холодним реалізмом. Мав глибоке знання людей, умів добирати собі співробітників із різних кіл громадянства - з козаків, шляхти, міщан, навіть з чужинців. Діставав завжди докладні відомості з усіх сторін держави, а добре зорганізована розвідка інформувала його про ситуацію в країнах, ворожих Україні. Власними зусиллями збудував державу з новим устроєм і соціальними відносинами, з упорядкованими фінансами, з великою армією, ввійшов у зв’язки з усіма сусідніми і дальшими державами і вмів приєднати їх до своїх планів. Підняв свій нарід з вікового занепаду і забезпечив йому волю і самостійність. Поклав не чать свого духа на дальший розвиток України. [3; c. 200-201] Визвольна боротьба висунула цілий ряд визначних індивідуальностей, що визначилися як військові старшини, полководці, адміністратори, дипломати - згадати тільки Кричевського, Богуна, Джалалія, Зарудного, Тетерю, Виговського, - незвичайні таланти, що спільно з Хмельницьким вели будову Української Держави. Життя й діяльність великого гетьмана назавжди вкарбувалася в історичну пам’ять українського народу, знайшли відображення в десятках пісень і дум. Відомо, що за часів польського панування на правобережній Україні до кінця XVIII ст. українцям часто заборонялося співати пісень про нього, оскільки Б. Хмельницький залишався символом боротьби за волю, незалежність і територіальну цілісність Вітчизни. Один з найкращих дослідників тієї доби О. Оглоблін писав: “Найбільше місце Богдана Хмельницького в історії України - не як полководця, хоч би й великого, не як дипломата, хоч би й блискучого, а як державного діяча, фундатора й будівничого Української Козацької Держави. Яку б ділянку громадсько-державного життя не взяти - Богдан Хмельницький скрізь виступає як державний діяч великого формату”. Сформована ним національна державна ідея стала неписаним заповітом для прийдешніх поколінь українців. [4; c.44]


Список використаної літератури


  1. Новий довідник: Історія України. - К.: ТОВ “КАЗКА”, Київ 2006 р. Друге видання.

  2. Крип’якевич І.П. Богдан Хмельницький, видання друге виправлене і доповнене - Львів, “СВІТ", 1990 р.

  3. Крип’якевич І.П. Історія України, Видання 2-е, перероблене і доповнене - Львів, “СВІТ", 1992 р.

  4. Смолій В.А., Степанков В.С. Богдан Хмельницький: хроніка життя та діяльності - Київ “Наукова думка", 1994 р.



Случайные файлы

Файл
143877.doc
ref-19249.doc
90775.rtf
111778.doc
182542.rtf