Адміністративна відповідальність (26430)

Посмотреть архив целиком

6



План


  1. Суб’єкти, що засвідчують важливі для встановлення об’єктивної істини факти, дії, обставини.

  2. Види адміністративних стягнень.

  3. Основні і кваліфіковані склади адміністративного проступку.

Список використаних джерел

  1. Суб’єкти, що засвідчують важливі для встановлення об’єктивної істини факти, дії, обставини


Розвиток суспільства в напрямку розбудови правової держави в Україні обумовлює необхідність поглиблення демократичних тенденцій у відносинах між громадянином та державою. Ключове місце у вирішенні зазначених проблем юридичними засобами належить адміністративному процесу, в рамках якого важливе місце займає визначення правового статусу суб’єктів, які беруть участь в цьому.

Діючим Кодексом України про адміністративні правопорушення (КпАП) передбачено, що під час застосування заходів забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення (таких як проведення особистого огляду і огляду речей) з метою дотримання принципу законності при проведенні таких дій, в них повинні приймати участь поняті.

Стаття 264 КпАП визначає, що особистий огляд може проводитися уповноваженими на те особою однієї статі з оглядуваним і в присутності двох понятих тієї ж статті.

Обов’язковість залучення понятих установлена й при огляді речей, у невідкладних випадках і при відсутності особи, у власності (володінні) якої вони перебувають. Таким чином, законодавцем передбачена участь понятих на стадії порушення провадження.

Однак не виключена можливість участі понятих і на стадії розгляду справи, де, вони можуть виступати в іншій якості - як свідки по обставинах правильності дій посадових осіб і складання процесуальних документів.

Але при вирішенні цього питання спостерігається певна нечіткість. Визнаючи необхідність участі понятих, законодавець в той же час не визнає їх учасниками провадження.

В главі 21 КпАП, встановлений перелік осіб, що беруть участь в провадженні у справах про адміністративні правопорушення. До нього не включено понятих, хоча вони як і інші особи, що беруть участь в провадженні у справах про адміністративні правопорушення, відносяться загалом до осіб, котрі сприяють здійсненню провадження. Одні з них (свідки та експерти) є джерелами отримання доказів, причому об’єкт дослідження складають не самі свідки та експерти, а лише ті дані, котрі вони повідомляють уповноваженому органу або посадовій особі. Інші, серед яких перекладачі та поняті – потрібні для закріплення доказів або забезпечення необхідних умов адміністративного провадження. Всі ці особи, в межах свого спеціального призначення в провадженні у справах про адміністративні правопорушення, користуються визначеними повноваженнями.

Відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі дії можуть провадитися у присутності понятих. Присутність понятих обов’язкова при вчиненні виконавчих дій, пов’язаних із примусовим входженням до нежилих приміщень і сховищ, в яких зберігається майно боржника, на яке звернено стягнення, або майно стягувача, яке має бути повернено йому в натурі; примусовим входженням до жилих будинків, квартир для забезпечення примусового виселення та вселення в них; примусовим входженням до будинків, квартир та інших приміщень, в яких знаходиться дитина, яка має бути передана іншим особам відповідно до рішення суду; при проведенні огляду, арешту, вилучення і передачі майна.

Як поняті можуть бути запрошені будь-які дієздатні громадяни, які не мають особистої заінтересованості в провадженні виконавчих дій і не пов’язані між собою або з учасниками виконавчого провадження родинними зв’язками, підлеглістю чи підконтрольністю.

Кількість понятих при вчиненні виконавчих дій не може бути менше двох. Понятий має право знати, для участі в провадженні яких виконавчих дій його запрошено, на підставі якого виконавчого документа вони здійснюються, а також робити зауваження з приводу вчинення виконавчих дій. Зауваження понятого підлягають занесенню до акта відповідної виконавчої дії. Понятий зобов’язаний засвідчити факт, зміст і результати виконавчих дій, під час провадження яких він був присутній. Перед початком виконавчих дій, в яких беруть участь поняті, державний виконавець роз’яснює їх права і обов’язки. Поняті мають право на компенсацію витрат, пов’язаних із виконанням обов’язків понятих. Зазначені витрати належать до витрат на проведення виконавчих дій.

Обов’язком понятого є уважне спостереження за здійсненням процесуальних дій, які проводяться в його присутності. Після завершення процедури застосування тієї або іншої міри забезпечення провадження у справі про адміністративне правопорушення понятий зобов’язаний засвідчити своїм підписом у відповідному протоколі факт здійснення в його присутності процесуальних дій, зміст зазначених дій та їхні результати.

У протоколі про застосування конкретного заходу забезпечення провадження у справі в обов’язковому порядку робиться запис про участь понятих.

Якщо буде потреба, понятий може бути опитаний як свідок. Отже, він зобов’язаний з’явитися за викликом судді, органа, посадової особи, у провадженні яких перебуває справа про адміністративне правопорушення, і дати правдиві показання, повідомивши все відоме йому в справі й відповівши на поставлені питання.

Висновок. Узагальнюючи наукові судження й думки практичних працівників, можна звести висунуті ними аргументи до двох наступних позицій.

На користь збереження інституту понятих приводяться наступні аргументи:

- поняті забезпечують процесуальні гарантії прав особистості й інтересів законності та правосуддя;

- устояна модель залучення понятих витримала перевірку часом;

- залучення понятих підсилює надійність одержання доказів з позиції їхньої вірогідності й допустимості;

- виключаються умови для можливої фальсифікації доказів з боку уповноважених осіб органів виконавчої влади;

- у процесі дослідження отриманих за участю понятих доказів, останні можуть перейти в положення свідків.

Супротивники інституту понятих, як правило, практичні працівники, апелюють до складності процедури залучення та участі понятих у доведенні. Як основні доводи ними приводяться наступні судження:

- теза про недовіру держави, суспільства, суду до посадових осіб державних органів;

- протиставлення думки громадян, що мають сумнівну репутацію, які залучалися в якості понятих, думці спеціально вповноваженим державним органам та їхнім посадовим особам;

- стрімкий розвиток науково-технічного прогресу, що дозволяє з достатньою вірогідністю фіксувати будь-які дії уповноважених осіб органів виконавчої влади;

- неможливість забезпечення участі понятих у виняткових ситуаціях;

- незацікавленість громадян у наданні сприяння правосуддю;

- апелювання до законодавства інших держав, переважно з англосаксонською доктриною процесу, в яких подібний інститут відсутній.

Наведені аргументи досить серйозні, але їхній аналіз поки що не дозволяє в сформованій економічній, соціальній і правовій дійсності відмовитися від інституту понятих у адміністративному процесі.

Резюмуючи сказане, необхідно погодитися з існуючою думкою, що для усунення висвітленого недоліку, стосовно відсутності єдиного підходу в законодавстві щодо визначення правового статусу понятого, законодавство про адміністративні правопорушення могло би перейняти положення Кримінально-процесуального кодексу України, ст. 127 якого визнає понятим незацікавлену у справі особу, яка на запрошення уповноваженої посадової особи присутня під час провадження слідчих дій і своїм підписом засвідчує відповідність записів у протоколі виконаним діям.

Цілком логічно було би доповнити КпАП відповідною статтею в якій зазначалось, що поняті є учасниками провадження у справах про адміністративні правопорушення, були би закріплені їх права та обов’язки (наприклад, надати їм право бути присутнім при відповідних діях посадовців, а у визначених законом випадках, як обов’язок, засвідчувати факт, зміст і результати застосування заходів забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення).


  1. Види адміністративних стягнень


Адміністративне стягнення - захід відповідальності, що застосовується з метою виховання особи, яка скоїла адміністративний проступок, а також попередження скоєння нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Адміністративне стягнення зазвичай знаходить свій прояв у моральному чи матеріальному впливі на правопорушника. Окремі види стягнень можуть одночасно поєднувати в собі моральне засудження, матеріальний вплив і тимчасове обмеження прав правопорушника. Зокрема, такі наслідки наступають за адміністративного арешту, позбавлення спеціальних прав і виправних робіт.

Загалом, усі стягнення, будучи пов'язаними між собою, утворюють єдину систему, що базується на підставах і меті їх застосування, можливості їх взаємозаміни. У цьому процесі основним чинником є мета, передбачувана стягненням. Мету стягнення складають: покарання правопорушника, припинення протиправного вчинку, відновлення порушених правовідносин, виправлення правопорушника та попередження можливих із його боку нових проступків, а також відшкодування завданих проступком збитків.
Види адміністративних стягнень закріплено в Кодексі України про адміністративні правопорушення (ст. 23-32).

До них законодавець відносить такі види: попередження; штраф; сплатне вилучення або конфіскація предмета, що став знаряддям учинення чи безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; конфіскація грошей, одержаних завдяки вчиненню адміністративного правопорушення; позбавлення спеціального права, наданого громадянинові (права керування транспортними засобами, полювання); виправні роботи; адміністративний арешт.

Законодавством України може бути передбачено адміністративне видворення за межі держави іноземних громадян та осіб без громадянства за вчинки, що грубо порушують громадський порядок.

Слід зазначити, що сплатне вилучення та конфіскація предметів можуть застосовуватись і як основні, і як додаткові адміністративні стягнення. За одне адміністративне правопорушення може бути накладено або основне, або основне й додаткове стягнення.

Попередження є заходом виховного характеру, що засвідчує офіційну негативну оцінку поведінки правопорушника з боку державного органу (посадової особи) про недопущення скоєння протиправних дій. Цей вид стягнення застосовується за незначні правопорушення. Виноситься попередження в письмовій формі.

Штраф передбачено як вид стягнення за будь-яке скоєне адміністративне правопорушення. Цей вид стягнення впливає на матеріальне становище правопорушника.

У деяких випадках передбачається накладення штрафу на правопорушника на місці скоєння адміністративного правопорушення (приміром, за порушення Правил дорожнього руху).

Сплатне вилучення предмета, що став знаряддям вчинення чи безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, полягає у примусовому вилученні предмета з подальшою реалізацією та поверненні суми колишньому власникові з утриманням суми, що була пов'язана з затратами реалізації вилученого предмета (наприклад, вилучення мисливської рушниці та боєкомплекту до неї).

Конфіскація предмета, що став безпосереднім засобом скоєння чи об'єктом адміністративного правопорушення, полягає у примусовій безоплатній передачі цього предмета на користь держави. Конфіскації підлягає тільки той предмет, що перебуває в особистій власності правопорушника, якщо інше не передбачене законодавством держави. Зокрема, предмети контрабанди підлягають конфіскації незалежно від того, кому вони належать.

Позбавлення спеціального права застосовується на термін до трьох років. У цьому виді стягнення є деякі винятки. Воно не може застосовуватись до осіб з огляду на їхню інвалідність, хіба що в разі керування транспортним засобом у стані сп'яніння; сюди ж належить і позбавлення права полювання, якщо для особи таке полювання є основним джерелом існування.

Виправні роботи застосовуються на строк до двох місяців із відбуванням їх за основним місцем роботи особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, і з відрахуванням до 20% її заробітку в доход держави. Таке стягнення накладається тільки судами.

Адміністративний арешт встановлюється і застосовується лише у виняткових випадках за окремі адміністративні правопорушення на строк до 15 діб і накладається виключно судами (суддями).

Адміністративний арешт не може бути застосований до вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 12 років, до осіб, які не досягли 18-річного віку, до інвалідів І та II груп.

Законодавець передбачає також особливі заходи впливу, що застосовуються до неповнолітніх. За вчинення адміністративних правопорушень до неповнолітніх у віці від 16 до 18 років можуть бути застосовані такі заходи впливу:

- зобов'язання публічно чи в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;

- застереження;

- догана чи сувора догана;

- передача неповнолітнього під нагляд батькам чи особам, які їх заступають, або під нагляд педагогічному чи трудовому колективові за їхньою згодою, а також окремим громадянам на їхнє прохання.

Наявність у системі адміністративних стягнень різних за характером і ступенем тяжкості санкцій дає можливість зважити на суспільну небезпеку правопорушення та особу правопорушника.

Висновок. Головна мета адміністративного стягнення – виховання порушника, тобто формування у нього звички законослухняної поведінки. Виховний вплив на порушника справляє як сам факт накладення на нього адміністративного стягнення, так і спеціальні виховні заходи, які застосовуються до нього під час виконання деяких стягнень. Так, наприклад, під час відбування виправних робіт здійснюється трудове виховання порушника; з особами, підданими адміністративному арешту, проводяться різні бесіди тощо. Мета запобігання вчиненню нових правопорушень з боку правопорушника та інших осіб досягається головним чином завдяки настрашці, яка утримує нестійких осіб від вчинення адміністративних проступків. В ст. 24 КпАП, в якій закріплено систему адміністративних стягнень, їх перераховано з врахуванням зростання суворості: 1) попередження; 2) штраф; 3) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; 4) конфіскація такого предмета або грошей, отриманих внаслідок вчинення адміністративного правопорушення; 5) позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові; 6) виправні роботи; 7) адміністративний арешт. Адміністративні стягнення відрізняються одне від одного за різними ознаками. Перш за все, вони поділяються на основні і додаткові. Основні стягнення можуть накладатися лише самостійно, забороняється накладати за одне правопорушення два або більше основних стягнень. Як основні можуть застосовуватися всі адміністративні стягнення, перераховані в ст.24 КпАП. Два стягнення – оплатне вилучення та конфіскація – можуть застосовуватися і як основні, і як додаткові.

  1. Основні і кваліфіковані склади адміністративного проступку


Вчення про склад правопорушення займає одне з центральних місць в адміністративно-правовій науці і має велике практичне значення. По-перше, воно сприяє виявленню найбільш істотних ознак антигромадських діянь, їхньому розмежуванню і встановленню справедливих санкцій; по-друге, допомагає правовим органам правильно кваліфікувати правопорушення й обирати адекватні їм заходи впливу; по-третє, дозволяє зрозуміти закон, допомагає навчанню юристів і правовому вихованню громадян.

Адміністративне правопорушення — це конкретне діяння (факт, явище, подія), що відбулося (мало місце) у реальній дійсності.

Склад адміністративного правопорушення — це абстрактний опис діяння (події, факту, явища). Такий опис являє собою фіксацію в законі найбільш типових, що частіше за все зустрічаються, характерних ознак проступку. Це опис ще не зробленого, а тільки передбачуваного або можливого діяння.

Кодекс України про адміністративні правопорушення визнає відсутність у діянні складу (сукупності суб'єктивних і об'єктивних ознак) адміністративного правопорушення як обставини, що виключає провадження у справах про адміністративні правопорушення. Це рівнозначно визнанню того, що діяння без таких ознак не є проступком.

Так, п. 1 ст. 247 КпАП (обставини, що виключають провадження в справі про адміністративне правопорушення) визначає, що провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате піддягає закриттю в разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Вивчення складів адміністративних правопорушень неможливе без класифікації, без виділення однопорядкових груп, які прийнято називати видами. Найбільш вдалими рекомендуються такі класифікації:

1. Залежно від ступеня суспільної небезпеки виділяють склади основні і кваліфіковані.

2. Залежно від характеру шкоди їх поділяють на матеріальні і формальні.

3. Залежно від суб'єкта проступку — на особисті і службові (посадові).

4. Залежно від структури склади можуть бути однозначними й альтернативними.

5. За особливостями конструкції вони поділяються на описові і бланкетні (відсильні).

Визнаючи те або інше діяння адміністративним правопорушенням і встановлюючи за його вчинення санкцію, законодавець враховує, що ступінь суспільної небезпеки однотипних проступків може бути різний. Так, порушення водіями транспортних засобів правил проїзду залізничних переїздів характеризується більшою громадською небезпекою, якщо при цьому виникла аварійна обстановка (ст. 123).

Виходячи з цієї обставини законодавець у цілому ряді випадків конструює кілька складів адміністративних проступків стосовно до одного типу діянь. Такі склади відрізняються ступенем громадської небезпеки. На більш високий ступінь небезпеки вказують додаткові ознаки, які прийнято називати кваліфікуючими.

Таким чином, ознаки можуть бути основними, тобто такими, що мають місце в кожному випадку вчинення проступку, і кваліфікуючими, тобто такими, що доповнюють основні.

Основні ознаки утворюють так званий основний склад. За необхідності законодавець доповнює склад кваліфікуючими ознаками. За їх наявності діяння повинно бути кваліфіковане за статтею, що передбачає більш суворе покарання. Склади з такими ознаками називають кваліфікованими.

Найчастіше в адміністративному праві зустрічаються такі кваліфікуючі ознаки, як повторність (статті 130, 1863, 1644, 154, 181', 187 та ін.), можливість настання шкідливих наслідків (статті 123, 126, 127, 128' та ін.), стан сп'яніння (ст. 127 та ін.), аварійна ситуація (статті 123, 127, 128' та ін.), залишення місця події (ст. 127), учинення діяння посадовою особою (статті 73, 74, 75, 76, 77, 2081, 209, 1952), грубе порушення правил (статті 85 і 108).

Висновок. Таким чином, під складом адміністративного правопорушення розуміється встановлена адміністративним законодавством сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням. Залежно від ступеня суспільної небезпеки виділяють склади основні і кваліфіковані.

Ознаки проступків можуть бути основними, тобто такими, що мають місце в кожному випадку вчинення проступку, і кваліфікуючими, тобто такими, що доповнюють основні. Основні ознаки утворюють так званий основний склад. За необхідності законодавець доповнює склад кваліфікуючими ознаками. За їх наявності діяння повинно бути кваліфіковане за статтею, що передбачає більш суворе покарання.


Список використаних джерел


  1. Бандурка А.М. Административный процесс: Учеб. – Х.: Изд-во Нац. ун-та внутр. дел, 2001. – 353 с.

  2. Бородін І.Л. Адміністративно-юрисдикційний процес: Моногр. – К.: Алерта, 2007. – 184 с.

  3. Гончарук С.Т. Адміністративне право України. Загальна та особлива частина: Навч. посіб. – К.: Алерта, 2000. – 365 с.

  4. Гуменюк В.А. Питання визначення правового становища понятого, як учасника адміністративно-процесуальних дій// Форум права. – 2007. – №2. – С. 35-39.

  5. Ковалів М.В. Адміністративна діяльність: Навч. посіб. – К.: Правова єдність, 2009. – 432 с.

  6. Колпаков В.К. Адміністративна відповідальність (адміністративно-деліктне право): Навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 256 с.

  7. Колпаков В.К. Адміністративно-деліктний правовий феномен: Моногр. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 528 с.

  8. Миколенко А.И. Административный процесс и административная ответственность в Украине: Учеб. пособ. – X.: Одиссей, 2004. – 272 с.

  9. Остапенко О.І. Адміністративно-правовий захист встановленого порядку в Україні: Навч. посіб. – Л.: ЛДУВС, 2008. – 345 с.

  10. Остапенко О.І. Суб’єкти, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення: Навч. посіб. – Л.: Освіта, 2009. – 212 с.

  11. Паливода А.В. Кодекс України про адміністративні правопорушення. – К.: Знання, 2008. – 220 с.

  12. Римаренко Ю.І. Адміністративна (поліцейська) діяльність органів внутрішніх справ (загальна частина): Підруч. – К.: КНТ, 2008. – 816 с.

  13. Школик А.М. Порівняльне адміністративне право: Навч. посіб. – Л.: ЗУКЦ, 2007. – 308 с.



Случайные файлы

Файл
90649.rtf
kursovik_amplifier.doc
76651-1.rtf
90355.rtf
33132.rtf