Спадкування за заповітом (CURSWORK)

Посмотреть архив целиком

СПАДКУВАННЯ ЗА ЗАПОВІТОМ


Вступ.

I. Історія спадкового права.

§1. Основні поняття римського спадкового права.

§2. Етапи розвитку римського спадкового права.

§3. Спадкування по заповіту в римському праві.

§4. Спадкування за заповітом в часи Київської Русі.

§5. Дореволюційне спадкове право Російської Імперії.

§6. Історія спадкування за заповітом в СРСР.

II. Поняття та форма заповіту. Порядок складання заповітів.

§1. Поняття заповіту.

§2. Письмові, нотаріально завірені заповіти.

§3. Заповіти, прирівняні до нотаріально завірених.

§4. Порядок складання заповітів.

III. Спадкування за заповітом в Україні.

§1. Поняття та значення спадкування та спадкового права.

§2. Основні поняття спадкового права.

§3. Права заповідача.

§4. Коло спадкоємців за заповітом.

§5. Право на обовязкову частку в спадщині.

IV. Особливі заповідальні розпорядження.

§1. Підпризначення спадкоємця.

§2. Заповідальний відказ.

§3. Покладання.

§4. Виконання заповіту.

§5. Розпорядження вкладами.

  1. Порядок реалізації спадкових прав.

§1. Прийняття спадщини.

§2. Відиова від спадщини.

§3. Перехід права на прийняття спадщини.

§4. Відповідальність спадкоємців за борги спадкодавця.

§5. Видача нотаріальною конторою свідоцтва про право спадкування.

VI. Актуальні проблеми вдосконалення правового регулювання спадкування за заповітом.







ВСТУП

Важливим елементом процесу перебудови, реформування та демократизації всіх систем суспільства в Україні є формування пра-вової держави, яка покликана забезпечити виконання конституцій-ного принципу верховенства права (стаття 8 чинної Конституції України), та забезпечувати недоторканність та захист таких важли-вих соціальних цінностей як життя та здоровя людини, її недотор-канності і безпеки, чесиі та гідності.

Економічні перетворення в державі мають на меті утворення нової системи господарювання, які тягнуть за собою значні потреби в реформації правової системи держави. За даних умов значно зростає роль правового регулювання товарно-грошових відносин та різноманітних відносин з немайновими цінностями. Держава має прикласти максимальних зусиль для того щоб правова база була приведена до відповідності з вимогами чинної ситуації в економіці.

Інститут спадкового права в усіх правових системах, як ста-родавніх так і сучасних, є одним із найважливіших. Його значимість обумовлюється також тим, що обєктом спадкування переважно є право власності. Що залишається після смерті власника, кому має перейти майно, в якому порядку та обсязі - всі ці проблеми спад-кового права з найдавніших часів і до нашого часу залишаються в центрі уваги суспільства та держави, законодавців та дослідників, кожної людини, оскільки в тій чи іншій мірі торкається його інте-ресів.

В даній роботі буде зроблений аналіз історичного аспекту спадкувння за заповітом, переглянутий досвід попередніх та теперішніх держав з даного питання, розглянуті чинні законодавчі акти, що стосуються теми роботи та будуть викладені побажання щодо бачення нового Цивільного кодексу з приводу заповідаль-ного права взагалі та спадкування за заповітом з точки зору теперішніх соціальних та економічних умов.













I. Історія спадкового права.


§1. Римське спадкове право як джерело сучасного спадкового права.

Цивільне право як наука було започатковано ще в часи Римської Імперії. До того ж часу і відноситься виникнення спадко-вого права як галузі права. У системі римського права інститут спадкового права був нібито незалежним, він не звязаний з іншими галузями майнових прав. Він не входить в систему речових прав, не є яким-небудь типом зобовязального права але дуже тісно звяза-ний з цими галузями. Римськими юристами були розроблені основ-ні поняття спадкового права, механізми спадкування за заповітом і за законом. Ще в римському праві були розроблені основні поняття спадкового права та саме визначення спадкового права. Так в римському праві спадковим правом називали сукупність правових норм, які регулюють порядок переходу майна вмершого до інших осіб. Був розроблений принцип « nemo pro parte testatus, pro parte intestatus decedere potest », що означало що не може бути спадкуван-ня в одній частині майна за заповітом, а в іншій - за законом.

§2. Етапи розвитку римського спадкового права.

Римське спадкове право пройшло довгий шлях розвитку, в процесі якого надбало ряд рис, відповідних до характеру римської власності та сімї. Розвиток свободи заповідальних розпоряджень був обумовлений посиленням приватної власності по мірі звільнення її від пережитків сімейної.

В багатовіковій історії римського спадкового права можна відмітити чотири етапи :

а) спадкування за давнім цивільним правом;

б) спадкування за преторським едиктом;

в) спадкування за імпера-торським законодавством;

г) спадкування за правом Юстиніана.

Спадкування за давнім цивільним правом (hereditas) регламен-тувалося Законами XII таблиць, які вже передбачали спадкування за заповітом та спадкування за законом. Основним типом спадкування все таки було спадкування за законом. Але вже закони XII таблиць признають спадкування за заповітом переважною формою спадку-вання.

Спадкування за преторським едитом (bonorum possessio). Було значно ослаблено формалізм при складанні заповітів. Було введено таке поняття як спадкоємці за законом першої та другої черги.

Спадкування за імператорським законодавством. В цей період спадкування далеко відійшло від старого цивільного спадкування. В цей період відбувся значний розвиток спадкового права, але воно ще не стало чіткою, закінченою системою. До часу правління Юстиніана римське спадкове право, особливо спадкування за законом, було доволі складним та заплутаним інститутом. У такому вигляді воно й було представлене в кодифікації Юстиніана через те, що він не був на той час готовим реформувати спадкове право.

Спадкування за правом Юстиніана. У 542 році новели 115, 118, 127 приводять спадкове право до чіткої системи, тим самим завершивши становлення римського спадкування, створивши чіткий правовий інститут, в якому були враховані нові соціально-еконо-мічні умови римського суспільства. Так всіх родичів померлого Юстиніан розділив на п’ять класів (черг). Було встановлено черго-вість наслідування за класами.

§3 Спадкування за заповітом в римському спадковому праві.

Без сумніву, спадкування за законом з’явилося раніше, однак у класичному праві спадкування за заповітом настільки усталилось, що було переважною формою спадкування. Якраз до цього часу за-твердилася повна свобода заповіту.

Заповіт (testamentum) - розпорядження власника своїм майном на випадок смерті. У римській класичній сім’ї єдиним та підвладним власником сімейного майна був домовладика, і лише він міг їм роз-поряджатися на випадок смерті. Звідси заповіт - це одностороннє во-левиявлення , в силу якого можуть виникнути права та обов’язки для інших осіб - спадкоємців. Це одностороння угода, що може реалі-зуватися лише при умові, що особи, зазначені в заповіті в якості спадкоємців, виразять свою волю щодо прийняття спадщини.

Вираження згоди спадкоємцем після смерті заповідача є самостій-ним, незалежним від заповіту волевиявленням, що й відрізняє ці відносини від договорних.

У римському праві заповіт мав відповідати певним умовам усталених законом. Заповіт, що не відповідав вказаним умовам признавалося недійсним.Заповіт мав бути укладений фізичною особою, яка мала активну заповідальну можливість. Активна заповідальна можливість передбачала пердусім наявність у заповідача в момент укладення заповіту загальної право- та дієздатності в області майнових правовідносин. У праві Юстиніана заповідальної правоздатності не мали раби, перегрини ( але вони могли заповідати за правом перегринів ), віровідступники та деякі єретики, душевнохворі, неповнолітні, глухонімі від народження та такі, що не могли виразити свою волю загальнозрозумілим чином. Особливе правило було встановлене щодо жінок - до II cт. вони взагалі не мали права заповідати, навіть якщо були особами «свого права». Лише з II ст. Їм надається право заповідати, але лише зі згоди опікуна. Повну свободу заповіту жінки отримали лише після скасування піклування над ними.

Кожному періоду в історії Риму відповідала своя форма запо-віту. В давньому цивільному праві були одні форми, в республікан-ський - інші, в імператорський - ще інші. У імператорський період, і в праві Юстиніана розрізнялися дві основні форми заповіту: приват-ні та публічні. Приватними називали заповіти укладені без участі органів державної влади, а публічними - ті, у складанні яких тією чи іншою мірою брали участь органи державної влади. В свою чергу приватні заповіти поділялися на письмові і усні, тобто поділялися за формою волевиявлення. При складанні заповіту вимагалася присут-ність семи, а інколи і восьми свідків, що, без сумніву, мало надавати заповідальному акту урочистості. Свідками могли бути лише вільні та дієздатні особи. Процес здійснення заповідального акту був безперервним з самого початку і до повного завершення.

При здійсненні письмового заповіту спадкодавець оголошу-вав свідкам про те, що в цьому документі його заповіт, підписував його сам і давав до підпису свідкам, які засвідчували свої підписи печатками. В разі усної форми заповіту заповідач повинен був висловлювати свою волю вільно, чітко і зрозуміло словами або знаками. Якщо заповідач називав одного або всіх спадкоємців то заповіт вважався укладеним. З часом усна форма витіснюється письмовою.


Случайные файлы

Файл
4631.rtf
76550-1.rtf
142455.rtf
konflikt.doc
113859.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.