Органiзацiйно-правовi форми пiдприємств (PDA-0181)

Посмотреть архив целиком

ВІННИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ


ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ФОРМИ ПІДПРИЄМСТВ


Законодавство України про підприємства оперує такими поняттями, як організаційні форми, види і категорії підприємств. Кожне з них вживається для класифікації підприємств за певними ознаками.

Організаційна (організаційно-правова) форма передбачає класифікацію підприємств залежно від трьох форм власності, визначених ст.2 Закону «Про власність», та від способів роз­межування в підприємствах окремих форм власності і уп­равління майном. Юридичне значення цього полягає в ура­хуванні в законодавстві, тобто в Законі «Про підприємства в Україні» і спеціальних законах, особливостей правового ста­новища підприємств окремих видів.

Загалом організаційна форма і вид визначають суб'єкта, який має право присвоювати результати діяльності підприєм­ства. З точки зору організаційної форми підприємства визначаються як державні, колективні, приватні та підприєм­ства двох і більше форм власності (змішані).

Державне підприємство являє собою організаційно-правову форму підприємства, заснованого на державній власності. Визначення державне вказує, що дане підприємство має особ­ливості правового становища порівняно з недержавними підприємствами. Ці особливості обумовлені способом відмежу­вання функцій власника від функцій управління майном в державному підприємстві. Саме державне підприємство як майновий комплекс є об'єктом права державної власності. Підприємству як суб'єкту права це майно належить на праві повного господарського відання. Дане право вужче, ніж пра­во власності. Обсяг його залежить від цільового призначення відповідного майна. Державне підприємство володіє, корис­тується і розпоряджається цим майном, «вчиняючи щодо нього будь-які дії, що не суперечать закону та цілям діяльності підприємства», тобто його статуту. Оскільки державне підприємство є суб'єктом права повного господарського відан­ня майном, а не суб'єктом права власності, щодо державних підприємств діє спеціальна категорія правовий режим май­на державних підприємств (ст.37 Закону «Про власність»). Вона означає, що державні підприємства керуються спеціальними правилами заснування, утворення їх майна при заснуванні, визначення цілей і предмета діяльності (статути затверджу­ють і контролюють уповноважені органи), управління май­ном, розподілу прибутку тощо.

Державні підприємства як суб'єкти одної форми власності (організаційної форми) поділяються на види:

  • державні підприємства, засновані на загальнодержавній власності;

  • державні підприємства, засновані на республіканській (Рес­публіки Крим) власності;

  • державні комунальні підприєм­ства, засновані на власності адміністративно-територіальних одиниць.

Усі ці підприємства державні юридичні особи.


Колективне підприємство (точніше його можна було б назвати «підприємство колективної власності») це організа­ційно-правова форма підприємства, заснованого на одному або кількох видах колективної власності.

Визначення колективне означає, що підприємство нале­жить колективу співвласників (засновників, учасників), які діють як один суб'єкт права колективної власності. Право-суб'єктність власника (у даному разі колективу або групи власників, організованих у колективне підприємство з пра­вами юридичної особи) реалізується через юридичну особу – підприємство, яке володіє, користується і розпоряджається майном відповідно до свого статуту (ст.ст-6,20,21 Закону «Про власність»). Це вид недержавної юридичної особи. Право колективної власності у колективному підприємстві безпо­середньо здійснюють його органи управління вищий орган управління (загальні збори або конференція) і правління. Отже, колективне підприємство, поки воно діє, це об'єкт права власності відповідної юридичної особи. Його заснов­ники і учасники є власниками часток (паїв, акцій, вкладів) у майні підприємства.

Видів колективних підприємств стільки ж, скільки суб'єктів права колективної власності названо в статті 20 Закону «Про власність»:

  • колективні підприємства (наприклад, підприєм­ство, приватизоване трудовим колективом державного підприємства і не перетворене в інший вид; колективне сільськогосподарське підприємство);

  • акціонерне або інше статутне господарське товариство (ст.ст.25,26 Закону «Про власність»);

  • виробничий кооператив (ст.24 Закону «Про власність»);

  • підприємство громадської організації (наприк­лад, профспілкове ст.28 Закону «Про власність»);

  • підпри­ємство релігійної організації (ст.29 Закону «Про власність»);

  • підприємство, створене господарським об'єднанням (ст.27 Закону «Про власність»).

Специфічним видом колективного підприємства с також орендне підприємство (ст.22 Закону «Про власність»).

Приватне підприємство це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на приватній власності однієї і більше фізичних осіб.

Визначення приватне, крім форми власності, виражає го­ловну особливість правового становища підприємства цієї організаційної форми. Згідно із законодавством України влас­ник уданому разі водночас є і підприємцем, тобто власність і управління майном у приватному підприємстві не розме­жовуються.

Відповідно до суб'єктів права приватної власності, визна­чених Законом «Про власність», можна назвати три види приватних підприємств:

  • індивідуальне приватне підприємство, засноване на при­ватній власності і праці однієї фізичної особи (підприєм­ство однієї особи);

  • сімейне приватне підприємство, засноване на приватній власності та праці громадян, що проживають спільно як члени однієї сім'ї (наприклад, сімейним підприємством може бути селянське [фермерське] господарство);

  • приватне підприємство з правом найму робочої сили за­сноване на приватній власності окремого громадянина Ук­раїни, який використовує найману працю.

Якщо приватне підприємство має не одного, а кількох влас­ників (наприклад, сімейне), його майно с спільною суміс­ною власністю. Інша, тобто часткова спільна власність, по­винна бути встановлена письмовою угодою власників майна (ст. 18 Закону «Про власність»).

Спільне підприємство це організаційна форма підприємства, заснованого за законами України на базі об'єднання майна різних форм власності ст. 3 Закону “Про власність”, ст. 2 Закону “Про підприємства в Україні” (так звана змішана форма влас­ності). Спільні підприємства, як правило, мають форму гос­подарських товариств, тобто є суб'єктами права колектив­ної власності.

Засновниками спільних підприємств можуть бути юридичні особи і громадяни України, інших держав. Залежно від цьо­го є два види спільних підприємств:

  • звичайні (національні) спільні підприємства;

  • спільні підприємства з іноземними інвестиціями.

Спільне підприємство з іноземними інвестиціями це підприємство будь-якої організаційно-правової форми, ство­рене за законами України, якщо в його статутному фонді протягом календарного року є кваліфікаційна іноземна інвес­тиція (тобто іноземна інвестиція, що становить не менше 20 відсотків статутного капіталу і при цьому не може бути мен­ше суми, еквівалентної залежно від виду інвестиції 50 тися­чам доларів США, 100 тисячам, 500 тисячам чи 1 млн. доларів США). Правове становище і діяльність таких підприємств, крім Закону «Про підприємства в Україні», регулюється Декретом Кабінету міністрів України від 20 трав­ня 1993 р. «Про режим іноземного інвестування» та Зако­ном України від 16 квітня 1991 р. «Про зовнішньоекономіч­ну діяльність».

Іноземне підприємство це організаційно-правова форма підприємства з місцезнаходженням в Україні, створеного як суб'єкт права згідно із законодавством іноземної держави, майно якого повністю є у власності іноземних громадян, юридичних осіб або держави.

Визначення іноземне (іноземна власність) означає, що підприємство підпорядковується різним юрисдикціям. По­рядок створення і внутрішньої діяльності іноземного підпри­ємства регулюється законодавством країни, якій воно нале­жить. Законодавство України не регулює цих відносин. Ра­зом з тим умови реєстрації та діяльності іноземного підприє­мства в Україні регулюються українським законодавством, тобто на іноземні підприємства загалом поширюється на­ціональний правовий режим господарської діяльності.

Крім форм і видів законодавець застосовує для класифі­кації підприємств поняття категорії (ст.2 Закону «Про підприємства в Україні»).

Категорія означає техніко-економічну (не юридичну) кла­сифікацію усіх підприємств усіх організаційно-правових форм за кількістю працівників. За цією ознакою розрізняються малі та інші (середні, великі) підприємства.

Кількість працівників, за якою підприємство відноситься до малих, диференційована залежно від галузей народного господарства:

  • у промисловості та будівництві до 200 чоловік;

  • в інших галузях виробничої сфери до 50 чоловік;

  • у науці і науковому обслуговуванні до 100 чоловік;

  • у галузях невиробничої сфери до 25 чоловік;

  • у роздрібній торгівлі до 15 чоловік.

Малі підприємства відокремлені в самостійну категорію з метою розвитку малого бізнесу шляхом надання їм певних пільг, переваг тощо. З юридичного боку важливим є те, що особливості їх створення і діяльності встановлюються як загальним законодавством України про підприємства, так і спеціальним законодавством України про підприємства цієї категорії.

Особливості правового становища малих підприємств, крім спеціальних статей Закону «Про підприємства в Україні», врегульовані ще і постановою Ради міністрів УРСР від 22 вересня 1990 р. «Про заходи щодо створення і розвитку ма­лих підприємств» в редакції від 19 жовтня 1991 р. (ЗП УРСР.– 1991.–№1.–Ст.1; №11.–Ст.114).

Як зазначено в статті 28 Закону «Про підприємства в Ук­раїні», держава стимулює розвиток малих підприємств України, надає пільги при оподаткуванні, одержанні держав­них кредитів, створює фонди сприяння розвитку малих підприємств та інше.


Поняття підприємства


Домінуюче місце серед суб'єктів господарського права на­лежить такому суб'єктові, як підприємство. Це зумовлено особливими економічними і соціальними функціями підприємства в економічній системі, а саме функціями то­варовиробника, який задовольняє суспільні потреби у про­дукції, роботах, послугах. Тому законодавчий інститут підприємства або господарюючого суб'єкта с центральною частиною системи господарського права України, його пра­вовою основою.

Усі основні закони та інші нормативні акти господарсько­го законодавства приймаються, виходячи з економічного та правового становища підприємства.

Поняття підприємство є узагальнюючим, або збірним. Воно, по-перше, визначає підприємства як суб'єкти господарсь­кого права стосовно всіх форм і видів власності в Україні (організаційні форми і види підприємств). По-друге, дане поняття є загальногалузевим, тобто взагалі визначає про­мислові (фабрики, заводи, шахти), будівельні, транспортні, сільськогосподарські, торгові та інші підприємства.

Підприємство як соціально-економічний і правовий інсти­тут має певну сукупність економічних, організаційних і юри­дичних ознак, за якими кваліфікується як господарюючий суб'єкт права. За допомогою цих ознак, систематизованих статтею 1 Закону «Про підприємства в Україні», уніфікова­но визначається правове становище підприємств усіх форм власності і галузей народного господарства.

Закон визначає, що підприємство є основною організацій­ною ланкою народного господарства України. Ця організа­ційна ознака кваліфікує підприємство як організаційну форму господарської («бізнесової») організації, тобто організації, в якій власники засобів виробництва і робочої сили об'єдну­ють свої виробничі ресурси для здійснення господарської діяльності з метою одержання прибутку. Визначення основ­на ланка, з одного боку, відмежовує підприємство від інших організаційних форм економічної діяльності (типу домашніх господарств, індивідуальних промислів без створення підприємств, так званих тіньових структур тощо), а з іншо­го, від суб'єктів господарського права, які не належать до основної ланки: об'єднань підприємств, фінансових посе­редницьких інститутів, органів управління економікою.

Закон також визначає, що підприємство це господарю­ючий суб'єкт. Суть визначення господарюючий суб'єкт по­лягає в тому, що підприємство є товаровиробником, трудо­вим колективом, який на професійній основі (промисел) виробляє і реалізує свій товар з метою одержання прибутку. Як господарюючий суб'єкт підприємство здійснює вироб­ничу, науково-дослідну та комерційну діяльність. Термін гос­подарюючий говорить, що підприємства належать до комер­ційних, спрямованих на прибуток, організацій (на відміну від неприбуткових організацій релігійних, об'єднань гро­мадян тощо).

Підприємство є самостійним господарюючим суб'єктом. Самостійність у прийнятті господарських рішень є однією з основних і необхідних умов діяльності підприємства як то­варовиробника. Юридичний аспект даного визначення по­лягає в тому, що підприємство при здійсненні своєї госпо­дарської діяльності «має право власної ініціативи приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України» (ст.27 Закону «Про підприємства в Україні»).

Нарешті, підприємство це статутний господарюючий суб'єкт. Статут підприємства як локальний акт господар­ського законодавства нормативне визначає цілі і предмет діяльності окремого підприємства, відхилятися від яких без зміни статуту підприємству заборонено. Статут також виз­начає межі спеціальної правоздатності підприємства як юри­дичної особи. Це один з найважливіших правових актів підприємства, тому стаття 9 Закону «Про підприємства в Україні» спеці-ально зазначає обов'язкові і альтернативні пункти, які включаються до статуту підприємства.

Підприємство має необхідне для господарюючого суб'єкта майно основні і оборотні кошти, інші цінності, якими воно володіє, користується і розпоряджається на певному правовому титулі (на праві власності або повного господар­ського відання). Це майно юридичне відмежоване, як пра­вило, від майна власника підприємства і закріплене за підприємством як суб'єктом права. Основні і оборотні кош­ти знаходяться на самостійному бухгалтерському балансі, гроші на розрахунковому рахунку підприємства в банку.

Підприємство с самостійним суб'єктом права. З одного боку, закон визначає його компетенцію (права та обов'яз­ки) як господарюючого суб'єкта, з другого зазначає, що підприємство с юридичною особою, яка не має у своєму складі інших юридичних осіб (стаття 1 Закону «Про підпри­ємства в Україні»). Цим підприємство суттєво відрізняється від об'єднань підприємств (господарських об'єднань), до складу яких входять юридичні особи.

Як господарюючий суб'єкт з правами юридичної особи підприємство починає діяти від дня його державної реєст­рації.

Таким чином, підприємство це самостійна господарська організація, створена і зареєстрована у встановленому зако­ном порядку для здійснення господарської діяльності з ме­тою задоволення суспільних потреб у товарі (продукції, ро­ботах, послугах) і одержання прибутку, яка діє на підставі статуту, користується правами і виконує обов'язки щодо своєї діяльності, с юридичною особою, мас самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в банках.


Створення підприємства


Термін створення являє собою правове поняття госпо­дарського права. Це поняття включає врегульовані пра­вом умови фактичного виникнення та легітимації підприє­мства в статусі правового господарюючого суб'єкта, суб'­єкта права.

Виходячи з того, що в економіці України створюються і функціонують підприємства різних організаційно-правових форм, господарське законодавство визначає загальні і спеці­альні умови їх створення. Загальні умови поширюються на всі форми підприємств. Вони визначені Законом «Про підприємства в Україні» (ст.5). Законом «Про підприємниц­тво» (ст.6) та Цивільним кодексом, який регулює загальні умови створення юридичної особи, в тому числі і підприєм­ства. Спеціальні умови створення підприємств визначені законами про їх окремі види.

Як правове поняття створення включає визначення зас­новників, їх засновницької компетенції, порядку діяльності щодо створення підприємства. Засновником є особа, що має лраво створити у встановленому порядку підприємство (організацію) як юридичну особу. За Законом «Про власність» (ст.6,33) і Законом «Про підприємства в Україні» (ст.5) таким правом наділені безпосередньо власники засобів ви­робництва та іншого майна та уповноважені власником (влас­никами) органи, тобто фізичні і юридичні особи, що мають засновницьку право- і дієздатність. Отже, тут діє загальний принцип, згідно з яким, засновниками (співзасновниками) можуть бути «фізичні і юридичні особи, крім випадків, пе­редбачених законодавчими актами України».

Уповноважені органи, які можуть бути засновниками підприємств, визначає власник. Щодо підприємств загаль­нодержавної власності це підвідомчі Кабінету міністрів України органи державної виконавчої влади, інші центральні відомства. Вони приймають рішення про створення підприємств державної власності, затверджують статути і контролюють їх дотримання, укладають та розривають кон­тракти з керівниками підприємств, контролюють ефек­тивність використання закріпленого за підприємствами май­на, його збереження (Декрет Кабінету міністрів України від 15 грудня 1993 р. «Про управління майном, що с у загальнодержавній власності» //Відомості Верховної Ради України. –1993. –№ 7.–С. 52). Це загальне правило. В окремих ви­падках (наприклад, щодо підприємств будівельного комп­лексу) зазначені функції і повноваження Кабінет міністрів України делегує господарським об'єднанням: коропораці-ям, концернам тощо. Щодо підприємств комунальної влас­ності уповноваженими органами з засновницькими права­ми є виконкоми обласних і міських Рад, місцеві державні адміністрації та уповноважені ними органи.

Засновники реалізують засновницькі права шляхом обрання організаційної форми підприємства; визначення цілей і пред­мета його діяльності; прийняття рішення про його створен­ня; затвердження в установленому порядку статуту; пере­дачі безоплатно на баланс підприємства основних фондів та обігових коштів; формування органів управління, визначен­ня у статуті меж їх повноважень тощо.

Створення підприємства в юридичному розумінні являє собою затвердження та одержання передбачених законом до­кументів: рішення власника (власників) або уповноважено­го органу про створення підприємства, статуту (якщо цього вимагає організаційна форма), посвідчення про державну реєстрацію. При необхідності для новостворюваного підпри­ємства земельної ділянки сюди входять також документи на землекористування (землеволодіння), визначені земельним законодавством України.


ЛІТЕРАТУРА


  1. Закон України “Про підприємства в Україні”

  2. Конституція України

  3. Цивільний Кодекс України

  4. Закон України “Про підприємництво”

  5. Пилипенко А.Я., Щербина В.С. “Господарське право (курс лекцій)”, 1996 р.



12


Случайные файлы

Файл
138099.rtf
142969.rtf
42400.rtf
referat.doc
19588.rtf