Нова економична политика та ии законодавче оформлення (kursovik)

Посмотреть архив целиком

Розділ І. Становище України на початку 20-х років.

Нова економічна політика та її законодавче оформлення.

Зовнішньоекономічна політика України.

Наприкінці 20-го - початку 21-го року стало зрозуміло, що ідеї більшовиків про перемогу світової пролетарської радянської революції в реальному житті зазнали повного краху. Радянські республіки потрапили у міжнародну ізоляцію з повністю зруйнованими першою світовою і громадянськими війнами промисловістю та сільским господарством. Вихід з цього становища шукали в становленні мирних відносин з капіталістичними країнами. Деякі зрушення в цьому напрямку мали місце. Так, 7 грудня 1921 року було підписано угоду між РСФРР і УСРР, з одного боку, та Австрією - з другого, про встановлення економічних та торгівельних відносин, а 21 січня 1922 р. укладено договір про дружбу між УСРР і Туреччиною. На початку 1922 р. було оголошено про ухвалене в Канах рішення Верховної Ради скликати в Генуї конференцію з участю радянської Росії та Німеччини для врегулювання економічних і фінансових проблем. Оскільки інші радянські республіки на конференцію не запрошувалися, вони доручили делегації РСФРР від їхнього імені укладати й підписувати міжнародні договори та угоди.

Внутрішнє становище України.

Зрозуміло, що ці та інші зовнішньополітичні акції не могли скільки-небудь глибоко змінити внутрішнє становище в України. На початку 20-х років воно було дуже складним. Загальні збитки за воєнні роки склали 10 млрд золотих карбованців. Найбільших руйнувань зазнала важка промисловість. В Донбасі до початку 1920 року понад 600 шахт було затоплено. Занепав залізничний, річковий, морський транспорт. Значних руйнувань зазнали легка та харчова промисловість.

У скрутному становищі перебувало сільське господарство республіки. Його стан ускладнювался продовольчою розверсткою і забороною торгівлі селянам. У 1921 р. в республіці було вироблено лише 25% довоєнного збору. Розруха в сільському господарстві призвела до голоду.

Незважаючи на кризовий стан у сільському господарстві, повну незацікаленість хліборобів у розширенні виробництва, більшовицьке керівництво не відмовлялося в кінці 1920 р. від воєнно-комуністичної доктрини, продовжуючи продрозверстку за допомогою озброєних робітничих і червоноармійських загонів. У відповідь на це селяни почали чинити збройний опір. По всій Україні поширювався селянський рух, який офіційна пропаганда називала "політичним бандитизмом".

Нова економічна політика (НЕП).

Дедалі очевиднішою ставала потреба якнайшвидче змінити економічну політику, яка грунтувалася на засадах воєнно-комуністичної доктрини. Реальний перехід до нової економічної політики (непу) в радянських республіках, у тому числі і в УСРР, розпочався після ухвали Х з'їздом РКБ(б) (березень 1921 р.) рішення "Про заміну розверстки натуральним податком", яке лягло в основу цілої низки законодавчих актів, прийнятих державними органами РСФРР, а потім продубльованих в УСРР. Так, надзвичайна сесія ВУЦВК V скликання ухвалила 27 березня 1921 р. постанову "Про заміну розверстки натуральним податком". Податок був значно меншим у порівнянні з продрозверсткою. 29 березня 1921 р. Раднарком УСРР прийняв постанову про "Про натуральний податок на зернові продукти", яка заздалегідь визначала селянам розмір податку на зернові продукти врожаю 1921/1922р. 28 травня 1921р. Раднарком УСРР прийняв постанову "Про натуральний податок на хліб, картоплю та олійне насіння". Відповідно до цієї постанови розмір податку визначався для кожного господарства окремо і обчислювався залежно від врожаю в певній місцевості та від кількості ріллі і числа їдців у господарстві. З метою зацікавлення селян у швидкому виконанні зобов'язань перед державою та розгортання товарообміну Раднарком УСРР 19 квітня 1921 р. видав постанову про вільний обмін, купівлю та продаж сільськогосподарських продуктів, що залишалися у селян після виконання податку, а також фабрично-заводських і кустарних виробів. Рішення про скасування продрозверстки і запровадження натурального податку стимулювало розвиток сільського господарства. Селянин знав заздалегідь, що в нього не будуть вилучатися лишки, а існуватиме певний податок: лишками він зможе розпоряджуватися на свій розсуд, зокрема обмінювати їх на необхідні для дальшого піднесення свого господарства промислові товари. Згодом уряд прийняв ще ряд законодавчих актів, котрі стимулювали відбудову сільського господарства. Серед них важливе значення мала постанова ВУЦВК від 19 квітня 1922 р. "Про відбудову та зміцнення сільського господарства України". В ній накреслювалася програма деякої допомоги селянам. Провідне місце серед правових актів у галузі сільського господарства посіда земельний кодекс УСРР, затверджений ВУЦВК у листопаді 1922 р. Відбудові сільського господарства сприяли заходи, передбачені декретом ВУЦВК і Раднаркому УСРР від 19 травня 1923 р. про запровадження єдиного сільськогосподарського податку до грошового. Радянський уряд неухильно проводив у законодавстві трерду класову політику, підтримуючи бідноту. Так, захищаючи бідні верстви селянства, ВУЦВК 8 липня 1922 р. прийняв постанову "Про визнання недійсними кабальних угод на хліб", 1 листопада 1922 р. "Про продовження строку для закріплення майна, відібраного комнезамами". Схвалюючи податкове законодавство, уряд основний тягар податків перекладав на заможні верстви сільського населення.

Запровадження засад непу в сільському господарстві України позитивно впливало на його відбудову. У 1925 р. загальна посівна площа в Україні сягнула довоєнного рівня. Такого ж рівня досягла і середня врожайність сільськогосподарських культур.

Складалися сприятливі умови для відбудови і розвитку промисловості, в тому числі важкої. Але слід було негайно реорганізувати на засадах непу управління націоналізованою промисловістю, надати державним підприємствам господарсько-оперативної самостійності і перевести їх на господарський рахунок. Це пов'язувалося з тим, що реальний перехід до нової економічної політики вимагав функціонування ринку і ринкових відносин. Уже восени 1921 р. радянська держава використовувала товарно-грошові відносини.

Під час впровадження непу поруч з розгортанням ринкових відносин відбувався процес організації планового господарства, формувалася система планових органів. 28 вересня 1921 р. ВУЦВК України і Раднарком УСРР створили Українську економічну раду. У положенні про цей орган вказувалося, що він створювався при Раднаркомі УСРР для об'єднання, систематичного узгодження, планового керівництва, регулювання і контролю роботи економічних наркоматів УСРР, уповноважих наркоматів РСФРР. УЕР була найвищим господарським органом на території України. Почали створюватися губернські економічні ради, а 28 вересня 1921 р. було прийняте положення про ці ради. Одним з найголовніших завдань економічної ради було створення єдиного господарського плану. Для реалізації цього завдання при економіічній раді була заснована Українська державна загально-планова комісія (Укрдержплан). 10 квітня 1925 р. уряд УСРР прийняв нове "Положення про державну планову комісію УСРР". На відміну від попереднього положення, згідно з яким Держплан УСРР підлягав економічній раді, за новим положенням Держплан УСРР переходив до відання Раднаркому УСРР. Це, безумовно, підвищувало роль і значення Держплану республіки в системі державних органів, пидсилювало планові засади у керівництві народним господарством. Слід зазначити, що уряд лишав за собою контроль не тільки за важкою промисловістю, а й за такими "командними висотами" в економіці, як банки, транспорт, зовнішня торгівля.

Щоб прискорити відродження промисловості і налагодити обмін між нею і сільським господарством, велику кількість дрібних підприємств держава передала в оренду організаціям (комнезамам, кооперативам, артілям), а також приватним особам, у багатьох випадках - колишнім власникам цих підприємств. Таким чином, з переходом до непу створювалися умови для виникнення в Україні так званої нової буржуазії: орендарів, приватних торгівців, комісіонерів та ін. Для підприємців-приватників узагальнюючим стало слово "непман". Але в цілому економічні позиції непманів завдяки застосовуваним владою різноманітним обмеженням (економічним і адміністративним) були слабкими. Так, на відміну від державної промисловості приватнокапіталістичні підприємства останніми роками відбудовного періоду занепадали. Наприкінці відбудовного періоду в кам'яновугільній, металургійний і цементній галузях промисловості не залишилося жодного приватного підприємства. Таке становище значною мірою було пов'язане з політикою радянської влади стосовно приватних осіб в економіці. Намагаючись не допустити значної концентрації приватного капіталу, держава активно втручалася в приватногосподарський сектор, використовуючи податки.

Запровадження принципу госпрозрахунку викликало необхідність перегляду ряду найважливіших інститутів трудового права, в першу чергу скасування трудової повинності і трудових мобілізацій, а також системи оплати праці. Замість зрівнялівки в постачанні, що існувала в роки "воєнного комунізму", поступово впроваджувався принцип оплати за кількістю і якістю праці. В Україні був прийнятий ряд законодавчих актів, спрямованих на вдосконалення системи заробітної плати.

Одним з найголовніших складових елементів нової економічної політики була торгівля. Тому не випадково держава значну увагу приділяла законодавчому регулюванню торгівлі, як державної, так і приватно. Тільки за період 1923-1924 рр. були прийняті такі правові акти в галузі торгівельного законодавства: постанова ВУЦВК і Раднаркому УСРР від 3 січня 1923 р. "Про купівлю-продаж вроздріб із розстрочкою платежу", яка мала особливе значення для сільського населення, бо давала змогу селянам купувати на пільгових умовах сільськогосподарські машини; положення Раднаркому УСРР від 23 лютого 1924 р. "Про товарні біржі", котре визначало структуру бірж; постанова ВУЦВК і Раднаркому УСРР від 14 березня 1924 р. "Про боротьбу з дорожнечею", що мала на меті зниження цін; "Інструкція про торгівлю", яка визначала коло осіб, які мали право торгувати; постанова Раднаркому УСРР від 26 вересня 1924 р. "Про фірму", що встановлювала порядок функціонування фірм і самий зміст поняття фірми; постанова Раднаркому УСРР від 2 жовтня 1924 року "Про торговельний реєстр", яка вимагала від усіх торговельних і промислових підприємств реєструватися в органах НКВТ УСРР.


Случайные файлы

Файл
307852.rtf
57957.rtf
34440.rtf
62568.rtf
91203.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.