Основні історико-геологічні поняття (25399)

Посмотреть архив целиком

Основні історико-геологічні поняття


Абсолютний вік — час, що минув від певної геологічної події, у тому числі утворення мінералів, гірських порід, геологічних тіл. Обчислюється в одиницях астрономічного часу (зазвичай у мільйонах, іноді в мільярдах або тисячах років). Визначається ізотопними методами датування за співвідношенням продуктів розпаду радіоактивних ізотопів, який для кожного з них відбувається з постійною швидкістю. Розрізняють аргоновий (калій-аргоновий), стронцієвий (рубідій-стронцієвий), свинцевий (урано-торієвий), радіокарбоновий та інші методи його визначення. А. в. протиставляється відносному віку, де вікові співвідношення встановлюються в порівнянні з більш давніми або молодими утвореннями; таке положення існує в регіональній і глобальній стратиграфічних схемах. Синонім— ізотопний вік.

Активізація (від лат. "діяльний") — процес різкого посилення або поновлення тектонічних рухів на тих ділянках і структурах земної кори, які вже втратили рухливість, набули стабілізації (консолідації). Форми прояву А. досить різноманітні: склепінні здіймання значних площ або епіплатформений орогенез, великі розколи земної кори й формування рифтових систем, утворення накладених прогинів і западин в областях більш давньої консолідації, процеси грандіозних вулканічних виливів або проникнення по-загеосинклінальних інтрузивів, процеси океанізації, що супроводжуються виверженням базальтових лав. Найбільш детально вивчено процеси мезозойсько-кайнозойської А.; для різних її форм було запропоновано чимало нових термінів.

Актуалізм (від лат. "чинний", "дійсний", "сучасний") — науковий підхід до вивчення геологічної історії та відновлення фізико-географічних умов минулого, що ґрунтується на зіставленні із сучасними спостереженнями. Це ідея, система поглядів або теорія про те, що в минулому діяли такі самі або близькі сили, процеси, умови й закономірності, що й зараз, а також метод досліджень. Завдяки своїй виразності й можливості широкого використання А. є одним з найбільш важливих в історичній геології. Він добре пояснює більшість фізико-географічних обстановок минулого (наприклад, існування різних типів кліматів, кліматичну зональність, фаціальну мінливість), умови осадконакопичення. Однак він неможе розглядатися як універсальний, оскільки багато явищ в історії Землі є неповторними, іноді унікальними або істотно змінюються.

Альпійський геотектонічний цикл (за назвою Альп) — сукупність процесів та інтервал часу, що характеризуються геосинклінальними прогинаннями впродовж пізньої крейди — раннього кайнозою й гороутворенням у новітній час, найбільш виразні протягом останніх 10-15 млн років. Отже, орогенна (гороутворююча) стадія цього циклу характеризується процесом активного сучасного розвитку. Результатом цього орогенезу стало формування найбільших гірсько-складчастих споруджень Середземноморського пояса, які отримали назву "альпіди"; областями типового його прояву є Альпи, Карпати, Кавказ. Водночас із типовим альпійським орогенезом до одновікових гороутворюючих рухів залучаються і платформні площі або області більш давньої складчастості (Тянь-Шань, Памір та ін.).

Архей, архейський еон (ера), архейська група — найдавніший етап у геологічній історії Землі й утворення, що сформувалися в цей час і представлені зазвичай глибоко мєтаморфізованими породами (гнейси, кристалічні сланці, рідше амфіболіти, мармури, кварцити). Вікові межі А. визначаються по-різному, найчастіше інтервалом 3,5-2,6 млрд років. Час від 4 до 3,5 млрд років, упродовж якого сформувалися найдавніші з відомих на Землі Порід, називається катархеєм. Достовірних органічних решток в А. не виявлено, однак наявність графітовмісних порід та інших даних дозволяє припускати існування протягом цього етапу історії найдавніше життя. Особливістю А. є існування водних басейнів (гідросфери) і процесів осадконакопичення в них, своєрідність магматизму (вивержені породи, що сформувалися в цей час, не мають аналогів у більш молодій історії), перший прояв режимів, які можна називати орогенними, протоплатформними (найпростішими, або первинноплатформними) і протогеосинклінальними.

Байкальська складчастість — обґрунтовувалася М. С. Шат-ським (1932) та ін. і набула широкого визнання як тектогенез, що розвинувся в інтервалі часу 800-550 млн років. Згодом з її складу як самостійний було виділено салаїрський орогенез. Б. с. розглядається як планетарний процес, у результаті якого формувалися байкаліди.

Біостратиграфія — розділ стратиграфії, у якому основним методом досліджень є палеонтологічний. Термін був запропонований Д. Долло (1909). Є також синонімом терміна "стратиграфічна палеонтологія", або "метод біостратиграфічний". Це основний для фанерозою метод відносної геохронології, що певною мірою протиставляється літостратиграфії, де датування базується на структурно-речовинних співвідношеннях, або такий, що доповнює її палеонтологічними визначеннями віку.

Біотичні кризи — різкі зміни в розвитку органічного світу, завдяки прояву яких відбувається "омолодження" біологічних угруповань, яке забезпечує прискорення еволюції (А. С. Алексєєв, 1989). Слід розрізняти локальні й регіональні Б. к., спричинені різкими змінами палеогеографічних умов у певних провінціях або системах басейнів, і глобальні. Синонімом або близьким за змістом поняттям є глобальні екологічні кризи, екосистемні події тощо. Окремим проявом Б. к. можуть бути масові великі й малі вимирання.

Варвохронологія — напрям досліджень, що опікується вивченням тривалості існування льодовиків за підрахунками річних пар шарів стрічкових глин, які утворені більш грубим матеріалом, що накопичився літньої пори, і тонким зимовим. Метод запропонований Де-Геєром (1912,1940), згодом він отримав його ім'я; назва походить від шведського слова "варва", яким позначалися ритмічно-шаруваті глини. Синонім — стрічкові глини.

Вевд (за назвою давнього слов'янського племені "венди" або "венеди") — верхній стратиграфічний підрозділ протерозою, що підстилає кембрій. Спочатку був виокремлений Б. С. Соколовим (1950) як комплекс у західній частині Російської плити, а згодом — прийнятий як стандартна стратиграфічна й геохронологічна одиниця докембрію. Нижня вікова межа В. приймається зазвичай як 680-650 млн років; верхня збігається з початком кембрію або фанерозою (як правило, 570 млн років). Літологічно В. не є однорідним і включає низку серій із червоноколірними, вулканогенними або морськими відкладеннями. Верхня частина В. з вікового рівня 630±5 млн років зазвичай різко відрізняється в літологічному та структурному планах від нижньої, утворюючи поступовий перехід у нижній кембрій. Спочатку до В. належала лише верхня частина нинішнього стратону (Якобсон, 1984). Найбільш важливою особливістю В. є наявність у верхній її частині своєрідної без-кісткової фауни, що отримала назву едіакарської, або вендської.

Вимирання — процес місцевого (окремого) або масового, остаточного й повсюдного зникнення окремих видів, родів або більших груп тваринного йрослинного царства. Дані про масові В. використовуються для встановлення геохронологічних (біостратиграфіч-них) меж. Розрізняють великі й малі В. Перші з них відомі між ордовиком і силуром, середнім і пізнім девоном, Перм'ю і тріасом, крейдою й палеогеном. Причини В. можуть бути різними, зумовленими палеогеографічними факторами (різкі скорочення морських площ, зміни клімату), проявом інтенсивного вулканізму, зміною сонячної активності, космічними бомбардуваннями, біологічною конкуренцією. У деяких випадках такі фактори можуть збігатися, накладатися один на одного. В історичній геології різноманітні В. трактуються зазвичай як індикатор палеогеографічних обстановок, що різко змінилися.

Відносний вік — час якої-небудь геологічної події або вік певних порід, товщ, інших геологічних тіл, що визначається за співвідношенням з іншими подіями, тілами, одиницями прийнятих схем (зазвичай ери, періоди, епохи, віки). Установлюється шляхом або безпосередніх спостережень (залягає вище чи нижче досліджуваних і використовуваних для порівняння товщ), або за палеонтологічними рештками, що дозволяють зарахувати його до одиниць місцевої або єдиної стратиграфічної шкали. Є основним предметом вивчення стратиграфії.

Вік геологічний — час, що минув від певної геологічної події дотепер або прив'язаний до сучасних геохронологічних та історико-геологічнйх схем. Розрізняють абсолютний В. г. (виражений в одиницях астрономічного часу, у геології зазвичай у мільйонах років) і відносний В. г. — відносно часу іншого хронологічного інтервалу, як правило, в одиницях геохронологічної шкали — у періодах, епохах, століттях або їхніх частинах.

Вуглеутворення — процес накопичення, а потім перетворення рослинної речовини на вугілля. На першій стадії В. відбувається накопичення органічної речовини в седиментаційних басейнах і перетворення її на торф, на другій — у надрах під дією високих температур і тиску торф перетворюється на буре вугілля, а потім на кам'яне (аж до антрациту). Сукупність процесів у другій стадії називається іноді вуглефікацією. Термін В. використовується також для позначення процесу формування вугленосних відкладень (за аналогією із соленакопиченням, осадконакопиченням), утворення вугленосних площ — басейнів, поясів, вузлів, провінцій. Як синонім для цього випадку часто застосовується термін "вугленакопичення", хоча це різні поняття: накопичується не вугілля, а органіка, торф.

Галактичний рік — інтервал часу, упродовж якого Сонце й найближчі до нього зорі здійснюють повний оберт навколо центра Галактики. Його тривалість, за різними уявленнями, становить від 150 до 300 млн років; найчастіше називали цифру 176 (за Н. П. Па-ренаго), а останнім часом — 230-250 млн років. З Г. р. або його частинами (порами року) в історичній геології пов'язують уявлення про геологічні цикли; цей напрям досліджень називають іноді галактичною циклічністю. У геологію поняття було введене Б. Л. Лічковим.


Случайные файлы

Файл
158412.rtf
12125.doc
90340.rtf
129316.rtf
125823.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.