Етапи розвитку земної кори (25354)

Посмотреть архив целиком

Криптозой (від греьцк. "приховане життя") — етап розвитку органічного світу, протягом якого його існування було завуальовано відсутністю черепашкового кістяка в організмів, тобто найбільш інформативних палеонтологічних решток. К. передує фанерозою й найчастіше приймається як синонім терміна "докембрій"; стратиграфічно в цьому випадку його розуміють як одиницю, що відповідає архею і протерозою.

Лавразія (від Лавренції, колишньої назви області Канадського щита й Азії) — суперматерик, або континент, що включав Північну, Америку, Європу і значну частину Азії. Як єдиний материк він сформувався в середньому палеозої, коли відбулося закриття Япе-туса (Палеоатлантики). У пізньому палеозої Л. була складовою Панґеї й лише в ранньому мезозої до початку формування Північної Атлантики існувала як самостійний материк. Поняття про Л. було введено Дю Тойтом (1937), який не приймав положень А. Ве-генера про єдиний континент Панґею й обстоював погляди про існування в середині фанерозою двох — північного й південного — суперконтинентів, розділених тетічним басейном.

Літосферна плита— частина літосфери Землі, внутрішні деформації в межах якої мають другорядне значення порівняно з горизонтальними переміщеннями на її межах. Останні є зонами сейсмічної активності й тих ділянок, де відбувається переробка і формування нового типу земної кори. Найбільш виразно уявлення про Л. п. формулював Дж. Т. Вілсон (1965), що було пов'язане з розвитком ідей нової глобальної тектоніки, або плейттектоніки; раніше для них пропонувалися інші назви: "тверді блоки", "блоки Землі", "пластини" та ін. Межі колишніх Л. п. у сучасній структурі континентів відновлюються за наявністю офіолітів, складчастих поясів і давніх зсувів, контрольованих іноді вулкано-плутонічними поясами. Прийнято виокремлювати три основні типи їхніх меж: 1) конвергентний, що передбачає сходження двох Л. п.; 2) дивергентний — пересування їх відбувалося в різні боки від місця загального походження; 3) трансформний, або консервативний, що не відбиває яких-небудь принципових змін і не завжди однозначно розуміється. Оскільки термін "плита" використовується у вітчизняній літературі в іншому розумінні, розглянута назва обов'язково має застосовуватися з пояснювальним словом "літосферна".

Магматизм — сукупність геологічних процесів, рушійною силою яких є магма. Розрізняють вулканічні (ефузивні) і плутонічні, або інтрузивні, його прояви, що супроводжуються виливом лави на поверхню або застиганням магми на глибині. За схемою Г. Штілле (1940), що відбиває історико-геологічний розвиток рухливих структур і характер вулкано-плутонічних процесів, М. можна поділити на геосинклінальний (початковий, або ініціальний, виявлений переважно підводними виливами лав основного складу), орогенний, виявлений проникненням гранітоїдних магм або виходом кислих лав на поверхню, і платформний (кінцевий, фінальний) — наземні виливи основних лав. М. — важливий історико-геологічний фактор та індикатор тектонічних режимів, а також будови земної кори відповідних площ, етапів історії. Результатом його діяльності є формування магматичних гірських порід і геологічних тіл.

Мезозой, мезозойська ератема, або група, М. ера (ера середнього життя) — стратиграфічний підрозділ й інтервал часу, упродовж якого він сформувався. Виокремлена Дж. Філліпсом (1841). Це середня ера фанерозою, яку поділяють на тріас, юру та крейду, її тривалість становить близько 175 млн років (240-66). Геологічна історія М. являє собою час активного розколу Панґеї на самостійні, сучасні материки, а також початку формування сучасних океанів. М. є. характеризувалася теплим кліматом, активним платформним вулканізмом, у тому числі грандіозними виливами в Сибіру, Африці, Південній Америці (сибірські й деканські трапи) і орогенним магматизмом у Тихоокеанському поясі. Органічний світ М. істотно відрізняється від палеозойського й характеризується широким розвитком таких своєрідних груп, як динозаври, амоноїдеї, белемніти; з'являються птахи, покритонасінні рослини.

Міжнародна геологічна кореляційна програма (МГКП) — програма різноманітних досліджень, розпочата в 1972 р. і виконувана впродовж майже двох десятиліть. Включала розробку різних проблем, важливих для історичної геології, — геотектонічних, палеонтологічних та ін.; супроводжувалася друкуванням великої кількості збірників наукових праць.

Мобілізм (від лат. "рухливий") — наукова течія, або система поглядів, в основу яких покладено уявлення про значні переміщення в горизонтальному напрямку великих ділянок земної кори. Такі ідеї з'являлися протягом кількох останніх століть, але досить обґрунтовані положення запропонував лише А. Вегенер (1912), який припускав переміщення материків базальтовим шаром Землі. Цілковитої підтримки ці уявлення на той час не отримали, але й не були забуті. У 60-х рр. XX ст. з'явилися перші положення про переміщення літосферних плит астеносферою (неомобілізм), які наразі стали панівними; на них ґрунтуються принципи нової глобальної тектоніки (НГТ). Значні горизонтальні переміщення великих ділянок земної кори доведені геологічними, геофізичними й геодезичними методами й не можуть заперечуватися, незважаючи на окремі недоліки схем їх руху й гіпотез.

Неоген, неогенова система, Н. період — друга знизу система кайнозою; назва була запропонована М. Гернесом (1853). Поділяється на два відділи, що мають власні назви — міоцен і пліоцен. Загальноприйнятого ярусного поділу немає. Тривалість Н. п. становить близько 22 млн років (24-1,78). Це час інверсії режимів — переходу від геосинклінальної стадії альпійського циклу до ерогенного, початок існування новітнього, або неотектонічного, етапу розвитку земної кори. У межах Середземноморського поясу оформляються найбільші на Землі гірсько-складчасті спорудження (альпіди), а на заході Тихоокеанського пояса виокремлюється система острівних дуг і глибоководних жолобів. Серед найбільш виразних тектонічних фаз — штирійська (межа середнього й пізнього міоцену) та її вікові аналоги в інших районах Землі. Розвивається ерогенний магматизм у Середземноморському поясі, наземний базальтоїдний вулканізм на материкових площах Євразії та острівно-дуговий — уздовж західних окраїн Тихого океану. Триває скорочення морських площ, у другій половині Н. почалися значні похолодання. Відбуваються незначні зміни у вигляді тваринного й рослинного світу, що наблизили його до сучасного.

Неотектоніка — галузь геології й геотектоніки, що вивчає всі типи тектонічних рухів і динамічні процеси, що відбувалися протягом пізнього кайнозою. Термін був запропонований В. О. Обручевим (1948); положення Н. активно розроблялися М. І. Ніколаєвим (1948, 1962, 1988), С. С. Шульцем (1939, 1979), І. П. Герасимовим (1964) та ін. Процесами Н. створено обриси сучасного рельєфу, тому методи їх вивчення є специфічними. Синонімами Н. можна вважати поняття "новітнятектоніка", "живатектоніка".

Неповнота літопису (палеонтологічного, геологічного) — поняття, введене Ч. Дарвіним (1859) для пояснення неповних відомостей про розвиток організмів минулого, відсутності у викопному стані певних, відомих науці проміжних їхніх форм або груп. Біологічні розрахунки свідчать про те, що за всю історію Землі мало існувати 1,5 млрд видів, а сучасна палеонтологія нараховує лише 150 тисяч. Причиною Н. л. може бути неможливість збереження значної їх частини (несприятливі умови поховання або наступне знищення процесами денудації), недостатня їх вивченість (можливі подальші знахідки) тощо. Згодом це положення було сформульоване як самостійний принцип палеонтології, стратиграфії і навіть історичної геології, що пояснює неможливість спостережень у конкретних розрізах або глобальному розвитку відбитків окремих або навіть багатьох загальних подій і документів, згодом знищених, а також поки що не знайдених. Відповідно можна розрізняти неповноту збереження і вивченості. У палеонтології й геології Н. л. трактується іноді як результат стрибкоподібного розвитку певних явищ, геологічних процесів, органічного світу і навіть еволюції в цілому.

Нова глобальна тектоніка (НГТ) — гіпотеза, теорія, концепція, парадигма або велика система поглядів, відповідно до яких літосфера Землі розбита на незначну кількість плит, у процесі взаємодії яких відбуваються найбільш важливі події геологічної історії. Літосферні плити переміщаються астеносферою переважно в горизонтальному напрямку. Поблизу серединноокеанічних хребтів відбувається нарощування океанічної кори за рахунок надходження речовини з надр; у зонах глибоководних жолобів відбувається підсув океанічної земної кори під материкову, яка поглинається мантією. В остаточній формі гіпотеза НГТ була запропонована американськими геологами Р. Дітцем і Г. Хессом (1961-1962) і після значного опору наразі приймається значною більшістю дослідників; у її розробці брали участь також фізики, математики, геофізики, геодинаміки. Ле Пішон (1968) показав, що тектоніка літосферних плит забезпечує отримання узгодженої кінематичної картини в глобальному масштабі. її основними перевагами слід вважати можливість використання кількісних підрахунків, давати пояснення багатьом тектонічним та історико-геологічним подіям (наприклад, одночасному існуванню геосинклінальних і орогенних режимів), пропонувати нову схему розвитку геотектонічних циклів. НГТ може розглядатися як подальший розвиток уявлень А. Вегенера (1912), через що іноді її називають неомобілізмом. Окремі положення НГТ потребують доопрацювання. Існує низка гіпотез, які можна розглядати як альтернативні їй (розшарування, геоблоки, пульсація Землі).. У цілому НГТ трактується як революція в геології. Синоніми: тектоніка літосферних плит, плейттектоніка.


Случайные файлы

Файл
70837-1.rtf
2707.rtf
165070.doc
Lecture3.doc
74413.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.