Туристично-рекреаційна галузь господарства (24306)

Посмотреть архив целиком

співвідношення розміщення рекреаційних ресурсів і виробничих сил на території (співпадіння їх ареалів породжує протиріччя, особливо в зонах концентрації видобувної промисловості та лісорозробок).

Наявність рекреаційних ресурсів ще не обумовлює використання даної території для організації туризму і відпочинку, тому що суспільство може бути зацікавленим у використанні цієї території з іншою господарською метою.

Як дуже трудомістка галузь, рекреація залежить від наявності трудових ресурсів, які в цій сфері не можуть бути заміненими основними фондами. Прикладом можуть слугувати українські причорноморські та приазовські рекреаційні райони, куди в пікові сезони залучаються тисячі додаткових працівників (наприклад, студенти педагогічних навчальних закладів для роботи в оздоровчих дитячих центрах).

Рекреаційно-географічне положення, яке характеризує віддаленість місць відпочинку від місць проживання, може розглядатися і як економічна категорія (вартість проїзду, його частка у бюджеті сім'ї), і як психологічна категорія (витрачений на дорогу час, транспортна втома та ін. – наприклад, більше ніж двогодинна транспортна доступність приміських зон відпочинку виступає обмежуючим фактором розвитку рекреації). Названі фактори суттєво впливають на величину рекреаційних потоків, відповідно, й на рентабельність освоєння віддалених територій для рекреації.

Збільшення обсягів рекреаційної діяльності веде до необхідності виділення нових територій для відпочинку і туризму. Складність структури і процес диверсифікації рекреаційного споживання веде до певної територіальної спеціалізації рекреаційної галузі. Відбувається, таким чином, розвиток географічного (територіального) поділу праці вшир і вглиб.

Рекреації, як і іншим галузям сучасного господарства, властиве діалектичне протиріччя між внутрішньогалузевою диверсифікацією та процесом територіальної концентрації.

Концентрація супроводжується підвищенням економічної ефективності та якості рекреаційного обслуговування. На рівні окремих рекреаційних підприємств концентрація виражається у збільшенні місткості підприємств до 500–2000 місць і більше. Територіальна концентрація на рівні міст-курортів і рекреаційних агломерацій супроводжується розширенням загальнокурортних служб, наприклад, паркового господарства, системи видовищних закладів, складського і транспортного господарства, торгової мережі та ін. Це створює умови, які не може мати окреме рекреаційне підприємство.

Але процеси концентрації у рекреаційній галузі відбуваються інакше, ніж у багатьох інших галузях господарства. Надмірна територіальна концентрація функцій у вузлах та агломераціях, властива деяким рекреаційним районам, має негативний характер з точки зору повноцінного відновлення та розвитку фізичних і духовних сил людини.

На відміну від виробничих галузей, в рекреації керуючим параметром частіше всього виступає рекреаційна місткість території. В принципі рекреаційну місткість можна збільшити шляхом кращого облаштування, будівництва інженерних споруд, але такі можливості досить обмежені. Перевищення меж цих можливостей веде до нових хвиль освоєння інших територій із незміненою природою, тобто цикл замикається і починається новий.


Проблеми вивчення рекреаційної місткості території


Комплексна географічна проблема рекреаційної місткості території стала актуальною у зв'язку із намаганням вирішити дві взаємопов'язані суспільні задачі – забезпечення повноцінного відпочинку робітників та захисту природи у рекреаційних районах.

Використання природних територій з рекреаційною метою ведеться все більш інтенсивними методами. Сутність цієї інтенсифікації полягає у повній реалізації природних та соціально-економічних передумов. А поняття рекреаційної місткості території деякими авторами зводиться до суто екологічних аспектів.

При визначенні рекреаційної місткості території необхідно виходити з того факту, що об'єктом рекреаційної діяльності виступає рекреаційний потенціал, під яким розуміється вся сукупність природних, культурно-історичних та соціально-економічних реалій, які створюють передумови для організації і проведення відпочинку.

При вивченні рекреаційного потенціалу в географії постає проблема визначення рівнів (масштабів) його оцінки. В залежності від масштабу оцінки змінюється обсяг поняття «рекреаційний потенціал» та його складових елементів, відповідно, й рекреаційної місткості території. Рекреаційний потенціал рангу країни або економічного району включає як ресурсну складову, так і господарський потенціал рекреації – основні виробничі фонди і трудові ресурси. На відміну від них потенціал окремої функціональної зони курорту або національного парку спирається на значно менший набір складових, наприклад, на окремий біотоп.

На рівні країни або економічного району поняття рекреаційної місткості демонструє залежність оптимального рекреаційного потоку від рівня економічного розвитку, рівня життя населення, можливостей використання трудових ресурсів в сфері відпочинку і туризму. Величина потоку рекреантів залежить від розмірів країни (району), від обсягів та стійкості рекреаційних ресурсів та їх різноманітності, від ступеню розвитку необхідної інфраструктури. Оптимальна величина потоку при інших рівних умовах є функцією ресурсів, інфраструктури і транспортної доступності.

Також слід звернути увагу на пропорційність співвідношення між потоком рекреантів, тривалістю їх перебування в країні (районі) та чисельністю постійного населення. Так, іноземний туризм в деяких країнах «третього світу» після перевищення певного порогу може викликати проблему нестачі продовольства. Отже, рекреаційна місткість як оптимальна величина повинна відбивати і продовольчі можливості країни (району). Співвідношення між числом туристів і постійних мешканців, при якому зберігається атмосфера гостинності, приблизно становить 1:3.

Рекреаційна місткість залежить також від можливостей інвестування. Країни з низьким рівнем економічного розвитку, навіть при наявності видатних рекреаційних ресурсів, не в змозі направляти значні інвестиції в інфраструктуру і туризм. Більше того, використання рекреаційних ресурсів в таких країнах носить екстенсивний характер, що веде до руйнування рекреаційного потенціалу. Прикладом слугують деякі африканські країни, що розвивали мисливський туризм, який призвів до знищення цінних диких тварин через недотримання екологічних нормативів.

При переході до крупномасштабних досліджень рекреаційної місткості території більшого значення в технології її рекреаційного використання набуває екологічний аспект. Детальніше про це піде мова при розгляді проблем рекреаційного природокористування.


Природні передумови рекреації


Як галузь національної економіки і вид людської діяльності рекреація відноситься до тієї групи галузей господарства, що має яскраво виражену ресурсну орієнтацію, маючи певну спільність з видобувною і лісовою промисловістю, рибальством та сільським господарством.

Рекреаційні ресурси – об'єкти і явища природного та антропогенного походження, які можна використовувати з метою відпочинку, туризму та лікування – поняття історичне, тому що з плином часу змінюється роль окремих ресурсів. Наприклад, пляжі у далекому минулому не використовувалися.

Рекреаційні ресурси впливають на територіальну організацію рекреаційної діяльності, на формування рекреаційних районів і центрів, їх спеціалізацію та економічну ефективність. Але цей вплив не прямий. Він опосередковується соціально-економічними факторами, насамперед обсягами і структурою рекреаційних потреб.

При всій важливості об'єктів історії та культури все ж таки слід зазначити, що в рекреаційно-ресурсній складовій природні блага займають провідне положення, виступаючи чільною матеріальною передумовою рекреації. У якості природних передумов рекреації виступають природно-територіальні та аквальні комплекси різних рангів, їх компоненти і окремі властивості, у тому числі такі як атрактивність (привабливість), контрастність і ритм ландшафтів, можливість долання перешкод, географічна специфіка, екзотичність, унікальність або, навпаки, типовість, розміри і форми природних об'єктів та їх візуально-географічне положення.

Як споживач території рекреація поступається лише сільському і лісовому господарствам. Потреби рекреації в території у три рази вищі потреб житлової забудови, а з врахуванням природних парків, заповідників, заказників – в 6–7 разів.

Таким чином, висуваючи вимоги до значних площ із незайманою природою, рекреація має обмежені можливості для свого розвитку в освоєних районах. У той же час в сільській місцевості вона може вдало поєднуватися із сільськогосподарським землекористуванням. Не можна розташовувати рекреаційні зони поблизу розробок корисних копалин, промислових підприємств підвищеної шкідливості.

В залежності від рівня рекреаційної спеціалізації можна виділити три основних типи рекреаційного землекористування:

  1. території з високою інтенсивністю рекреації, де інші землекористувачі відсутні або мають підпорядковане значення (парки, пляжі та інші зони масового відпочинку);

  2. території із середньою інтенсивністю рекреації, які виконують одночасно деякі екологічні та виробничі функції (приміські зелені насадження, протиерозійні ґрунтозахисні ліси та ін.);

  3. території із незначною питомою вагою рекреації.

Більша частина альтернативних ситуацій відведення земель пов'язана із другим типом рекреаційного землекористування.


Случайные файлы

Файл
61908.rtf
Uzb.doc
36532.rtf
153350.rtf
2569-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.