Туристично-рекреаційна галузь господарства (24306)

Посмотреть архив целиком















Туристично-рекреаційна галузь господарства



Вступ


Існують оригінальні погляди на екологічний туризм як економічний процес, в якому рідкісні та естетично привабливі екосистеми продаються на міжнародному ринку для залучення в них відвідувачів; або як специфічний ринок для екологічно свідомих туристів, зацікавлених у спостереженні за природою. Є спроба визначити екологічний туризм як такий, що має технологічні й управлінські рішення, які дозволяють раціонально використовувати природні ресурси. Врешті-решт, вихід у природу із санітарними та відновлювальними функціями теж сприймається як екотуризм.

Така ситуація є видом діяльності якого є задоволення науково-пізнавальних потреб населення, коли забезпечується сталий туризм, обов'язково враховуються інтереси місцевого населення, а також і в тому випадку, коли під екотуризмом розуміють середовище, при використанні природних ресурсів якого необхідно забезпечити підтримку рівноваги в екологічній системі наслідком відносної «молодості» рекреаційної географії і туризмознавства та недосконалістю їх поняттєво-термінологічного апарату. Приведені вище варіанти визначень особливостей екотуризму насправді не є характеристиками тільки останнього. Вони притаманні практично всім різновидам туризму, особливо коли подорож здійснюється у природному середовищі.

Отже, необхідно звернути увагу, що спроба поділу туризму на «екологічний» та «неекологічний», окрім зазначеної вище плутанини у термінології, може мати негативні наслідки для туристичної галузі в цілому та конкретних природних комплексів. Мову необхідно вести не про екологічний туризм, а про екологізацію всіх видів туристичної діяльності, про їх екологічні аспекти, екологічну орієнтацію, екологічний підхід тощо.



Рекреаційна галузь: умови та фактори її розвитку і територіальної організації


Задоволення рекреаційних потреб населення стало можливим лише завдяки створенню певної сфери прикладання праці. Рекреаційне обслуговування відноситься до нематеріальної (невиробничої) сфери, яка об'єднує всі види діяльності, що мають справу з розподілом, обміном і споживанням матеріальних благ. Отже, рекреацію можна розглядати як галузь народного господарства (національної економіки).

Праця робітників цієї галузі із організації рекреаційної діяльності та обслуговування рекреантів має своїм об'єктом людину та умови, в яких відбувається її відпочинок. Результатом цієї праці стає забезпечення умов для раціональної організації вільного часу населення.

Організаційними одиницями будь-якої галузі є підприємства та установи, що характеризуються єдністю виконуваних функцій, певною адміністративною самостійністю і технологічною однорідністю. У галузі групуються господарські одиниці, що виконують однотипні економічні функції або соціальні види діяльності.

При конкретизації цих положень виникає багато методичних ускладнень. Головне з них – визначення структури рекреаційної галузі. Труднощі виникають, по-перше, через мультиплікаційний ефект туризму, який «втягує» найрізноманітніші галузі в обслуговування рекреантів, що викликає появу додаткових і супутніх підприємств; по-друге, через неточність визначення рекреантів і відсутність надійного статистичного обліку. Все це веде до розмивання меж рекреаційної галузі, а звідси – до ускладнень в плануванні, у точному визначенні її економічної ролі, зокрема у визначенні доходів від неї, частки зайнятого економічно активного населення та ін.

Вихідною передумовою для виділення галузі національної економіки є відокремлення в системі суспільного поділу праці специфічного виду трудової діяльності (вузьке розуміння галузі). Але рекреанти використовують предмети споживання, створені як у матеріальному виробництві, так і нематеріальній сфері. Це – засоби пересування і розміщення, продукти, створені в системі громадського харчування, сувеніри, туристичне спорядження та ін.

За ознакою кінцевого споживання матеріальних та нематеріальних благ можна всі підприємства, які виробляють послуги для рекреантів, віднести до рекреаційної галузі в широкому розумінні. Багато дослідників під цією сукупністю розуміють так звану «індустрію туризму», різноманітні підприємства якої «розкидані» по окремим галузям господарства. До того ж існуюча практика організації рекреаційної діяльності у більшості країн світу ґрунтується саме на такій концепції «індустрії туризму», що пояснюється комплексним характером рекреаційного споживання.

Таким чином, індустрія туризмуце сукупність виробничих та невиробничих видів господарської діяльності, спрямованих на створення і реалізацію туристичного продукту.

Для уточнення поняття рекреаційної галузі розділимо підприємства, що надають послуги рекреантам, за ступенем зв'язку з власне рекреаційною діяльністю на первинні, вторинні і третинні.

1. Первинні підприємства безпосередньо обслуговують рекреантів. Провідною формою таких підприємств у світовій практиці є бюро подорожей та екскурсій. Вони діють у місцях постійного проживання рекреантів, забезпечуючи їх точною інформацією про рекреаційні райони і транспортні засоби; заключають договори з бюро подорожей рекреаційних районів про розміщення рекреантів даного населеного пункту; організують екскурсії, подорожі та ін. До функцій бюро подорожей та екскурсій в рекреаційних районах відноситься розміщення рекреантів у готелях, організація харчування, організація екскурсій, контроль за виконанням умов договорів.

До первинних відносяться транспортні підприємства, що забезпечують перевезення рекреантів від місць постійного проживання до рекреаційних районів і назад, а також пересування всередині рекреаційних районів.

До цього виду відносяться також підприємства розміщення (туристичні бази, готелі, кемпінги та ін.), підприємства громадського харчування для рекреантів, підприємства по догляду за рекреаційними парками і т. ін.

2. Вторинні підприємства. До них відносяться підприємства життєзабезпечення – це мережа громадського харчування, роздрібної торгівлі, комунального і побутового обслуговування населення, внутрішній транспорт, неспеціалізований на туристських перевезеннях зовнішній транспорт, будівельна індустрія та ін.

Постає запитання: чи можна відносити вторинні підприємства до рекреаційної галузі у вузькому розумінні? Відповідь буде залежати від рівня їх рекреаційної спеціалізації. Рівень спеціалізації визначається по співвідношенню у використанні послуг названих підприємств між рекреантами і місцевими мешканцями.

3. Третинні підприємстваце підприємства, що відносяться до інших галузей господарства, але включені у рекреаційне обслуговування. Саме через ці підприємства рекреаційна галузь впливає на інші на рівні економічного району або й цілої держави. Маються на увазі підприємства промисловості і сільського господарства, які обслуговують все населення, але задовольняють і потреби рекреантів. Вони виробляють туристичне спорядження, лижний інвентар, човни, засоби рибної ловлі та ін. Спеціально проведене дослідження в США показало, що до сфери обслуговування туристів підключено 24 галузі національної економіки, для яких «індустрія туризму» не є основною діяльністю.

Підприємства третьої групи не можуть бути віднесеними до рекреаційної галузі у вузькому розумінні, тому що, по-перше, випуск туристських товарів і послуг у них не є профільним, а по-друге, при їх включенні до рекреаційної галузі не дотримується принцип технологічної однорідності.

Задоволення рекреаційних потреб може бути забезпеченим лише на основі скоординованої діяльності первинних, вторинних і третинних підприємств. Координація діяльності складових «індустрії туризму» здійснюється у більшості випадків на основі оренди, без якої функціонування рекреаційної галузі стає просто неможливим. Наприклад, такі засоби, як літаки, пасажирські судна, поїзди, можуть бути використаними лише шляхом оренди.

Сфера відпочинку і туризму у багатьох країнах переживає період стрімкого розвитку в умовах незадоволеного попиту, динамічної перебудови власної структури і функцій у відповідності до процесу диверсифікації рекреаційних потреб. Відбувається процес становлення комплексної системи відновлення і розвитку виробничих і духовних сил людини та суспільства в цілому.

Найбільш суттєві і впливові обставини територіальної організації рекреаційної галузі слід називати факторами, менш значимі обставини – умовами територіальної організації рекреаційної галузі.

Суспільно-економічні фактори – рушійна сила, яка визначає територіальну організацію виробничих сил в цілому та рекреаційної галузі зокрема. Під умовами територіальної організації слід розуміти природну та економічну обстановки, в яких вона відбувається.

Дія суспільно-економічних факторів визначає стан рекреаційних потреб. Останні слід вважати провідним фактором територіальної організації рекреаційної галузі. Але навіть усвідомлені і вивчені потреби стають формуючим фактором тільки в залежності від можливостей суспільства (на думку експертів ООН, країна може успішно розвивати туризм лише в тому випадку, коли 80% необхідних матеріальних благ для туристів забезпечено національним виробництвом).

При цьому важливо вивчити такі сторони як:

  1. територіальний розрив між ресурсами з одного боку та населенням з іншого (значний розрив властивий, як правило, великим за площею країнам, що породжує потребу створення спеціальної інфраструктури, необхідної для подолання цього розриву. Разом з тим, слід зауважити, що обсяги і різноманітність ресурсів прямо залежать від розмірів території країни);


Случайные файлы

Файл
61908.rtf
Uzb.doc
36532.rtf
153350.rtf
2569-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.