Рекреаційна географія (24299)

Посмотреть архив целиком

Предмет, методи і завдання рекреаційної географії


Поступово охоплюючи всі сфери людської життєдіяльності рекреація і туризм стають невід'ємною складовою сучасного життя. В усьому світі вони перетворилися на вагомий і визнаний чинник економічного розвитку. «Мультиплікаційний ефект» від рекреації сприяє розвитку суміжних галузей господарства та створенню в них нових робочих місць, зокрема це торкається готельно-ресторанного бізнесу, роздрібної торгівлі, транспортного та екскурсійного обслуговування, виробництва сувенірів, реклами та ін.

Цей феномен є соціальним за своїм генезисом. Внаслідок підвищення життєвих стандартів і збільшення часу для відпочинку працюючого населення, простежується тенденція зростання туристської активності. Ця активність спонукає до пошуку нових місць та видів туризму.

Частка рекреації й туризму в галузевій структурі валового внутрішнього продукту (ВВП) світу становить 10%, ще більшою вона є у обсягах торгівлі послугами - 30%, на індустрію туризму припадає 7% світових інвестицій, кожне 16-те робоче місце, 11% споживчих витрат населення, близько 5% всіх податкових надходжень. У сучасному світі визнаною є висока ефективність туризму для розвитку національних економік, оскільки він приносить «швидкі гроші».

За даними Всесвітньої Туристичної Організації (ВТО) у 2000 році обсяги тільки міжнародного туризму перевищили 800 млн. осіб, а доходи від нього -700 млрд. $. За прогнозами ВТО у 2010 році кількість міжнародних туристів досягне 1 млрд. осіб, а у 2020 році - 1,6 млрд., при цьому доходи становитимуть 1,1 трлн. $ та 2 трлн. $ відповідно.

Пріоритет географії у вивченні рекреації і туризму є беззаперечним. В Україні систематичні наукові дослідження із оформленням результатів у вигляді монографій, навчальних посібників, захистів дисертацій та ін. були започатковані саме на географічних факультетах Сімферопольського та Київського університетів. Сьогодні в Україні налічується вже більше 70 вищих навчальних закладів, що готують фахівців для туристично-рекреаційної діяльності, більша їх частина не є географічними, але має у своєму складі кафедри «географії та менеджменту туризму» або «країнознавства і туризму».

Навчальні плани спеціальних і педагогічних навчальних закладів, як правило, містять відповідні позиції, пов'язані з читанням курсу «Рекреаційна географія». У відповідності до цих вимог знаходиться структура навчального посібника, який Ви тримаєте в руках.

Рекреаційна географія - відносно молода наука в структурі суспільної географії, ще молодша вона як навчальна дисципліна. В Україні вперше вона почала викладатися у 1974 р. економіко-географами Сімферопольського (тепер - Таврійського) університету за ініціативою професора Івана Трохимовича Твердохлєбова (1921-1998).

Рекреаційна діяльність протягом XX століття перетворилася в один з найважливіших соціально-економічних факторів сучасності. Фактично на очах відбувся процес формування нової галузі народного господарства, яка спирається на певне поєднання ресурсів, має свої кадри, зв'язки з іншими галузями та дає значний соціально-економічний ефект.

Організація рекреаційної діяльності має комплексний характер, тому що у будь-якій рекреаційній системі між собою взаємодіють групи відпочивальників, природні комплекси, технічна інфраструктура, сфера послуг, виробнича сфера, трудові ресурси, системи розселення. В процесі розгортання наукових досліджень чітко виокремилися проблеми рекреації та їх «географічність», оскільки рекреаційна діяльність диференційована територіально і органічно пов'язана з властивостями географічного середовища.

Широкий діапазон географічних рекреаційних проблем обумовив таке положення, при якому їх вивчення та накопичення фактичного матеріалу розгорнулося одночасно в межах таких дисциплін як фізична географія, економічна географія, географія населення, медична географія і країнознавство.

Міждисциплінарні дослідження рекреаційних проблем в сучасних умовах перетворення інтеграції наукових знань із тенденції у закономірність прискорили процес відокремлення специфічного об'єкта наукового пізнання та формування на цій базі нової географічної дисципліни - рекреаційної географії.

Предметом вивчення рекреаційної географії є вивчення територіальних рекреаційних систем (далі - ТРС). ТРС - це соціально-географічна система, яка складається із взаємопов'язаних підсистем: природних і культурних комплексів, інженерних споруд, обслуговуючого персоналу, органу управління та, нарешті, відпочиваючих (рекреантів). Ці підсистеми характеризуються функціональною і територіальною цілісністю.

Підсистема «природні і культурні комплекси» виступає в якості ресурсів та умов задоволення рекреаційних потреб. Природні і культурні комплекси мають певну місткість, стійкість, комфортність, різноманіття, привабливість.

Підсистема «інженерні споруди» забезпечує, з одного боку, звичайну життєдіяльність відпочиваючих та обслуговуючого персоналу, а з іншого - задоволення специфічних рекреаційних потреб відпочивальників. Характеризуються вони за допомогою показників місткості, комфортності, надійності, інженерно-будівельних та експлуатаційних характеристик.

Функції підсистеми «обслуговуючий персонал» спрямовані переважно на обслуговування рекреантів.

Орган управління слідкує за оптимальним співвідношенням між всіма підсистемами, для чого він повинен володіти інформацією про властивості та місткість підсистем, про наявність матеріальних і фінансових резервів. Важливою умовою стійкості ТРС є механізми регулювання і планування.

Підсистема «відпочивальники» визначає вимоги до інших підсистем в залежності від соціальних, вікових, національних, регіональних та індивідуальних особливостей рекреантів.

Отже, рекреаційна географія виявляє закономірності формування, динаміки, розвитку, різноманітності і поширення ТРС, їх морфологічної структури, територіальної диференціації та інтеграції, а також внутрішні взаємозв'язки, що забезпечують цілісність ТРС.

Рекреаційна географія належить до сімейства суспільно-географічних наук поруч з географією культури, освіти, охорони здоров'я та іншими дисциплінами, в яких цільова функція об'єкту та предмету дослідження може бути визначена як соціальна.

Загальною методологічною основою рекреаційної географії є сучасна теорія взаємодії природи і суспільства, яка забезпечує наукове розуміння зв'язків між різноманітними суспільними і природними явищами, з якими доводиться мати справу при географічному вивченні складних рекреаційних процесів. Рекреаційна географія широко використовує такі загальновизнані методи системи географічних наук, як порівняльно-географічний, картографічний, історичний, експедиційних (польових) досліджень, математичного моделювання та ін. Соціальний характер предмета досліджень обумовлює використання прийомів, що склалися в інших суспільних (балансовий метод, соціологічних досліджень та ін.) і медико-біологічних науках.


Основні поняття рекреаційної географії


До наріжних понять рекреаційної географії відносяться вільний час, відпочинок, рекреація, туризм.

Вільний час - необхідна умова розвитку рекреаційного процесу. Вільний час - динамічна категорія, яка має риси певної епохи, соціальної групи та ін., вона змінна як по обсягу, так і по змісту. Вільний час не можна ототожнювати з позаробочим часом. Вільний час є лише частиною позаробочого (тобто вільного від виробничої діяльності). Позаробочий час складається з чотирьох частин: 1) час на добирання до місця роботи; 2) час для задоволення природних потреб (сон, харчування, особиста гігієна); 3) час для домашньої праці та побутових потреб; 4) час для фізичного, інтелектуального розвитку та відпочинку, який власне й можна назвати вільним часом по сутності.

В сучасних умовах структура використання позаробочого часу досить швидко змінюється. Існує стійка тенденція зменшення часу зняття виробничої втоми за рахунок змін у самих виробничих процесах (механізація, автоматизація), а також зменшення витрат часу на домашню працю в зв'язку з розвитком сфери послуг. В результаті все більше часу лишається на всебічний саморозвиток особистості і таку його важливу форму як відпочинок.

Хоча цей процес не такий простий, як це виглядає на перший погляд. У суспільстві розвиваються два паралельних, але протилежно спрямованих процеси. Певні функції позаробочого часу, зокрема домашнє господарство, переходять до матеріального і нематеріального виробництва (розвиток харчової промисловості і громадського харчування звільняє людину від приготування їжі в домашніх умовах). Отже, звільняється частина часу, яка за змістом стає вільним часом і може використовуватися для відпочинку або творчої діяльності. Зворотній процес можна спостерігати у зв'язку з підвищенням кваліфікації робітників. Через високий ритм роботи та отримання значних обсягів інформації саме підвищення кваліфікації як процес часто виходить за межі робочого часу, перетворюючись на складову частину вільного часу.

Відпочинок відновлює працездатність людини, зменшує нервово-психічну і фізичну напругу. Відпочинок у широкому розумінні - це будь-яка людська діяльність, яка не спрямована на задоволення насущних потреб. Відпочинок виступає в якості вибіркової форми життєдіяльності людини в аспекті фізіології, психології та гігієни. Разом з тим відпочинок є частиною суспільного життя, що дозволяє визначити його як соціальну категорію. Діяльність людини під час відпочинку може бути класифікована наступним чином:


Случайные файлы

Файл
153449.rtf
16265.rtf
23218-1.rtf
24914.rtf
3688.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.