Оцінка рекреаційних ресурсів (24293)

Посмотреть архив целиком
















Основні положення рекреаційної оцінки природних ресурсів




Оскільки оцінка відбиває відношення між об'єктом і суб'єктом, процедура оцінювання складається з таких обов'язкових етапів: 1) виділення об'єкту оцінки - природних комплексів, їх компонентів і властивостей; 2) виділення суб'єкту, з позиції якого ведеться оцінка (у перших спробах оцінювання рекреаційних ресурсів суб'єктом оцінки часто виступав туризм взагалі або фіктивний «пересічний турист», що було головною причиною декларативності оцінок та їх практичної обмеженості); 3) формулювання критеріїв оцінки, які визначаються масштабом і метою дослідження, а також властивостями суб'єкту; 4) розробка параметрів оціночних градацій (найбільш прийнятною вважається п'ятиступенева шкала оцінки передумов: 1. найсприятливіші; 2. сприятливі; 3. помірно сприятливі; 4. малосприятливі; 5. несприятливі).

У відповідності до основних позицій суб'єкту оцінки в рекреаційній географії склалися три типи оцінювання природних ресурсів: медико-біологічний, психолого-естетичний і технологічний.

Медико-біологічний тип. Даний тип оцінки відбиває вплив природних факторів на організм людини. При цьому оцінюється їх комфортність для організму рекреанта.

Провідну роль при медико-біологічних оцінках відіграє клімат. Під кліматом розуміється багаторічний режим погоди, властивий певній місцевості. Його вплив на людину може проявлятися через конкретну погоду, під якою розуміється комплекс взаємообумовлених метеорологічних параметрів, що характеризують стан нижніх шарів атмосфери над певною місцевістю у певний час.

В центрі уваги при медико-біологічній оцінці знаходиться стан організму людини як відповідна реакція на комплексний вплив погоди. Рекреаційна оцінка клімату полягає у вивченні залежності стану людини від впливу метеорологічних факторів. Сучасні курортологи крім фізичного впливу погоди на людину велику увагу приділяють її емоційному впливу тощо.

В процесі пошуку нових методів вимірювання була розроблена система умовних (ефективних) температур. Ними характеризується комплексний вплив наступних метеорологічних елементів: температури повітря, відносної вологості, швидкості вітру, сонячної радіації та ін.

Із вченням про умовні температури пов'язана уява про «зону комфорту», яка для більшості людей знаходиться в межах від 17° до 23°С. Але зона комфорту може змінюватися у широких межах в залежності від стану здоров'я людини, віддаленості від постійного місця проживання, пори року та ін. Поза межами «зони комфорту» людина відчуває переохолодження або перегрівання. «Зона комфорту» у активних рекреантів знаходиться в межах 12-16°.

Встановлено, що гарне самопочуття зберігається при певних поєднаннях температури і вологості повітря (при 20°С - це 85% відносної вологості; при 25°С - 60%; при 30°С - 44%, при 35°С - 33%). Підвищену температуру легше переносити при сухому повітрі. Схожа ситуація і при низьких температурах. При від'ємних температурах вітер може суттєво погіршувати теплові відчуття людини (відомі випадки обморожування при сильному вітрі навіть при температурах повітря до +5°С).

Сприятливими для здоров'я людини можуть бути різні типи погод, якщо вдень багато сонця при незначній хмарності - це збільшує приход ультрафіолетових променів, формує гарну освітленість ландшафтів та збільшує таким чином їх привабливість.

В останні роки використовуються оцінки контрастної мінливості погоди. Контрастна мінливість погоди - це такий параметр, що може викликати суттєві зміни у фізіологічних функціях організму. Вона спостерігається або при проходженні активних атмосферних фронтів, які різко змінюють елементи погодного комплексу, або в умовах специфічних форм місцевої циркуляції. Чим вища мінливість погоди, тим важче відповісти на запитання: на яку погоду під час відпустки може розраховувати рекреант.

При використанні вказаної методики можна вирішувати різні прикладні завдання, зокрема здійснювати географічне районування за ступенем сприятливості кліматичних умов для відпочинку, туризму або лікування.

Слід вказати й на специфіку методики оцінки клімату гірських територій, які все більше включаються в рекреаційну діяльність. По-перше, гірському клімату властива сильна мінливість у залежності від висоти над рівнем моря (за умовами адаптації та акліматизації в гірських районах виділяються наступні зони: до 2000 м - зона індиферентності, перебування у якій не викликає помітних реакцій організму; 2000 - 4000 м - зона повної компенсації, де прояв змін в організмі людини може повністю компенсуватися за рахунок власних ресурсів протягом декількох днів акліматизації; вище 4000 м - зона неповної компенсації, в якій чітко проявляються ознаки гіпоксії (нестачі кисню), знижується працездатність людини, починається «гірська хвороба»), крутизни й орієнтації схилів, форм рельєфу та ступеню закритості горизонту. По-друге, гірський клімат має риси, властиві зоні поширення оточуючих ландшафтів. Кліматична диференціація гірських районів знайшла відображення у класифікації гірських курортів, яка враховує профіль курорту, природну зону його розташування, висотну поясність (низькогірні курорти - до 1000 м, середньогірні - 1000-2000 м, високогірні - вище 2000 м), характер рослинності та ін.

Роботи з медико-біологічної оцінки клімату, провідним показником якої є тривалість періоду із сприятливим (комфортним) середовищем для людини, особливо важливі для великих за площею країн з широким діапазоном класів погод та їх контрастною мінливістю. Ще більш важливими є такі оцінки для розвитку міжнародного туризму. їх результати завжди включають до путівників та рекламних буклетів.

Психолого-естетичний тип. Естетичні початки у психіці людини, потреба у красі - одні з найсильніших проявів духовного світу людини. В зв'язку з цим при оцінюванні природних рекреаційних ресурсів важливо дати їм психолого-естетичну оцінку, адже краса у будь-якому прояві виховує людину. Не випадково території, що володіють більшою естетичною цінністю, при рівності інших властивостей завжди користуються більш високим попитом у рекреантів.

При психолого-естетичній оцінці враховується емоційний вплив певних рис природного ландшафту на людину. Методика такої оцінки відрізняється складністю та слабкою розробленістю. Зводиться вона до визначення емоційної реакції людини на той чи інший природний комплекс.

Тривалий час уява про естетичну цінність ландшафту ґрунтувалася на смаках і традиційних підходах ландшафтних архітекторів. В останні роки психологами, соціологами та географами запропонована низка показників для вимірювання естетичних властивостей ландшафтів. Так, у США вивчення розподілу туристів по ділянкам національних парків показало, що найбільший притягальний ефект мають крайові зони (екотопи) і фокусні пункти. Під крайовими зонами розуміються прикордонні смуги між двома різнорідними середовищами: вода - суходіл (сильний ефект), ліс - поляна (середній ефект), пагорб - рівнина (слабкий ефект). Відштовхуючий ефект спричиняють одноманітні деревні насадження, заболочені території, ділянки із спотвореним ландшафтом. Ці спостереження дали можливість вивести деякі кількісні показники, зокрема показник насиченості території «крайовими ефектами», який розраховується шляхом ділення протяжності прикордонних смуг на площу досліджуваної території.

Насиченість території фокусними пунктами залежить від характеру рельєфу. Для оцінки цієї властивості ландшафту вживають відношення максимальних відносних висот до одиниці площі (га, км2 та ін.).

Естетична цінність ландшафту залежить від морфологічної структури ландшафту, різноманітності елементів пейзажу. Останнім часом стало широко вжинатися поняття «ландшафтне різноманіття». Останнє складається з внутрішньої структури природного комплексу та його зовнішніх зв'язків з іншими природними комплексами.

Внутрішнє пейзажне різноманіття визначається внутрішньою морфологічною структурою ландшафту (характеристика рельєфу, рослинності, гідрологічних особливостей, характер взаємозв'язку між різними компонентами та Ін.). Існують такі показники внутрішнього пейзажного різноманіття як ступінь мозаїчності ландшафту ~ відношення кількості контурів урочищ до площі досліджуваних ландшафтів; ступінь різноманітності ландшафтів - відношення видів урочищ до площі ландшафтів; кількість контурів урочищ на одиницю шляху туристського маршруту, частота перегинів рельєфу на одиницю відстані та ін.

Внутрішні естетичні властивості природних комплексів характеризуються також такими показниками як ступінь лісистості (в залежності від цього виділяють відкриті, напіввідкриті та закриті простори), повнота деревостою, ярусність лісу та ін.

Вважається, що при лісистості більше 50 % естетичні властивості ландшафтів різко знижуються. При оцінці найвищий бал отримують природні комплекси з напіввідкритими просторами. Відкриті простори внаслідок своєї зорової статичності не забезпечують різноманітності.

Важливим є також характер поєднання рослинності із рельєфом. Поєднання хвилястого рельєфу з лісом на узвишшях візуально збільшує розчленованість ландшафту, навпаки, заповнення лісом понижених ділянок створює ефект вирівняного ландшафту. У першому випадку естетична оцінка підвищується, а у другому - знижується.

Зовнішнє пейзажне різноманіття природного комплексу характеризується різноманітністю пейзажів, що розкриваються на множину сусідніх природних комплексів. У рівнинних районах зовнішня орієнтація природного комплексу має меншу роль, ніж у гірських. У рівнинних районах особливе значення має ступінь лісистості. Безумовно, що напіввідкриті і відкриті простори мають більш високе зовнішнє пейзажне різноманіття, ніж закриті території.


Случайные файлы

Файл
114975.rtf
165582.rtf
34422.rtf
59577.rtf
37132.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.