Нова Зеландія та Федеративні штати Мікронезії (24290)

Посмотреть архив целиком

Нова Зеландія


Територія та географічне положення. Нова Зеландія — унітарна держава у складі Співдружності, що складається з 93 округів. Країна розташована в південно-західній частині Тихого океану, на південний схід від Австралії, і включає два великі острови — Північний і Південний, а також низку дрібніших островів. Острови Північний і Південний поділені протокою, ширина якої — від 22 до 91 км. Вона має ім'я видатного англійського мореплавця Дж. Кука.

Нова Зеландія витягнута більше ніж на 1500 км із північного сходу на південний захід, а її береги омиваються Тихим океаном, у тому числі Тасмановим морем. Протяжність берегової лінії — 15 134 км, найбільш порізана північна частина — острів Північний і південно-західна — острів Південний. Узбережжя острова Північний виділяється півостровами, затоками та бухтами.

Природа. У рельєфі країни вражає поєднання рівнинних і гірських територій, діючих і згаслих вулканів, сніжних вершин і піщаних дюн. Основну частину території займають гори та горбкуваті місцевості, а на рівнини припадає менше ніж десята частина території. Найбільша рівнина — Кентерберійська — розкинулася на сході острова Південний. У західній частині острова Південний височіють пасма найбільшої гірської системи — Південних Альп. Тут розташована найвища точка країни — гора Кука (3754 м). Корінні жителі називають її «Аорангі», що означає «Простромлена хмара».

Гірська система острова Південний продовжується й на сусідньому острові — Північному. Рівнинні ділянки тут розташувалися вздовж узбережжя, у тому числі поблизу найбільшого міста країни — Окленда. Нова Зеландія входить до зони сейсмічної активності. Підземні поштовхи тут відзначаються до 200 разів на рік, однак руйнівні землетруси трапляються рідко. Найчастіше «тремтіння» земної твердині відзначається на острові Північний і в північній частині острова Південний. На островах поширені гейзери, грязьові улоговини, гарячі джерела, у тому числі мінеральні, є діючі вулкани.

На більшій частині території країни клімат субтропічний морський. Його особливості визначаються острівним і широтним положенням Нової Зеландії, а також її протяжністю й гористістю. На крайній півночі клімат теплий і вологий, що нагадує середземноморський. На Кентерберійській рівнині холодніше й набагато сухіше. На крайньому півдні країни в зимовий час характерні сніжні бурі.

Середня температура на території Нової Зеландії в січні +14...+19 °С, у липні +5...+12 °С, у гірських районах трапляються морози до -12 °С. Великими є розбіжності в кількості опадів. На більшій частині країни річна норма опадів 400—700 мм, на західному узбережжі острова Південний — більше ніж 2000 мм, на навітряних (західних) схилах гір — до 5000 мм.

Достатня кількість опадів і гірський характер території визначають наявність густої мережі коротких, але повноводних річок. Головна річка країни — Уаїкато — протікає на острові Північний, її довжина 350 км.

У країні багато озер, причому на острові Північний багато з них мають вулканічне походження, а на острові Південний — льодовикове. Найбільше озеро — Таупо площею більше ніж 600 км2 — розташоване на Північному острові.

Нова Зеландія — країна з дуже своєрідним рослинним світом. Більшість рослин — ендеміки, серед них — новозеландський клен, агатіс і сосна каурі, що сягає висоти 60 м і живе до 1000 років. У країні також поширені вічнозелені деревоподібні папороті й пальми. На жаль, у період освоєння островів європейцями лісова рослинність сильно постраждала, тому Нова Зеландія поступово перетворювалася з лісистої країни на країну пасовищ. Зараз лісами зайнята менше ніж третина території. Так, знамениті й колись досить поширені хвойні ліси з агатісу новозеландського збереглися тільки на територіях, що перебувають під охороною.

Ще більш своєрідним є тваринний світ новозеландських островів. Він складався протягом багатьох мільйонів років, і потім ще тривалий час зберігав свою первозданність. Цікаво, що в Новій Зеландії відсутні цілі групи тварин, наприклад копитні, змії, черепахи, хижаки. Ще 500 років тому тут узагалі не було ссавців, за винятком двох видів кажанів. Це був світ птахів, причому країна стала єдиним місцем на планеті, де виявилася можливим поява кількох різновидів безкрилих птахів. Користуючись відсутністю небезпечних наземних ворогів, ці птахи «розучилися» літати. Серед них зустрічаються такі екзотичні види, як ківі, совиний папуга (какапо), новозеландський пастушок уека. Ківі є символом країни.

Однак найбільш приголомшливим нелітаючим птахом не тільки цієї країни, але й усього світу, був моа — птах із невеликою головою, без крил, але з потужними ногами. Існувало більше ніж 20 видів моа, серед яких був і великий моа. Він досягав висоти 3,6 м і важив близько 300 кг. Живих моа не бачив жоден європеєць, останні відомості, що збереглися в корінних жителів про великого моа, належать до 1670 р. Для полінезійського народу маорі, який почав заселяти острови приблизно 1000 років тому, ці нелітаючі птахи являли легку здобич. Полювання було головною причиною швидкого зникнення моа.

Із часу появи людини рівновага в природі Нової Зеландії стала нестійкою. Так, початковий етап заселення островів маорі супроводжувався випалюванням лісів і винищуванням тварин. Однак згодом маорі зрозуміли, що ці дії можуть загрожувати їхньому благополуччю й навчилися розумно використовувати землі своєї країни.

Однак із приходом європейців становище природи Нової Зеландії різко погіршилося. Із початком колонізації в прибережних районах почали поширюватися завезені моряками свійські тварини - вівці, свині, кози, коні. Це серйозно вплинуло на рослинний і тваринний світ країни. До середини XX ст. становище місцевої флори та фауни стало критичним, й охороною природи зайнялося майже все населення країни.

У наш час Нова Зеландія стала зразком застосування науково обґрунтованих засобів, спрямованих на відновлення природи. У країні створені десять національних парків, два морські парки, численні заповідники та природні резервати, у яких знайшли захист багато зникаючих видів флори та фауни.

Країна має значні запаси окремих видів корисних копалин, серед яких вугілля, природний газ, титан, магній, свинець, будівельна сировина (пісок, гравій, глина, вапняк, доломит).

Історичний розвиток. Заселення Нової Зеландії полінезійцями маорі відбувалося в Х-ХІУст. Сюди вони дісталися просторами Тихого океану за допомогою гребних човнів. Маорі назвали свою нову батьківщину «Аотеароа», що означає «Земля довгої білої хмари». Протягом сотень років вони освоювали її та до моменту появи тут європейців мали порівняно розвинену культуру. Основними заняттями маорі були землеробство, полювання й рибальство.

Європейці були зустрінуті маорі вороже. Так, у сутичці з полінезійськими воїнами команда А. Тасмана, що в 1643 р. досягла острова Південний, утратила кількох людей. Наступного разу європейці прибули сюди вже в наступному столітті! Це була англійська експедиція на чолі з прославленим мореплавцем Дж. Куком. Як і у випадку з голландцями, маорі були дуже агресивні по відношенню до англійців. Тривалий час це стримувало колонізацію країни, однак поступово тут стали з'являтися мореплавці, китобої, торговці, місіонери, більшість із них прибувало з Англії. На островах стали стихійно виникати поселення, жителі яких вели торгівлю шкірами котиків і тюленів.

У 1840 р. представники англійського уряду підписали з вождями маорі договір, за яким вони погодилися приєднатися до Британії. При цьому корінні жителі одержали певну автономію й підтвердження прав власності на свої землі. Країна була оголошена колонією британської корони. Незабаром було вирішено, що землі, які не використовувалися маорі, мали відійти до володінь англійців. Це призвело до маорійських війн 1843-1872 рр. Хоча маорі програли, вони домоглися рівноправного становища з білими колоністами.

У наступні роки збільшився потік переселенців із Європи, їхня кількість до початку XX ст. склала близько 300 тисяч.

У 1907 р. Нова Зеландія одержала статус домініону, а в 1931 р. здобула незалежність. При цьому країна стала членом Британської Співдружності націй, головою якої є королева Великої Британії.

Населення. На сьогодні новозеландці європейського походження складають 75 % населення, маорі - близько 10 %, полінезійці з інших районів Океанії - 3,8 %,.решта - це вихідці з Азії та низки інших регіонів.

Наприкінці XVIII ст. у країні проживало приблизно 120 тис. маорі, однак через сто років їхня кількість зменшилася вдвічі, а зараз їх налічується близько 400 тисяч. Більшість корінних жителів зараз населяють міста, багато їх в Окленді й прилеглих районах, а також у столиці країни — Веллінгтоні. Основна частина сільського населення маорі традиційно зосереджена в північній частині острова Північний.

Із давніх часів одним із найбільш сприятливих місць корінні жителі вважали район озера Роторуа. Маорі обжили цю область, незважаючи на жахаючу назву, яку самі ж їй дали — «Діри впекло». Під дірами вони/мабуть, розуміли вулкани, гейзери, гарячі джерела. Небезпека виверження вулкана або землетрусу не жахала маорі. Вони здавна користувалися теплом, яке дарувала їм земля. Так, вода гарячих джерел використовувалася під час приготування їжі, а теплий ґрунт обігрівав житла.

Густота населення країни є невисокою - 14 осіб/км2, причому більш густо заселений острів Північний. Демографічна ситуація досить сприятлива, на що вказує віковий склад населення — 22—62—16 і середній вік, що складає 33,6 року.


Случайные файлы

Файл
182770.rtf
59864.rtf
181703.rtf
180288.rtf
118846.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.