Географічне положення Італії (24271)

Посмотреть архив целиком

Італія


Територія та географічне положення. Італія — держава на півдні Європи. На її території можна виділити три частини: материкову (близько 1/3 площі), півострівну (Апеннінський півострів) й острівну (острови Сицилія, Сардинія й низка дрібних островів). Італія — морська країна, близько 80 % її кордонів — морські. Береги Італії омивають п'ять морів: Ліґурійське, Тірренське, Іонічне, Адріатичне іі Середземне. Найвіддаленіші райони країни розташовані від узбережжя не більше ніж на 200—300 км. На північному заході Італія межує із Францією (1), на півночі — зі Швейцарією (2) та Австрією (3) і на північному сході — зі Словенією (4). У межах Італії існують дві анклавні держави — Ватикан (6) і Сан-Марино (5).

Назву «Італія» вперше використали греки для позначення південного краю Апеннінського півострова, де вони оселилися у VIII—VII ст. до н. є.

Економіко-географічне положення в центрі Середземноморського басейну здавна сприяло розвитку зв'язків із країнами Близького Сходу й Північної Африки.

Здавна Сицилія й Апеннінський півострів були сполучними ланками між Європою та Африкою. Контроль над протоками між східним І західним басейнами Середземного моря мав стратегічне значення із часів давньогрецьких і фінікійських колоній у Сицилії до союзницьких конвоїв у роки Другої світової війни. Завдяки вигідному положенню Апеннінського півострова на перетині торговельних шляхів між Західною Європою та Близьким Сходом середньовічні італійські міста, особливо Венеція, могли вести морську торгівлю Природа. За винятком рівнин басейну річки По на півночі, більшу частину території Італії займають гори й горбкуваті височини. На півночі країни розташовані Альпи — складна система гірських хребтів, що заходять також на території Франції, Швейцарії, Австрії, Німеччини й Словенії. Інша велика гірська система Італії — Апенніни — утворює кістяк однойменного півострова й продовжується в Сицилії.

Альпи й Апенніни — молоді гори. Молодість геологічних структур пояснює високу сейсмічність і наявність діючих вулканів (Стромболі, Везувій, Етна).

Особливості клімату визначаються значною мірою великою протяжністю території з півночі на південь і специфікою рельєфу. На Па-данській низовині клімат помірний континентальний, а на півострові й островах — субтропічний середземноморський. У горах клімат змінюється з висотою.

Ґрунтовий покрив досить різноманітний. На півночі поширені досить родючі бурі лісові й алювіальні ґрунти, в іншій частині країни — коричневі ґрунти субтропіків. Ці ґрунти сприятливі для вирощування винограду й інших південних культур. Зустрічаються ґрунти, що утворилися на вулканічних породах, вони особливо придатні для вирощування фруктових дерев.

Італійські річки, як правило, короткі й стрімкі, беруть початок у горах і стікають прямо в море. Більше ніж 60 % загальних запасів гідроенергоресурсів зосереджені в Альпах.

Найбільша та найповноводніша річка Італії По бере початок в Альпах, тече через Паданську рівнину і впадає в Адріатичне море. Найбільша річка Апеннінського півострова Тибр через систему каналів пов'язана з іншою великою річкою — Арно.

Озера розташовуються в передгір'ях і гірських районах та на Адріатичному узбережжі, маючи переважно льодовикове походження. На їхніх берегах побудовані курорти міжнародного значення.

Ліси вкривають 1/5 площі, однак це, в основному, гірські низькорослі дерева й чагарники. Винятком є тільки хвойні ліси Альп.

Загалом природні умови сприятливі для життя людей і розвитку багатьох галузей господарства. Країна має потужний природно-рекреаційний потенціал, що інтенсивно використовується.

Італія володіє різноманітними корисними копалинами, але їхні родовища здебільшого є невеликими, розосередженими по території, нерідко залягають незручно для розробки. Винятком є будівельні, матеріали — мармур, граніт, травертин. У Каррарі (Тоскана) добувають знаменитий білий каррарський мармур.

Історичний розвиток. Археологічні дослідження свідчать про існування людських поселень на території Італії за часів палеоліту. У II тис. до н. Є. на більшій частині півострова розселилися італіки. Серед італійських племен панівне становище займали латини, що населяли область Лаціум. За переказом, вони разом із сабінами в 753 р. до н. є. заснували Рим. За назвою міста племена, що жили навколо нього, почали називати римлянами. Місто виявилося розташованим на перетині важливих торговельних шляхів, і це вплинуло на його швидке зростання й могутність. До середини III ст. до н. є, римляни підкорили всю територію Італії. Завойовані народи — етруски, венети, ліґури, кельти, греки та інші перейняли культуру й мову завойовників. Надалі Рим став великою державою, що підкорила своїй волі великі частини Європи, Малу Азію, узбережжя Північної Африки, Сирію й Палестину. У 476 р. н. є. відбувся поділ великої Римської імперії на Західну та Східну. Із V ст. починаються вторгнення на півострів варварів, головним чином германських племен. Після падіння Римської імперії Італія тривалий час залишалася розділеною на частини. Для середньовічної Італії типовими стали міста-держави: Флоренція, Сьє-на, Мілан, Равенна, Падуя, Венеція, Генуя, Піза.

У результаті війн 1494—1559 рр. країна потрапила під владу Іспанії, пізніше Північна й Центральна Італія були завойовані Австрією, а наприкінці XVI ст. — Францією. Проти іноземного панування розгорнувся національно-визвольний рух (рісорджименто), утворилися таємні організації карбонаріїв. Революції 1848—1849 рр. і 1859—1860 рр. створили умови для об'єднання території Італії навколо Сардинського королівства. А в 1861 р. було проголошено Італійське королівство. У Першій світовій війні Італія воювала на боці Антанти. У 1922 р. до влади прийшов фашистський уряд на чолі з Муссоліні. У Другій світовій війні Італія виступила союзницею нацистської Німеччини. Потужний рух Опору й допомога англо-американських військ призвели до падіння режиму Муссоліні. У 1946 р. Італія була проголошена республікою. За Конституцією 1948 р., країна стала парламентською республікою. Головою держави є президент, що обирається парламентом і представниками областей. У 1949 р. Італія стала членом НАТО, у 1957 р. - ЄЕС, а в 1993 р. - ЄС.

Населення. Більшість населення (близько 94 %) — італійці, хоча самі вони вважають себе, насамперед, римлянами, венеціанцями, сицилійцями й тільки після цього італійцями. Це пов'язане з історією утворення Італії, коли кожна з невеликих держав мала свої культурні традиції, звичаї, мову, діалекти. До нашого часу збереглися багато регіональних відмінностей: від способів приготування їжі до місцевих свят і звичаїв. Майже всі жителі Італії розмовляють італійською мовою; на півночі є невеликі групи французів, німців і словенців. Жителі Сардинії розмовляють на діалекті, близькому до давньої латини. Тривалий час італійська мова була розмовною, існувало безліч місцевих наріч і діалектів. У розвитку єдиної мови вирішальну роль відіграла область Тоскана (Флоренція), де писали свої безсмертні твори Данте, Петрарка, Боккаччо.

Для італійців характерні стабільність у ставленні до релігії, шанування своєї родини й держави. Хоча церква в Італії відділена від держави, вона активно втручається в політичне життя країни та впливає на широкі кола населення. У західній частині Рима один квартал займає держава Ватикан — теократична монархія. Його голова — Папа Римський — одночасно є головою всієї католицької церкви.

У передвоєнні й післявоєнні роки багато італійців були змушені емігрувати з країни. Причини цього — важкі умови праці, безробіття, низька заробітна плата. Італійська діаспора налічує сьогодні понад 20 млн осіб. Однак із кінця минулого століття збільшується кількість італійців, що повертаються на батьківщину. Це пов'язано зі стабільним зростанням рівня життя, падінням авторитету Ватикану, дозволом розлучень і абортів.

Із відходом у минуле традицій міцних і багатодітних родин різко знизилася народжуваність. Зниження народжуваності супроводжується інтенсивним процесом старіння населення.

Італія — густонаселена країна. Середня густота населення становить 193 особи/км2, але розміщене населення дуже нерівномірно. Найгусточиселеніші області Італії — рівнини Кампанії, Ломбардії та Ліґурії, де проживає майже половина населення країни. Це пояснюється сприятливими умовами для землеробства, різноманітної промислової та портової діяльності й туризму. Гірські райони заселені набагато рідше.

Близько 60 % італійців проживає в містах, причому 12 % усього населення країни проживає в чотирьох найбільших містах — Римі, Мілані, Неаполі й Турині.

В останні десятиліття став більш інтенсивним процес урбанізації, особливо в північних областях. Це значною мірою вплинуло на зміни н структурі зайнятості населення в результаті переходу робочої сили із сільського господарства в промисловість і сферу обслуговування.

Рим — одне з найкрасивіших міст світу. Щорічно його відвідують близько 3,3 млн осіб, він приваблює туристів з усього світу своїми архітектурними спорудами доби античності* середньовіччя, Відродження. Він не має рівних собі за кількістю пам'яток (Колізей, Пантеон, театр Марцелла, тріумфальні, арки, терми) й архітектурних ансамблів (Форум, що включає храми Кастера й Поллукса, середньовічні квартали Трастевере, палаци й церкви епохи Відродження), безліччю фонтанів, у тому числі фонтан Треві, у який туристи кидають монети, щоб ще раз повернутися до Рима.

Неаполь — найбільше місто на півдні Італії. Він був заснований грецькими колоністами в VI ст. до н. є. Розташований амфітеатром на березі Неаполітанської затоки. У місті розміщений всесвітньо відомий Національний музей, де експонуються скульптура й мозаїка, знайдені під час археологічних розкопок міст Геркуланума й Помпеї, що були знищені в І ст. при виверженні Везувію. Сучасний Неаполь -діловий, промисловий і культурний центр Півдня Італії, місто міжнародних пісенних фестивалів.


Случайные файлы

Файл
22567-1.rtf
177439.rtf
100633.rtf
81023.rtf
VDV-1255.DOC




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.