Відносини Китаю з Центральною та Південною Африкою (24270)

Посмотреть архив целиком

Відносини Китаю з Центральною та Південною Африкою: значення, позиції та роль ЄС в міжнародних відносинах


Глибокі зміни, які сталися у світі в кінці 20 - початку 21 століття, призвели до створення нової рівноваги сил у міжнародних відносинах. В останні роки на міжнародному рівні з'явилися нові фактори, в той час як інші посилилися чи змінили свій характер, які в цілому передбачають неминуче перетворення міжнародного характеру. На практиці це дозволяє збільшити кількість різних зв'язків, взаємовідносин і впливів у різних сферах суспільства.

Відносини між Китаєм й центральною та південною Африкою, мають такі значення, що перевищують межі континентів Африки та Азії. Тому, дамо відповідь на таке питання: які наслідки мають ці відносини для решти країн, для економічного та політичного положення ЄС у світі, а особливо в контексті політики ЄС стосовно країн, що розвиваються.

Економічні зміни зовнішньої політики Китаю після закінчення холодної війни. Зміни, які мали місце в міжнародних відносинах кінця 20 століття, стали, за думкою китайських політичних учених та дипломатів, частиною історичного процесу переходу від двополярної до багатополярної структури міжнародних відносин. Китай схвалює порядок, оснований на мультиреалізмі. Багатополярна структура, в якій особливості головної влади врівноважені між кількома гравцями, дозволяє Китаю діяти принаймні як рівноправному партнерові відносно всіх гравців міжнародних відносин. Ця структура також створює чудову відправну точку в контексті глобалізації сучасних міжнародних відносин.

Згідно з китайськими аналітиками-прогнозистами, поляризація економічних структур і розвиток вільної ринкової економіки, так само як і економічних відносин, призвели до ситуації, де економіка стала одним з головних факторів у зовнішній політиці. Досягнення політичних цілей через економічну дію стає все більш поширеним явищем. Отже, Китай концентрувався на виробництві максимального економічного зростання та посиленні наукового прогресу, як головного засобу для розвитку своєї міцності.

Головні стратегічні цілі китайської політики забезпечують сприятливі міжнародні умови для швидкого економічного зростання; побудови образу відповідального та стриманого партнера; збереження підтримки Півдня для китайського бачення нового міжнародного економічного та політичного порядку. Як зазначили І. Буліка та Д. Ровінські, економізація китайської дипломатії помітна майже в усіх галузях. Така стратегія спирається на просування торгівлі, багатосторонні форми співпраці та економічної цілісності. Це також вимагає зменшення проблем у двосторонніх відносинах. Це явище характерне для цілої галузі та відображене у зовнішній політиці азіатських держав.

Сфера зовнішніх економічних відносин відіграє ключову роль у китайських амбіційних концепціях великого стрибка та досягнення високопоставленого статусу в світовій економіці. Внаслідок підтримання доступу до іноземних ринків, капіталу, сировини, технологій це стало однією з найважливіших задач зовнішньої політики, Це пояснює китайську дипломатичну діяльність в галузі міжнародних дипломатичних відносин і збільшення торгових проблем у двосторонніх та багатосторонніх відносинах.

Вступ Китаю до СОТ у 2004 році став великою подією. Щоб виконати правила СОТ, Китай зобов'язаний виправити існуюче законодавство та впровадити нове стосовно зовнішньої торгівлі та економічної співпраці. Вважається, що процес регулювання триватиме до 2012 року; та це буде можливим тоді, коли китайська юридична система виконає вимоги критеріїв ринкової економіки.

Відмінними рисами трансформації економіки Китаю є процес її відкриття та зміни мети, інструментів і географічних преференцій у внутрішній та зовнішній міжнародній політиці.

Між 2000 і 2007 рр. середній рівень розвитку Китаю варіювався від 8 до 9%. У 2000 році обсяг зовнішньоторгових операцій Китаю склав 474,3 млрд. дол. США та зріс на 31,5% у порівнянні з попереднім роком. Обсяг експорту та імпорту дорівнював 249.1 млрд. и 225,1 млрд. дол. США відповідно, що дало Китаю 24 млрд. профіциту та збільшило валютні резерви на 165,6 млрд. дол. у 2000 р.

Як результат динамічного зросту в галузі зовнішньої торгівлі на початку 21 століття Китай зайняв 4 місце в світі за рівнем розвитку. Аналіз обсягів торгівлі вказує на деякі особливості, які дозволяють визначити, що економіка Китаю розвивається відповідно до відкритої моделі. Це модель, згідно з якою аналіз обсягів торгівлі відповідно до видів продуктів відображає відносно імпорту - потреби економіки, пов'язані з розвитком, тоді я:к відносно експорту - можливість задовольняти мінливі потребі* інших економік з більш низькими витратами та більш ефективно в порівнянні з іншими країнами-єкспортерами.

«Шовковий шлях» до Африки та його європейське сприйняття. З 1990-х китайські відносини з Півднем характеризувалися ощадливістю та прагматизмом (на противагу попереднім десятиліттям, коли політика Китаю по відношенню до Півдня була з розряду ідеологічного месіанізму). Китай стверджував, що мінлива дійсність 21 століття становить суттєву проблему для Півдня2. Ось чому у світлі виникнення багатополюсної структури міжнародних відносин з'явилася потреба в кооперації між державами Півдня щодо ключових міжнародних питань.

Китай, скориставшись слабкістю реформ, проведених ЄС і IV ВФ на початку 90-х в Африці, Карибському та Тихоокеанському регіонах, і через відсутність чітких і конкретних рішень для регіонів з Брюсселю провів серію експансивних дій у відносинах з центральною та південною Африкою. Встановлення більш тісних зв'язків почалося у 21 столітті. У 2000 році був організований Китайсько-африканський коопераційний форум за участі бізнесменів і підприємців (другий форум відбувся в Аддис-Абебі у 2003 р., третій - в Пекіні у 2006 р.). Китайські підприємства підписали торгові договори з 11 країнами загальною сумою 1,9 млрд. дол. США. Крім того, Міністерство закордонних справ Китаю проголосило 2.006 рік «роком Китаю в Африці», що надало можливість здійснювати візити на високому рівні (у січні Міністр згкордонних справ Китаю відвідав Африку, за ним вирушив президент Ху Цзиньтао у квітні та прем'єр-міністр у червні). В січні 2006 року Пекін опублікував офіційний документ «Китайсько-африканська політика». Документ пояснив необхідність встановлення довгострокової політики між китайською і африканською державами, яка буде протистояти викликам 21 століття. У листопаді 2006 року відповідно до графіку, який вказаний в офіційному документі, був проведений перший китайсько-африканський саміт (за участі 48 африканських держав, які визнають Китайську Народну Республіку; не дивлячись на те, шо представники п'яти держав, які встановили дипломатичні відносини з Тайванем, також були запрошені). Рішення саміту були відносно встановлення «нового типу партнерства між регіонами», було наголошено, що наступні саміти проводитимуться кожні З роки, та був підписаний План дій на 2007-2009 рр. У спільній декларації сторони домовилися про розвиток політичного діалогу та зміцнення економічних зв'язків між регіонами. Китайський президент проголосив, . що його країна надасть преференційні кредити протягом наступних трьох років вартістю 5 млрд. дол. США, подвоїть допоміжні ресурси та скасує африканську частину боргу. Варто зазначити, що Пекін активно співпрацює з Латинською Америкою.

Китай завжди брав участь у справах Африки через участь в операціях ООН з підтримання миру: МОІЧІІС у демократичній республіці Конго та ГЖМІЬ в Ліберії (загалом 1500 китайських загонів). Було визначено, що приблизно 150 тисяч китайців мешкають в Африці (у порівнянні з 240 тисячами французів), тоді як на африканському ринку 800 китайських компаній є діючими".

Африканська нація співпрацює з Китаєм, досягає результату політичних та економічних інтересів обох країн. Вона має користь, яка при найближчій або подальшій співпраці зміцнить позиції країн у міжнародних відносинах. Це такі переваги, як: величезний престиж на міжнародній арені, зменшення їх залежності від політики Півночі, торгівля й економічна співпраця, не обговорені раніше (тобто включаючи права людини)4.

З точки зору Пекінської перспективи співпраця з Африканськими державами - це результат геостратегічних, політичних, економічних факторів".

Швидкий економічний ріст, зростаюче населення та індустріалізація сприяла підвищенню попиту в Китаї на енергетичні джерела, сировину, їжу та технології. Економіка Китаю не здатна забезпечити достатній рівень пропозиції, тому тільки альтернативні джерела забезпечать вихід у світову економіку. Китай звик бути експортером нафти, але підвищений попит зробив країну імпортером. Такий стан справ мав величезне значення для Пекінського розуміння національної безпеки, для якої найважливіша мета у теперішньому - це забезпечення регулярної пропозиції енергії для розвитку економіки країни .

Для Китаю співпраця з центральною та південною Африкою в сфері енергії дуже важлива (деякі дослідження, що виділяють значимість африканської сировини для Пекіну, використовують термін «Китайський новий шовковий шлях». Після терористичного акту 11 вересня 2001 року, коли нестабільність на Середньому Сході суттєво зросла, Китай урізноманітнив постачальників нафти (починаючи з 1990 року Китай імпортував 56% мастила з Середнього Сходу, зараз ця цифра складає 40%.) .

30% китайської нафти імпортується з Африки , частково з Нігерії, Алжиру, Ліберії, Анголи, Судану, Екваторіальної Гвінеї, Демократичної Республіки Конго, Габону, Чаду, Ефіопії, Кенії таКот-Д'Івуару. Китай - один з головних інвесторів у нафтовій індустрії, пов'язаний інфраструктурними проектами із Суданом, і половина Суданської нафти на експорт продана Китаю (за до Г. Луфтом, у 2006 р. нафта Судану покривала 7% китайського попиту). І? 2005 і 2006 рр. (тенденція, яка продовжуватиметься і в майбутньому) Судан найбільший одержувач китайських іноземних інвестицій (ІЗ серед 15 найбільших працюючих у Судані іноземних компаній китайські).. В Нігерії Китай отримав ліцензію на видобуток 4 родовищ в обмін на дозвіл на будівництво гідроелектричного заводу. Загалом Китай планує інвестувати 10 млрд. дол. у різні сектори Нігерійської промисловості. Ангола, яка продає більше нафти Китаю, ніж Саудівська Аравія (450 тисяч барелей на день), отримала пропозицію 2 млрд. дол. кредитування з пільговими умовами, довготривалого економічного патенту, який включає дорогу та дорожнє будівництво9. Крім того, Китай купує чорний-метал-, і мідь у Південній Африці та Замбії, ліс -в.Габоні, Камеруні та Демократичній Республіці Конго, хром та вугілля - в Зімбабве. В 2006 р. Китай інвестував 170 млн, $ в індустрію Замбії. На додаток Пекінські плани побудувати 3 мідних заводи в Катанзі коштували $27,5 млн.. Відповідно до червневого 2006 р. ці 3 країни нараховують 15 % всього китайського імпорту лісу. Підраховано, що наступні кілька років Китай інвестуватиме близько 1 млрд. доларів в Зімбабве. До 2005 р. загальна вартість контрактів китайських будівельних компаній в Африці досягла рівня в 34 млрд. дол. Інвестиції Китаю та торгівля з центральною та південною Африкою не зводили сировину до нуля. Пекін так само зацікавлений у співпраці в сфері транспорту, інфраструктури та будівництва .


Случайные файлы

Файл
8615.rtf
39076.rtf
135850.rtf
28448-1.rtf
70657.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.