Грунтово-рослинний покрив Сумської області (24142)

Посмотреть архив целиком

Ґрунтово-рослинний покрив Сумської області


Наприкінці минулого століття В. Докучаєв, основоположник наукового ґрунтознавства, довів, що характер ґрунту залежить від особливостей певних чинників; клімату, рослинності, рельєфу, типу порід, з яких утворюється ґрунт тощо. Тісний зв'язок з основними елементами ландшафту, якими і є названі чинники, залежність від них його характеру, дозволила Б. Полинову назвати грунт дзеркалом ландшафту. І дійсно, у ґрунті, як у дзеркалі, відображаються всі особливості природно-історичних умов його утворення. Водночас грунт є основним засобом сільськогосподарського виробництва, у процесі якого людина суттєво змінила його характер.

Природні умови Сумської області, клімату, рослинності, порід, рельєфу обумовили формування в її межах різноманітних типів ґрунтів. На особливостях розвитку ґрунтового покриву позначилася й тривала господарська історія їх використання. Внаслідок усіх цих факторів ґрунтовий покрив області характеризується значною строкатістю (рис. 1). Та попри різноманітність видів ґрунтів, які зустрічаються у межах області, простежується низка чітких закономірностей їх географічного розподілу і топографічного розміщення.

Територія області розташовується в межах двох фізико-географічних зон мішаних лісів та лісостепу, що обумовлює характер поширення ґрунтів, рослинності, тваринного світу й ландшафтів. Зона мішаних лісів характеризується значним розвитком хвойних лісів, під якими сформувалися дерново-підзолисті ґрунти, лісостепова — сірих лісових ґрунтів, які сформувалися під дібровами, та чорноземів, характерних для степових угруповань. Усі ці ґрунти нині практично повністю розорані й зайняті сільськогосподарськими угіддями.



Рис.1


Повсюдно в області по заплавах річок розвинуті дернові, лучні, лучно-болотні і болотні ґрунти. Болотні ґрунти зустрічаються в районах зниженнях місцевості і на поза заплавних просторах Полісся. На перших надзаплавних терасах під сосняками (борами) сформувалися дерново-підзолисті ґрунти легкого механічного складу (піщані та супіщані). Внаслідок розвитку ерозійних процесів ці ґрунти на схилах часто бувають певною мірою змиті. У нижніх частинах схилів зустрічаються потужні намиті різновиди ґрунтів.

Дерново-підзолисті та сірі лісові. Найбільша північна частина області (Середино-Будський, Шосткінський, Ямпільський райони), що входить до складу Лівобережного Полісся, характеризується розвитком комплексу дерново-слабо- і середньо-підзолистих ґрунтів, серед яких зустрічаються відносно невеликі масиви дерново-підзолистих оглеєних ґрунтів, болотних та сірих лісових.

Дещо південніше (територія Глухівського, південь та південний схід Кролевецького, північ Путивльського району) аж до р. Сейм під дібровною рослинністю переважно на лесоподібних суглинках сформувалися сірі лісові ґрунти. Серед них зустрічаються досить великі масиви опідзолених чорноземів (наприклад, між селами Нова Слобода і Веселе), а також на значній площі — дерново-підзолисті ґрунти. Сірі лісові ґрунти цього району представлені переважно світло-сірими та сірими лісовим ґрунтами.

У ґрунтовому відношенні схожі масиви ґрунтів тут стрічаються й південніше від Сейму: північніше та західніше від м. Ромни, Тростянець та в районі с. В. Чернетчина.

Сірі лісові ґрунти утворюються під пологом дібров. У дібровах із рясним підліском у ґрунтах активно відбуваються процеси гумусонакопичення. Водночас високий вміст кальцію у деревному опалі дібровних лісів, а також першопочаткове багатство лесоподібних порід карбонатами різко гальмує розвиток під пологом цих лісів процесів підзолоутворення. Внаслідок цього зазначені ґрунти є так би мовити перехідним типом від дерново-підзолистих ґрунтів до чорноземів.

Підтипи сірих лісових фунтів у межах області характерні для різних елементів рельєфу. Так, світло-сірі лісові, ґрунти частіше зустрічаються на добре дренованих підвищеннях. На підвищеннях середнього рівня, а також на схилах переважають сірі лісові ґрунти. Темно-сірі лісові ґрунти займають відносно знижені плато та нижні третини пологих схилів. У разі залягання всіх цих ґрунтів на полях вони часто певною мірою с еродованими.

Сірі лісові ґрунти є досить родючими і відіграють суттєву роль у сільськогосподарському виробництві.

Чорноземи. На південь від р. Сейм Сумська область розташовується в межах типового лівобережного лісостепу зі значним розвитком переважно потужних та вилугованих середньо- і мало гумусних типових чорноземів. У межах цих районів процеси ґрунтоутворення відбувалися в умовах добре дренованої полого хвилястої рівнини, складеної карбонатними лесовидними суглинками. На них під степовою рослинністю й утворюються чорноземи.

На ділянках, які відносно слабо зволожуються з поверхні, залягають потужні карбонатні чорноземи. У цьому ґрунті карбонати знаходяться або на поверхні, або на глибині лише 2 - 30 см.

Вилуговані чорноземи сформувалися в умовах дещо більш інтенсивного зволоження з поверхні, аніж потужні чорноземи. Тому в них карбонати вимиті (вилуговані) у більш глибокі горизонти і залягають зазвичай на глибині 80—90 см. Потужність цих ґрунтів також менша і становить 80—90 см. Механічний склад та хімічні властивості цих ґрунтів близькі до властивостей потужних чорноземів.

На ділянках, які зазнавали впливу лісової рослинності (переважно дібровної), утворилися опідзолені чорноземи. Карбонати в них залягають на глибині 100 см і більше. Вміст гумусу в цих ґрунтах коливається близько 4 % у верхньому горизонті.


АЗОНАЛЬНІ ТИПИ


У замкнених зниженнях, де у весняний та осінній періоди відбувається більш-менш тривале застоювання поверхневих вод, утворюються осолоділі чорноземи та осолоділі лучно-чорноземні ґрунти. Вони характеризуються глибокою вилугованістю, витісненням катіонів кальцію, магнію, натрію та заміщенням їх іоном водню (осолодіння). Внаслідок цього ґрунти мають кислу реакцію, білуватий збагачений кремнеземом горизонт чи по усьому профілю кремнеземну присипку погану структуру тощо. У глибоких безстічних зниженнях на невеликих площах, утворюючи комплекси з чорноземами та іншими фунтами, сформувалися солоді - ґрунти, в яких внаслідок тривалого поверхневого зволоження інтенсивно відбувалися процеси оглеєння, гідролізу та промивання із винесенням з фунту продуктів гідролізу. Солоді мають кислу реакцію, але досить високий вміст гумусу. Водночас вони характеризуються вкрай несприятливими фізичними властивостями. Нині майже всі чорноземи в області розорані і активно використовуються у сільському господарстві. Активне розорення цих ґрунтів спричинило прискорення ерозійних процесів.

Своєрідні темно кольорові карбонатні ґрунти сформувалися в місцях виходу на поверхню вапнякових порід, зокрема крейди (наприклад, поблизу сіл В. Чернетчина Сумського району й Грунівка Краснопільського району). Профіль цих ґрунтів вже з нижньої частини дернового горизонту збагачений шматочками крейди (так званий крейдяний хрящ).

У межах області у зв'язку з наявністю великої кількості річок, значного розвитку набули заплавні ґрунти. Залежно від гідрологічного режиму річок та їх розмірів на території області в загальному плані зустрічаються заплави двох типів: розчленовані, в межах яких чітко простежується диференціація на морфологічні частини, та нерозчленовані, з яких така диференціація відсутня або виражена вкрай слабко. До перших належать заплави таких досить великих річок області, як Сейм, Псел, Ворскла, а до других — заплави малих річок: Сумки, Терну, Клевені.

Лучні заплавні ґрунти утворюються на алювіальних відкладах глинистого та суглинистого механічного складу. Вони характеризуються значною потужністю (до 70—80 см), високим вмістом гумусу (6—7 %) та іншими ознаками. Характерним для цих ґрунтів є оглеєння, яке починається з глибини 40—60 см. Верхню частину профілю у цих ґрунтах утворює дернина горизонт, щільно переплетений коренями трав. У ґрунті на різній глибині також зустрічаються мушлі молюсків, які раніше знаходилися в алювії.

На низовинних ділянках заплав, у безстічних, а також притерасних зниженнях сформувалися лучно-болотні, дерново-болотні, торф'янисто-болотні ґрунти та низовинні торф'яники.

Лучно-болотні ґрунти відрізняються від лучних наявністю в них суцільного глейового горизонту, накопиченням з поверхні грубого гумусу, наявністю слідів оглеєння у вигляді іржавих та сизих плям від поверхні. У дерново-глейових ґрунтах у верхній частині профілю розташовується дерновий горизонт, який нижче змінюється сизим безструктурним глейовим горизонтом.

Торф'янисто-болотні ґрунти характеризуються наявністю з поверхні невеликого за потужністю (20—30 см) торф'яного горизонту, який нижче змінюється глейовим горизонтом, сизим, в'язким, з великою кількістю іржавих плям та залізистих конкрецій.

У заплавах більших річок, де чітко простежується диференціація заплави на три основні її морфологічні частини (притерасну, центральну та прируслову), ґрунтовий покрив більш різноманітний. При цьому виявляється чіткий зв'язок ґрунтів певного типу з конкретними частинами заплави (рис.4)

У прирусловій заплаві, де під час повеней спостерігаються найбільші швидкості течії води і періодично відкладається лите грубий піщаний алювій, утворюються легкі за механічним складом дернові слаборозвинуті шаруваті ґрунти . У них від поверхні розташовується непотужний (5—8 см) практично безструктурний дерновий горизонт, а нижче розміщуються тонкі (2—3 см) гумусовані та злегка оглеєні прошарки, які чергуються із шарами піску.


Случайные файлы

Файл
994-1.rtf
19533.rtf
Avto.doc
150925.rtf
ref_men.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.