Концепція регіональної політики (23985)

Посмотреть архив целиком










Реферат на тему:

Концепція регіональної політики


Територіальні інтереси є життєво важливими для кожного народу і кожної країни сучасного світу. Розбудовуючи власну державність, Україна повинна, поряд із здійсненням політики виходу з гострої економічної кризи і подоланням руйнівної гіперінфляції, визначити нову, науково обгрунтовану регіональну і структурну політику.

Йдеться про активізацію державного сприяння, перш за все. демократичному самоврядуванню і управлінню кожним конкретним регіоном в його органічних інтеграційних зв'язках з іншими регіонами по горизонталі та з державою в цілому по вертикалі. При цьому правові та економічні відносини і регулятори між державою і регіональною владою будуються на конституційних засадах за принципом верховенства загальнодержавного права і законів.

Другим важливим напрямом є поглиблення територіального поділу праці та спеціалізації, а також створення структур, що відповідали б природним умовам регіону і критеріям оцінки сучасного комплексного розвитку, дешевизни і якості виробництва, інфраструктури і регіонального ринку. Рівень віддачі регіональних ресурсів, які функціонують в обігу, насиченість ринку товарами і послугами залежать від ефективності використання науково-технічного потенціалу, господарювання і підприємництва, від ступеня насиченості та активності дій у кожному регіоні різних форм конкурентоспроможних господарських систем.

Третій напрям - здійснення регіональної науково-технічної політики економного і раціонального використання місцевих ресурсів, широкого застосування маловідхідних і безвідхідних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, а також організаційних форм виробництва з високою кінцевою результативністю, екологічною чистотою, збереженням і своєчасним відтворенням природи для забезпечення гідного рівня життя не тільки сьогоднішнього, але й майбутніх поколінь.

І нарешті - четвертий напрям: поряд з налагодженням тісних міжрегіональних економічних зв'язків у межах єдиного ринкового простору країни забезпечення її територіальної недоторканості та єдності. Водночас Україна повинна бути відкритою в економічному відношенні, входити на взаємовигідних принципах еквівалентності до міждержавних регіональних і світогосподарських структур (мається на увазі відкритість ринку товарів, інвестицій, технологій, цінних паперів, праці тощо) і розширювати співробітництво з ними. У відповідності з національними інтересами, можуть формуватися й вільні економічні зони.

Територію України, її природні багатства (грунти й надра, рослинний і тваринний світи, рельєф і кліматичні умови), характер і густоту розселення, національний і соціальний склади населення, розміщення продуктивних сил, рівень соціально-економічного розвитку регіонів досліджено досить фундаментальне. Є детальний опис і великомасштабний картографічний матеріал з визначенням різних історичних, природно-кліматичних, соціально-економічних, господарських і людських характеристик кожної місцевості. Це може скласти міцний науковий фундамент для розробки і Здійснення ефективної регіональної політики. Проте він використовується недостатньо, особливо щодо єдиного соціально-економічного і адміністративного районування України, прогнозування її майбутнього розвитку. У свій час мала місце спроба суто директивне, з центру, створити регіональні раднаргоспи. Але вони аж ніяк не вписалися до командно-адміністративної системи управління і були швидко ліквідовані. Потім Україну було штучно поділено на 3 великих економічних райони (Донецько-придніпровський, Північно-Західний і Південний), які зовсім не відповідали ні природно-кліматичним, ні соціально-економічним критеріям її єдності.

Існуючий адміністративний поділ України на Кримську автономну республіку, 24 області, столичне місто Київ, місто Севастополь і близько 480 районів також не можна визнати досить обгрунтованим з сучасного погляду на проблему районування. Модель оптимального функціонування регіональної та місцевої економіки у складі єдиної соборної держави вимагає точного Урахування специфіки умов господарювання, ресурсних можливостей і ринкових зв'язків на мікроекономічному рівні - з тим, щоб забезпечувати інтенсивний економічний розвиток.

Сьогодні склалися структурно і якісно деформовані територіально-виробничі комплекси переважно екстенсивного типу. В їх промисловій структурі переважають найменш ефективні добувні галузі, галузі важкої промисловості із застарілими технологіями рівня 60-70-х років, а також виробництва систем озброєння. Проте зазначені галузі не впливають на покриття внутрішнього ринкового попиту на споживчі товари належним чином, не кажучи вже про конкурентоспроможність останніх на світовому ринку.

Значна частина промислових гігантів Східного, Донецького і Південного регіонів, у яких сконцентровано потужний виробничий потенціал, безпосередньо на споживчий ринок дають від 5 до 25% вартості своїх виробів. Більше того, донедавна видатні науково-технічні досягнення, новітні технології та продукція оборонного комплексу були суворою таємницею. Категорично заборонялося передавати їх до цивільних галузей виробництва.

Під впливом бурхливих темпів інфляції, перекосів у рівнях і співвідношеннях цін, спаду виробництва, його структура стає ще більш спотвореною. Тільки за перше півріччя 1992 р. питома вага валового продукту в грошовому виразі від вугільної промисловості, енергетики і чорної металургії за рахунок бурхливого підвищення цін зросла у вартості промислової продукції більш як у 2 рази (до 51%). Водночас частка вартості продукції легкої та харчової промисловості, навпаки, зменшилася більш як у 2 рази. Це свідчить, що макроструктура економіки продовжує деформуватися, загострюючи проблему товарної дефіцитності, а також дефіцит державного і місцевих бюджетів.

У той час складалася досить парадоксальна ситуація в умовах загального скорочення нагромаджень: чим більшим був приріст інвестицій і поточних затрат на структурно і якісно недосконалий промисловий розвиток регіону, тим гострішим ставав товарний дефіцит національних товарів на місцевих ринках. Платоспроможний попит зростав без відповідного приросту і навіть при різкому спаді виробництва власних споживчих товарів та їх перепродажу за безцінь мафіозно-спекулятивними структурами за межами України. І ця тенденція охопила майже всі її регіони, що тільки підштовхувало інфляційний вибух.

У свій час у місцях концентрації промисловості без глибоких техніко-економічних обгрунтувань було штучно насаджено чималу кількість об'єктів з високими капітало- і енергомісткістю, які виснажували місцеві ресурси, забруднюючи навколишнє середовище. Все це не приносило відчутного ефекту ні відповідним регіонам, ні державі в цілому. За вибірковим обстеженням, тепер їх потенціал взагалі використовується на 15-20%, а деякі підприємства навіть зовсім не працюють. Структуру і систему господарювання в цих комплексах необхідно переводити на новітні технології та випуск товарів під ринковий попит.

Структура багатьох аграрних районів Степу, Лісостепу, Полісся, передгірських і гірських зон Карпат і Криму також страждає однобокістю, внутрішньою незбалансованістю, з одного боку, між галузями сільського господарства, а з іншого - між виробництвом сировини і можливостями її глибокої промислової переробки і зберігання, розвитком виробничої, ринкової та соціальної інфраструктур сільських місцевостей.

Структурні зрушення пов'язані з більш ґрунтовним визначенням оптимальних розмірів самих економічних районів відповідно до регіональних особливостей. І це дає підстави ефективніше господарювати за рахунок кращого використання місцевих ресурсів. Одночасно додається і деформація всієї макроструктури економіки України.

В історичному аспекті для територіального устрою України характерною рисою було формування регіональних земель - таких, як Поділля, Волинь, Галичина, Слобожанщина, Донбас, Придніпров'я тощо, з їх внутрішнім поділом на повіти. Таке районування складалося за минулих часів, коли панувала переважно аграрна структура з вкрай нерозвинутими інфраструктурою, енергетичною базою і промисловістю. Проте одного історичного фактора замало, щоб тепер заново перекроювати всю територію країни. Це ще більше ускладнило б економічну ситуацію, міжобласні та міжрайонні зв'язки, весь процес формування єдиного внутрішнього ринку з регіональним його поділом. Ліквідація існуючих і утворення нових адміністративних одиниць повинні здійснюватися надзвичайно виважено, з повним урахуванням інтересів народу, що проживає на тій чи іншій території (включаючи інтереси жителів кожного населеного пункту), його тяжіння до конкретних промислово-торговельних і культурних центрів, до складових діючої системи засобів і шляхів сполучення.

Тому не можна огульно здійснювати регіональну реформацію, без всебічно обгрунтованих проектів і згоди на це представницьких Місцевих органів. Більше того, повинні бути конституційні гарантії від проявів волюнтаризму у визначенні регіональних і адміністративних формувань. Національний склад і характер Української держави вимагають однорідності адміністративного поділу її території. За прогнозами майбутнього комплексного розвитку і розміщення продуктивних сил, інфраструктури та інформатики, економічні регіони (землі) можуть бути значно більшими за розміром від існуючих областей. У ринкових умовах нові територіальні комплексоутворення визначаються діянням факторів НТП, змінами виробничої та ринкової структур, процесами трансформації всієї системи регіонального устрою.


Случайные файлы

Файл
97868.doc
11983-1.rtf
91777.rtf
131700.rtf
CBRR5571.DOC




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.