Економіко-географічна характеристика Румунії (23897)

Посмотреть архив целиком

Комплексна країнознавча характеристика Румунії


Румунія – найбільша країна Південно-Східної Європи за розмірами території (238 тис. км2) і кількістю жителів (22,7 млн. осіб). Столиця – Бухарест. Державний устрій – унітарна республіка. В адміністративно-територіальному відношенні поділяється на повіти і окрему муніціпалію Бухареста.

Країна складається з 10 історико-географічних регіонів Волощини (Валахії), Північної Добруджі, Молдови, Мунтенії, Олтенії, Буковини, Марамурешу (Мармарощини), Крішани, Трансільванії і Банату. Історія народів, які населяють сучасну Румунію, сягає III століття до Р.Х., але незалежною об’єднаною державою Румунія стала тільки в 1861 р. Значний слід в її історії залишили 200-річне перебування в складі Стародавнього Риму (провінція Дакія) і 400-річне (ХV–ХІХ ст.) панування на цій території турків.

Історія формування Румунії драматична, тривала і цікава. Яскравий слід в історії Європи залишили такі держави як Семиграддя і Волощина (Валахія). Семиграддя, засноване угорцями та німцями на землях Трансільванії, було певний час найбагатшою державою середньовічної Європи. Семиграддя не було централізованим, а являло собою союз міст. Спільної армії не було, від зовнішніх загроз переважно відкупалися. У певний момент це і згубило країну. Волощина прославилася тим, що тривалий час була «щитом Європи» від турків. Найбільшого розквіту ця держава досягла при Владі ІІІ Тепеші, тепер ця постать більш відома як граф Дракула1.

1859 року на політичній карті з’являється назва Румунія (Мунтенія, Олтенія і Молдова), але це – васальна по відношенню до Османської імперії країна.

1861 року Румунія стає повністю незалежною, до складу її території входить Волощина. Після Першої світової війни Румунія приєднала до себе Трансільванію, Банат, Марамуреш, Крішану і Буковину, які до того належали Австро-Угорщині; Бессарабію і Буджак, які були в складі Російської імперії; та Південну Добруджу (Болгарія). У 1940 році Румунія була змушена повернути Бессарабію і Буджак та передати Північну Буковину, населену переважно українцями, Радянському Союзу. Тепер Північна Буковина, колишній Ізмаїльський округ (південь межиріччя Дністра і Пруту) та острів Зміїний у Чорному морі є частиною державної території України. Південна Добруджа повернена Болгарії.

Сучасна Румунія має досить компактну територію: в меридіональному напрямку її територія простягається на 520 км, в широтному – на 650 км. У Румунії 5 сухопутних сусідів: Україна, Молдова, Болгарія, Сербія, Угорщина.

За географічним положенням Румунія одночасно придунайська і причорноморська країна. Щоправда вихід у Чорне море здійснюється не стільки через гирло Дунаю, скільки через порт Констанцу, до якого підходить судноплавний канал «Дунай – Чорне море», збудований у 1984 р. Відстань від Одеси до Констанци по морю становить 320 км.


Природні умови і ресурси


Основними елементами рельєфу Румунії є Нижньодунайська рівнина, плато Добруджа, Карпати (Східні й Південні2), Західно-Румунські гори, Трансільванське плато і Середньодунайська рівнина (її східна окраїна дренована притоками Тиси). Карпатські і Західно-Румунські гори мають достатню кількість зручних перевалів. Між Південними Карпатами і Східно-Сербськими горами Дунаю довелося «пропиляти» вузьку і глибоку ущелину – так звані «Залізні Ворота» («Джердап» румунською мовою) – це місцевість з найбільшим в Європі гідроенергетичним потенціалом. Узбережжя Чорного моря на півночі низьке та заболочене. Дунай утворює тут дельту, впадаючи у Чорне море декількома рукавами, найзначніші серед них – Кілійське, Сулінське та Георгіївське гирла. По Кілійському гирлу проходить кордон між Україною та Румунією. Лише в районі плато Добруджа береги високі, хоча й слабо розчленовані, але тут можливе спорудження штучних гаваней.

Сумарний природно-ресурсний потенціал Румунії не дуже великий, але досить різноманітний. З корисних копалин найбільше значення мають нафта і природний газ. Нафтоносні площі простягнулися вздовж зовнішнього (південного і східного) краю Карпат, газоносні на Трансільванському плато. Є також поклади вугілля (Петрошанський басейн), лігнітів, мідної та поліметалічних руд, кам’яної та калійної солі тощо. У зоні давньої вулканічної діяльності на стику Східних і Південних Карпат (масив Вранча) розвідані родовища комплексних уранових руд, що містять також золото, срібло та деякі рідкоземельні метали. Але повне самозабезпечення країна має лише по газу, солі та деяким будівельним ресурсам (гіпс, крейда, каолін, кварцовий пісок).

Карпати багаті на ліс, гідроенергоресурси. Загалом ліси вкривають четверту частину території країни. Румунія помітно виділяється в Європі запасами цінної твердої деревини (бук і дуб). У верхньому поясі Карпат збереглися стиглі хвойні ліси.

Кліматичні та ґрунтові умови в цілому сприятливі для розвитку сільського господарства. Для його потреб використовують ⅔ земель, в тому числі половина їх розорана. Найбільш освоєними є дунайські рівнини, де переважають родючі чорноземні та алювіальні ґрунти. Трансільванське плато сильно еродоване, лише в його південній частині розташовується зручний для землеробства Трансільванський степ. На плато і в передгір’ях переважають бурі лісові, в горах – низькородючі підзолисті ґрунти. Практично непридатні для господарського використання торф’яно-болотисті ґрунти дельти Дунаю.

Клімат помірно континентальний. Кількість опадів коливається в межах 400700 мм. Найменшою вона є в районі Добруджі, там для надійності сільського господарства потрібне штучне зрошення. Зрозуміло, що в горах показник зростає навіть до 1000 мм і більше. Західні вітри забезпечують максимум опадів у квітні-липні, тобто у першій половині вегетаційного періоду. Друга половина літа і осінь – жаркі та сухі, що є дуже зручним для збирання врожаю. Сума активних температур в районі плато Добруджа дозволяє вирощувати навіть такі теплолюбиві культури як рис і бавовник. Через західний перенос вплив Чорного моря обмежений вузькою 10-15-кілометровою смугою узбережжя.

Вся річкова мережа Румунії відноситься до басейну Дунаю. Найзначніші притоки – Муреш, Олт, Арджеш, Сірет, Прут. Стік всіх річок сильно коливається по сезонах. Деякі річки влітку пересихають. Судноплавний лише Дунай.


Населення


Предками румунів вважаються фракійські племена даків, які були завойовані і романізовані Стародавнім Римом. Сучасна румунська мова належить до романської групи індоєвропейської мовної сім’ї. Вона близька до італійської, французької та іспанської. Румуни становлять 89% населення країни, ще 8% це угорці і 2% німці. Угорці і німці мешкають переважно в Трансільванії і Банаті. У прикордонних повітах частка угорців доходить до 50% населення. Значною меншиною є також роми (цигани). У Південній Буковині та Мармарощині компактно проживають українці. У придунайських повітах румуни становлять до 97-98% населення. Румуни за віросповіданням є православними.

Рівень урбанізації становить 56%. Найбільше місто Бухарест (2,3 млн. жителів). 7 міст мають від 200 до 300 тис. жителів кожне. Середня густота населення – 96 осіб на 1 км2. В Карпатах та дельті Дунаю вона значно нижча (< 20 осіб/км2), а максимальна на рівнинах. Найгустіше заселені Мунтенія та Молдова – до 150 осіб/км2. При чому в Молдові досі переважає сільське населення.


Господарство


На початку минулого століття Румунія була найбіднішою державою Європи, суто аграрною по структурі економіки та дуже відсталою у формуванні ринкових відносин. Нині вона є середньорозвиненою індустріальною країною з перехідною економікою постсоціалістичного типу. Індустріалізації країни суттєво сприяв попит на карпатську нафту. Досить швидко нафтова і нафтохімічна промисловість та важке машинобудування (випуск бурового обладнання) перетворили країну, але вже до Другої світової війни були закладені й основні територіальні диспропорції – високий рівень соціально-економічного розвитку Мунтенії, Трансільванії, Банату та суттєве відставання Молдови, Марамурешу, Добруджі. До кінця ХХ століття країна поступово втратила нафтоекспортний потенціал, але її участь у міжнародному поділі праці лишилася пов’язаною з індустріальним типом економіки, орієнтованим на важку промисловість, що поглинає велику кількість природних ресурсів.

Особливістю енергетики Румунії є той факт, що вона базується на власних ресурсах. Використовують нафту, природний газ, кам’яне і буре вугілля, гідроенергоресурси. Проте внутрішнє споживання енергії порівняно невелике, що дозволяє експортувати електроенергію до Угорщини і Болгарії. Серед електростанцій найвідомішою стала побудована спільно з колишньою Югославією ГЕС «Залізні ворота» на Дунаї.

У першій половині ХХ століття Румунія входила до складу важливих експортерів нафти. Зараз здійснюється політика заощадження власних ресурсів, нафту імпортують із країн Перської затоки. Але Румунія, як і раніше, експортує нафтопродукти. Головні нафтопромисли і нафтопереробні заводи зосереджені навколо міста Плоєшті (на півночі від Бухареста). Сам Бухарест спеціалізується на «верхніх поверхах» хімічного виробництва – лакофарбовій, гумотехнічній промисловості, побутовій хімії. Румунія здійснює спроби освоєння шельфу Чорного моря.

Постійний наголос на розвиток важкої індустрії призвів до формування потужного металургійного комплексу. Старі металургійні центри в містах Решиця і Хунедоара працюють на місцевій сировині. Родовища залізної руди знаходяться на межі вичерпання. Тому був збудований новий металургійний комбінат повного циклу в місті Галац на Дунаї (7 млн. тон сталі на рік), який орієнтується на імпортні, в тому числі й з України, залізну руду і кам’яне вугілля. Кольорова металургія розвинута в містах Бая-Маре (свинець, мідь, золото), Златна (чорнова мідь), Копша-Міка (цинк). Але найбільшим центром її стало місто Слатіна в Олтенії, де збудований сучасний алюмінієвий комбінат.


Случайные файлы

Файл
179972.rtf
154197.rtf
90404.rtf
21774.doc
1579.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.