Розвиток районного підходу в соціально-економічній географії (23659)

Посмотреть архив целиком

Міністерство освіти та науки України













РЕФЕРАТ

На тему: Розвиток районного підходу в соціально-економічній географії













Чернігів 2010


Історично у вітчизняній СЕГ сформувалося два основних дослідницьких підходи – галузевий і територіальний (районний). У межах першого підходу найбільш відома галузево-статистична школа економічної географії Володимира Едуардовича Дена. Але з 30-х років ХХ століття розвиток СЕГ більш динамічно відбувався у межах районного підходу, особливо після формування "районної школи" Миколи Миколайовича Баранського.

Незважаючи на значні досягнення "районної школи" в минулому, слід відзначити, що сучасні тенденції розвитку суспільної географії викликають потребу дещо переосмислити та по-новому оцінити основні фактори територіальної організації суспільства, які лежать в основі понять СЕГ:

  1. Перехід від пошуку оптимального розміщення окремих підприємств до розміщення їх сукупностей або окремих технологій на вже сформованому економічному каркасі для збільшення гнучкості виробничих процесів.

  2. Зміна значущості "класичних" факторів розміщення:

    • працересурсний фактор – збільшення значення не стільки кількісних, скільки якісних показників ринку робочої сили (рівня освіти, професійної підготовки, кваліфікації);

    • природно-ресурсний фактор – включення у господарський обіг вторинних ресурсів, а також нових (у т.ч. нетрадиційних) видів енергії та сировини; орієнтація на ресурсо- та енергозберігаючі технології;

    • транспортний фактор – відстані перестають бути визначальним фактором навіть для масових перевезень, найважливішими вимогами стали швидкість та ритмічність поставок, продовжується створення нових типів підприємств без розвинутого складського господарства ("робота з коліс"), збільшується роль транспортної логістики.

  3. Поява принципово нових факторів, які раніше не враховувалися суспільною географією, а саме:

    • комунікаційно-інфраструктурний фактор у широкому розумінні. Інфраструктура стала найважливішим видом ресурсу для розвитку території. Інвестиційна привабливість території багато в чому визначається ступенем її інфраструктурної освоєності (насиченості);

    • фактор власності (типу виробничих відносин) в зв’язку з наявністю різноманітних форм і типів власності визначається різними інтересами власників (інколи протилежними);

    • інституційний, у т.ч. законодавчий фактор, вимагає врахування особливостей регіонального законодавства і наявності територій з особливим статусом (наприклад, вільних економічних зон). Цей фактор значною мірою визначає інвестиційний клімат регіонів;

    • екологічний фактор все частіше виступає як обмеження для традиційних форм господарської діяльності та рівнів їх територіальної концентрації;

    • політичний фактор обумовлений зростанням багатопартійності, формуванням регіональних політичних еліт, тісно пов’язаних із бізнесом;

    • національний фактор вимагає враховувати зростання національної самосвідомості населення та сепаратизму окремих регіонів.

Цей перелік об’єктивних факторів можна продовжувати, але і названих достатньо, щоб зрозуміти, що сучасна СЕГ зіткнулася з реальною проблемою відповідності класичного теоретичного і методичного багажу реаліям сьогодення і перспективним тенденціям розвитку. У відповідності до цього і розглянемо основні поняття і концепції СЕГ: економіко-географічне положення, географічний поділ праці, енерговиробничий цикл, територіально-виробничий комплекс, економіко-географічний (економічний) район.

Економіко-географічне (або суспільно-географічне) положення (далі – ЕГП) – це одно із самих розвинутих власних понять в системі СЕГ. ЕГП виступає і в якості одного з критеріїв географічного мислення, тому що воно оцінює і систему просторових відносин, і просторовий взаємовплив. Воно тісно пов’язано з таким критерієм географічності дослідження, як можливість явищ і процесів бути відображеними на карті. В цьому розумінні оцінку ЕГП не можна зробити поза його картографічною інтерпретацією, а будь-яка економіко-географічна карта є в кінцевому підсумку сукупністю ЕГП зображених на ній об’єктів. Оцінка ЕГП – базисний етап будь-якого економіко- або соціально-географічного дослідження.

Під ЕГП розуміється положення того чи іншого об’єкту в системі територіальних зв’язків суспільства. ЕГП – це частковий випадок відношень у тій великій та складній системі, якою є територіальна організація суспільства.

Оцінка ЕГП має в цілому якісний, суб’єктивний (експертний) характер. Вона вимагає географічного мислення, знань, інтуїції, її досить важко формалізувати. Хоча поняття ЕГП – одно з фундаментальних в СЕГ, ступінь його впровадження у практику незначна, що є причиною значних помилок при прийнятті і реалізації управлінських рішень, у т.ч. в сфері інвестиційної політики.

Концепція ЕГП має низку нереалізованих можливостей. Розвиток теоретичних засад ЕГП може йти у наступних напрямках:

  • розвиток "в ширину" за рахунок включення нових видів просторових відношень, по-перше у соціальній сфері, а також за рахунок застосування його до нових об’єктів;

  • розвиток даного поняття шляхом кількісної оцінки ЕГП на основі інтеграції його окремих видів ("сусідського", транспортно-географічного, еколого-географічного, геополітичного та ін.);

  • надання динамічності за рахунок введення четвертого виміру – вектору часу, що дозволяє оцінювати динаміку явища і прогнозувати його розвиток.

Географічний поділ праці (далі – ГПП) – це провідне системоутворююче поняття СЕГ. ГПП надзвичайно важливий для СЕГ, тому що відбирає і втягує в обіг в кожній країні, районі, центрі з множини галузей і виробництв найбільш економічно доцільні (діє як своєрідний аналог дарвінівського природного відбору в біології).

Енерговиробничий цикл – це типова стійка сукупність виробничих процесів, яка виникає взаємообумовлено навколо основного процесу для даного виду енергії та сировини.

Технологічний фактор в сучасних умовах соціально-економічного розвитку грає дуже важливу роль. Можна стверджувати, що економічна географія в епоху НТР стала наукою не стільки про розміщення виробництва, скільки про розміщення технологій. Тому важко переоцінити значення і роль поняття і концепції ЕВЦ, розроблених М.М. Колосовським (1891-1954), хоча його й досі деякі вчені звинувачують у надмірній технологізації економічної географії.

Концепція і метод ЕВЦ мають низку переваг, які не втрачають значення і сучасних умовах. Сам метод ЕВЦ є дуже плідним для аналізу територіальної структури господарства. Закладений в концепції ЕВЦ комплексний підхід до використання ресурсів, а відповідно, до впровадження маловідходних технологій, є одним з радикальних методів оздоровлення екологічної ситуації.

Отже, ЕВЦ – це концепція економіко-географічного процесу, побудована на технологічному чиннику. Хоча вона не позбавлена і певних недоліків: слід відзначити деяку схематичність, ресурсну спрямованість та орієнтацію на ресурсоспоживаючий тип економіки (якраз він і був представлений в СРСР), відсутність зв’язку із соціальними факторами розвитку регіонів. Можливо саме тому в умовах ринкової економіки концепція ЕВЦ почала трансформувалася у концепцію кластерів, як своєрідних "виноградних грон" пов’язаних між собою виробництв.

Класичні ЕВЦ М.М. Колосовського і А.Т. Хрущова давно вийшли за межі економічних районів і значною мірою втратили районоутворюючі функції. ЕВЦ перестали бути районними, а стали міжрайонними та міжнародними. Це обумовлюється впливом НТР на виробництво і транспорт. Розвиток спеціалізації і кооперації виробництва, втрата лімітуючого значення транспорту (перевезення зараз порівняно дешеві і швидкі), втрата провідної ролі енергетичного фактору (створені єдині енергосистеми, в результаті ефективне "перекидання" електроенергії здійснюється інколи на тисячі кілометрів).

Територіально-виробничий комплекс (ТВК) – це взаємопов’язане і взаємообумовлене поєднання галузей виробництва на певній території (масштаб цієї території може бути різним – від країни до економічного району, підрайону або місцевості). Економічна єдність ТВК створюється виробничо-територіальними зв’язками підприємств, використанням загально районних природних і суспільних умов і ресурсів, виробничої і соціальної інфраструктури, а також загальною системою розселення. Ефективність ТВК порівняно з некомплексним розміщенням підприємств і споруд проявляється в економії матеріальних і трудових ресурсів, скороченні капітальних вкладень, зниженні поточних витрат, зменшенні обсягу транспортних робіт та затрат на створення і функціонування інфраструктури.

Поняття і концепція ТВК розроблені М.М. Колосовським та міцно ввійшли у теорію СЕГ і регіональної економіки більше ніж півстоліття тому. В сучасних умовах простежуються спроби замінити ТВК на поняття "виробничий кластер", яке отримало розвиток у західній регіональній економіці.

Виробничий кластер – це сукупність технологічно пов’язаних та географічно сконцентрованих підприємств. Географічні масштаби кластеру можуть варіювати від одного поселення до значного регіону.


Случайные файлы

Файл
103178.rtf
13135-1.rtf
144066.rtf
48673.rtf
CBRR4621.DOC




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.