Соціально-економічний розвиток Австрії та Швейцарії (23304)

Посмотреть архив целиком

















Соціально-економічний розвиток Австрії та Швейцарії



Територія та географічне положення. Швейцарія – одна з невеликих держав Європи. Офіційна назва – Швейцарська Конфедерація. На півночі Швейцарія межує з Німеччиною, на сході – із Ліхтенштейном та Австрією, на півдні – з Італією, на заході – із Францією. Розташування країни практично в самому центрі Західної Європи, на перехресті найважливіших транспортних ляхів, відігравало вирішальну роль у політичному, економічному й культурному розвитку держави протягом усієї її історії.

Природа. Швейцарія – гірська країна, 60% її території займають Альпи. Найвища точка країни – пік Дюфур (4634 м) – розташована на півдні, в Аппенінських Альпах, на кордоні з Італією. Системи Альпійських хребтів простягаються з південного заходу на північний схід через усю країну. Близько 30% території посідає горбкувате, із безліччю озер, Швейцарське плоскогір’я. На північному заході країни, на кордоні із Францією, розташовані складчасті гори Юра. Схили хребтів порізані численними річковими долинами. Найбільші річки – Рейн із притокою Ааре й Рона – швидкоплинні, із порогами й водоспадами. Біля підніжжя гір і в між гірських улоговинах розташовуються мальовничі озера. Їх у Швейцарії налічується 1484. Найбільшими є Женевське, Боденське, Невшательське й Лаго-Маджоре. Невичерпним джерелом живлення для річок і озер є численні льодовики, яких на території Швейцарії більше ніж тисяча. Їхня загальна площа – близько 2 тис. км2.

Через складний рельєф кліматичні умови різних частин країни неоднакові. На заході вітри з Атлантики приносять велику кількість вологи, на сході клімат сухіший, із більш різкими сезонними перепадами температур. Клімат у долинах і на рівнинах помірний, а в Альпах чітко виражена висотна поясність.

Швейцарія – одна з найбагатших країн за видовою різноманітністю рослинного й тваринного світу. Тут зустрічаються представники флори, що ростуть як у прохолодній Скандинавії (мохи, лишайники), так і в жаркій субтропічній Іспанії (пальми, мімози). 20% території країни вкрито лісами: листяними – на нижніх поясах, хвойними – на більш високих. На високогір’ях серед альпійських і субальпійських лугів, на широких схилах можна зустріти дуже красиву квітку – едельвейс – неофіційний символ Швейцарії. У лісах живуть благородні олені, козулі, сарни, альпійські козероги, куниці, зайці, лисиці, бабаки, інші ссавці.

Ґрунти у Швейцарії не відрізняються родючістю. Для обробки придатні бурі лісові ґрунти Швейцарського плоскогір’я й нижніх частин схилів гір.

Історичний розвиток. Більше ніж 2 тис. років тому, у 58 р. до н.е., легіони Гая Юлія Цезаря завоювали землі вельветів, що жили на території Швейцарії, і назвали цю провінцію Гелвецією. В XI ст.. майже всі землі теперішньої Швейцарії увійшли до складу Священної Римської імперії. Для боротьби з Гасбургами в 1291 р. три кантони (адміністративні одиниці, щ користувалися великою самостійністю) – Урі, Швиц і Унтервальден – уклали «Вічний союз», утворивши Конфедерацію Швейцарських Кантонів (Швейцарський Союз). Від кантону Швиця пішла історична назва країни. У 1648 р, після кількох війн, Священна Римська імперія була змушена визнати незалежність Конфедерації, яку закріпив Вестфальський договір. У 1815 р. країна проголосила вічний суверенітет і з того часу не брала участі у війнах, які відбувалися у Європі.

Завдяки конституції 1848 р. неміцна Конфедерація кантонів перетворилася на федеративну державу. Сучасна Швейцарія – федеративна парламентська республіка. Кожен кантон (усього їх 23) має власну конституцію, парламент, уряд і самостійно розв’язує свої внутрішні проблеми. Федеративний уряд відповідає за вищу політику, випуск грошей, федеральний бюджет. Головою держави є президент Конфедерації, який обирається терміном на один рік – по черзі із членів уряду.

Дотримуючись політики нейтралітету, Швейцарія тривалий час відмовлялася вступати до ООН. Лише у 2002 р. вона стала членом цієї організації. В останні роки держава перебуває на шляху вступу до ЄС.

Населення. Корінне населення Швейцарії представлено чотирма етнічними спільнотами: германо-швейцарцями (65%), франко-швейцарцями (18%), італо-швейцарцями (10%) і рето-романцями (1%). Германо-швейцарці розселені в 15 кантонах на півночі, північному сході й у центрі країни, франко-швейцарці складають населення трьох західних кантонів, італо-швейцарці населяють південні кантони, а рето-романці (ладини й романці) проживають у високогірних районах. Поряд зі швейцарцями в країні проживають близько мільйона іноземців. Це насамперед робітники, завербовані на тривалий строк для роботи в галузях господарства. Ще близько 200 тис. осіб приїжджають до Швейцарії на сезонні будівельні й сільськогосподарські роботи. Майже 100 тис. жителів прикордонних районів Німеччини й Франції щодня їздять на роботу до Швейцарії.

Природний приріст населення у Швейцарії низький, тому збільшення його кількості в країні відбувається за рахунок іммігрантів.

Середня густота населення у Швейцарії складає 181 осіб на 1 км2, 4/5 його частини зосереджені на Швейцарському плоскогір’ї, там же розташовані всі великі міста. Великими у Швейцарії вважаються ті міста, населення яких перевищує 100 тис. осіб. Таких міст п’ять: Цюріх (979,3 тис. осіб), Женева (393 тис. осіб), Берн (332 тис. осіб), Базель (234 тис. осіб), Лозанна (118 тис. осіб).

Берн – столиця Швейцарії та її центр. За однією з версій, назва міста походить від німецького слова Barведмідь. Цей звір – своєрідний янгол-охронець жителів міста, його зображення явно й неявно фігурують у назвах ресторанів, готелів, скульптурних композиціях, на прапорі й гербі міста. Але Берн не тільки політичний і дипломатичний центр країни. Згідно з каталогом ЮНЕСКО, він є одним із найбільших світових надбань культури. А його романтичні середньовічні вулиці, покриті шестикілометровими аркадами, є найдовшою критою торговельною зоною у світі. Культурним багатством міста є університет, знамениті музеї, художні галереї.

Женева – місто, що має світову славу. Ще в середньовіччі воно стало центром ювелірної справи й виробництва точних механізмів – годинників, вимірювальних інструментів і приладів. У Женеві в 1920 р. починала роботу Ліга Націй. Пізніше тут розташовувалися штаб-квартири великих міжнародних організацій, у тому числі і європейська штаб-квартира ООН, Червоний Хрест, МОП та ін.. Тут традиційно проводяться міжнародні конференції, виставки, конгреси. Місто розкинулося на берегах Женевського озера – найбільшого з альпійських озер.

Цюріх – головний помислів і фінансовий центр країни.

Культура. У Швейцарії розміщені 600 музеїв. На території країни збереглися пам’ятки неоліту, романської та готично архітектури. Усі природні лікувальні ресурси (мінеральні й термальні води, лікувальні грязі) належать державі. Муніципалітети забезпечують сувору охорону «зелених зон» навколо курортів.

Господарство. Швейцарія – високорозвинена індустріальна держава, що посідає одне з провідних місць у світі за рівнем доходів на душу населення. У промисловості Швейцарія спеціалізується на випуску високоякісної, дорогої та наукоємної продукції. Найважливіше значення мають дві галузі: машинобудування (виробництво турбін, електромоторів, суднових двигунів, надточних верстатів, електронної та вимірювальної апаратури, годинників і хімічна промисловість (виробництво барвників, добрив для сільського господарства, ліків, декоративної косметики). Швейцарія посідає перше місце у світі за випуском годинників. Спеціалізовані підприємства, яких налічується близько 800, щорічно виготовляють 65-68 млн одиниць цього товару, 9/10 яких ідуть на експорт.

Брак корисних копалин на території країни визначив залежність Швейцарії від зовнішніх джерел сировини.

Сільське господарство каїни є високопродуктивним. ¾ сільськогосподарської продукції припадає на тваринництво. 6% площі країни складають орні землі. Швейцарці повністю забезпечують себе м'ясо-молочними продуктами й пшеницею. Швейцарські сири (у тому числі й знаменитий ементальський – із великими отворами) посідають одне з провідних місць у швейцарському експорті.

У Швейцарії розташована штаб-квартира «Нестле» - однієї з найбільших харчових ТНК світу.

Доставка сировини, вивезення і ввезення товарів здійснюється, головним чином, надійною і розвиненою мережею автомобільних доріг і залізниць. Цікаво, що Швейцарія, не маючи виходу до моря, володіє національним флотом більше ніж із 170 торговельних суден. Вони базуються в закордонних портах країн Західної Європи й у Базелі – порту на річці Рейн.

Провідне місце серед галузей послуг Швейцарії посідають банківська та фінансова сфери. Швейцарські банки вважаються головним 2сейфом Європи» і третіми у світі (після банків США та Японії) за розмірами капіталів, що в них зберігаються Швейцарська банківська система поєднує більш ніж 500 банківських організацій. Усі швейцарські банки поділяються на три основні групи: великі банки, кантональні, місцеві й ощадні банки; приватні банки. Великі банки універсальні, вони здійснюють усі види банківської діяльності для клієнтів із річним оборотом не менше ніж 3 млн доларів. Кантональні банки обслуговують регіональні фінансові потоки й потреби клієнтів. Основним видом діяльності приватних банків є управління грішми в інтересах клієнта, за що банк і одержує від цього винагороду. Якщо клієнт не хоче ризикувати, його гроші будуть укладати тільки в стабільні валютні депозити. Саме тому швейцарські банки практично не можуть збанкрутувати: вони не шукають високоприбуткових (ризикованих) об’єктів укладення грошей.


Случайные файлы

Файл
~$РПЗ.doc
5451-1.rtf
20676.rtf
8475-1.rtf
240-2314.DOC




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.