Бориспіль - одне з найдавніших поселень Київщини, відоме за літописними матеріалами як Летч, Льто, Олто. Перша літописна згадка про нього відноситься до поч. XI ст. коли в братовбивчій війні (1015-1019) між синами київського князя Володимира на річці Альті загинув князь Борис, який з 1072 року канонізований як один з перших святих Київської Русі. З іменем Бориса і пов'язана сучасна назва міста. Далі Летч неодноразово згадується в літописах до 1154 р. як укріплене городище, яке стояло на підвищенні між двома рукавами р. Альти. Місцевість була заболочена і лісиста. Летч за часів Киїської Русі був не тільки укріпленим пунктом на межі Київського та Переяславського князівства, але й місцем зміни коней та місцем відпочинку для різних посольств, гінців, княжих дружин, князів.

У 1117 році на місці, де "пролилася кров Бориса", Володимир Мономах побудував кам'яну церкву, що згадується в літописах як "Летська божниця". Неодноразово ця церква зазнавала руйнувань від нападів кочовиків. Остаточно зруйнована монголо-татарами в 1239 році. Кам'яні рештки цієї церкви вже в XVI ст. були вивезені поляками в Київ для будівництва Петропавлівського собору на Біскупщині.

В центрі Борисполя донині наявні рештки оборонного валу, а проведені в 1925 та 1950 роках археологічні дослідження підтвердили наявність залишків фундаменту древнього храму і остаточно довели існування в Борисполі Мономахової божниці.

В період з IX по XII ст. між Києвом і Переяспавом було зведено цілий ряд укріплених городищ поблизу сучасних сіл: Любарці, Іванків, Старе, Головурів, Вороньків, Глибоке, Проців, виникло багато укріплених поселень. Під час монголо-татарської навали поселення на території сучасного Бориспільського району та сам Летч були зруйновані. А вже: з XIII ст. ці землі переходять під владу Великого князівства Литовського. Пізніше ця територія стала називатися "Земля Полукняжеская". Архівні документи цього періоду свідчать, що "Земля Полукняжеская" була "пожалувана" королівському толмачу Солтану Албеєвичу. В 1508 році він продав ці землі Київському Пустинно-Микільському монастирю. Монахи володіли землею до кінця XVI ст. Ймовірніше всього, що в цей час Бориспіль і отримав свою сучасну назву. На монастирських землях в цей період почали селитися втікачі з Правобережжя.

В актах цього періоду згадуються також деякі села району: Гнідин, Вишеньки, Старе, Сошників, Сальків, Булачин (Ерківці), Проців. 3 вірчих грамот від 1525 року дізнаємося, що, тоді вже були і села Жереб'ятин, Рогозів, Вороньків, Іванків.

Після 1569 року всі українські землі, які раніше належали литовцям, відійшли до польської корони. За рішенням польського сейму від 1590 року містечко Бориспіль отримав у володіння Войтех Чановицький, який в документах 1590 року згадується як гетьман запорізьких козаків. В цих документах Бориспіль вперше згадується як містечко.

У 1596 році Бориспіль, який на той час був уже значним поселениям, Сигізмунд III зробив королівською маєтністю. Того ж року було утворено Бориспільське староство.

В кінці XVI - на початку XVII ст. Україну охоплює ряд козацько-селянських повстань. За придушення повстання під проводом Наливайка (1594-1596) сейм пожалував Бориспільське староство магнату Жолкевському спочатку у ленне володіння, а з 1623 року воно стає власністю родини Жолкевських (залишається ним до 1648 року). Тоді у Борисполі було 77 господарств і близько 370 чоловік.

В часи польського панування місту було надано Магдебурзьке право. Історія Борисполя невіддільна від боротьби україського народу проти польсько-шляхетського панування. Населення міста та навколишніх сіл брало участь у повстанні нереєстрових козаків під керівництвом Тараса Федоревича (Трясила).

Визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького (1648-1654) поклала край польсько-шляхетському пануванню в Україні. Цілий край було поділено згідно запорізького звичаю на полки і сотні. Одним з полкових міст був Переяслав, сотенними, серед інших, містечка Бориспіль та Вороньків. До бориспільської сотні належали села: Нестерівка, Кучаків, Лебедин, Стариця, Сеньківка, Іванків, Дарниця та ряд хуторів, до Вороньківської - села Глибоке, Кислів, Кальне, Рудяків.

Полковники, сотники мали військову владу. Козаки користувалися вільним правом володіння своїми землями, не несли ніяких повинностей, не сплачували податків, одержували платню.

Під час російсько-польської Війни (1654-1667) Бориспіль кілька разів зазнавав великих спустошень. У 1658 році він був винищений і спалений за наказом воєводи Шереметьєва (під час боїв між військами гетьмана I.Виговського і царським військом). Бориспіль на той час був власністю Д.Виговського, брата гетьмана. Така ж доля спіткала і містечко Вороньків та інші села і хутора.

Зазнав Бориспіль значних втрат і навесні 1661, і восени 1663 років, коли його захопили польські війська. В липні 1666 року в Переяславі спалахнуло повстання проти гніту козацької старшини та царських воєвод. Підняли повстання козаки Переяслава та Борисполя. В серпні того ж року повстання було придушено.

Наприкінці XVII ст. Бориспіль став досить великим містечком з двома брамами - Переяславською та Київською, кількома вулицями. Тут жили переважно міщани, які займались ремеслами та промислами. У XVIII столітті Бориспіль перетворився на значний економічний центр. Цьому сприяло те, ще тут проходив шлях Київ-Полтава.

Універсалом від 14 січня 1752 року гетьман Кирило Розумовський передав Бориспіль з навколишніми землями у вічне володіння своїй сестрі та її чоловіку, бунчуковому товаришу Ю.Дарагану.

В 60-х роках XVIII ст. в містечку існували ремісничі цехи: шевський, кравецький, ковальський, різницький, кушнірський та інші. Ремеслами займалась третина населения Борисполя. Майже половина населення Борисполя займалася хліборобством.

На особливу увагу заслуговує ім'я поета і проповідника II пол. XVIII ст. І.Г.Некрашевича з села Вишеньки (нині Бориспільського р-ну). Він закінчив Києво-Могилянську Академію, був священником у рідному селі. Поетична спадщина невелика - нині відомо всього дев'ять його творів. На тлі поезії того часу твори I. Некрашевича виділяються чистотою народної мови, гумором, легкістю стилю, простотою змісту.

У першій половині XIX ст. в Україні діяло Малоросійське товариство - таємна організація, в яку входив уродженець Борисполя В.Л.Лукашевич (1783-1866). Він входив також до масонської ложі "3'єднаних слов'ян". Одне з засідань ложі на поч. 1824 року проходило в Борисполі у його маєтку. У 1826 році В.Л. Лукашевича заарештували і ув'язнили до Петропавлівської фортеці, а потім відправили до Борисполя під нагляд малоросійського генерал-губернатора.

У 1802 році Бориспіль став волосним центром Переяславського повіту Полтавської губернії. У місті діяли три парафіяльні школи, а в 1642 році відкрито початкове народне училище для державних селян.

Бориспіль кінця XIX ст. - велике торгове містечко (5 тис. жителів), яке мало обладнані ряди лавок, щотижневі багатолюдні базари і три ярмарки: Сиропусну, Петропавлівську, Євстафієвську. Особливо великий торг вівся селянським взуттям, виробництвом якого займалися жителі Борисполя.




Удругій половині XIX ст. багато сил і енергії поширенню культури і освіти серед народних мас віддав уродженець Борисполя П.П.Чубинський(1639-1884). Він займався вивченням етнографії, проводив статистичні дослідження Південно-Західного краю. Його наукові праці були відзначені золотою медаллю Російського географічного товариства і премією Академії наук, а в 1875 році - золотою медаллю на Міжнародному конгресі в Парижі. П.П. Чубинський - автор слів гімну нашої держави "Ще не вмерла Україна" (1862).






Пов'язав свою долю з Борисполем і видатний український композитор М.В.Лисенко. Зимові канікули 1861 року він провів у товариша по університету П.П. Чубинського. В Борисполі композитор відкрив для себе справжню скарбницю фольклору, записавши тут чи не найбільшу кількість фольклорних творів. Прекрасна соковита мова, незвичайна для України тих часів, освідченість бориспільців надовго привернула до себе серце композитора. В Борисполі він познайомився з Антоном Калитою, який став вірним помічником М.В. Лисенка. А.Калита був надзвичайно музично обдарованою людиною, знав чимало пісень, сам зафіксовував тексти пісень, передаючи їх композиторові.

А.Калита проводив велику культурно-освітню роботу. Він організував на поч. XX ст. освітній гурток. Українська письменниця О.Пчілка писала у своїх спогадах: "В Борисполі утворився "вивчений хор" із хлопців і дівчат, керівничим його був одного часу Калита. Пізніше той хор приїздив до Києва і давав концерти з своїх бориспільських пісень перед київським громадянством.

У Воронькові пройшли дитячі та юнацькі роки класика єврейської літератури Шолом-Алейхема (справжнє прізвище Робінович Шолом Наумович, 1859-1916 рр.). Рідне село письменник згадує з особливою теплотою в автобіографічній повісті "3 ярмарку".

На поч. XX ст. Бориспіль - містечко Полтавської губернії Переяславського повіту, в якому було понад 10 тис. жителів, 5 православних храмів, 2 синагоги, школа, богодільня, великий базар (64 лавки), 4 ярмарки, 50 крамниць. 3а даними на 1910 рік, бориспільці займались: теслярством, кравецтвом, шевством, ковальством, бондарством, і ін. ремеслами. 3 промислових підприємств було понад 40 вітряків, 18 кузень, слюсарень, маслобойня, невелика цегельня, паровий млин. Тут діяла волосна лікарня на 12 ліжок, функціонували також аптека і аптекарський магазин.

У березні 1917 року до влади в Україні прийшла Центральна Рада. На її чолі стояли М.Грушевський, В. Вінниченко, С. Петлюра. Головна мета Центральної Ради полягала у створенні незалежної Української держави. У січні 1918 року було проголошено УНР, у тому ж 1918 році Україна була втягнута в громадянську війну. В квітні 1920 року на територію України вступили частини польської армії, а з ними війська Української Народної Республіки. Відступаючі загони Червоної Армії реквізували у селян фураж, коней, продовольство. Це викликало невдоволення населення. Більшість селянства рішуче взялася за зброю. Повстали і селяни Борисполя. Вони відмовилися давати "оброк" кіньми, возами, продовольством. Був скликаний мітинг. Червоноармійці направили своїх делегатів, але бориспільці заявили, що не впустять війська у місто. Більшовики напали на Бориспіль у неділю, на свято Георгія. Почали обстрілювати місто з усіх боків гарматними залпами. Місто горіло. Червоноармійці швидко захопили Бориспіль. Люди тікали, ховаючись у болотах, лозах, очеретах. Були и такі, що чекали на черівоноармійців, виходили зустрічати їх з хлібом сіллю, але вбивали і їх. Поранених добивали багнетами прямо на вулицях, у лікарні. Потім стали вишукувати чоловіків та, зібравши більше 200 чоловік, погнали до Броварського шляху і там розстріляли. Вбивали у дворах, заганяли людей в клуні, а потім підпалювали їх. Більше двох тижнів більшовики тероризували і грабували населения Борисполя.






Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.