Розвиток швидкості у військовослужбовців (20498)

Посмотреть архив целиком











РЕФЕРАТ

на тему: Розвиток швидкості у військовослужбовців


ВСТУП


Розвиток фізичних якостей відноситься до тих розділів підготовки, в яких постійно виникають проблеми професійного вдосконалення військовослужбовців. Відсутність повноцінного науково-методичного забезпечення не стимулює професійне зростання спеціалістів, які за фахом своєї діяльності повинні забезпечувати покращання сили, швидкості, витривалості, гнучкості. Особливої уваги потребує швидкісна підготовка військовослужбовців, яка за суттю свого зв’язку з військово-професійною діяльністю означає не що інше, як можливість виконання поставленого завдання у встановлений час. Ось чому більшість вправ НФП оцінюється за критеріями, які тим чи іншим чином віддзеркалюють показники швидкості: темп рухів, час виконання окремого руху чи частоту їх повторення за одиницю часу.

Існування думки про те, що швидкість людини – це фізична якість, яка повинна розвиватись у допризовному віці або навіть ще раніше, частково знаходить своє підтвердження у найнижчому, у порівнянні з іншими фізичними якостями, зростанні результатів у військовослужбовців, наприклад, у бігу на 100 м. Але світовий досвід підготовки кваліфікованих спортсменів-бігунів засвідчує протилежне. Приблизно 46% представників світової еліти почали своє спеціалізоване тренування у бігу на 100 м після 16-18 років. Основна причина відставання швидкісної підготовленості військовослужбовців криється зовсім в іншому. Швидкісні якості людини є особливо чутливими до фізичного навантаження. Процес підготовки повинен передбачати розвиваючі режими тренування. Фізичне навантаження не повинно бути надмірним або недостатнім. Його оптимальність регулюється не тільки виконаною роботою, але й необхідною тривалістю відпочинку, яка в різних людей може суттєво відрізнятись. У більшості випадків тривалість відпочинку важче проконтролювати, ніж показники тренувальної вправи. Основним критерієм достатності відпочинку поки що залишається суб’єктивна готовність людини до виконання швидкісної роботи. Ось чому у навчально-методичному посібнику акцент зроблений не на готових тренувальних планах, яких на всі випадки не передбачиш, а на загальних вимогах до засобів, методів та методики розвитку швидкісних можливостей військовослужбовців. Образно кажучи, посібник є тим інструментом, за допомогою якого можна такі плани складати, вносити при необхідності в них потрібні зміни, проводити кваліфікований контроль навчально-тренувального процесу, словом робити те, що необхідно для ефективного управління фізичною підготовленістю підлеглих.

Важливою умовою успішності тренування є забезпечення повноцінного взаємозв’язку швидкості з іншими фізичними якостями. Передусім, слід звернути на важливість силової підготовки, якою у більшості випадків нехтують, віддаючи перевагу виконанню самої вправи на швидкість. Між тим, виконання силових вправ загального чи спеціального характеру дає можливість досягнути більш високих, а головне стабільних, результатів. Навчально-методичний посібник наводить приклади таких вправ, а також орієнтовні показники кількості їх повторень та тривалості відпочинку між ними. Природно, неможливо подати вправи для всіх випадків, які мають місце при розвитку швидкості. Але автори сподіваються на викликану методичним посібником зацікавленість до активного розширення арсеналу володіння такими вправами. З цією метою подані методичні вимоги та принципові підходи до відбору силових та інших вправ, які забезпечують підвищення швидкісних можливостей військовослужбовців.

Окремо слід сказати про вплив витривалості на швидкість рухів. По-перше, необхідно застерегти від механічного перенесення положення спортивного тренування про негативний взаємозв’язок вправ, які розвивають ці дві фізичні якості. Не варто забувати, що у новачків має місце широкий позитивний перенос фізичних якостей. У них рівень підготовленості в одній фізичній вправі дає можливість достатньо точно прогнозувати результат виконання іншої. Ось чому підвищення швидкісних можливостей військовослужбовців багато в чому залежить від ефективності розвитку всіх фізичних якостей. Розкриття загальних положень фізичного вдосконалення якраз спрямоване на розв’язання цього завдання.


1. Швидкість як фізична якість


1.1 Елементарні форми швидкості


Швидкість як фізична якість людини – це здатність виконувати рухові дії за мінімальний час.

В теорії фізичної підготовки розрізняють наступні елементарні форми швидкості: латентний час рухової реакції, швидкість виконання окремого руху, частоту рухів. Указані елементарні форми мало залежать одна від одної, оскільки в їх основі лежать різні фізіологічні процеси, швидкість протікання яких у значній мірі визначається спадковістю. Найбільшу генетичну залежність має час простої рухової реакції (ЧРР) – 80%; швидкість окремого руху – 60%. Іншими словами, для тренувального впливу залишається незначний процент, на який може бути збільшена швидкість виконання вправи. Що стосується високої частоти рухів, то необхідний показник для бігуна-спринтера світового рівня має одна людина приблизно на 7000 осіб. У більшості людей поєднується, як правило, різний рівень елементарних форм швидкості.

Отже, можна сказати, що результат підготовки у швидкісних вправах залежить як від правильного відбору кандидатів до занять, так і ефективності методики тренування.


1.2 Комплексні форми швидкості


У фізичній підготовці військовослужбовців мають місце вправи, що вимагають комплексного виявлення елементарних форм швидкості. Це розширює коло людей, котрі можуть досягнути високих результатів не тільки у виконанні вимог НФП, але і у спортивному напрямку роботи.

Комплексні форми вияву швидкості необхідні, наприклад, при контакті з суперником. Така взаємодія поєднує час складної рухової реакції з швидким виконанням прийомів у боротьбі, боксі, рукопашному бою. Ефективність нанесення серійних ударів, їх різноманітність та можлива комбінація ефективна від уміння швидко оцінювати положення тіла, дії суперника та високу частоту їх виконання. Найбільш повним і яскравим поєднанням усіх трьох елементарних форм швидкості є біг на 100 м. Результат у цій вправі залежить від часу простої рухової реакції військовослужбовців на старті, швидкості виконання окремого руху (відштовхування, виносу стегна), частоти кроків у бігу.

В циклічних рухах швидкісного характеру, до яких відноситься біг, плавання і гребля, розрізняють три частини вправи: фазу набору швидкості (розгону), фазу підтримки максимальної швидкості (стабілізації) і фазу поступового зниження максимальної швидкості (витривалості). Вказані фази, як і елементарні форми швидкості, незалежні одна від одної. Тобто можна мати високі показники стартового розгону і відносно низькі у часі втримання досягнутого рівня максимальної швидкості. Що стосується фази зниження максимальної швидкості, то вона, залежно від фізичної вправи, на 70-99% є генетично визначеною, а значить в окремих випадках практично не піддається тренуванню.

Наявність відносно самостійних фаз у циклічних вправах, а також різних фізіологічних механізмів, які забезпечують високі показники елементарних форм швидкості, вказує на необхідність у спортивно-масовій роботі здійснювати розвиток швидкості не тільки на основі інтегрованого (комплексного) підходу, але й проводити цілеспрямований вплив на різні складові швидкості та їх компоненти спеціалізованими (диференційованими) засобами фізичної підготовки.


1.3 Основні фактори, що обмежують швидкісні можливості людини


Розвиток швидкості військовослужбовців, навіть при використанні у тренуванні надійної і виправданої методики підготовки, може не 2耀ти очікуваного покращання результату. Причиною тому є наявність багатьох обмежуючих причин, серед яких виділяють: біомеханічні, морфологічні, функціональні та психологічні фактори.

До біомеханічних факторів, що лімітують ріст результатів у вправах на швидкість, в першу чергу відноситься рівень оволодіння технікою рухів. Техніка виконання вправи має особливе значення, оскільки рівень швидкості в них максимальний, а вияв сили різний і складає незначну частку максимальних можливостей людини. Диференціація за силовими (динамічними) показниками відбувається значно повільніше, ніж засвоєння форми (кінематики) рухів. Виявлення таких зусиль, які відповідають потрібній величині, та поєднання їх із необхідним розслабленням в окремі фази рухів – найбільш важлива вимога правильної техніки рухів. Непідготовлені виконавці докладають значно більше зусиль у підготовчі рухи і недостатньо - в основні. Амплітуда рухів у них менша, а траєкторія позбавлена плавності та цілісності. Прикладом амплітуди рухів у вправах на швидкість є кількість кроків на дистанції у бігу на 100 м. Чоловіки-спринтери міжнародного рівня долають дистанцію за 43-51 крок, а жінки - за 48-56 кроків.

У військово-спортивній практиці для спортивної орієнтації на 100-400 м необхідно враховувати довжину ніг, яка відносно зросту має складати 54-55%. Слід зазначити, що зріст, маса тіла практично не впливають на результат. Якщо розглянути полярні показники, то найбільш високими спринтерами були: Д. Карлос – 193 см (США) – результат у бігу 10,0с, С.Уільямс – 192 см (США) – 9,9 с, а найменшими – А. Мерчисон –156 см (США) – 10,1 с; О. Корнелюк – 164 см (Азербайджан) – 10,0 с; Е Фігерола – 164 см (Куба) – 10,0 с; В.Борзов – 180 см (Україна) – 10,04 с. У жінок діапазон ростових показників не менш значний, ніж у чоловіків.


Случайные файлы

Файл
4987.rtf
70244.rtf
87152.rtf
27173.rtf
83724.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.