Призначення, будова, таврування, фарбування, маркування боєприпасів та гранат і порядок їх зберігання у військовій частині (20478)

Посмотреть архив целиком

МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ


ОДЕСЬКИЙ ОРДЕНА ЛЕНІНА ІНСТИТУТ СУХОПУТНИХ ВІЙСЬК





РЕФЕРАТ


Тема : Призначення, будова, таврування, фарбування, маркування боєприпасів та гранат і порядок їх зберігання у військовій частині


Виконав: к-т Луцанич

Перевірив: п/п-к Галкін














ОДЕСА-2004


ЗМІСТ


1. Загальні відомості про боєприпаси

2. Снаряди

2.1 Історична довідка про виникнення снарядів

2.2 Призначення та види снарядів

2.3 Конструкція снарядів

3. Гранати

3.1 Історична довідка про виникнення гранат

3.2 Призначення та будова гранат

4. Таврування, фарбування та маркування боєприпасів

5. Зберігання боєприпасів у військах.

Література


1. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО БОЄПРИПАСИ


Боєприпасами називають предмети озброєння, призначені для ураження живої сили, бойової техніки,і оборонних споруд противника.

До боєприпасів відносяться :

артилерійські та мінометні снаряди;

реактивні снаряди;

авіаційні бомби. Торпеди;

патрони стрілецького озброєння;

різні гранати;

Артилерійським (мінометним)називається боєприпаси, який призначений для стрільби з артилерійської гармати (міномету).

Артилерійський постріл складається з двох частин – снаряда та бойового заряду.

Найбільш складний по будові постріл об’єднує в собі наступні елементи:

снаряд;

підривник;

кидаючий заряд;

гільзу або картуз;

засіб підпалу.

Для більшості артилерійських пострілів всі ці елементи повністю обов’язкові і тільки для деяких із них може бути без окремих елементів, наприклад, постріл із суцільним бронебійним сердечником немає підривника.


2. СНАРЯДИ


2.1 ІСТОРИЧНА ДОВІДКА ПРО ВИНИКНЕННЯ СНАРЯДІВ


Історія боєприпасів тісно пов'язана з появою та розвитком вогнестрільної артилерії. Перше згадування про бойове використання артилерії на Московській Русі відноситься до 1382 року. Коли при відбиття набігу на Москву орд хана Тахтамиша були використані гармати та тюфяки.

Спочатку в якості боєприпасів використовувалися кам’яні ядра. Потім на ряді з ними широко використовувалась картеч. Вона була призначена для ураження живої сили противника. Потім були виготовлені чавунні ядра. Ці ядра були достатньо тяжкими, щоб забезпечити високу далекобійність, добру кучність та велику ударну силу при зустрічі з перешкодою. Але, не дивлячись на, те вони мали досить просту процедуру виготовлення та деякі високі бойові якості, яких кам’яні ядра не мали. Також при появі чавунних ядер кам’яна картеч почала витіснятися чавунною або свинцевими кулями сферичної форми.

У другій половині ХVІ ст. на озброєнні з’явилися розривні снаряди, які складалися з товстостінної оболонки шарової форми з отвором для трубки та розривного заряду. Зразу за розривними снарядами з’явилась гранатна картеч, у якої замість куль були гранати не великого калібру. При пострілі руйнувалася оболонка й гранати розліталися. А потім розривалися та поражали ціль осколками.

В XVIII ст. були винайдені запалювальні та освітлювальні снаряди. Із середини XVIII почали використовувати унітарні боєприпаси.

В 1877 році В.С. Барановський розробив 2,5-дюймову швидкострільну гармату і постріли патронного заряджання. А прийняття на озброєння гармат із сталевим стволом викликало за собою створення на снарядах ведучого пристрою: мідного пояска та центруючого потовщення. До початку 1890 року розривні снаряди крупних калібрів стали виготовляти з піроксиліну. Приведення в дію піроксилінових розривних снарядів не потребувало складних детонуючих пристроїв,без яких підрив снарядів, створених на основі вологого піроксилина, не можливий. Указана обставина дала поштовх до переходу від ударних трубок до ударних підривників - спочатку до головних, потім до донних. Але ця вибухова речовина була дуже чуттєвою до механічних діям.

Потім, з 1906-1909 років, снаряди почали споряджати тротилом, що витіснило пікринову кислоту навіть із виготовлення підривників.


2.2 ПРИЗНАЧЕННЯ ТА ВИДИ СНАРЯДІВ


Снаряди призначені для знищення , руйнування та іншого впливу на живу силу, бойову техніку й оборонних споруд противника.

Артилерійським снарядом називається елемент артпостріла, призначений для польоту до цілі, її поразки. Для того щоб політ до цілі був стійкий повздовжня вісь снаряда повинна бути касательно до траєкторії польоту центру мас снаряда та залишатися у площині стрільби. Це забезпечується шляхом стабілізації снаряда.

В сучасність снаряди класифікують по призначенню, по швидкості, по відношенню до калібру гармати, по методу надання початкової швидкості, по типу стабілізації і по зовнішньому обрисі.

По призначенню розрізняють наступні види снарядів:

основного призначення

спеціального призначення

допоміжного призначення

Снарядами основного призначення називають снаряди, що призначені для ураження цілей (фугасні, осколкові, бронебійні, кумулятивні та інші). Постріли із снарядами основного призначення включаються до боєкомплекту гармат.

Снаряди спеціального призначення – це снаряди, призначені для виконання завдань, що сприяють ураженню цілей, або створення перешкод діям противника. До них відносяться запалювальні, димові, пристрілочні та агітаційні снаряди. Ці снаряди до комплекту гармат не входять.

Снаряди допоміжного призначення призначені для випробних і учбово-бойових стрільб, вивчення устрою снарядів основного та спеціального призначення та обучення особового складу поводження з ними.

По відношенню до калібру гармати снаряди діляться на каліберні, підкаліберні та надкаліберні.

По способу надання швидкості: активні, реактивні та активно-реактивні.

Активним снарядам початкова швидкість надається за рахунок енергії заряду, що знаходиться у стволі.

Реактивним снарядам необхідну швидкість надається за рахунок реактивної сили, що створюється газами.

Активно-реактивні снаряди початкову швидкість отримують за рахунок вишибного заряду, а потім розганяються реактивною силою.

По способу стабілізації діляться: обертаючі та оперені.

Обертаючі снаряди – стабілізуються за рахунок обертання відносно повздовжньої осі. Оперені снаряди стабілізують за допомогою стабілізаторів. Наявність у снаряда стабілізаторів забезпечує у снаряда аеродинамічну стійкість.

По зовнішньому виду снаряди діляться на дальнобійні та недальнобійні.

Далекобійні мають подовжену головну частину, вони характеризуються високою швидкістю, а форма забезпечує малий опір повітря. Недалекобійні снаряди мають коротку головну частину. Їх як правило використовують у великокаліберній артилерії, або, де швидкість немає великого значення. У порівняні з далекобійними снарядами вони мають більш велике ураження цілі.


2.3 КОНСТРУКЦІЯ СНАРЯДІВ


У загальному випадку артилерійський снаряд складається з наступних частин:

корпуса;

спорядження , відповідного до призначення;

підривника;

додаткових елементів.

Будова деяких снарядів замітно відрізняється від указаного по своєму складу, наприклад, деякі бронебійні снаряди не мають спорядження, значить і підривника, але можуть мати додаткові елементи – трасер та стабілізуючий пристрій.

Корпус снаряда – основна несуча частина або поражаюча деталь снаряда, призначена для ураження цілей і (або) кріплення підривника та інших пристроїв та деталей. Як правило він має обтікаєму форму. Для виготовлення снарядних оболонок застосовується сталь або сталевий чавун, механічні якості яких різні, також різні і навантаження, які іспитують оболонки снарядів при пострілі та при ударі о перш коді. Ця навантаження перебувають у залежності від балістичних даних гармати, типу снаряда та характеру його спорядження, від умов зустрічі снаряда з перешкодою та її опору, проникнення у неї снаряда. Це потребує виконання великих розрахунків для визначення умов зустрічі снаряда з перешкодою та її опору проникнення у неї, а також для визначення міцності оболонок, на основі чого приймається рішення про вибір металу. У відповідності з чим для одних типів та калібрів снарядів оболонки виготовляються з високоякісних сталей, з термічною обробкою, наприклад,: оболонки для бронебійних та бетонобійних снарядів, а для інших - оболонки зі звичайної гаубичних

По зовнішньому виду на корпусі розрізняють:

головну частину;

циліндричну частину;

запояскову частину;

донний зріз;

вершину;

центруючи потовщення;

ведучий поясок;

повну довжину снаряда.

Головна частина може бути оживальною, конічною або ступінчатою. Із збільшенням довжини головної частини снаряда збільшується далекобійність снаряда, але знижується його потужність та кучність бою. Звичайно, довжина головної частини від 1,5 до 3,5 калібрів

Циліндрична частина створює основний об’єм, в якому розміщується спорядження. Крім того, на ній розміщується ведучий пристрій. Довжина ведучої частини (1,2 - 3,0 клб.) визначає стійкість, далекобійність та потужність дії снаряда.

Форма та розміри (не > 1,1 клб.) запояскової частини може бути циліндричної або циліндро-конічної форми. Циліндро-конічна запояскова частина зменшує зрив потоку повітря за донним зрізом снаряда, що знижує опір повітря.

Спорядження снарядів буває різним. Його характер залежить від призначення снаряда й способу дії у цілі. У деяких типах снарядів спорядження представляє собою однорідну речовину, повністю заповнює камору оболонки. В інших воно складається з 2-3 різних речовин, розміщених у каморі окремо. Також воно може бути достатньо складним, що складається з декількох речовин та матеріалів, потребуємих використання ряду додаткових деталей.


Случайные файлы

Файл
referat.doc
18010.rtf
151523.rtf
18607.rtf
106766.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.