Історія розвитку концептуальних підходів до аудиту (16592)

Посмотреть архив целиком













Реферат на тему:

«Історія розвитку концептуальних підходів до аудиту»



Слово "аудит" виникло в латинській мові понад дві тисячі років тому. Спочатку воно означало "вислуховуючий", тобто людина, яка що-небудь вислуховує. В середні віки в Європі грамотні й письменні люди зустрічались досить рідко і тому аудитором називали службовця, який мав вислуховувати звіти посадових осіб. Цікаво відзначити, що в ті далекі часи люди щиро вважали, що усна форма звіту навіть краще письмової, оскільки будь-який документ можна підробити, а сказати неправду, коли на тебе дивляться суворі очі начальника-аудитора, неможливо чи значно складніше.

Інше значення слово "аудитор" мало в Росії, де довгий час аудиторами називали військових слідчих. Вперше це слово почало вживатися у такому значенні наприкінці XVI ст. і зникло наприкінці XIX.

Становлення аудиторського контролю в сучасному розумінні цього поняття припадає на початок XIX ст. і пов'язане з найрозвиненішою країною того часу — Великобританією. У Великобританії швидкими темпами почала розвиватись ринкова економіка, її розвиток супроводжувався масовим розоренням людей, які довірливо сприймали безвідповідальну рекламу, що обіцяла великі дивіденди і швидке збагачення. Тогочасні акціонерні товариства розорили велику кількість людей. А тому група передових бухгалтерів створила в Шотландії професійне об'єднання і поінформувала всіх зацікавлених осіб про те, що вона готова перевірити будь-який наданий їй фінансовий звіт. Після аудіювання ймовірність можливої омани зменшувалась. Підтвердження перевіряючого гарантувало якість даних, наведених у звіті.

Історія розвитку сучасного аудиту пов'язана з трьома такими етапами: перевірка і підтвердження, системно орієнтований підхід і орієнтації на можливий ризик при проведенні аудиторської перевірки [78, 46].

Відповідальність за фінансовий звіт покладається насамперед на адміністрацію підприємства. Але незалежний аудитор відіграє вирішальну роль у процесі перевірки фінансового звіту. Користувачі фінансового звіту очікують від аудиторів професійної компетенції, чесності, незалежності й об'єктивності в підтвердженні достовірності фінансової інформації. Користувачі сподіваються також, що аудитори шукатимуть і виявлятимуть суттєві помилки в показниках, як навмисні, так і ненавмисні, і запобігатимуть появі фінансового звіту, що вводить в оману [72, 41]. Похибки у фінансовому звіті чи в іншій фінансовій інформації можуть бути допущені ненавмисно через помилки при обробці і реєстрації операцій (наприклад, відсутність запису про законний продаж, який справді мав місце) чи через неправильні висновки при трактуванні фактів згідно з прийнятими принципами обліку (наприклад, адміністрація може щиро вважати, що певний договір оренди відноситься до поточної оренди, тоді як його слід віднести до оренди капіталу).

Крім того, недоліки фінансової звітності можуть пояснюватись тим, що адміністрація навмисно неправильно склала фінансовий звіт. Приклада ми такого роду оманливих дій можуть бути: крадіжка майна, навмисний запис нереального продажу, крадіжка переказу грошей замовником та ін.

Побоювання щодо одержання з фінансового звіту неправильної інформації викликані припущеннями, що відносинам між укладачами і користувачами фінансового звіту притаманне потенційне зіткнення інтересів. Це не означає, що конфлікт дійсно існує чи має виникнути, не передбачається й свідома несумлінність адміністрації. Це свідчить тільки про те, що укладачі при підготовці фінансової інформації можуть відчувати певне упередження, як відчувають його і користувачі інформації. Аудитор здійснює стримуючий вплив у цьому розумінні, бо є незалежною третьою стороною і відіграє роль посередника між укладачами і користувачами фінансової інформації.

Здійснюючи перевірку, аудитори спочатку виконували лише функцію висококваліфікованого збирача і оцінювача аудиторських свідчень (доказів) для підтвердження повноти, правильності і арифметичної точності представленої в фінансовому звіті інформації. Наприклад, в балансі показано дебіторську заборгованість за реалізовану продукцію. Це вказує на те, що рахунки дебіторів фактично існують, підприємство ними володіє і всі належні підприємству рахунки дебіторів з реалізації продукції включено в підсумкову суму. Крім того, арифметичні дії при виписуванні рахунків-фактур, перенесенні сум, зазначених у рахунках-фактурах, на індивідуальні рахунки покупців і підсумовуванні індивідуальних рахунків було виконано правильно, і в статтю не включено результати операцій з дебіторами, що не мають відношення до реалізації продукції на сторону (наприклад, зі службовцями підприємства). Аудитор збирає і оцінює документи для підтвердження цих положень.

На стадії перевірки і підтвердження фінансової інформації поки що перебуває й аудит в Україні.

Наступним етапом розвитку аудиту є системно орієнтований підхід. З метою попередження помилок у фінансовій звітності основна увага адміністрації зосереджується на підвищенні ефективності системи управління підприємством і перш за все системи внутрішнього контролю, що забезпечує одержання технічно достовірної облікової інформації.

У центрі теорії аудиту, базованого на системно орієнтованому підході, знаходиться принцип, згідно з яким якщо аудитор оцінює систему внутрішнього контролю як ефективну, а. потім провадить серію перевірок на відповідність (тести контрольних моментів), що підтверджують цю оцінку, то немає необхідності у виконанні великої кількості тестів самої фінансової звітності (тобто перевірок по суті), бо для одержання надійної і підтвердженої інформації аудитор може покластись на облікову систему підприємства. Отже, аудитори вважають доцільнішим перевіряти систему внутрішнього контролю, щоб одержати свідчення її ефективної організації і роботи, аніж піддавати надмірним перевіркам інформацію, видану цією системою обліку і контролю.

За результатами перевірки аудитори надають клієнту інформацію про структуру його системи внутрішнього контролю. У міжнародній практиці аудитор зобов'язаний інформувати аудиторський комітет підприємства (чи аналогічний орган) про істотні недоліки організації чи роботи системи внутрішнього контролю, які він виявив під час аудиту [72,42]. На практиці аудитори часто розширюють це повідомлення, включаючи до нього й менш важливі недоліки, подаючи їх разом з пропозиціями з покращення структури внутрішнього контролю. Це повідомлення, як правило, складається в письмовому вигляді і перш ніж остаточно оформити цей документ, відомий як "лист адміністрації", його зміст обговорюється з адміністрацією підприємства-клієнта.

При системному підході здійснюється формалізація аудиторських процедур, що дає змогу оптимізувати проведення перевірок, починаючи з підготовчих робіт і закінчуючи складанням аудиторського висновку.

За останні два десятиріччя удосконалення системи внутрішнього контролю та методології проведення аудиту дозволило аудиторським фірмам більше уваги приділяти консультаційній діяльності, ніж безпосередньо аудиторським перевіркам. Розпочався третій етап розвитку аудиту — це його орієнтація на можливий ризик при проведенні перевірок чи консультуванні, запобігання і усунення ризику.

Користувачами фінансової інформації, що пройшла аудит, найчастіше є фактичні чи потенційні інвестори і кредитори. Громадськість, як правило, також зацікавлена в одержанні перевіреної фінансової інформації, бо сучасні і майбутні доходи, добробут також можуть залежати від достовірності інформації.

Підвищуючи вірогідність фінансової інформації, аудит зменшує інформаційний ризик користувачів фінансових звітів. Інформаційний ризик -це ризик, пов'язаний з тим, що інформація, яка міститься у фінансовому звіті, неправильна. Зрозуміло, аудит не єдиний спосіб зменшення інформаційного ризику. Органи стандартизації обліку як у державному, так і в приватному секторі прагнуть забезпечити одностайність принципів обліку і повноту розкриття відповідної фінансової звітності. При цьому за останні роки зросли і кількість, і рівень специфічності стандартів обліку, а отже, підвищились вимоги до виконання аудиторами іншої функції — перевірки відповідності розшифровок і оцінок у фінансовому звіті прийнятим принципам обліку. Невід'ємною частиною діяльності аудитора стає інтерпретація фактів, що підтверджують висновки укладача фінансового звіту, і оцінка зроблених у ньому висновків.

Наступною причиною зміщення акцентів в аудиті від функції збору свідчень для підтвердження достовірності інформації до функції інтерпретації й оцінки є кількісне зростання складних операцій, операцій нового типу та необхідність оцінювати адекватність способу обліку, вибраного адміністрацією підприємства.

Інвестори і кредитори одержують інформацію з фінансових видань та від аналітиків щодо капіталовкладень і керуються нею у своїх діях ще до

- публікації річних фінансових звітів. Але згідно з поширеною думкою, фінансовий звіт, підданий аудиту, все ж володіє "поінформованістю", іншими словами, містить нову інформацію просто через те, що був підданий аудиту. Після аудиту фінансовий звіт є засобом для підтвердження чи виправлення інформації, раніше одержаної на ринку. Перевірений фінансовий звіт підвищує ефективність ринкової діяльності виходячи з того, що скорочує строк дії неточної інформації чи призупиняє її поширення.


Случайные файлы

Файл
30921.rtf
37268.rtf
102737.rtf
25363.rtf
182372.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.