Озимий ріпак (14861)

Посмотреть архив целиком

План



1. ЗНАЧЕННЯ КУЛЬТУРИ.

2. ІСТОРІЯ І ПОШИРЕННЯ КУЛЬТУРИ

3. БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

3.1 Вимоги до температури

3.2 Вимоги до вологи

3.3 Вимоги до ґрунту

4. ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАНЯ

4.1 Попередники

4.2 Обробіток ґрунту

4.3 Удобрення

4.4 Підготовка насіння, сорти

5. СІВБА ТА ЗБИРАННЯ ОЗИМОГО РІПАКА.

Використана література:














1. Значення культури.

Озимий ріпак - найбільш поширена олійна культура з родини капустяних. Насіння містить 38-50% олії, 16-29% білка, 6-7% клітковини, 24-26% безазотистих екстрактивних речовин. Олія - основна мета вирощування ріпаку. Ріпакову олію використовують як продукт харчування і для різних галузей промисловості.

З кожним роком у світі зростає використання ріпакової олії на харчові потреби. Основна частина олії з середини 80-х років використовується для харчової промисловості, тоді як до 1974 року вона йшла переважно на технічні цілі. Вона споживається у натуральному вигляді до салатів і в кулінарії, є найкращою сировиною для виробництва бутербродного масла, маргаринів, майонезів, приправ, кондитерських жирів. Олія з ріпака надзвичайно корисна для здоров'я. Вона зменшує вміст холестерину в крові людини і цим запобігає серцево-судинним захворюванням.

Наявність в насінні ріпака шкідливих речовин (ерукова кислота, глюкозинолати) ускладнювали можливість його використання на харчові і кормові цілі. Олія з насіння старих сортів мала високий вміст (інколи до 50%) ерукової кислоти і глюкозиіюлатів (5-7%). Така олія негативно впливала на живий організм. У 1974 році у Німеччині було виведено перший сорт з низьким вмістом ерукової кислоти. З 1979 року харчову олію виробляють лише з тих сортів ріпака, що містять не більше 5%ерукової кислоти від загальної кількості жирних кислот. У більшості європейських країн цей показник знижений навіть до 2%. Сорти з мінімальним вмістом ерукової кислоти отримали позначення однонульових "0". Олія цих сортів віднесена до кращих харчових рослинних жирів за жирнокислотним складом.

Для промислової переробки (пальне, пластмаси, лаки, фарби) ціннішими є сорти з високим вмістом ерукової кислоти. В останні роки розробляються ефективні технології виробництва з ріпаку пального для двигунів. Лише у Німеччині потужності з переробки ріпака на біодизель зросли з 533 тис.т у 2001 р. до 923 тис.т у 2003р, що пояснюється збільшенням попиту на біодизель.

У процесі ферментативного гідролізу в організмі тварин з глюкозинолатів утворюються шкідливі речовини - ізотіоціанати, оксазолідонтіоніни, нітрити, які викликають функціональні зміни в організмі і зниження продуктивності тварин. За цієї причини використання високопротеїнового ріпакового шроту чи макухи в раціонах великої рогатої худоби було обмежено.

В середині 80-х років було створено двонульові "00" сорти ріпаку, що характеризувалися низьким вмістом ерукової кислоти і глюкозинолатів.

Ріпакова олія двонульових "00" сортів за вмістом жирних кислот і смаковими якостями близька до оливкової. За рахунок впро­вадження цих сортів посівні площі в останні десятиліття значно зросли. Верхньою межею вмісту глюкозинолатів у насінні ріпака, придатного для безпечного згодовування худобі, свиням та птиці, є 30 мікромолей в 1 г, або 0,4-1,0%.

За вмістом глюкозинолатів у сухому знежиреному матеріалі сорти ділять на низькоглюкозинолатні (1-2%), середньоглюкозинолатні (2-3%) і високоглюкозинолатні (більше 4%).

У Канаді сорти ріпаку і суріпиці з вмістом ерукової кислоти менше 2% і глюкозинолатів менше ЗО мк моль/г знежиреного шроту мають загальну назву канола.

В останні роки ріпак, який містить глюкозинолатів більше 25 мкмоль на 1 г насіння, продати на світовому ринку на харчові чи кормові цілі майже неможливо.

Сорти з низьким вмістом ерукової кислоти, глюкозинолатів і клітковини та світлою (жовтою) оболонкою насіння, отримали позначення тринульових "000".

Ріпак - надзвичайно цінна кормова культура. При його переробці з 100 кг насіння, крім 38-41 кг олії, одержують 55-57 кг макухи, що містить 38-40% добре збалансованого за аміно­кислотним складом білка. У 100 кг макухи міститься 90 к.о. Тонна шроту або макухи дозволяє збалансувати за білком 8-10 т зерно­фуражу, підвищуючи при цьому вміст перетравного протеїну в 1 к.о. з 80 до 110 г.31 га посівів ріпаку одержують до 10 ц олії, 5-6 ц білкового корму і 1 ц меду. Для порівняння, з 1 га посівів такої цінної культури як соя, одержують лише 2 ц олії і 7 ц білкового корму.

Ріпак є важливою кормовою культурою зеленого конвейєра. Зелену масу використовують у ранньовесняний та пізньоосінній періоди. Урожай зеленої маси в озимих проміжних посівах досягає 340-360 ц/га, що становить 36-38 кормових одиниць. Навесні після скошування зеленої маси встигають вчасно посіяти основні культури - кукурудзу, просо, гречку та ін. Поукісні та пожнивні посіви забезпечують худобу зеленим кормом в осінній період.

З соломи ріпака (від 2 до 6 т/га) можна виготовляти папір, целюлозу, картон та ін. З 1 га ріпакового поля можна виготовити до 2 т паперу. Такі технології успішно застосовуються у Вели­кобританії, Угорщині, Іспанії, Португалії. Із недеревної сировини у світі виробляють вже близько 10% целюлози.

Ріпак є цінним попередником, особливо для зернових культур. Він мало висушує фунт, покращує його агрофізичні властивості і фітосанітарний стан, рано звільняє поле. Добре розвинена стрижнева коренева система проникає глибоко в грунт, покращує його структуру, розпушує, що особливо важливо при використанні важких тракторів. Приорювання кореневої системи, стерні і подрібненої соломи дозволяє частково повертати органіку в фунт. Після її мінералізації в фунт надходить 60-65 кг/га азоту, 32-36 кг/га фосфорної кислоти і 55-60 кг/га калію.

Ріпак використовують на сидерати. Приорювання навесні зеленої маси (220-240 ц/га) рівноцінне внесенню 18-20 т/га гною.


2. Історія і поширення культури

Ріпак є однією з найдавніших культур. Ця рослина відома ще за 4 тис. років до н.е. Дослідники не дійшли згоди щодо батьківщини ріпака: одні вважають нею південно-західне узбережжя Європи, інші - Середземномор'я. В XVII-XIX століттях ріпак був дуже поширеною культурою. Площа під ним тільки в Німеччині в ті часи сягала 300 тис. га.

З Німеччини через Польщу ріпак проник до Західної України, де також займав доволі великі площі. Згодом ця культура набула значного поширення по всій Україні. На кінець 30-х років в районах Західної України посівні площі становили 120-130 тис. га. Проте в 50-х роках XX століття виробництво ріпака в Україні було згорнуто через розширення посівних площ соняшнику. В 1970-1973 pp. в Україні засівалось лише 2,5-3,0 тис. га.

Відродження ріпака як промислової культури в Україні майже заново почалося 20 років тому. Найбільше висівали ріпак в 1986-1990 pp. Планувалося в 2000 році сіяти його на площі 0,5 млн. га. Очікуваного росту посівних площ у 1990-2000 рр не відбулося в основному через відсутність переробних підприємств і зниження попиту на насіння (табл. 9.8).

Посівна площа під ріпаком в світі становить 22-24 млн. га, середня врожайність 13,5-15,0 ц/га. За питомою вагою в загальносвітовому виробництві олійних культур ріпак вийшов на третє місце після сої й пальми, випередивши навіть соняшник (табл. 9.1).

Дві третини світового виробництва ріпака сконцентровано в Індії, Китаї й Канаді - де засівається по 5,4-6,4 млн. га (табл. 9.9). У Європі посівна площа досягає 2,6-3,5 млн. га, середня врожайність 24-28 ц/га. Найбільше сіють у Німеччині - 1 млн. га, збираючи середній урожай насіння 26-33 ц/га. На значних площах вирощують ріпак у Вели­кобританії (0,5 млн. га), Польщі (0,47 млн. га), Франції (1,15 млн. га), а також Данії, Швеції, Чехії, Фінляндії (70-190 тис. га).

Урожанйність насіня ріпаку в світі за період з 1979 по 1998 рік підвищилася з 9,7 ц/га до 13,4 ц/га або на 38,1%. Якщо в 1979-1981 pp. у світі було вироблено 11,3 млн. т, в 1985 р. - 19,2 млн. т, в 1990 р. -24,4 млн. т, то в 1998 році уже 33,6 млн.т.

Найбільшими виробниками ріпаку в 2002 оці були Китай (11.30 млн.т), Європейський Союз (8,91 млн.т), Канада (5,06 млн.т), Індія (4,8 млн.т), Австралія (1,6 млн.т).


3. БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

3.1 Вимоги до температури

Ріпак - олійна культура невибаглива до тепла. Насіння ріпака починає проростати при температурі 1°С, проте для одержання сходів на 3-4 день потрібна температура 14-17°С. Рослини вегетують при 5-6"С і продовжують осінню вегетацію при настанні нічних заморозків. Для осінньої вегетації достатня сума активних (вище 5"С) температур 750-800°С. Найкраще перезимовують рослини з розвинутою розеткою 6-8 справжніх листків, що досягається оптимальним строком сівби і рекомендованою густотою рослин. Сходи озимого ріпака при пізніх строках сівби не проходять загартування і гинуть при морозі 6-8"С. При доброму загартуванні ріпак переносить морози на рівні кореневої шийки до мінус 12-14"С. При сніговому покриві в 5-6 см озимий ріпак витримує морози 23-25"С і навіть до мінус ЗС. Найкраще перезимовує при висоті рослини 10-15 см. Навесні рослини відновлюють вегетацію при середньодобовій температурі 1-3°С. Ріпак негативно реагує на сильні коливання температури навесні. Найкраща температура для росту вегетативної маси 18-20°С. Оптимальна температура в період достигання і цвітіння 22-23°С. За весняної сівби озимий ріпак не дає квітконосних пагонів, але розвиває розетку з великим листям, яка досягає висоти 60-80 см і придатна для використання на корм худобі.


Случайные файлы

Файл
CBRR4192.DOC
64312.rtf
56012.rtf
183132.rtf
62748.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.