Загальні питання антропосоціогенезу (11592)

Посмотреть архив целиком















ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ АНТРОПОСОЦІОГЕНЕЗУ



Місце людини і суспільства у Всесвіті


Проблема походження людства є споконвічною. Ще з незапам'ятних часів різні народи складали дивовижні міфи та легенди про чудодійне походження Всесвіту і людини у ньому. Всі ці перекази свідчать, насамперед, про нездоланну пристрасть людини до пізнання своєї історії. Науковий же розгляд оригінальної народної творчості дає можливість з'ясувати не тільки джерела архаїчного фольклору, а й простежити вплив на його формування того природного і соціального середовища, в якому він народжувався.

Чудові перекази про походження Всесвіту і людини створили архаїчні мисливці, збирачі й землероби Австралії та Океанії. І хоча у різних народів, що мешкають на неосяжних просторах островів і материків південних морів і океанів, міфи і легенди різняться за своїми конкретними сюжетами, все ж їх об'єднує спільна ідея про виникнення людини з морського середовища й участі в її створенні так званих культурних героїв і надприродних сил.

За Біблією, людина була створена із «червоної глини» Богом, який вдихнув у неї безсмертну душу. Подібні міфи і легенди виникли у багатьох народів світу, в яких мистецтво скульпторів і гончарське ремесло досягли значного розвитку.

Пізніше в народних переказах поступово починає простежуватись значна схожість людини з тваринами. З'явилися легенди про різного роду оборотнів, які започаткували вже роздуми про природне, а не божественне походження людини. Першими цю народну здогадку підхопили античні мислителі, які розглянувши будову тіла людини, першими визначили її місце в системі тваринного світу.

Поступово, з повільного накопичення наукових спостережень та випадкових здогадок складалися знання про анатомію і фізіологію людини. На основі цих знань у середині XIX ст. починається вже наукова розробка проблеми походження людини і визначення її місця в систематиці живої природи та Всесвіту в цілому. З самого початку в пошуках, пов'язаних із визначенням природи людини та ролі її діяльності в розвитку Всесвіту, простежуються два підходи: філософський, представники якого, розглядаючи людину як частку природи, намагаються визначити місце і роль людства у проходженні природних процесів, та антропологічний, метою якого є з'ясування рівня морфологічної своєрідності людини і визначення її місця в зоологічній класифікації.

Визначення місця людини і суспільства у Всесвіті є одним із найважливіших елементів складної системи світосприйняття людства. Як і всі інші наукові та ідеологічні концепції, ці уявлення постійно удосконалювалися впродовж історії. Одна з яскравих картин єдності людини і Всесвіту була створена ще в давньогрецькій міфології. Стародавні греки уявляли Всесвіт як єдність Неба і Землі. На Небі жили боги, на Землі — люди. Боги мало чим відрізнялися від людей. Вони жили тими ж турботами і пристрастями, що й люди. Іноді боги втручалися в життя людей з тим, щоб покарати їх за негідну поведінку чи, навпаки, допомогти вийти із скрутного становища, а в окремих випадках навіть підносили людей на Небо і робили їх рівними собі.

Проте в подальшій історії людства цей цілісний світогляд поступово розпався, і вже в кінці XIX ст. знання про людину і Всесвіт розподіляються між трьома самостійними, мало пов'язаними між собою галузями науки: фізикою, біологією та суспільствознавством. За всіх грандіозних наукових досягнень у вивченні кожної із зазначених сфер Всесвіту, єдиної концепції його розвитку все ж створено не було, хоча спроби у цьому напрямі й робилися. Найближче до вирішення цієї проблеми підійшли російські космісти (В. Соловйов, Н.Федоров, К. Ціолковський, Д. Менделєєв та ін.). Проте найбільш ґрунтовну оцінку діяльності людства в масштабі нашої планети і Всесвіту в цілому дав на початку XX ст. видатний учений В. І. Вернадський в своїй концепції про біосферу, а в подальшому і про ноосферу.

Перші уявлення про біосферу як «зону життя» і зовнішню оболонку Землі були сформульовані ще на початку XIX ст. Ж.-Б. Ламарком. Сам термін «біосфера» був запроваджений у науку австрійським геологом Е. Зюссом. Проте лише В. Вернадський у своїй праці «Геобіохімія» вперше виклав історію розвитку біосфери і здійснив реконструкцію цього процесу. Узагальнюючи величезний емпіричний матеріал, накопичений багаторічними дослідженнями, В. Вернадський довів, що плівка життя, яка виникла на поверхні Землі, різко прискорила всі процеси її розвитку завдяки спроможності за допомогою утилізації енергії космосу трансформувати земну речовину. Таким чином, Земля і Космос уявлялися єдиною системою, де жива речовина з'єднувала в одне ціле процеси нашої планети з космічними процесами. Як наслідок цього величезного процесу розвитку стала поява на землі людини — носія Розуму. Розум, у свою чергу, значно прискорив всі процеси розвитку у Всесвіті, створивши нову оболонку — ноосферу (сферу розуму). Термін «ноосфера» вперше був запропонований під час обговорення доповіді В. Вернадського в Парижі французькими дослідниками філософом Е. Леруа та палеонтологом П. Тейяр-де-Шарденом. Сам В. Вернадський цей термін почав використовувати значно пізніше.

Згідно з ученням В. Вернадського, генезис людини, а з нею і ноосфери, був наслідком розвитку біогеосфери. Як частина Всесвіту земля свого часу стала природним середовищем, в якому виникло людство. У свою чергу, людина, насичуючи нашу планету штучними знаряддями праці і побуту, перетворила значну її частину в біотехносферу, зробивши її об'єктом цілеспрямованої перебудови та засобом забезпечення своєї життєдіяльності. З часом діяльність людей набуває планетарних, а в наш час уже й позаземних масштабів, перетворюючись на чинник космічного порядку. Отже, учення про ноосферу, об'єднавши процеси розвитку живої і неживої природи, перекинуло міст до вирішення сучасних проблем розвитку людського суспільства.

Завершуючи огляд філософського визначення місця людини у Всесвіті, зазначимо, що в наш час єдиного розуміння поняття «ноосфера» серед дослідників не існує. Так, одні дослідники вважають ноосферою лише ту частину біосфери, яка перебуває під впливом людини, і, розглядаючи її в історичній перспективі, поділяють на ноосферу стародавніх греків, ноосферу середньовіччя й таке інше (М. М. Гумільов). Інші вважають, що епоха ноосфери настане лише тоді, коли людина забезпечить таку взаємодію Людини і Природи, яка дозволить стабільно розвиватися як людині, так і природі (М. М. Мойсєєв). Існують й інші тлумачення. Але всі дослідники визнають головне: виникнення людини і суспільства є наслідком розвитку життя не тільки на нашій планеті, а й у Всесвіті в цілому.

Більш конкретним є визначення місця людини в біологічній систематиці. Перші спроби визначити місце людини в органічному світі були зроблені античними філософами. Так, згідно з класифікацією Арістотеля (384 — 322 рр. до н. е.), вона належить до особливої сукупності («роду») вищих тварин — живородних ссавців, вкритих волоссям і дихаючих легенями. Розглядаючи людину як кінцевий результат розвитку живих істот, Арістотель детально описав її тіло і вказав на ті особливості (прямоходіння, наявність розвинутого головного мозку, членороздільна мова, здатність мислити), завдяки яким вона посідає панівне місце в природі. Між людиною та іншими тваринами він розміщував мавп.

У подальшому думку про схожість людини та мавпи розвив відомий римський лікар й анатом Клавдій Гален (II — початок III ст. н. е.), який назвав мавп «смішними копіями людей». Він виявив багато спільних рис у їхній анатомічній будові.

Ідея спорідненості людини та мавпи дістала новий імпульс в епоху Відродження, коли вчені знову повернулися до анатомічних досліджень. У 1699 р. англійський дослідник Е. Тайсон дав анатомічний опис шимпанзе, вказавши, що вищі мавпи є перехідною ланкою між людиною, нижчими мавпами та іншими тваринами. Разом із тим він називав мавп «четверорукими», протиставляючи їх «дворуким», тобто людям.

У середині XVIII ст. розрізнені думки про спорідненість людини з тваринним світом дістали теоретичне обґрунтування. Так, у класифікації видів, складеній визначним шведським натуралістом Карпом Ліннеєм, люди віднесені до загону приматів («головних», «князів»), який включає також роди мавп, лемурів та кажанів. У десятому виданні своєї «Системи природи» (1758) вчений розділив рід «Homo» (людина) на дві групи: «Homo sapiens seu diurnus» (людина розумна, або денна), яка включає американську, європейську, азійську та африканську людину, та «Homo ferus» (людина дика), куди віднесені фантастичні «дивовижні» та «нічні» люди, а також орангутанги — людиноподібні мавпи.

Як відомо, Лінней дотримувався традиційних поглядів про незмінність біологічних видів. Проте його класифікація, яка поставила людину в один ряд із мавпою, сприяла розвиткові еволюційних ідей, остаточне утвердження яких пов'язане з працями видатного англійського вченого Чарльза Дарвіна (1809 — 1882).

Один із послідовників дарвінізму — англійський біолог Томас Гекслі у праці «Про місце людини в ряді органічних істот» (1863) піддав критиці поширені на той час схеми, в яких протиставлялися загони — «дворуких», тобто людей, та «четвероруких», себто мавп. На підставі аналізу анатомічних та ембріологічних даних він довів, що за багатьма ознаками антропоморфні (людиноподібні) мавпи значно ближчі до людей, ніж до нижчих мавп.






Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.