Дружні та ворожі взаємовідношення тварин між собою і з рослинами (11525)

Посмотреть архив целиком





















Дружні та ворожі взаємовідношення тварин між собою і з рослинами





Історичний розвиток одних видів живих істот пов'язаний з еволюцією інших видів, внаслідок чого між ними виникли різноманітні взаємовідношення, закріплені природним добором. Формою постійного співжиття організмів різних видів у даному біотопі може бути симбіоз, при якому обидва організми (симбіонти) мають від цього якусь користь. Найвищою його формою є мутуалізм — симбіоз настільки тісний і необхідний, що окремо жити ці види не можуть.

Прикладом може бути співжиття термітів і деяких видів найпростіших — джгутикових. Терміти споживають багато клітковини деревини, але в їх кишечнику відсутній фермент, що розщеплював би її до стану розчинних цукрів, що засвоюються організмом. Цей фермент є у тілі джгутикових, велика кількість яких мешкає у кишечнику термітів. Розщеплюючи клітковину, джгутикові використовують частину одержаних поживних речовин, а решта засвоюється термітами. Взаємна користь очевидна. Штучно позбавлені цих найпростіших, терміти гинуть через декілька днів, хоч інтенсивно поїдатимуть деревину, а джгутикові ні в жодному іншому середовищі, крім кишечника термітів, жити не можуть.

Іншим прикладом мутуалізму є співжиття актинії адамсії з раком-самітником прідо. Окремо ці тварини також існувати не можуть. Без захисту актинії, що відганяє ворогів кропивними клітинами, розміщеними на щупальцях, прідо швидко стає жертвою різних хижих тварин. Невідомі й дорослі адамсії, які б жили самостійно. Переміщуючись, прідо переносить на собі актинію, а, живлячись, забезпечує її поживою. Молодий рак, заховавшись у черепашку якогось молюска, інстинктивно починає відшукувати адамсію — тільки цей вид серед багатьох інших. А знайшовши, обережно здіймає її клешнею з підводного каміння і переносить на свою черепашку. Адамсія прикріплюється до неї підошвою, і після цього вони з прідо вже ніколи не розлучаються. Тим більше, що підошва адамсії виділяє слизисту речовину, яка швидко твердне і збільшує, ніби нарощуючи, черепашку в довжину, а тому прідо не потрібно, зростаючи, міняти черепашку на більшу, як це роблять інші раки-самітники.

Відомо багато інших прикладів взаємокорисного співжиття різних видів раків-самітників з актиніями, але у цих випадках симбіонти можуть існувати один без одного.

Цікавим є симбіоз великих розмірів актинії стоїхактес — мешканця вод західного узбережжя Австралії — з яскраво забарвленими рибками амфітріонами, яких ще називають рибками-клоунами. Живуть амфіпріони парами — самець з самкою. Єдиним захистом їх від чисельних ворогів є актинія, серед щупалець якої при небезпеці рибки ховаються. Актинія ніякої шкоди своїми жалкими клітинами амфіпріонам не завдає. Рибки-клоуни також приносять користь своїм захисникам. Рухаючись, вони сприяють циркуляції води і цим поліпшують дихання клітин кишкової порожнини, очищають актинію від залишків їжі і до того ж своїм яскравим забарвленням приваблюють інших риб, які, підпливаючи до актинії, часто стають її здобиччю.

Взаємокорисне співжиття можна спостерігати між видами, що належать до різних типів, у межах одного типу або класу тварин і навіть між тваринами і рослинами та бактеріями. Прикладом останнього може бути симбіоз деяких глибоководних тварин з світними бактеріями. Такі бактерії живуть на тілі тварин у спеціальних органах світіння — фотофорах. За їх допомогою тварини можуть розглядати на невеликій віддалі підводні об'єкти, приваблювати до себе інших тварин, які стають їхньою поживою, лякати ворогів.

Особливо багато фотофорів на тілі глибоководних головоногих молюсків — кальмарів і каракатиць. Так, у кальмара гістеотевтіса їх до двохсот, деякі з них досить великі і будовою нагадують прожектор. Кальмар гетеротевтіс з Атлантичного океану і Середземного моря при небезпеці викидає у воду з спеціального міхура мільйони світних бактерій, які яскраво спалахують, а молюск тим часом квапливо тікає. Озброєні фотофорами чимало глибоководних риб, зокрема в риби-сузір'я на тілі розміщені п'ять рядів світних органів, які в темряві мерехтять, мов зірки на небі.

Відомий симбіоз деяких безхребетних тварин з одноклітинними водоростями: зеленими — зоохлорелами і жовтими — зооксантелами. Тварини захищають водорості, забезпечують їх потрібним для фотосинтезу рослин вуглекислим газом — продуктом дихання тварин. Тварини ж використовують для дихання кисень, що виділяється при фотосинтезі, а частина водоростей є для них поживою. Симбіоз з водоростями таких тварин, як деякі прісноводні губки, окремі види прісноводних поліпів (зелена гідра) та коралових поліпів, морських війкових червів конволют, деяких багатощетинкових кільчастих червів і навіть гігантського двостулкового молюска тридакни настільки тісний, що, позбавлені водоростей, вони нормально жити не можуть і гинуть. У тридакни, наприклад, основною поживою є зооксантели, які швидко розмножуються і значна частина їх перетравлюється безпосередньо в тканинах тіла (кишечник у тридакни нерозвинений).

Можна чимало розповісти про форми симбіозу, що спостерігаються у класі комах. З них найцікавішими будуть, безперечно, приклади, взяті з життя мурашок — найчисельнішої родини комах (6 тис. видів) з ряду перетинчастокрилих. Симбіонтами мурашок виступають інші комахи, насамперед попелиці, гусениці деяких метеликів, окремі види жуків та ін.

Великий інтерес становить співжиття мурашок з рослинами, зокрема з вищими тропічними — мірмекофільними (мурашколюбними). Передусім такі рослини забезпечують мурашок житлом. У різних видів цих рослин вони використовують пухку, дірчасту серцевину, порожнини у стеблі або спеціальні цибулини (видозміни стебла), де мурашки влаштовують свої гнізда. Крім того, мірмекофільні рослини дають мурашкам корм — солодкий сік, який виділяється спеціальними нектарниками, розташованими в основі листя. Мурашки у свою чергу захищають рослини від різних ворогів, люто кидаючись на всіх, хто до них доторкнеться.

Та найдивовижнішим є симбіоз бразильських мурашок-листорізів з нижчими рослинами — грибами. Цей вид мурашок живе під землею, в їх гніздах є багато великих камер (20 X 30 см), влучно названих «оранжереями», або «теплицями», де мурашки на особливих «грядках», або «парниках», «культивують» деякі види грибів. Невеликий шапинковий гриб Rosites gongilofora росте лише у «гніздах» листорізів.

Як же проходить «культивування» грибів і чому мурашок називають листорізами?

Листорізи — руді довгоногі комахи величезними масами кидаються на дерева і обривають на них листя, яке осипається на землю. Після їх нападу дерева часто стоять зовсім голі. Листорізи своїми гострими щелепами вирізують з опалого листя округлі пластини і відносять їх до мурашника. Надзвичайне видовище являє собою колона листорізів, яка зеленим потоком прямує до мурашника. Там листя складають у камерах-теплицях, дрібно розгризають, ніби пережовують, і «угноюють» екскрементами: для цього мурашки передніми лапками беруть шматочок пережованого листя і підносять до кінця свого черевця, де розташований анальний отвір.

Підготовлену таким чином масу листя складають у купи («грядки»). Коли листя починає розкладатись, виділяючи тепло й вологу, мурашки переносять на них шматочки грибниці з раніше влаштованих грядок. Догляд за ростом грибів потрібний дуже ретельний, щоденний, він займає багато часу, Річ у тім, що мурашки не дають грибам утворювати плодові тіла (ніжку і шапинку), а зрізують щелепами грибові нитки (гіфи). У місці їх зрізу утворюються потовщення — напливи поживних речовин, багаті білком. Ці напливи — «мурашкове кольрабі» — споживають дорослі листорізи та їх личинки.

Дуже цікаво, що молода самка, вилітаючи з батьківського гнізда, щоб заснувати нове гніздо, забирає у спеціальний защічний мішечок шматочок грибниці, з якої у новому мурашнику будуть утворені грибні грядки

Було розкрито ще одну форму симбіозу: співжиття деяких видів мурашок з попелицями — дрібними шкідливими комахами, які живляться соками рослин.

Давно помітили, що попелиці виділяють із кишечника краплинки екскрементів — солодку цукристу речовину, так звану медв'яну росу. Мурашки злизують ці поживні і смачні краплини язиком. Щоб одержати медв'яну росу, мурашка лоскоче попелицю вусиками. У свою чергу мурашки охороняють попелиць від негоди і хижих комах, які охоче поїдають цих шкідників, піклуються про їх розведення. Охороною попелиць та їх «доїнням» займається до 20% мурашок, яких називають «пастухами». Зібрані ними солодкі екскременти вони передають іншим мурашкам, ті — іншим і таким чином живляться усі мешканці певного гнізда.

Дуже показові дані приводить І.І. Акімушкін у книзі «І в крокодила є друзі» про те, скільки солодкого сиропу «виробляють» попелиці і скільки його одержує колонія мурашок. Так, кожна попелиця, що живе на липі, дає за день по 20 мг медв'яної роси — в декілька разів більше, ніж важить вона сама. Велика колонія чорної деревної мурашки, яка складається з 20 тис. особин, «надоює» за літо 5,107 л (6,454 кг) сиропу. Бура садова мурашка, у гнізді якої всього близько 4 тис. особин, за літо одержує від своїх попелиць (окремі види мурашок перебувають у співдружності з певним видом попелиць) 1,7204 л сиропу, або 2,145 кг. Це відчутна «дотація» у харчуванні колонії.

Тому мурашки так турбуються про своїх годувальниць. У літній час у негоду мурашки ховають попелиць у збудовані ними з землі і піску споруди — «землянки» (названі І.А. Халіфманом «корівниками»), розміщені на стеблах рослин у вигляді наростів. Якщо обережно відкрити такий «корівник», то можна побачити ціпу колонію попелиць. На зиму мурашки переносять самок попелиць у мурашник, де вони й перезимовують, а навесні, коли починає розвиватись листя, виносять їх і садять на молоду зелень, а при заморозках знову ховають у мурашник. Уважний спостерігач може побачити, як обережно несе мурашка попелицю, а та ще й ніжки підгинає.


Случайные файлы

Файл
28850.rtf
82887.rtf
3190.rtf
Pribylb.doc
124630.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.