Наукова картина світу (10116)

Посмотреть архив целиком

Основи науки


У філософській і методологічній літературі останніх десятиліть всі частіше предметом дослідження стають фундаментальні ідеї, поняття й уявлення, що утворять відносно стійкі основи, на яких розвиваються конкретні емпіричні знання й пояснюючі їхні теорії.

Виявлення цих основ і аналіз припускає розгляд наукових знань як цілісної системи, що розвивається. У західній філософії таке бачення науки початок формуватися порівняно недавно, в основному в пост позитивістський період її історії. Що ж стосується етапу, на якому домінували уявлення про науку, розвинені в рамках позитивістської філософії, те їх найбільш яскравим вираженням була так звана стандартна концепція структури й росту знання. У ній як одиниця аналізу виступала окремо взята теорія і її взаємовідношення з досвідом. Наукове знання з'являлося як набір теорій і емпіричних знань, розглянутих як базис, на якому розвиваються теорії. Однак поступово з'ясовувалося, що емпіричний базис теорії не є чистої, теоретично нейтральною емпірією, що не дані спостереження, а факти являють собою той емпіричний базис, на який опираються теорії. А факти теоретично навантажені, оскільки в їхньому формуванні беруть участь інші теорії. І тоді проблема взаємодії окремої теорії з її емпіричним базисом з'являється і як проблема співвідношення цієї теорії з іншими, раніше сформованими теоріями, що утворять склад теоретичних знань певної наукової дисципліни.

Трохи з іншої сторони ця проблема взаємозв'язку теорій виявилася при дослідженні їхньої динаміки. З'ясувалося, що ріст теоретичного знання здійснюється не просто як узагальнення досвідчених фактів, але як використання в цьому процесі теоретичних понять і структур, розвинених у попередніх теоріях і застосовуваних при узагальненні досвіду. Тим самим теорії відповідної науки з'являлися як деяка динамічна мережа, цілісна система, взаємодіюча з емпіричними фактами. Системний вплив знань наукової дисципліни ставило проблему системних факторів, що визначають цілісність відповідної системи знань. Так стала вимальовуватися проблема підстав науки, завдяки яким організуються в системну цілісність різноманітні знання наукової дисципліни на кожному етапі її історичного розвитку.

Нарешті, розгляд росту знання в його історичній динаміці виявило особливі стани, пов'язані з переломними епохами розвитку науки, коли відбувається радикальна трансформація найбільш фундаментальних її понять і подань. Ці стани одержали назву наукових революцій, і їх можна розглядати як перебудову підстав науки.

Таким чином, розширення поля методологічної проблематики в постпозитивістської філософії науки висунуло в якості реальної методологічної проблеми аналіз підстав науки.

Ці підстави і їхні окремі компоненти були зафіксовані й описані в термінах: парадигма (Т. Кун), ядро дослідницької програми (И. Лакатос), ідеали природного порядку (С. Тулмин), основні теми науки (Дж. Холтон), дослідницька традиція (Л. Лаудан).

У процесі дискусій між прихильниками різних концепцій гостро встала проблема диференційованого аналізу підстав науки. Показовими щодо цього можуть служити дискусії навколо ключового в концепції Куна поняття парадигма, його крайню багатозначність і розпливчастість відзначали численні опоненти Куна.

Під впливом критики Кун спробував проаналізувати структуру парадигми. Він виділив наступні компоненти: символічні узагальнення (математичні формулювання законів), зразки рішення конкретних завдань, метафізичні частини парадигми й цінності (ціннісні установки науки). Це був крок уперед у порівнянні з першим варіантом концепції, однак на цьому етапі структура підстав науки залишилася не виясненою. По-перше, не показано, у яких зв'язках перебувають виділені компоненти парадигми, а виходить, строго говорячи, не виявлена її структура. По-друге, у парадигму, відповідно до Куна, включені як компоненти, що ставляться до глибинних підстав наукового пошуку, так і форми знання, які виростають на цих підставах. Наприклад, до складу символічних узагальнень входять математичні формулювання приватних законів науки (типу формул, що виражають закон Джоуля-Ленца, закон механічного коливання й т.п.). Але тоді виходить, що відкриття будь-якого нового приватного закону повинне означати зміну парадигми, тобто наукову революцію. Тим самим стирається розходження між нормальною наукою (еволюційним етапом росту знань) і науковою революцією. По-третє, виділяючи такі компоненти науки, як метафізичні частини парадигми й цінності, Кун фіксує їх через опис відповідних прикладів. З наведених Кунем прикладів видно, що метафізичні частини парадигми розуміються їм те як філософські ідеї, те як принципи конкретно-наукового характеру (типу принципу близької дії у фізиці або принципу еволюції в біології). Що ж стосується цінностей, те їхня характеристика Кунем також виглядає лише першим і досить приблизним начерком. По суті, тут маються на увазі ідеали науки, причому взяті в досить обмеженому діапазоні як ідеали пояснення, пророкування й застосування знань.

У принципі можна сказати, що навіть у самих просунутих дослідженнях підстав науки, до яким можна віднести роботи Т. Куна, західна філософія науки недостатньо аналітична. Вона поки не встановила, які головні компоненти підстав науки і їхніх зв'язків. Не прояснені в достатній мері й зв'язку між підставами науки й теоріями, що опираються на них, і емпіричними знаннями. А це значить, що проблема структури підстав, їхнього місця в системі знання і їхніх функцій у його розвитку вимагає подальшого, більше глибокого обговорення.

У сформованій і розвитій системі дисциплінарного наукового знання підстави науки виявляються, по-перше, при аналізі системних зв'язків між теоріями різного ступеня спільності і їхніх відносин до різних форм емпіричних знань у рамках деякої дисципліни (фізики, хімії, біології й т.д.), по-друге, при дослідженні міждисциплінарних відносин і взаємодій різних наук.

Як найважливіші компоненти, що утворить підстави науки, можна виділити: 1) наукову картину світу; 2) ідеали й норми наукового пізнання; 3) філософські підстави науки.

Перераховані компоненти виражають загальні уявлення про специфіку предмета наукового дослідження, про особливості пізнавальної діяльності, що освоює той або інший тип об'єктів, і про характер зв'язків науки з культурою відповідної історичної епохи.


Наукова картина світу


Аналіз картини світу як особливого компонента наукового знання припускає попереднє з'ясування змістів вихідних термінів світ і картина світу. Варто розрізняти категорію світ у його філософському значенні, коли мова йде про світ у цілому, і ті поняття світу, які складаються й використовуються в конкретних науках, коли мова йде, скажемо, про світ фізики, світі біології, світі астрономії й т.д., тобто про ту реальність, що становить предмет дослідження відповідної конкретно-наукової дисципліни.

Картина світу, як і будь-який пізнавальний образ, спрощує й схематизує дійсність. Світ як нескінченно складна, що розвивається дійсність завжди значно важче, ніж уявлення про нього, що зложилися на певному етапі суспільно-історичної практики. Разом з тим, за рахунок спрощень і схем картина світу виділяє з нескінченного різноманіття реального світу саме ті його сутнісні зв'язки, пізнання яких і становить основну мету науки на тім або іншому етапі її історичного розвитку.

При опису картини світу ці зв'язки фіксуються у вигляді системи наукових принципів, на які опирається дослідження і які дозволяють йому активно конструювати конкретні теоретичні моделі, пояснювати й пророкувати емпіричні факти. У свою чергу, поле додатка цих моделей до практики містить потенційно можливі спектри техніко-технологічних феноменів, які здатні породжувати людська діяльність, що опирається на теоретичне знання. Цей аспект відносини наукової картини світу до самого світу вимагає особливого осмислення. Необхідно враховувати, що завдяки людській діяльності реалізуються можливі й не суперечні закони природи, але в той же час малоймовірні для неї, лінії розвитку. Переважна більшість об'єктів і процесів, породжених людською діяльністю, належить до області штучного, що не виникає в самій природі без людини і його активності (природа не створила ні колеса, ні ЕОМ, ні архітектури міст). А оскільки наука створює передумови для появи в техніко-технологічних додатках широкого спектра такого роду штучних об'єктів і процесів, остільки можна думати наукову картину світу як гранично абстрактна матриця їхнього породження. І в цьому змісті можна сказати, що наукова картина світу, будучи спрощенням, схематизацією дійсності, разом з тим включає й більше багатий зміст у порівнянні з актуально існуючим світом природних процесів, оскільки вона відкриває можливості для актуалізації малоймовірних для самої природи (хоча й не суперечним її законам) напрямків еволюції.

Подальша змістовна експлікація поняття наукова картина світу припускає з'ясування основних змістів, у яких уживається термін картина світу, з огляду на, що він досить багатозначний.

У сучасній філософській і спеціально-науковій літературі він застосовується, наприклад, для позначення світоглядних структур, що лежать у фундаменті культури певної історичної епохи. У цьому значенні використовуються також терміни образ світу, модель світу, бачення світу, що характеризують цілісність світогляду. Структура картини світу при такому підході задається через систему так званих категорій культури.


Случайные файлы

Файл
2000.rtf
Титульник.docx
referat.doc
teor.doc
88131.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.