Пожежна безпека під час проходження виробничої практики (5115)

Посмотреть архив целиком

План


Вступ

1. Поняття та різновиди пожеж.

2. Горіння та пожежонебезпечні властивості речовин і матеріалів.

3. Загальні вимоги з пожежної безпеки на підприємствах харчування

4. Первинний протипожежний інструктаж

5. Пожежна безпека під час проходження виробничої практики

6. Заходи пожежної безпеки при проходженні виробничої практики у приміщеннях харчоблоків, кухонь тощо.

6.1 Вимоги пожежної безпеки

6.2 На харчоблоці забороняється

6.3 Обов'язки та дії працівників харчоблоку в разі виникнення пожежі

Висновок

Список використаної літератури


Вступ


Пожежі з давніх давен були одним із найтяжчих народних лих. Полум'я не тільки перетворювало на попіл окремі будинки та селища, а й знищувало цілі міста: Рим - у 64 р. н.е., Лондон - у 1666-му, Москву - в 1812-му, Гамбург - у 1943-му.

У середні віки великі міста Європи систематично спустошувалися пожежами. Неодноразово горіли Київ і Москва. Страсбург у XIV столітті горів вісім разів. Двічі цілковито вигоряв Берлін. 2 вересня 1666 року в Лондоні сталася велика пожежа, яка тривала п'ять днів і знищила 87 церков та 13 200 будинків. Одним із найдраматичніших епізодів війни з наполеонівськими арміями стала вереснева 1812 року пожежа в Москві. З 9151 будинку, що були на той час у місті, згоріли 6596.

Вогонь загрожує людям від часу його появи на Землі, й протягом тисячоліть люди намагаються знайти захист від нього. У Єгипті вже у II тисячолітті до н.е. пожежі гасили водою, яку доставляли до місця горіння в глиняних посудинах. У давніх греків і римлян в обов'язки денної та нічної сторожі входила подача сигналу тривоги в разі виявлення пожежі.

Одним із найдавніших пожежних механізмів, створених людиною, був насос ручної дії, винайдений грецьким ученим-механіком Ктесибієм, що жив в Александрії у ІІ-І ст. до н.е.

Пожежі у давній Русі також були страшенним лихом, бо через щільну дерев'яну забудову міст і селищ вогонь поширювався дуже швидко.

Перші згадки про заходи боротьби з пожежами на території Київської Русі є в «Руській правді» - законодавчому положенні, котре з'явилося в XI ст. Оскільки причиною пожеж зазвичай було необережне поводження з вогнем, основні заходи щодо запобігання їм полягали в суворому обмеженні чи навіть забороні користуватися вогнем жаркої пори та жорстокому, аж до смертної кари покаранні винних. Головним способом ліквідації пожеж було руйнування дерев'яних будівель, що дозволяло відвернути масштабне поширення вогню. Покрівлі та стіни будинків під час пожежі покривалися лубом та мішковиною, які поливалися водою з відер. Запаси води робили в бочках і чанах, що встановлювалися на гори щах та у дворах. На шляхах поширення вогню ставили так звані "паруси" з цупкої тканини й луб'яні щити, змочені водою.

Із ХVІІ-ХVІІІ ст.ст. починають упроваджуватися протипожежні правила в будівництві. У нових будівлях стали зводити брандмауери - протипожежні стіни. Визначалися протипожежні відстані (розриви) між будівлями. Садиби, двори, будинки, селища комплектувалися пожежним інвентарем: відрами, сокирами, щитами з повсті, драбинами, гаками, «парусами», водоливними трубами тощо. З'являється пожежно-сторожова служба.

Перші автоматичні установки водяного пожежогасіння становили бочкоподібні посудини з водою, оснащені пороховим зарядом. Під час вибуху вода розбризкувалася на все приміщення й заливала вогонь.

Прообраз сучасної автоматичної пожежної сигналізації з'являється на початку XIX ст., коли в ряді країн Європи та США під стелею пожежонебезпечних приміщень стали натягувати шнури з горючих ниток. Під дією вогню шнур перегоряв, важіль, який був підвішений до нього, падав та вдаряв об мідну таріль або приводив у дію пружинне заведення дзвона тривоги.

У другій половині XIX ст. були винайдені й отримали масове розповсюдження спринклерні та дренчерні установки пожежогасіння, з чим пов'язані імена Стюарта Гаррісона (Великобританія), Генрі Пармелі та Фредеріка Гріннеля (США). Останній сконструював відбивач, який дозволив подавати воду в усіх напрямках.

На початку XX ст. була вперше отримана хімічна піна для гасіння пожеж нафтопродуктів, з'явились автоматичні пожежні сповіщувачі, хімічні пінні та порошкові вогнегасники.


1. Поняття та різновиди пожеж


Пожежа - неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, яке призводить до матеріальної шкоди.

Пожежна безпека – стан об’єкта, при якому з регламентованою ймовірністю виключається можливість виникнення та розвиток пожежі і впливу на людей її небезпечних факторів, а також забезпечується захист матеріальних цінностей.

Причинами пожеж та вибухів на підприємстві є порушення правил і норм пожежної безпеки, невиконання Закону «Про пожежну безпеку».

Небезпечними факторами пожежі і вибуху, які можуть призвести до травми, отруєння, загибелі або матеріальних збитків є відкритий вогонь, іскри, підвищена температура, токсичні продукти горіння, дим, низький вміст кисню, обвалення будинків і споруд.

За стан пожежної безпеки на підприємстві відповідають її керівники, начальники цехів, майстри та інші керівники.

Протипожежна профілактика – це комплекс організаційних і технічних заходів, які спрямовані на здійснення безпеки людей, на попередження пожеж, локалізацію їх поширення, а також створення умов для успішного гасіння пожежі.

Відповідальним керівником робіт по ліквідації пожеж і аварій на підприємстві є головний інженер. Начальник структурного підрозділу, в якому виникла пожежа, є відповідальним виконавцем робіт по її ліквідації.


2. Горіння та пожежонебезпечні властивості речовин і матеріалів


Горіння – це процес окислення який супроводжується інтенсивним виділенням тепла і променевої енергії.

Горіння виникає коли є горюча речовина, окислювач та джерело запалювання. Окислювачами можуть бути кисень повітря, бертолетова сіль,пероксид натрію, азотна кислота,хлор, фтор, бром, окисли азоту, тощо.

Горіння може бути повним і неповним. Повне – при достатній або надлишковій кількості окислювача і при такому горінні виділяються нетоксичні речовини.

Неповне – відбувається при недостатній кількості окислювача. При неповному горінні утворюються продукти неповного згорання, серед яких є токсичні речовини (чадний газ,водень).

При горінні однорідних горючих сумішей виникає кінетичне горіння, швидкість поширення якого залежить від швидкості передавання теплової енергії в суміші і може досягати сотень метрів на секунду і супроводжується вибухом.

Вибух – швидке перетворення речовин (вибухове горіння), яке супроводжується виділенням енергії і утворенням ударної хвилі. Ударна хвиля поширюється перед фронтом полум’я із швидкістю звуку 330 м/с.

Пожежо-вибухонебезпечність виробництв визначається агрегатним станом речовин та матеріалів та їх показниками пожежо-вибухонебезпечності.

Показники пожежо-вибухонебезпечності: група спалимості, температура займання, температура спалаху, температура самозаймання, нижня та верхня концентраційні межі запалення, умови теплового самозаймання та ін.

Спалимість – це здатність речовини або матеріалу до горіння. Займання – це початок горіння під дією джерела запалювання. За спалимістю речовини і матеріали поділяються на три групи:

Спалимі - речовини і матеріали здатні самозайматися, або займатися від джерел запалювання і самостійно горіти або тліти після його віддалення. До них відносяться всі органічні речовини.

Неспалимі – речовини і матеріали, які не здатні до горіння у повітрі, від джерел запалювання не займаються, не тліють і не обвуглюються. Це неорганічні матеріали, метали та ін.

Важкоспалимі – речовини і матеріали, які горять від джерела запалювання, але не здатні горіти після його видалення. Це матеріали, які містять спалимі та неспалимі складові.

Температура займання – це найнижча температура речовини, при якій вона виділяє пари з такою швидкістю, що після займання їх від джерела запалювання виникає стійке горіння.

Температура спалаху – це найнижча (в умовах спеціального дослідження) температура речовини, при якій над її поверхнею утворюються пари, які здатні спалахнути у повітрі від джерела запалювання, але швидкість утворення парів недостатня для подальшого горіння.

Спалимі рідини більш пожежонебезпечні, ніж тверді матеріали і речовини, тому що вони легко займаються, інтенсивніше горять та утворюють з повітрям вибухо- та пожежонебезпечні суміші і характеризуються температурою спалаху, нижньою і верхньою межею поширення полум’я нижньою і верхньою межею поширення полум’я.

За температурою спалаху розрізняють рідини:

Легкозаймисті (ЛЗР) – це рідини з температурою спалаху до 61 (С(в закритому тиглі) або до 66 (С (у відкритому тиглі).

Спалимі рідини (СР) – це рідини з температурою спалаху понад 61 (С (в закритому тиглі) або понад 66 (С (у відкритому тиглі).

Ступінь пожежовибухонебезпечності спалимих газів визначається також концентраційними межами поширення полум’я.

Нижня концентраційна межа поширення полум’я – це мінімальний вміст палива в середовищі, при якому можливе поширення полум’я по суміші на будь - яку відстань від джерела запалення.

Верхня концентраційна межа поширення полум’я визначається максимальним вмістом палива в середовищі, вище якого суміш стає нездатною до поширення полум’я.

Всередині цих меж суміш спалима, а поза ними суміш не горить.


Случайные файлы

Файл
13288.rtf
116569.rtf
43447.rtf
100997.rtf
71042.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.