Правова охорона навколишнього природного середовища (412)

Посмотреть архив целиком




План


Вступ


  1. Правова охорона навколишнього природного середовища.


2. Земельний кодекс України про вади земельного фонду


3. Складові частини природно-заповідного фонду


4. Правові заходи охорони атмосферного повітря тваринного світу.


5. Водний кодекс України


Висновок




























Вступ.


Екологія — це знання людини про те що її оточує У наш час даний термін міцно закріпився у суспільній свідомості. Екологія стала одним з основних показників ставлення полини до життя, навколишнього природного середовища Екологічна свідомість відображає духовність суспільства, його «порозуміння» з природою невід ємною частиною якої є людина.

В екологічних роздумах людини відбивається рівень її інтелекту, загальної і професійної культури. Більшість людей які свідомо зараховують себе до прибічників сучасної культури вважають що захист довкілля е одним з найбільш важливих завдань сучасних і майбутніх генерацій. Стан природи викликає все більше занепокоєння у представників різних верств населення.

Нині майже немає свідомої людини яка не знана б дещо про екологію Для більшості населення з нею поєднана стурбованість тими негативними наслідками, що спостерігаються у різних сферах антропогенної активності. Як правило, ці наслідки теоретичною основою яких треба вважати так званий антропоцентризм пов'язані з доведенням до крайньої межі тих навантажень які людина покладає на природу. Уявляється що вже настав час для епохи ексцентризму коли не людина повинна диктувати свої умови природі, а природа — людині. Адже антропоцентризм становить небезпеку для існування людей у глобальному масштабі.

Екологічне законодавство — це структура, що об'єднує екологічні юридичні норми різного рівня і різної спрямованості. Ними можуть бути норми конституційні, звичайні, норми, орієнтовані на соціальні відносини різного змісту, з приводу охорони різних природних об'єктів. Вказане законодавство є системою, що має більш-менш сталий характер. Його реалізація породжує відносно сталі правові відносини.

Системою екологічного законодавства необхідно вважати цілісність, яка складається з окремих законодавчих актів, що перебувають між собою у взаємодії. Як правило, екологічний закон діє не сам по собі, а у взаємовідносинах і на підставі інших законів, причому не лише екологічного змісту.

Первісним елементом екологічного законодавства треба вважати його норму. Вона відіграє базову роль в системі цього законодавства, оскільки перебуває у найбільш нижчому, фундаментальному рівні системи.

Екологічні акти юридичного значення мають різну юридичну силу залежно від того, яким державним органом вони прийняті чи затверджені. Юридична сила еколо­гічних актів обумовлюється тим, який природний об'єкт береться державою під охорону, тобто сила юридичного захисту цього об'єкта залежить від його екологічної цінності, поширеності чи, навпаки, помітного зникнення, наслідком чого є занесення того або іншого об'єкта до Червоної книги. Проте системний аналіз сучасного екологічного законодавства дає підстави для висновку, що юридична сила захисту природних об'єктів залежить від місця цих об'єктів в системі навколишнього природного середовища та їх стану.

Система екологічного законодавства України в основному повинна відповідати системі екологічного права. Право того чи іншого об'єкта природи визначається його місцем в ній. Від системи природи залежать система екологічного права а отже, і система екологічного законодавства.

1. Правова охорона навколишнього природного середовища.


Охорона навколишнього середовища здійснюється різними, у тому числі й правовими, засобами. При цьому в правових формах захищаються переважно всі компонен­ти, які утворюють природне середовище.

Сучасними головними нормативно-правовими актами що регулюють основи організації охорони навколишнього при­родного середовища, є Закони України «Про охорону на­вколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р., «Про охорону атмосферного повітря» від 16 жовт­ня 1992 р., «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 р., «Про тваринний світ» від 3 березня 1993 р., «Про карантин рослин» від 30 червня 1993 р та інші. До того ж деякі відносини у сфері використання і охо­рони навколишнього природного середовища врегульовані кодексами (земельним, водним, лісовим, про надра), а та­кож Законами України «Про плату за землю» від 3 липня 1992 р., «Про ветеринарну медицину» від 25 червня 1992 р. Важливе значення у вирішенні цього питання має затверджений Постановою Верховної Ради «Порядок обме­ження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навко­лишнього природного середовища».

Різновидами права природокористування є:

Право землекористування, право водокористування, право лісокористування, право користуватися надрами, право ко­ристуватися тваринним світом, право користування природ­но-заповідним фондом.

Право природокористування — це процес раціонального використання людиною природних ресурсів для задоволен­ня різних потреб та інтересів.

Найважливішими принципами природокористування є його цільовий характер, плановість і тривалість, ліцензуван­ня, врахування надзвичайного значення у житті суспільства тощо. При цьому виділяють такі групи природокористу­вання, як право загального і спеціального використання землі, вод, лісів, надр, тваринного світу та інших природних ресурсів. Суб'єктами права загального користування при­родними ресурсами можуть бути, згідно з Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», усі громадяни для задоволення найрізноманітніших потреб і інтересів. Воно здійснюється громадянами безкоштовно і безліцензійно, тобто для цього не потрібен відповідний дозвіл уповноважених органів і осіб. Загальним є, наприк­лад, використання парків, скверів, водойм, лісів, збір дико­рослих ягід, грибів, горіхів і т. ін. Право загального приро­докористування закріплене у ст. 13 Конституції України:

«Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону». Похідним від загального природокористування є спеціальне використання природних ресурсів.

На відміну від першого, це використання конкретних природних ресурсів, що здійснюється громадянами, підприємствами, установами і організаціями у випадках, коли відповідна, визначена у законодавстві частина природ­них ресурсів передається їм для використання. Як правило, така передача має вартість і визначена в часі. Надання при­родних ресурсів відбувається на основі спеціальних до­зволів — державних актів на право постійного користуван­ня.

Крім прав суб'єктів, як природокористувачів, сучасною юридичною наукою сформовані й інтенсивно розвиваються екологічні права і обов'язки. Так, у Конституції України записано, що «кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодуван­ня завданої порушенням цього права шкоди. Кожному га­рантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення». Аналогічні формулювання є й у Законі України «Про охорону навколишнього природ­ного середовища», бо це право — одне з основних прав лю­дини. Цьому праву відповідає обов'язок держави забезпечу­вати здійснення санітарно-гігієнічних заходів, спрямованих на поліпшення та оздоровлення навколишнього природного середовища.

Усі екологічні права громадян захищаються і відновлю­ються у судовому порядку.

Поряд з правами Закон України «Про охорону навко­лишнього природного середовища» передбачає і певні обов'язки громадян. Так, незалежно від того, є громадяни природокористувачами, чи ні,— вони зобов'язані берегти природу, раціонально використовувати її запаси, не завда­вати шкоди. Крім того, Закон України «Про охорону на­вколишнього природного середовища» покладає на грома­дян і підприємства, установи й організації, як суб'єктів спе­ціального використання природних ресурсів, спеціальні обов'язки. Так, плата за спеціальне природокористування встановлюється на основі нормативів плати і лімітів вико­ристання природних ресурсів. Ці нормативи визначаються з урахуванням розповсюдження природних ресурсів, їх якості, можливості використання, місцезнаходження, мож­ливості переробки і зберігання відходів. До того ж суб'єкти спеціального природокористування зобов'язані сплачувати певні кошти за забруднення навколишнього природного се­редовища, що встановлюються за викиди у атмосферу за­бруднюючих речовин; скидання забруднюючих речовин на поверхню води, у територіальні і морські води, а також під землю.

Контроль у сфері природовикористання і охорони на­вколишнього природного середовища здійснюється шляхом перевірки, нагляду, обстеження, інвентаризації та експер­тиз. Він може здійснюватись як уповноваженими держав­ними органами, так і громадськими формуваннями. Дер­жавний контроль покладається на Ради народних депу­татів, державні адміністрації та Міністерство охорони на­вколишнього природного середовища і його органи на місцях.













2. Земельний кодекс України про вади земельного фонду


Земельний Кодекс прийнятий Верховною Радою Укра­їни 13 березня 1992 р.; він регулює відносини у сфері вико­ристання і охорони землі.

Усі землі України поділяються на:

1) землі сільськогосподарського призначення;

2) землі населених пунктів;

3) землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення;

4) землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційно­го та історико-культурного призначення;

5) землі лісового фонду;

6) землі водного фонду;

7) землі запасу.


Случайные файлы

Файл
24396-1.rtf
154613.rtf
147868.rtf
48459.rtf
21665-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.