Громадянство


Основою правового положення особи як в державному, так і в міжнародному праві являється громадянство. Майже в кожній країні основною частиною його населення виступає особлива категорія фізичних осіб - громадяни даної держави. Правовий статус громадянина істотно відрізняється від статуса інших осіб, які проживають в країні. Він зберігає свої особливості і в тому випадку, коли громадянин тієї чи іншої держави постійно або тимчасово проживає на території іншої держави. Громадянина з державою з'єднує стійкий правовий зв'язок, який проявляється в суворо визначених в законодавстві кожної держави взаємних прав та обов'язків. Громадяни мають визначені права й несуть обов'язки по відношенню до своєї держави, а держава забезпечує захист їх прав та інтересів як на своїй території, так і за її межами. Держава наділяє своіх громадян більш високим рівнем прав, аніж іноземців, в тому числі, визначеною правоздатністю участі в управілнні державою безпосередньо або через представницьку систему.

Володіння громадянством являється передумовою повного поширення на дану особу всіх прав та свобод, які визнаютиься законом, захист особи державою не лише на території держави, але й за її межами. В наш час всі відносини, пов'язані з громадянством, регламентуються, згідно зі статтею №3 закону України "Про громадянство України" від 8 жовтня 1991 року, Конституцією України, цим законом та прийнятими відповідно до них законодавчими актами України. Регламентування питань громадянства державами здійснюється як внутрішнім, так і міжнародним правом. Хоча і ті і інші норми представляють собою комплекс права, але в лише своій сукупності вони дають повну уяву про загальну спрямованість узаконеноі волі правлячого класу відповідної держави при урегулюванні питань населення.

"Громадянство, - сказано в преамбулі закону України "Про громадянство України", - визначає постійний політико-правовий зв'язок особи і Української держави, що знаходить вияв у їх взаємних правах і обов'язках". Громадянство - це належність особи до даної держави, внаслідок якої на особу поширюються суверенні права держави і забезпечується захист її прав і законних інтересів як всередині країни, так і за її межами. Громадянство виступає як своєрідний загальний, тривалий, стійкий зв'язок, необмежений територіально-просторовими сферами України, як гарант (необхідна умова) забезпечення особі активноі і вирішальноі участі в управлінні справами суспільства і держави. Інститут Українського громадянства складають норми, які регламентують відносини, що існують між Українською державою та особами незалежно від місця їх проживання: в Україні чи за її межами. Законодавство про українське громадянство складається з прийнятого на основі Конституції України закону "Про громадянство України" від 8 жовтня 1991 року. Громадянство базується на загальних політико- правових та специфічних принципах, які уособлюють сутність громадянства, його найважливіші структурні і функціоноальні характеристики. Головні з них - принцип народного суверенітету, демократизму, гуманізму, інтернаціоналізму, принципи невизнання подвійного громадянства, невидачі українських громадян іноземній державі, єдності українського громадянства, поєднання визнання українського громадянства по "праву крові" і "праву грунту", єдності громадянства членів сім'ї, невизнання автоматичноі втрати українського громадянства, дозволяючи порядок виходу з Українського громадянства, збекреження громадянства при укладенні та розірванні шлюбу, збереження громадянства України, які проживають за кордоном. В Україні органом, який приймає рішення з питань громадянства, є президент України, а регулювання громадянства в Україні належить до виключноі компетенції Верховної Ради України (ст. 3 частина 2). Якщо міжнародним договором Украіни встановлені інші правила, ніж ті, що містяться в законі "Про громадянство України", застосовуються правила міжнародного договору (ст. 4).

Громадян, однак, не мона розглядати лише як сукупність осіб, які проживають на території держави, тому що за цією ознакою утворюється населення країни - категорія демографічна, а не правова. Не можна називати громадянами і всіх осіб, на яких поширюється влада держави, тому що вона обов'язкова в рівній мірі і для іноземних громадян, і для осіб без громадянства, які проживають на її території. Часто аналогічні норми закріплюються в текстах основних законів. Наприклад, в пункті 1 ст. 15 Конституціі Португалії записано:

"Іноземці та апатриди, які знаходяться або проживають на територіі Португаліі, користуються правами та несуть обов'язки, відповідні правам та обов'язкам португальського громадянина".

Громадянином держави особа являється не в силу проживання на його території, а внаслідок існування між особою та державою особливих зв'язків, які складають зміст громадянства. Останні засновані на юридичному оформленні відносин громадянства. Воно відображається, по-перше, в їх загальному правовому нормуванні, і, по-друге, в індивідуальному юридичному оформленні громадянства кожної даної особи. Загальне правове нормування заключається в тому, що держава в законі встановлює підвалини по яким та чи інша особа визнається громадянином держави, підвалини набуття та припинення громадянства, порядок вирішення цих питань. У відношенні кожної людини громадянство оформляється документами, які підтверджують його громадянство. Такими документами в Україні являються паспорт громадянина України, для військовослужбовців - військова книжка, а для осіб до 16 років - свідотство про народження (ст.5 ч.1). Держава реєструє також такі акти громадянського стану, як народження та смерть свого громадянина. Стійкий характер відносин громадянина заключається в їх постійному характері, який триває від народження до смерті громадянина, у встановленні особливого порядку їх припинення, який не допускає розривання громадянином в односторонньому порядку.

Характер відносин між державою та його громадянином - ключовий фактор демократії любого типу. Для вченних західної науки конституційного права визначенняправового статусу громадянина ніколи не було

простою задачею.

Починая з Арістотеля теоретики проводять чітке розмеження між громадянином та суб'єктами. Громадяни

розглядаються в якості активних участників політичного суспільства; суб'єкти - категорія, яка в різні періоди

включала такі групи як раби, закріпаченні, іноземці, - являються по своїй сутності пасивними об'єктами

об'єктами політичного суспільства. Але поступово ця різниця була знищена. Вже в середині XIX століття Дж.

Кент писав, що "стосовно корінного населення поняття " суб'єкт " и " громадянин " в рівній мірі взаємозамінні".

В англійському праві ніколи не було різниці між двома цими поняттями, а було лише розмеження між

громадянином та іноземцем.

В конституційній державі інститут громадянства, який заміняв раніше підданство, став одним із виявлень

принципу рівноправ'я всіх членів суспільства. Головне місце серед норм, які регулюють громадянство,

займають норми Конституції. Але об'єм і характер конституційного регулювання громадянства різні. Одні

норми відносяться безпосередньо до громадянства, складаючи його принципи, інші - загальний характер і

мають вирішальне значення при урегулюванні як громадянства, так і інших відносин.

Юридичні норми, які регулюють відносини громадянства, поділяються на слідуючі групи:


норми Конституції (принцип єдності громадянства, принцип рівного громадянства, захист громадянина

за кордоном, розпорядження обов'язкового регудлювання порядку визнання, набуття, втрату

громадянства в законі та ін.);

закони про громадянство, які регулюють на основі Конституції порядок визнання, набуття та втрати

громадянства;

підзаконні акти, які регулюють процесуальні питання визнання, набуття, втрату громадянства та інші

питання, які пов'язані з громадянством.


За кордоном охорону прав та законних інтересів громадян здійснюють дипломатичні та консульські служби. На

Україні в законі "Про громадянство України" цей принцип також діє. Згідно зі статтею 8 цього ж закону:

"Дипломатичні представництва і консульські установи України, посадові особи зобов'язані вживати заходів до

забезпечення громадянам республіки можливості користуватися в повному обсязі правами, надами їм

законодавством країни перебування, міжнародними договорами, учасниками яких є Україна і держава

перебування, та міжнародними звичаями, в установленому закондавством порядку захищати їх інтереси, що

охороняються законом, а при необхідності - вживати заходів для поновлення порушених прав громадян

України". Знаходячись під виключною юрисдикцією своєї держави, громадянин не може бути висланим з

країни, не може бути виданий іноземній державі (ст. 9).

Більшість держав виходять із визнання виключності громадянства. Так, п.3 ст.10 Конституції Казахстана

наголошує: "За громадянином держави не визнається громадянство іншої держави". Відмовляючись від

інституту подвійного громадянства, законодавець встановлює, що особа, яка являється громадянином даної

держави, не може одночасно громадянином іноземної держави (ст.10). Але забезпечення винятковості

залежить не лише від однієї держави. В результаті колізії норм, які регулюють питання громадянства в різних

країнах, може виникнути ситуація, коли одна і та ж особа визнається громадянином двох або більше держав.


Случайные файлы

Файл
74366.rtf
126334.rtf
05.doc
animation.doc
132647.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.