Творчество Ивана Мазепы (referat)

Посмотреть архив целиком

Іван Степанович Мазепа — один із найвидатніших українських гетьманів, який найдовше (понад 20 років) був при владі — народився 20 березня 1640 року (за деякими джерелами 1639 або 1644) на хуторі Каменці (згодом Мазепинці) біля Білої Церкви, що на Київщині, в родині української шляхти.

Мати — Марія Магдалина — була освіченою, сміливою і великою патріоткою України. Вона до кінця днів своїх (1707 р.) була найпершою порадницею сина-гетьмана, що свідчить про її глибокий інтелект. Останні 13 років життя вона була ігуменею Києво-Печерського жіночого монастиря.

Тому Іван ще змалку, окрім їзди верхи та володіння шаблею, пізнавав європейські науки, а згодом за настановою матері поїхав навчатися до Києво-Могилянської колегії, яку за часи свого гетьманування він перетворить в академію. Улюбленими авторами Мазепи були Цицерон, Тит Лівій, Тацит.

По закінченні колегії батько Івана Мазепи Степан-Адам (досить ділова постать серед почту гетьмана Виговського) відсилає сина до двору польського короля пажем, звідкіля його як талановитого шляхтича направляють в Західну Європу для завершення навчання. Голландія, Франція, Німеччина, Італія розширили світогляд молодої людини, збагатили духовно і політично. Він досконало вивчив основи фортифікації, гарматну справу та інші науки.

Стрункий, неймовірно привабливий зовні, Іван був досить освіченою людиною для свого часу: володів, окрім української, російською, польською, латинською та французькою мовами, добре знався на філософії та історії, музиці і поезії, писав вірші. Від самої молодості аж до пізньої старості Мазепа володів даром зачаровувати людей: королі і царі, вояки і козаки, навіть духовенство корилися його привабливості, не кажучи вже про жіноцтво. Через його життя проходить ряд любовних пригод.

Головний герой поеми Байрона «Мазепа», згадуючи свою молодість, говорить:

Ще в дні юнацтва золоті,

Бувало, кожного вельможу,

З мужів чи хлопців, переможу

У всій привабній марноті.

Заклятий ворог Мазепи при дворі польського короля, один із багатьох, хто заздрив успіхам українця, все зробив, щоб Іван Степанович втратив королівську прихильність. У своїх «Споминах» (мемуарах) цей майстер пера описав легенду про одну з любовних пригод Мазепи, яка, на думку автора, повинна була навіки знеславити колишнього королівського улюбленця. Але вийшло навпаки...

Легенда ця розповідала про те, що Мазепа, маючи коханку — жінку визначного польського магната, був впійманий «на гарячому», прив’язаний голим до дикого коня, який помчав молодого парубка степом із Польщі аж до України. І хоч ця вигадка була малоймовірна, вона стала своєрідним символом. Красива, приваблива історія була підхоплена поетами, художниками і композиторами, коли настав час звеличення одного з видатних гетьманів України, державного діяча, будівничого, покровителя культури, знавця і майстра літературної ниви.

З історії гетьман Мазепа відомий нам тим, що він сміливо пішов проти політики Петра І та заключив угоду зі Швецією. За цей вчинок його і називали зрадником, і вважали героєм. Постать гетьмана надихнула багатьох поетів, письменників, композиторів, художників та інших митців ще з давніх часів. Про Мазепу написано і у літописі Величка, і у поезіях Феофана Прокоповича. Європейці Вольтер (1731 р.), Францішак Госецький (1732 р.), Анрі Констана д’Орвіль (1764 р.), Генріх Бертуха (1812 р.), американець Джон Говард Пейн (1852 р.) — ось тільки декілька авторів, які започаткували світову мазепіану. А далі в XIX столітті — опери, музичні симфонії, етюди, романи, повісті, поеми, художні полотна буквально заполонили літературно-мистецький простір Європи. У західноєвропейській літературі Мазепа, завдяки романтичній поезії, залишився легендарним героєм. Французи – письменник і поет Гюго та живописець Верне, угорський композитор Ліст, користуючись цією легендою, створили невмирущі твори, які піднесли героя легенди до рівня історичного символу.

Але це не єдине, чим нам відомий Іван Мазепа. Ми знаємо його і як талановитого поета, і як людину, яка, добре знаючись на епістолярному жанрі, створювала прекрасні листи, і як чоловіка, палко закоханого в Мотрю Кочубей. Саме цій жінкі гетьман присвячував палкі листи та пристрастні вірші. Історія їх кохання, нажаль, нещаслива. Мазепа писав до коханої: “Моє серце кохане! Сама знаєш, як я сердечне, шалене люблю Вашу Милість; іще нікого на світі не любив так. Моє б теє щастя і радість було, щоб нехай їхала та жила у мене; тільки ж я уважав, який кінець з того може бути, а головне при такій злості і заїлості твоїх родичів...” Біла граційна рука зупинилась, тонкі пальці стисли перо. Тріпотіла свічка, випромінюючи тремтливі спалахи на сувору фігуру в темряві, а в чорнезних очах гетьмана виблискували вологі сполохи гніву.

Мазепа сидів, відкинувшись у кріслі, та думав про свою юну кохану. Трапляється ж таке: йому вже стукнуло 65, а їй добре, якщо вже виповнилось 18 років! “Спокусник! Ґвалтівник!” – таким вважала його родина чарівної Мотрі Кочубей. Але сама дівчина думала по-іншому, і її палка взаємність втішала Мазепу.

Мазепа був ані трохи не старий, міцний та енергійний. А розмовою він міг приворожити будь-кого, не говорячи вже про наївне дівчисько. Як розповідав посол Франції Жан де Балюз, що відвідав його світлицю 1704 року, Іван Мазепа володів багатьма мовами: так з німцями-лікарями гетьман розмовляв німецькою, з італійськими майстрами – італійською, а з ним – польською та латиною. Посол був просто вражений домашньою бібліотекою Мазепи, що її складали кращі київські, німецькі, латинські та старовинні рукописи. Ще здивований посол дізнався, що гетьман регулярно читав газети французькою та голландською. Такі глибокі знання з мов та інших дисциплін Мазепа отримав у Києві та навчальних закладах Європи. Гетьман не лише любив купувати книги, але й усіляко допомагав талановитим авторам. Лише в Чернігові за час його правління було вийшло близько 50 видань. Одного разу до нього потрапила надзвичайно старовинна книга – Пересопницьке Євангеліє. Мазепа не став прикрашати цією перлиною власну бібліотеку, а подарував її побудованому на його гроші кафедральному собору в Переяславі, де вона й збереглась. Зараз на цьому Євангелії присягають новообрані президенти України

Отже, було чим гетьману приворожити прекрасну Кочубеївну. Незважаючи на те, що наміри кілька років тому овдовілого Мазепи були щирими, батьки, особливо мати, що несподівано зненавиділа гетьмана, категорично відмовили його пропозиції одружитись із Мотрею. Між іншим, Мазепа був не лише старим приятелем сім’ї, але й хрещеним батьком своєї коханої!

Дізнавшись про відмову батьків, Мотря таємно втекла з дому в палац Мазепи. В гетьманських покоях відбулась розмова двох закоханих. Мотря палко клялась до смерті любити Мазепу, а той на знак своєї відданості подарував їй перстень з діамантом, як він сам висловився, “найдорожчим та кращим з тих, що мав”. Після того гетьман повернув дівчину батькам. В листі до коханої він так пояснив свій вчинок: “Уваж сама, що б з того виросло. Перше: що б твої родичі по всім світі розголосили: що взяв у нас дочку уночі ґвалтом і держить у себе замість підложниці. Друга причина: що державши Вашу Милість у себе, я би не міг жадною мірою витримати, та і Ваша Милість так же; мусили би ми із тобою жити так, як подружжа каже, а потім прийшло б неблагословення від церкви і клятьба, щоби нам із собою не жити.” Гетьман сподівався, що йому вдасться законним шляхом повінчатись з Мотрею. Але батьки дівчини навіть чути про це не хотіли. Мати безпідставно звинуватила гетьмана в тому, що він “причарував” та збезчестив їх доньку. Вийшов грандіозний скандал. Саму ж Мотрю вдома жорстоко карали.

У 1708 році батько Мотрі, через наполягання дружини, доніс Петру І про союзну угоду гетьмана з шведським королем Карлом ХІІ. Це був не перший донос на гетьмана і Петро І, що цінував розум та освіченість Мазепи, наказав відрубати голову донощикам: генеральному судді Кочубею та його спільнику, полтавському полковнику Іскрі. Наказ швидко виконали на очах у козаків, а тіла покараних поховали у Києво-Печерській лаврі.

Як склалася подальша доля обраниці гетьмана? Відповідно до народної версії, Мотря втопилась в батуринському ставку. Відповідно до версії деяких істориків, у 1707 році вона вийшла заміж за 35-37-річного удівця, полкового суддю Семена Чуйкевича, проте була не щаслива в шлюбі та ... закінчила своє життя ігуменею Ніжинського жіночого монастиря.

А гетьман доки жив, сумував за Мотрею та... писав вірші. Багато його віршів стали народними піснями: “Ой горе, горе тій чайці-небозі, що вивела чаєнята при битій дорозі...”

Ой горе тій чайці, горе тій небозі,

Що вивела чаєняток при битій дорозі.

Ішли чумаченьки, воли попасали,

І чаєчку зігнали, чаєнят забрали.

А чаєчка в'ється, об дорогу б'ється,

К сирій землі припадає, чумака благає:

-Ой ти чумаченьку, ти ще молоденький!

Верни моїх чаєняток - вони ще маленькі!

- Ой не верну, чайко, не верну ніколи,

Бо забереш чаєняток, полетиш у поле.

- Не буду летіти, то буду сидіти,

Буду воли завертати й діток доглядати!

- Ой, полети, чайко, на зелену пашу,

Бо вже твоїх чаєняток покидали в кашу!

- Бодай ви, чумаки, у Крим не сходили,

Як ви мої чаєнята у каші зварили.

Бодай вам, чумаки, воли поздихали,

Як через вас чаєнята навіки пропали!

Як бачимо, у народній обробці цей вірш зазнав деяких змін, але це як раз наголошує на тому, що це справжня Народна пісня. Напевно, найголовніший показник вічності вірша, це коли він перетворюється в загальнолюдську, народну пісню.


Случайные файлы

Файл
Д10-15вар.DOC
ECOLFUN.DOC
240-1472.DOC
129061.rtf
diplom.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.