Тарас Григорович Шевченко (1814-1861) (taras_chevtchenko)

Посмотреть архив целиком











































Тарас Григорович Шевченко

(1814-1861)

Сдавався Курилко Андрієм учнем 9-В класу

ССШ №4 23.3.01









































Тарас Шевченко народився 9 березня (за новім стилем) 1814 р. В . Моринцях, Звенигородського повіту, Київської губернії (нині Черкаська область),в родині кріпака Григорія Івановича Шевченка , який належав поміщику Василю Енгельгарду. Батько був родом із с. Кирилівки (нині с. Шевченкове), мати Катерина Якимівна Бойко із с. Моринців.

Перші вісім років після одруження Шевченкові батьки жили в с. Кирилівці в хаті Тарасового діда Івана . Тут народилася старша Тарасова сестра –Катерина.

Родинна була велика, в тісній оселі жило тринадцятеро душ. І 1810 р. Григорій Шевченко з родиною переїхав у с. Моринці в хату, що належала раніше кріпакові Колесникувас бунтарство засланому до Сибіру. Тут через рік народився старший. І абрисів срат-Микита,34 стр, а майже через три роки після нього Тарас. Хата ця до наших часів не збереглася. На її місті стоїть камінь великий український поет, революціонер-демократ Т.Г.Шевченко”.

Коли із заслання повернувся власник хати,Шевченко десь наприкінці 1815 р. Переїхали в Кирилівку, до діда Івана. Незабаром вони купили в селянина Тетерюка хату, в якій і оселилися. У Кирилівці народилися молодші сестри Ярина й Марія та брат Йосип. Ставши пізніше художником , Шевченко 1843 р. Відвідав Кирилівку ( за тодішньою місцевою вимовою і написанням – Кирилівку) і намалював олівцем в альбомі хату, в якій минуло його дитинство, а в повісті “Княгиня”, написаній на засланні дав докладний опис садиби . Уже тоді, в дитинстві, у хлопчика зароджувалась любов до чарівної природи рідного краю. Пізніше у своїх творах він дав неповторні художні образи української природи, в основі яких лежали враження дитячих і юнацьких літ.

Про незвичайну допитливість малого Тараса свідчить автобіографічний епізод , про який розповідається у повісті “Княгиня”: селянський хлопчик пішов шукати легендарні залізні стовпи, що підпирають небо, заблудився й уже з чумаками повернувся в село (III, 175-176)

Батьки тяжко працювали на панщині, а малих дітей доглядала старша сестра Катерина , про яку Тарас завжди згадував як про ніжну, терплячу няню. Згодом Катерина вийшла заміж за кріпака Антона Красицького в сусіднє село Зелену Діброву. стр 35

Коли Тарас трохи підріс, батько, чумакуючи ,брав його із собою. Пізніше в автобіографічному відступі в повісті “Наймичка” Шевченко назвав міста й села, що лишили слід у його пам’яті: Гуляйполе, Новомиргород, Дев’ята рота , Дідова Балка, Грушівка, Елисаветград (нині Кірововоград). Такі подорожі розширювали виднокруг допитливого хлопця.

Кріпаки були переважно неписьменні, але Тарасів батько знав грамоту . У поемі “Гайдамаки” згадується, як бувало , в неділю він читав у сім’ї четьї мінеї (збірку житій святих та релігійних переказів до певного дня кожного місяця ). Коли Тарасові сповнилось вісім років , його віддали в науку до дяка Павла Рубана, прозваного Совгирем. Дякова хата в Кирилівці, де вчився майбутній поет, збереглася до наших днів. Над нею, як редіквіею, в наш час споруджено спеціальне накриття.

Як і скрізь тоді, дяк учив читати за церковнослов’янськими книжками. Пізніше , в автобіографічному листі , Шевченка писав , що протягом двох років опанував він “Граматику” (абетку), “Часослов” (збірка релігійних пісень та молитов), “Псалтир” (книжка релігійних пісень псалмів частина Біблії).

Тяжко жилося кріпакам. Осоружна панщина страшенно виснажувала їх , і вони преред вчасно вмирали. Коли Тарасові було дев’ять років , померла його мати:

Там матір добру мою Ще молодую у могилу нужда та праця положила “ стр 36

Тарасовій матері тоді ще минав сороковий рік . Катря вже вийшла заміж .Лишившись із малими дітьми, батько змушений був одружитись з удовою Оксаною Терещенко, в якої було троє своїх дітей. Незабаром, коли Тарасові ледве сповнилось одинадцять років, помер батько. У повісті “Княгиня” Шевченко назвав життя зведених дітей у мачухи справжнім пеклом (III, 179). Біографія поета, очевидно, із його слів, розповідали такий епізод. У хаті Шевченків у солдата,поставлено на постій, вкрадено гроші. Як потім з’ясувалося, украв їх мачушин син Степан, але звинуватили й жорстоко покарали Тараса,нараз тікав він у бур’яни,куди йому носила їсти сестра Ярина, або в сусіднє село Зелену Діброву до Катрі.

Деякий час Тарас жив у свого дядька Павла. Пас свиней, працював разом із наймитом. Але дядько Павло був також надто суровою людиною, Тарас не витримав і незабаром оселився у дяка Петра Богорського. Як зазначав пізніше сам Шевченко, жив він тут як “щколяр-попикач”, читав над померлими “Псалтир”, за що й одержував для заохочення десяту копійку. Та це не рятувало Тараса від “суботок”, Коли учнів поспіль по суботам карали різками.

Е відомості,що деякий час Шевченко жив І вчився у священика Нестеровського, а потім повернувся до Богорського. Зрештою, терпець Тарасові увірвався: одного разу коли дяк був п’яний, Шевченко помстився його власною зброєю – різками –й утік од нього. Утік він у Лисенку до діякона-маляра, щоб навчитись малювати, але й тут опинився в ролі наймита-попихача: носив із річки воду, розтирав фарби. На четвертий день утік у с. Тарасівку до іншого дияка-богомаза. Маляр уважно подивився на ліву долоню свого учня й відмовив, не знайшовши в ньому таланту ні до малярства, ні до бондарства...

Тарас змушений був повернутись до Кирилівки, де наймався пасти громадську череду. Не раз потім у віршах він тепло й зворушливо згадував подругу дитинства Юліану Коваленко, із якою разом пас череду Так, у 37стр Коваленко. На пам’ять того, що давно минуло”. Поет, очевидно, знав уже тоді, що вона вийшла заміж, тому й назвав її “чужою”

І ти згадаєш того сироту, Що в сірій свитині-твою красату. Кого ти без мови, без слова навчила Очима, душею, серцем розмовляти. З ким ти усміхалась, плакала, журилась, Кому ти любила Петруся співати (I/ 145)

Це було перше й ясне чисте почуття дитячого захоплення, яке, безперечно, мало вплив на духовний розвиток юнака. Прообразом героїні названої поеми була Оксана:

Виливаю сльози на мою Мар’яну, На тебе дивлюся... (I? 145)

Не випадково є й те, що дорогим ім’ям-Оксана-він називав героїнь своїх творів, зокрема, в поемі “Гайдамаки” (1841). Очевидно, її образ відтворив Шевченко в поезії “N.N” (“Мені тринадцяти минало”),писаний на засланні (1847). Узагальнений, типовий образ Оксаночки-покритки у вірші “Ми вкупочці колись росли” (1849) не слід обожнювати з Оксаною Коваленко, яка вийшла заміж за кріпака в с. Пединівку й мала двох дітей.

Деякий час Тарас служив у священика Григорія-Кошиця. Спочатку був “креденсовим” (буфетником): мив посуд, палив груби, а згодом став фураманом-возив попового сина до Богуславі бурси й Київської духовної стр 38

На прохання Сошенка, Ширяєш дозволяв своєму учневі у вільні години відбувати учбові рисувальні класи Товариства заохочення художників. Не випадково у цей період з’являється низка його малюнків на теми, характерні для “академічного” живопису :”Смерть Акреції” (дочка римського сенатора, збезчещена харя Тарквінія Горого заподіяла собі смерть), “Смерть Олега, князя “Древлянського” ( загинув підчас міжусобної боротьби між синами Святослава-напода київського князя Ярополка), “Олександр Македонський виявляє довіру своєму лікареві Філіпу” ( записку з повідомленням про намір лікаря отруїти його Олександр передає лікареві і п’є його ліки), “Смерть Вергілії” (батько вбиває свою дочку щоб врятувати її від рабства),”Смерть Сократа”. Поза академічною тематикою виконані малюнки з української історії: “Смерть Богдана Хмельницького” та “Козацький Бенкет”.

Ще до звільнення з крипатцтва Шевченко почав писати Віші. Сам поет зазначав, що його перші спроби належать із часу зустріли із Сошенком у Літньому саду. Про це є також свідчення кількох учасників ( А. Мокрицького, І. Панаєва ).

Десь приблизно 1836 р. подовжено контракт із Ширяевим про навчання Шевченка.

1836 р. Після тривалого перебування за кордоном повернувся до Петербурга великий російський художник Брюллов. Про Шевченка він почув от багатьох своїх знайомих зокрема, учнів: українця А. Мокрицького, І. Петровського, Г. Михайлова. Брюллов узяв найактивнішу участь у звільненні талановитого художника з кріпацтва. Спочатку він сам відвідав Енгельгарда й умовив його відпустити Шевченка на волю-як дуже обдаровану людину,-але зазнав стр 45 невдачі. Тоді до поміщика пішов О. Венаціанов і довідався про ціну, за яку Енгельгард погодився відпустити кріпака:2500 крб. Вирішено було, що Брюллов намалює портрет В. Жуковського, розіграють його в лотерею, і таким чином здобудуть потрібну суму. Певну участь в організації взяв також російській музичний діяч М. Вієльгорський.

Історія з лотереєю дуже складна й до кінця не з’ясована. Реакційними біографами поширювалася думка, що Шевченка викупили за гроші царя. Тепер документально доведено, що члени царської родини витратили на лотерею лише одну тисячу карбованців. Сама лотерея відбулася в Анічковому палаці (нині палац піонерів на Невському проспекті ) 23 квітня 1838 р. А Шевченка викуплено у поміщика 22 квітня. Тому висувається думка, що було дві лотереї. Художник М. Биков пізніше згадував, що М. Віельгорський замовив йому копію з портрета, виконаного Брюлловим, і що портрет розігрувався в домашньому гуртку, але чи оригінал, чи копія,-він не знав.

В усякому разі, гроші на викуп зібрано до лотереї в Анічковому палаці. Оригінал портрета експонується нині в Державному музеї Т. Г. Шевченка в Києві. Доля копії невідома. Ст 46

Бурхливе захоплення його змінювалось тихою усмішкою радості. У всі ці дні він хоч і брався до роботи,та йому не працювалось. І він,бувало, покладе свій малюнок у папку, витягне з кишені відпускну, прочитає її мало не по складах перехреститься, поцілує й заплаче.


Случайные файлы

Файл
151320.rtf
25060-1.rtf
22850.rtf
1334.rtf
125955.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.