Микола Куліш (78083)

Посмотреть архив целиком

ДРАМАТУРГІЧНА ГЛИБИННІСТЬ МИКОЛИ КУЛІША


Якби Миколі Кулішу в юні або молоді роки сказали, що йому призначено стати одним із знакових імен української драматургії (разом з Лесею Українкою та Володимиром Винниченком), він, мабуть, дотепно пожартував би з цього передбачення. І не тільки тому, що любив і шанував жарт. М.Куліш тривалий час не вбачав у собі якоїсь особливої талановитості й занадто критично оцінював власний художній потенціал. Вже бувши відомим митцем, він мав глибокі сумніви щодо свого драматургічного таланту.

На початку творчого життя Куліш не ставив перед собою великих і масштабних цілей, проте досяг їх. Він був від природи багатогранне обдарованою особистістю: талановитим

військовим, громадським діячем, газетярем і редактором, публіцистом, діячем української освіти, соціальним педагогом, нарисовцем і прозаїком, полемістом, естетиком і теоретиком художньої культури, літератури, організатором літературного процесу в Україні.

драматичного

Могутня постать письменника увібрала в себе поетичну безмежність і епічну велич землі, на якій він формувався й зростав, драматизм змін і перманентну полі проблемність суспільства, у якому проходило його життя.

Микола Гурович Куліш народився 6 грудня (за новим стилем - 19 грудня) 1892 року в селі Чаплинці Дніпровського повіту Таврійської губернії (зараз - територія Херсонської області).

Враження від дитинства в Куліша були суперечливими. Він любив свій край - його людей, природу, степ. Він зворушливо й ніжно любив свою Наплинь, як називав батьківське село у своїх листах. В одеський та харківський періоди свого життя митець подумки часто повертався до рідних місцин, краєвидів, знаходячи у цьому духовну насолоду й надійнішу відраду. близьким

Проте в нього залишилися від дитинства й гіркі враження, почуття. Антоніна Куліш, дружина митця, у своїх мемуарах "Спогади про Миколу Куліша", завершених в 1953 році у Філадельфії, детально виклала один з драматичних моментів його дитячих років; записаний зі слів письменника. Фрагмент ЇЇ спогадів наводиться зі збереженням усіх стилістичних особливостей,

"Був тихий літній вечір. З левад повагом сунули ситі корови, десь здалеку лунала дівоча пісня. Раптом пісню перебив голосний дитячий крик. Такий крик, що в далеко розкиданих хатах села Чаплини було чути його, і люди говорили:

- Це Уляна робить страшний суд своєму Миколі...

А бити було за що. Оце в погожий день Уляна Кулішева збиралась на базар та й у церкву. Базар у Чаплиній, Дніпровського повіту на Херсонщині, бував раз у тиждень. Тоді можна було й продати дещо, й купити, й у церкві Богу помолитись. Уляна зібралась і покликала до себе свого п'ятирічного сина. Вона обняла його, приголубила й наказувала:

- Я нескоро повернуся, мій сину, бо багато маю справ, то ти хати не кидай та далеко не бігай! Я з базару пряника принесу.

Микола пообіцяв матері бути чемним і дуже зрадів, що зможе з товаришами побігати. Ще мати не встигла й з хати вийти, як він зачинив двері ззовні на патик і побіг до товаришів. Коли мати хотіла вийти з хати, побачила, що її замкнули, а за дитиною й слід застиг. Вона зрозуміла своє становище: стукати в двері - надаремне, хата від хати далеко, ніхто не почує. Перемучилась вона до вечора, передумала свої гіркі думи. Згадала, що завтра ні з чого буде й хліба спекти, не купила ж бо борошна сьогодні на базарі...

Тільки надвечір хтось ішов мимо хати і визволив знеможену й розлючену жінку. А тут і Микола, набігавшись, прибіг до хати й зрадів, побачивши маму.

- О, мамо! Ви вже прийшли? А пряника принесли?

- Принесла, та ще й якого! - відповіла мати. - А де це ти досі бігав?

- Я щойно вийшов з хати...

Тут уже Кулішева не витримала, - бо хоч би був не брехав! - покликала його, ніби пряника дати, й вчинила над ним страшний суд. Вона зав'язала йому руки вгору і, витягнувши надвір, прив'язала до дерева і патиком била, аж сусіди чули крики й плач..."(2, 696- 697)

Цей епізод Микола Куліш проніс крізь усе своє життя й час від часу його згадував. Свої враження від дитинства Микола Куліш лаконічно узагальнив у широко відомій автобіографії 1921 року. "Детские годы прошли в крайней нужде, иногда в нищете. (Автобіографію написано російською мовою - Я.Г.).

Отец, безлошадный крестьянин, большую часть жизни прослужил в помещичьих экономиях в качестве чернорабочего й у богатых мужиков поденщиком. Всю горесть подневольной жизни старался заглушить водкой. Мать, родом из Полтавской губернии, еще девушкой пришла в Тавриду на заработки к помещикам.

До народной школьы, чуть не пятилетним мальчиком, меня уже нанимали богатьіе мужики пастухом свиней й телят, то нянькой, то погонщиком лошадей й проч." (З , 354).

Спочатку Микола навчався у церковно-парафіяльній школі. Він виявився здібним учнем. Добрі люди є в будь-які часи і за будь-яких режимів. Були вони і в рідному селі М.Куліша. Чаплинська інтелігенція вирішила допомогти обдарованому хлопцеві. Вона зібрала кошти - близько ста карбованців - для того, щоб він міг продовжити здобувати освіту, й Миколу зарахували до Олешківського міського училища.

В Олешках Куліш також виділявся у навчанні серед своїх товаришів. Проте його стосунки з керівництвом училища складалися важко. Микола за вдачею був різким, відвертим, рішучим, гострим на язик підлітком, мав значний вплив на ровесників. Навколо нього групувались критично мислячі учні. Іван Дніпровський, приятель Куліша ще з олешківських часів, у своїх нотатках до його літературного портрета відзначав, що Микола був ватажком усякого незадоволення, усякого протесту як в училищі, так і в притулку благодійного товариства, де він в Олешках жив.

М.Куліша декілька разів відраховували з училища, як він писав в автобіографії, "за организацию кружков молодежи й непочтение к начальству" і (3, 354-355), і все ж таки його здібності визнавалися настільки непересічними, що серед учителів завжди знаходилися такі, хто підтримував бунтівного підлітка. Саме завдяки допомозі цих педагогів Кулішу 1908 року вдалося вступити до Олешківської прогімназії.

Однак його навчальна одіссея на цьому не завершилася. Коли до закінчення прогімназії залишалося зовсім небагато, заклад було закрито. Щоб все-таки пройти повний курс навчання, Микола разом з товаришами поїхав через Одесу до Поті, де екстерном складав важкі іспити. Там, на Кавказі, він захворів на малярію, лежав з 40-градусною температурою. Іспити було йому перенесено на більш пізній термін, і після одужання М.Куліш склав-таки екзамени за гімназійний курс (Ант.Куліш).

У літературному розвитку М.Куліша таврійське містечко Олешки посідає особливе місце. В Олешках він починає писати. Його перші творчі пошуки складалися з сатиричних віршів, фейлетонів, епіграм. Вони з'являлися в учнівських рукописних журналах "Наша жизнь", "Колючка", "Стрела", "Веселое язычество", ініціатором й редактором яких він сам і виступав, розходилися в списках серед підлітків та молоді (Н.Кузякіна).

Сатиричні виступи М.Куліша жваво сприймалися учнями, які швидко підхоплювали його дотепні вислови та думки. Тут же він робить перші драматургічні спроби -створює колоритні малюнки з навколишнього життя. 1913 року, перебуваючи в Олешках, він пише п'єсу "На рыбной ловле" (російською мовою), з якої пізніше виросла комедія "Отак загинув Гуска".

Кулішеві йшов двадцять другий рік. Він збирався продовжити навчання, надіслав документи до Новоросійського університету на філологічний факультет, його зарахували на перший курс (Ант.Куліш, Н.Кузякіна). Проте університетська освіта не відбулася: в серпні 1914 року його було мобілізовано.

Так закінчився перший період життя М.Куліша, у який він зазнав злиднів, голоду й бездомності, працював наймитом, пережив захоплення літературною творчістю, зіткнувся з фізичними й розумовими перевантаженнями, відчув силу людської доброти й підтримки.

Та головні випробування чекали на нього попереду.

В армії несподівано для себе Микола Куліш робить військову кар'єру. Треба зауважити, що служба розпочалася для Куліша з конфліктної ситуації, що могла обернутися для нього трагічною розв'язкою.

Спочатку він служив рядовим у запасному батальйоні. Перед відправкою на фронт, бажаючи побачити свою майбутню дружину, він без дозволу, самочинно залишив казарму й дістався того села, де вона вчителювала. Про те, що з ним сталося після повернення, драматург розповів у листі до Антоніни Куліш. У "Спогадах про Миколу Куліша" вона передала цей момент у ролях.

"Ось що він написав. Коли він повернувся, його покликали до вартового офіцера, а гой відправив його до полковника його частини. Став перед полковником наструнко і закляк

Полковник: Твоє прізвище?

Микола: Куліш Микола.

Полковник: Чому ти покинув казарму, коли тобі не дали відпустки? Чи ти знаєш, що це дезертирство і за це карають смертю?

Микола: Так, знаю, пане полковнику.

Полковник: Де ти був?

Микола: Ходив попрощатися з нареченою.

Полковник: А це далеко?

Микола: Так. 72 верстви йшов пішки й ніч їхав пароплавом.

Полковник похитав головою й щось думав" (2 , 709).

На полковника, очевидно, справили враження щирість і мотиви, з яких М.Куліш необачно залишив військо. Покарання було досить м'яким і нетривалим. А незабаром цей же офіцер пересвідчився в рівні освіти й здібностях Куліша. У другому листі після повернення до своєї частини майбутній письменник повідомляв, що "полковник відрядив його до школи прапорщиків. Писав, що наука не тяжка, крім військових вправ, що з успіхом вчиться, харчі добрі, одяг чистий, має час читати і навіть грати на гітарі. Микола грав на багатьох інструментах, що дуже подобалося його товаришам і начальству" (2 , 710).

Після закінчення Одеської школи прапорщиків М.Куліш вирушає на фронт. Там він дослужився до чину штабс-капітана. Три роки -з 1915 до 1917- проводить на передовій. Якими б небезпечними й складними не були перипетії його долі, вони не могли спинити літературний потяг М. Куліша.


Случайные файлы

Файл
9841-1.rtf
159641.rtf
60114.rtf
20065-1.rtf
121039.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.