Мартин Иден как автобиографический роман (Твір Джека Лондона «Мартін Іден» як роман-автобіографія) (78071)

Посмотреть архив целиком

32



МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Національний педагогічний університет ім. М.П.Драгоманова



Факультет іноземної філілогії

Кафедра російської та зарубіжної літератури



Курсова робота

з зарубіжної літератури

на тему: Твір Джека Лондона «Мартін Іден» як роман-автобіографія






студента 5 курсу 51 групи

заочного відділення

факультета іноземної філології


Науковий керівник – доц. Корнієнко О.О.




Київ - 2004

План

Вступ 3

1.Основні віхи життєвого шляху Джека Лондона 6

2. «Мартін Іден» як автобіографічний роман Джека Лондона 10

3. У чому ж трагедія Мартіна Ідена? 22

Висновки 29

Список використаної літератури 32





























Вступ

З кожної книги, від кожного письменника ми беремо щось у житті. І кожен справді великий письменник дарує читачеві щось своє. Найчастіше воно заховане у його головній книзі. Головною книгою видатного американського письменника Джека Лондона є роман «Мартін Іден». За формою це - роман, герой якого – робітник та моряк має хист письменника. В творі розкритий процес художньої творчості. Кажуть, що життя письменника – в його книгах. Щодо Джека Лондона це речення безумовно справедливе. В кожному творі видатного американського письменника постає могутня постать автора – ми бачимо людину надзвичайної енергії, виняткової сили волі, цілеспрямованості, наполегливості в досягненні мети. Майже з кожної сторінки романів постає особистий досвід письменника, картини, бачені ним, події, ним пережиті.Певна річ, це не означає, що Джек Лондон просто переносив на папір свої думки, події власного життя. Ні, відштовхуючись від них, письменник створював узагальнюючі правдиві картини, що виходять далеко за межі його особистого життєвого досвіду.

Багато хто з читачів роману та його критиків не зуміли зрозуміти справжній смисл твору. У своїй статті «Про письменницьку філософію життя» Д. Лондон так говорить про працю письменника: ««Вы должны научиться с пониманием всматриваться в лицо жизни. Чтобы постичь характер и фазы того или иного движения, вы должны познать мотивы, которые движут личностью и массой, которые порождают и приводят в действие великие идеи, ведут на виселицу Джона Брауна... Писатель должен держать руку на пульсе жизни, и жизнь даст ему его собственную рабочую философию, при помощи которой он в свою очередь станет оценивать, взвешивать, сопоставлять и объ­яснять миру жизнь»(11,С.287). Джек Лондон не розумів чому багато критиків бачили у його героєві соціаліста. Адже у романі сказано, що Мартін не вірить у соціалізм, а вірить у теорію англійського філософа Спенсера – виживе той, хто сильніше та у ніцшеанство. Мартін – яскравий індивідуаліст, і саме це призвело його до загибелі. Проблему автобіографічності роману досліджувало багато літературознавців, зокрема, І.Антропова, В.Биков, Т.Денисова, В. Бурбан та інші. Якщо переглянути їх статті, то стає зрозумілим, що однозначного висновку про роман вони все ж таки не дійшли. З одного боку головний герой роману та його автор мають багато чого спільного, а з іншого – Мартін не витримав тягаря свого таланту та своєї загубленості на межі двох світів – буржуазного та робітничого, в той час як Джек Лондон ані на хвилину не переставав нести свій власний тягар письменника на межі тих самих світів.

Серед усіх літературних статей, які існують на цей час, дуже мало творів, надрукованих пізніше 1980-х років. В основному зустрічаються статті російських авторів. В Україні ця проблема практично зовсім не розроблена. Проблема автобіографічності роману «Мартін Іден» висвітлена на наш погляд недостатньо, чим і зумовлюється актуальність теми наведеної курсової роботи.


Згідно усього вищезазначеного виокремлюються такі основні завдання даної курсової роботи:

  • розглянути основні критичні статті літературознавців з даного питання;

  • вивчити біографію письменника Дж.Лондона та порівняти основні її факти з основними подіями у житті Мартіна Ідена;

  • простежити, що є спільного та відмінного у реальному житті автора та у літературному житті його героя;

  • проаналізувати роман Джека Лондона «Мартін Іден» з точки зору його автобіографічності;

Метою цієї курсової роботи є грунтовний аналіз роману Джека Лондона «Мартін Іден» з точки зору автобіографічності цього літературного твору та розгляд головного героя роману як створеного автором за власною подобою.







1.Основні віхи життєвого шляху Джека Лондона

Джек Лондон прожив недовгі життєві гони – лише сорок років. Але всього, що він пережив, через що пройшов та про що написав, вистачило б на добрий десяток енегрійних людей. Він завжди ішов непроторенним шляхом, був невтомним шукачем. Як зазначає один з його товаришів:«Він був одержимий прагненням до правди, до релігії, до економіки, до всього на світі він підходив з однією міркою. «Що таке правда?»В голові його народжувалися великі ідеї»(10, С.6). Життєвий гарт, незламність духу Джек Лондон здобув ще в дитинстві. 12 січня 1876 року у Сан-Франціско народився майбутній великий письменник - Джек. Ріс у бідності. Його батько У.Х.Чейні залишив дружину до народження дитини. Мати Джека, Флора Уеллман, була жінкою неврівноважною, жила різними проектами – захоплювалась то спіритизмом, то публічними лекціями, то музикою. Син її ріс майже без материнської уваги. Батька Джекові замінив вітчим – Джон Лондон, який і дав хлопцеві своє прізвище. Хлопцеві змалку довелося працювати.Він продавав газети, працював на консервній фабриці, перебивався на випадкових роботах. Підлітком Джек став «устричним піратом» - він добуває забороненим чином устриці і продає їх. Невдовзі переходить у рибальський патруль і вже ловить тих бракон´єрів, до яких учора належав сам.Потім він стає матросом шхуни, яка полювала на котиків у Японії. Учитися йому не пощастило: короткочасне пребування у початковій школі у дитячі роки – от і все навчання. І у дев´ятнадцять років він вступає до середньої Оклендської школи, - у той час він заробляє на хліб тим, що прибирає приміщення тієї ж таки школи. Він пише і його твори друкуються в шкільному журналі «Егіда». У 1898 році Джек Лондон складає іспити до Каліфорнійського університету, але після першого семестру залишає навчання. На Клондайку знайдено золото,і Джек Лондон вирушає до Аляски з надією розбагатіти, щоб присвятити себе творчій праці – зайнятися літературою. Джек захворів на цингу і через два роки повертається додому не розбагатівшим щасливцем, а знесиленим бродягою. Але він все одно продовжує писати – пише про те, що пережив і побачив. Він створює чимало північних оповідань, які друкуються у різних журналах, зокрема у «Трансконтинентальному місячнику». 1900 виходить у світ перша збірка творів письменника. Лондона цікавить життя у всіх його проявах. Він вирушає до Англії у 1902 році, декілька тижнів живе у лондонських нетрях і потім пише нариси про їхніх мешканців... Зрештою Джек Лондон стає відомим письменником. Навесні 1907 року письменник вирушає у довколосвітню подорож на своїй яхті «Снарк». І хоча він не зумів здійснити свій намір в повній мірі (перешкодила хвороба), але подорож тривала понад два роки і дала письменникові чимало вражень. Перебуваючи на «Снарку»,письменник створює працю свого життя – роман «Мартін Іден».

З біографії Дж.Лондона бачимо, що він пережив почуття юнацького палкого кохання до дівчини. Ще юнаком, навчаючись у Оклендській середній школі, Джек Лондон часто бував у «дискусійному клубі», на зборах міської інтелігенції. Саме тут він познайомився зі своїм розумним, освіченим ровесником – Едвардом Епплгартом, а через нього – з його сестрою Мейбл. Невдовзі вона цілком заволоділа його серцем.Їй також подобався Джек Лондон, і вона бажала, щоб він якнайшвидше зайняв стійке становище у суспільстві та обійняв яку-небудь посаду, хоча б листоноші. Думки ж юного Лондона були зайняті зовсім іншим: і вдень, і вночі він творив свої перші розповіді і на останні гроші розсилав їх до редакцій різноманітних літературних журналів. Нарешті, його оповідання вийшли друком, і він одержав свій перший гонорар — сім з половиною доларів за оповідання.

Щасливий через опубліковані оповідання і натхненний перспективами, що відкриваються перед ним, Джек, захлинаючись від радощів, розповів Мейбл про все, додавши на закінчення, що він відмовився від посади листоноші, яку йому пропонували. Мейбл стримано вислухала розповідь Джека Лондона і тільки спитала його, скільки йому платять за оповідання. Почувши у відповідь точну цифру — сім з половиною доларів, вона розридалася - як листоноша він заробляв би більше. Такою прикрістю і закінчився перший роман Лондона з дівчиною його мрії.

Після виходу друком його творів письменник багато мандрував. Але у його творчості стає все менше і менше реалістичних мотивів. Добившись успіху на літературному полі Лондон стає власником величезної садиби, заводить господарство. І пише він тепер задля того, щоб збільшити красу, яка йому належить, тобто вдосконалити свою садибу. Зрештою Джек втрачає смак до літературної діяльності. І зрештою втрачає волю, любов до життя, набуває байдужості...22 листопада 1916 року Джек Лондон помирає.

Його творчий доробок просто величезний – на 1915 рік Джека Лондона за кількістю видань перевищували тільки В.Шекспір, Л.Толстой, Г.‑К. Андерсен.
















2. «Мартін Іден» як автобіографічний роман Джека Лондона

Звернувшись до твору «Мартін Іден», ми можемо побачити як розпочиналося життя його героя. Отже, в місті Сан – Франціско жив простий, грубуватий хлопець, герой роману, Мартін Іден. Він зостався сиротою і собі на життя заробляв важкою працею моряка.«Хлопець рушив за своїм супутником, перевалюючись і мимоволі розставляючи ноги, наче рівна підлога під ним підіймалася й опадала в такт морським хвилям».(10,С.21) Він добре пізнав похмурі нетрі. Джек Лондон народився у тому ж самому місті.

Роман Джека Лондона «Мартін Іден» (1908) починається з опису першого візиту головного героя до респектабельного буржуазного будинку Морзів, де він познайомився із сестрою студента, також студенткою університету Рут.

Випадково життя Мартіна змінилося. На паромі він заступився за студента Артура Морза, якого хотіла побити група хлопців напідпитку. Усе б на цьому і закінчилося, але врятований студент на подяку запросив до себе додому на обід Мартіна.

Рут – це бліде і тендітне створіння з великими натхненними очима й розкішним золотавим волоссям, і з першої ж хвилини справила незабутнє враження на Мартіна, і не тільки своєю зовнішністю, але й гарним знанням поезії, умінням легко і вільно викладати свої думки, зі знанням справи говорити про мистецтво і літературу. Вона здалася йому блідо-золотою квіткою на тоненькому стебельці. Він порівнює її з божеством, усвідомлює її духовну чистоту. Одразу ж пригадавши усіх жінок, яких він знав, та порівнявши Рут з тими жінками він усвідомив її винятковість. Її гра на роялі приголомшила Мартіна. Знайомство з Рут і всім сімейством Морзів перевернуло життя Мартіна Ідена. Він зрозумів, що кохає її, і що за все життя нічого так сильно не прагнув, як прагнув Рут.

«Жінка – правду сказати, німфа, хмарка ефірна,

рада себе віддати, наче ягня офірне,

справжньому чоловіку, мурові кам'яному,

щоби служити довіку тільки йому одному».(23,С.74)

Звернувшись до біографії Дж.Лондона бачимо, що він переживав таке ж саме почуття до дівчини, як і Мартін. На зборах міської інтелігенції він познайомився зі своїм ровесником – Едвардом Епплгартом, а через нього – з його сестрою Мейбл. То була тендітна вродлива дівчина, зовсім не схожа на тих дівчат, яких досі зустрічав Джек. Невдовзі він до нестями закохався у Мейбл. Точнісінько так само,як і його герой, Мартін Іден.

Це перше кохання Джека було майже безнадійне, бо хто ж він, матрос, без освіти і культури, проти неї – вишуканої панянки з буржуазної сім´ї? А проте юнак намагається досягти своєї мети. Він з величезною жадобою накидається на літературу, вчить економіку, філософію, природознавство. Намагається вдосконалити культуру своєї мови. І пише, пише... Адже він вже стільки бачив і стільки пізнав у цьому житті. Він урізає свій сон до шести, п´яти і навіть чотирьох годин на добу. Але чотири години сну – замало. Він спить по п´ять годин на добу, а решту часу віддає праці. Він працює по 18 – 20 годин на добу, виконуючи собою ж придуману норму – 1000 слів на день. Він сам вивчив себе на письменника.

Дія роману «Мартін Іден» розкривається через любов Мартіна до Рут, їхні відносини та завзяті заняття Мартіна самоосвітою, а також через боротьбу Ідена за місце у суспільстві, за те, щоб це суспільство признало його як письменника. Чистота Рут, як тілесна так і духовна, викликала у Мартінові непереможну жагу до охайності.Глибока, вразлива натура Мартіна саме в образі вихованої, красивої й одухотвореної Рут побачила те, заради чого варто жити, чого варто домагатися, через що варто боротися і заради чого варто вмерти....Вона окрилила його уяву, і величезні яскраві полотна виникали перед ним, і на них роїлися таємничі, романтичні образи, сцени любові і героїчних подвигів в ім'я коханої жінки. І крізь ці трепетні бачення, як чудовий міраж, він бачив Рут, яка говорила йому про мистецтво і літературу. Він поглинав книжки за книжками, творив оповідання, кожна хвилина його життя була наповнена працею, йому здавалися важкими пятигодинні перерви без активності. Він розумів, що Рут живе в іншому світі і намагався за будь-яку ціну досягти цього світу. І хоча він прагнув краси і бажав творити до болю, але боровся він заради своєї любові. І коли одного разу він побачив на її вустах плями від вишень, то це ще більше надало йому натхнення, він зрозумів, що Рут, як і будь-яка інша жива жінка з плоті й крові, може його покохати....

Мартін закохався у Рут з першого погляду, насмілився «любити дівчину, яка на мільйони миль вища... й живе серед зір»(10,С.97), але й вона одразу ж зацікавилася його яскравою особистістю,неначе заворожена слухала його розповіді про морські пригоди.«І поки він розповідав, дівчина дивилася на нього зачарованими очима. Його вогонь грів її...Їй хотілося пригорнутися до цього палкого, могутнього чоловіка, який, немов вулкан, так і клекотів силою та здоров´ям. Бажання було таке сильне, що вона ледве стримувалась»(10,С.35). А він з чуттям справжнього художника обирав серед подробиць найяскравіші та найбільш вражаючі, описував картини, сповнені світла, фарб, захоплював слухачів своїм красномовством, натхненням і силою. «Мартін був подібний до еолової арфи: те, що він пережив і зазнав на своєму віку, було струнами, а потік музики – вітром, що торкався цих струн і примушував їх бриніти спогадами й мріями...Кожне відчуття набирало форми, кольору й блиску, і все, що виникало в його уяві, перетворювалося у щось величне й чарівне»(10,С.37).

Мартін Іден добре розумів , що між ним, простим грубуватим матросом, і Рут, дівчиною із заможної буржуазної родини, лежить прірва. Точнісінько так само як автор роману, Дж.Лондон усвідомлював свою прірву між ним та Мейбл Епплгарт. Вони по-різному дивилися на життя, говорили різними мовами. Рут не завжди розуміла жаргон Мартіна, Мейбл не розуміла мови Джека. Своєрідність поглядів Ідена вражала юну міс Морз. А він же навіть не знав змісту багатьох уживаних нею слів . І Мартін розвиває у собі чуття мови, за вісім місяців він навчився правильно говорити, поважно мислити.

На початку роману відносини Мартіна та Рут розвиваються, здавалося б, сприятливо (як тільки можуть розвиватися відносини між такими різними за своїми характерами і вихованням людьми). Рут охоче зустрічається з Мартіном, прихильно сприймає його залицяння, із задоволенням відзначає зміни у ньому: він став правильно говорити, охайно вдягатися, з ним не соромно з'явитися на людях.Але з часом їхні відносини змінилися. Рут зрозуміла, що вона змінилася. «Проживши до двадцяти чотирьох років спокійно і безтурботно, без ніяких любовних захоплень, вона не навчилася глибше розумітись на своїх почуттях і, ані разу не запалившись коханням, не могла збагнути, що запалилась тепер». (10,С.87)

Коли ще почуття Рут до Мартіна було не зовсім усвідомлене нею, вона вирішила перекроїти цю людину за зразком людей її кола. Таким був молодший партнер її батька по бізнесу, Чарльз Бетлер, що у дитинстві лишився сиротою і зумів ціною самозречення досягти становища, яке давало йому тридцять тисяч річного доходу. Рут сподівалася, що Мартін вивчить стенографію і піде працювати до її тата в контору юристом.

Але Мартіна, сповненого життєвою енергією і обравшего собі гідну мету в цьому житті, така перспектива ніяк не надихала. Він не збирався відмовляти собі в усьому, щоб у старості мати прибуток, який не зможе принести йому аніякої радості. Ні, у нього зовсім інша мрія: «... Він писатиме. Він стане одним оком з тих очей, що ними дивиться світ, чодним вухом із тих, якими світ слухає, серцем – одним із сердець, що ними світ відчуває. Він писатиме все - поезію й прозу, романи й нариси, п'єси, як Шекспір... Адже письменники —це велетні світу...»(10,С.76)

Але згодом ׃«Це, певно, кохання, подумала Рут, коли на мить у неї прояснів розум.А коли не кохання, то це ж сором! Ні, це не інакше як кохання. Вона кохала цього чоловіка...»(10,С.152)

По один бік — Мартін, що жадає стати письменником і упевнений, що саме цим він скорить серце коханої дівчини.По інший— Рут, спочатку більше впевнена, ніж Мартін. Але з часом вона втратила свою впевненість,тому що не зуміла зрозуміти глибини його думок і суджень. Мартін, який навчився глибоко розуміти життя і серйозно займався вивченням філософії і літератури, висловлює думки, які занадто глибокі для розуміння Рут.

Винятковий розум Мартіна Ідена жадав рівних собі співрозмовників. Йому не спадало на думку, що щирих і глибоких мислителів потрібно шукати не у вітальні Морзів.... Мартін уперто домагався свого місця в житті, він мандрував по життю, не знаючи спокою, поки не знайшов, нарешті, книги, мистецтво і любов. Черпаючи натхнення з усіх цих знахідок, він довгі місяці завзято працював, перебиваючись з хліба на воду, голодував, підтримуючи себе лише обідами у Морзів. Так працював і Джек Лондон, прагнучи досягти своєї мети. «Нічим жити? Але залишається кохання! Вічне кохання! Залишається Рут». (10,С.13)

На останні гроші він купував поштові марки й розсилав свої статті, розповіді і оповідання до редакцій літературних журналів . Через якийсь час усі його твори поверталися назад.Він віддавав у заставу свої речі, знову купував марки і знову відсилав усі на нові адреси. Але успіху все ж не було. Щастя загубило адресу Мартінового помешкання.Відносини з Рут зайшли у безвихідь. Для неї головне було в тому, що вони не можуть одружитися через шедеври, яких ніхто не купує. Рут ніяк не могла зрозуміти пошуків Мартіна.

Замкнена у вузькі рамки свого світу, вона не розуміє, що між ними з Мартіном далека відстань: вона не допомагає Мартіну в його літературних шуканнях, намагається зштовхнути його з літературного шляху на шлях чиновницької служби. Рут мріє про своє одруження з коханим, а задля того, на її думку, він повинен знайти справжню роботу, у який-небудь конторі, а не літературне поприще. Вона намагається обрати для нього кар´єру, а бажання писати вважає маленькою слабкістю, якої він згодом позбудеться.Дівчина критикує всі його твори, але ця критика лише розчаровує Мартіна.Адже суть не в тому, щоб робити школярські поправки, а в тому, щоб осягнути все величне, що він намагався вкласти у твори.

Батькові Рут напрям думок Мартіна також був незрозумілий. Не дивно, що під час одного з обідів у Морзів висловлювані Мартіном судження здалися усім блюзнірськими. Іден висловив свої думки про Ніцше, та про Спенсера. А через те, що батько Рут дотримувався протилежних поглядів, виникла суперечка. Іден дуже палко відстоював свої позиції, що видався усьому товариству грубим. А так як усі вважали суддю Блаунта людиною видатною і впливовою, грубість Мартіна шокувала їх. Він же просто не зумів стерпіти те, що суддя ображав істину. Після цієї події Мартін вирішує не з´являтись на званих обідах у Морзів.Та на жаль, його спроби заговорити до Рут на вулиці також стали марними. Вона зізналась, що не бажає спілкуватися з ним з власної волі, через те, що він зганьбив її перед усіма друзями.

Описаний в романі розвиток подій підтверджувався власним життєвим досвідом автора роману. Коли Джек Лондон ступав на шлях літератури, йому подобалася Мейбл Эпплгарт, витончена красуня, дочка інженера. Їй також подобався Джек Лондон, і вона бажала, щоб він якнайшвидше зайняв стійке становище у суспільстві та обійняв яку-небудь посаду, хоча б листоноші. Думки ж юного Лондона були зайняті зовсім іншим: і вдень, і вночі він творив свої перші розповіді і на останні гроші розсилав їх до редакцій різноманітних літературних журналів. Нарешті,коли його оповідання вийшли друком, і він одержав свій перший гонорар — сім з половиною доларів за оповідання, він, викупивши від лихваря свій єдиний скарб – велосипед, запросив Мейбл на прогулянку. Щасливий через опубліковані оповідання і натхненний перспективами, що відкриваються перед ним, Джек, захлинаючись від радощів, розповів Мейбл про все, додавши на закінчення, що він відмовився від посади листоноші, яку йому пропонували. Мейбл стримано вислухала розповідь Джека Лондона і тільки спитала його, скільки йому платять за оповідання. Почувши у відповідь точну цифру — сім з половиною доларів, вона розридалася, через те, що як листоноша він заробляв би більше.

Розрив Рут та Мартіна переростає рамки особистих відносин героїв і стає відображенням відносин, що панують у суспільстві того часу. Адже проблема полягає не в тому, що Рут виявляється слухняною дочкою і не насмілюється піти всупереч батькам і припиняє розмови з Мартіном. Все набагато глибше. Кордони моралі вузького світу Морзів виявляються сильнішими за кохання — от у чому суспільний відзвук розриву Рут та Мартіна. Любов у такому світі можлива тільки у рамках його моралі.

Мартіна ж неможливо ніякими силами перекроїти за зразком Морзів, неможливо змусити кинути свої писання і піти на «нормальну службу». Він самозаглибленно продовжує писати й завзято бомбардувати редакції і видавництва своїми творами. І, нарешті, приходить той день, коли з отриманого від видавця листа він дістав не повернутий рукопис, а чек. Наполегливість і здатність усім жертвувати для досягнення своєї мети зрештою перемагають. Тут ми знову впізнаємо Джека Лондона: «Наполегливість – ось законний батько віри в себе... Я прийшов до висновку, що такої речі, як натхнення не існує, та й талантів малувато. Наполегливість – ось таємниця літератури»(10,С.14). Так писав письменник, автор роману, у одному з листів ще 1899 року. Але Мартін вже не здатен завмирати від захвату, побачивши видавничий чек. Раніше чеки здавалися йому запорукою майбутніх великих успіхів, а зараз перед ним лежали просто двадцять два долари, на які можна було купити що-небудь поїсти. Ото і все.

Колесо фортуни повернулося до Мартіна обличчям. Усі його праці, які так завзято відкидалися всіма редакціями на протязі двох років, тепер приймалися. Велика видавнича фірма прийняла і опублікувала невеликим тиражем його критико-філософську книгу «Ганьба сонця». Вона відразу ж викликала великий відгук у пресі. За першим виданням було друге, третє, книгу перевидали в Англії, перевели французькою, німецькою і скандинавською мовами. Видавництво навіть запропонувало Мартіну великий аванс за його наступну книгу, не висунувши при цьому ніяких умов щодо її змісту. Таким чином Мартін Іден став визнаним письменником.

Усі, хто байдуже проходив повз голодного Ідена, тепер почали запрошувати його на банкети, бо він – модний письменник, уславлений письменник, популярний письменник. Здавалося б, тепер він досяг всього, про що тільки мріяв: його книги охоче друкувалися видавцями і дуже швидко розкуповувалися читачами; усе, що коли-небудь було ним написане, дісталося свого місця на сторінках журналів і газет; критики на всі лади обговорювали його твори; газетні репортери пробивалися до нього, щоб одержати інтерв'ю; на його поточному рахунку в банку лежали сто тисяч доларів. Але бентежна душа Мартіна не знаходила в тому ніякого задоволення. Тепер, коли журнали і видавництва готові були друкувати усе, що виходило з-під його пера, він раптом утратив всяке бажання писати. Його думки були зайняті одним — як зрозуміти все те, що відбулося з ним, що узагалі відбувається в людському житті.

На Мартіна дуже сильно вплинули дві події — розрив з Рут та самогубство Реса Брісендена, з яким Мартін якось познайомився у Морзів. Спочатку Брісенден здавався Мартіну блідим і нецікавим. Але незабаром розмови з хворим на сухоти поетом переконали його в протилежному: у цій людині був якийсь вогонь, надзвичайна проникливість і чутливість, якась особлива воля польоту думки. А його розумовий погляд проникав у якісь далекі області, які не можливо осягнути людським мозком, про які, як здавалося не можливо було розповісти звичайною мовою.

Молоді люди стали друзями, проводили разом багато часу, ходили до соціалістичного клубу. Мартін умовив Брісендена надіслати до редакції одного з журналів його поему «Ефемерида». Одержавши згоду журналу на публікацію поеми, Мартін відправився до Брісендена, щоб розповісти йому про цю радісну звістку. Але у готелі, де жив поет, йому повідомили, що він п'ять днів тому покінчив життя самогубством. Приголомшений цією звісткою, Мартін все ж таки знову пише дні і ночі, безперервно. Але пише він немов уві сні. Закінчивши повість, названу ним «Запізнілий», він перестає писати взагалі. Життя для нього стало схожим на величезну пустку, порожнечу після самогубства друга та розриву з Рут, і він не знав, чим заповнити його.

У цей час вийшов у світ журнал з «Ефемеридою» Брісендена. Поема наробила багато шуму, її автора висміювали в пресі, проклинали з амвонів церков. Мартін з гіркотою усвідомлював, що, якби Брісенден був живий,то увесь цей шум був би йому дуже неприємний. Самому ж Мартіну «після того, як звалився його світ, увінчаний любов'ю, катастрофа віри до друку й у публіку вже не здавалася катастрофою... Він хотів злетіти в надхмар'я, а валився у смердюче болото».(10,С.291)












3. У чому ж трагедія Мартіна Ідена?

Мартін болісно міркував про зміст людського життя та свою роль у ньому, у цьому житті. Ходіння по ресторанах і захоплення єгипетськими сигаретами заспокоєння не принесли. Гроші, яких у нього тепер було так багато, не втішали. Він щедро обдарив своїх сестер, свого друга по роботі у пральні Джо, свою квартирну господарку. І навіть Руф, яка готова тепер стати його дружиною, не цікавить його – кохання до неї давно вже померло у серці юнака. Іноді йому здається, що найкращий вихід із того становища,яке над ним тяжіє, - повернутися до своїх колишніх занять. Але занадто глибока прірва пролягла між створеним власноруч відомим письменником і простими звичайними матросами. Ні, назад дороги йому більше не було, його старий рай вже загублений назавжди.

З листів Джека Лондона ми спостерігаємо такий самий відчай і розчарування.

«Навіщо розвивати розум? – Це не потрібно для щастя»(25,С.1), - стверджує він. Але на відміну від Ідена, Лондон не збирається припиняти свою боротьбу.«Загину я чи ні, але мушу боротись до останнього – сам...Мені байдуже, якщо я втрачу все, що маю, - я створю собі нове; якщо я завтра буду голий і голодний – що ж, я йтиму далі голий і голодний, поки не впаду; якби я був жінкою, я продавав би себе всім чоловікам аби досягти свого. Одне слово, я не здамся»(25,С.4).

Але Мартін нового раю так і не знайшов , незважаючи на багатство і славу, нащо звалилися на нього. Ззовні все виглядало цілком нормально: його безперервно запрошували на обіди та вечері, з ним жадали знайомства, на нього заглядалися красиві жінки. Але душа його не знаходила задоволення у всій цій мішурі життя. Він ніяк не міг зрозуміти, що власне змінилося в ньому, людині на ім’я Мартін Іден, настільки що його тепер всі намагаються запросити до себе на обіди. Адже всі його праці були написані ще два роки тому, сам він з того часу зовсім не змінився, але тоді його не запрошували на обіди навіть його родичі і близькими знайомі, адже ж він цілими днями не мав у роті ні шматка хліба. А тепер навіть суддя Блаунт вважає за честь запросити його до обіду. Той самий Блаунт, якого він колись ненавмисно образив у Морзів і через якого, власне кажучи і відбувся його розрив з Рут.

Мартін зрештою розуміє, що зміна у відношенні до нього викликана єдиним — «Увесь свій доробок він кинув публіці одним величним жестом, і цим, очевидно, пояснювалася його неймовірна слава»(10,С.322).Мартіну здається, що він зуміє знайти своє щастя, утікши на острови у південних морях, живучи в очеретяній хатині, займаючись ловом акул і полюванням на диких кіз, торгуючи перлами і копрой. Він замовляє квиток на пароплав «Маріпоза», що відправляється на острів Таїті, і готується до від'їзду. І от він — на пароплаві. Але і тут усі дивляться на нього, як на знаменитість, яка тільки-но народилася. Він розуміє обмеженість буржуа, які є духовно вгобими. Йому здавалось, що світ буржуа – рай і він над усе прагнув його досягти, а коли досяг – оглядається назад і шукає там свого втраченого раю. Він не розуміє грубих і тупих істот - матросів. Але так само важко йому і з тупими джентельменами і галасливою молоддю першого класу. І Мартін замикається в собі. «Життя було для нього мукою, як яскраве світло для людини з хворими очима. Воно вигравало довкола нього і над ним різким сліпучим блиском, і йому було боляче, нестерпно боляче».(10,С.327) Він перечитує поезії Суінберна, і знаходить порятунок від своєї хвороби:

«Позбувшись життєвої мряки,

Бажань і страху, і надій –

Тоді складаємо ми дяку

Богам у щирості своїй,

Що не повік життя триває,

Що мертвий вже не оживає.

Що й річка стомлена конає,

Віддавшись глибині морській.

... Життя – це лихо, чи радше воно стало лихом, нестерпним тягарем...Коли життя стає до болю важким, смерть готова заколисати вічним сном».(10,С.329). Десь на такому улюбленому ним океанському просторі Мартін викидається з ілюмінатора каюти до океанської безодні і зводить рахунки з життям.

Роман закінчується трагічно.

Які ж мотиви рухали особистістю Мартіна Ідена, що ховалося за його завзятим прагненням стати письменником? У романі показано, що Мартін був «природженим борцем, сміливим і витривалим», однак боротися йому було призначено «у мороці, без світла, без заохочення». Єдиним дороговказом в цій нелегкій боротьбі довгий час була любов до Рут, прагнення стати на один рівень з нею і з'єднати свою долю з долею своєї обраниці. Отже, Мартіном рухало почуття любові до жінки.

Мартіну здавалося, що Рут відповідає на його почуття взаємністю. У дійсності ж відношення Рут до Мартіна ніколи не було однозначним. Розуміючи його незвичайність, почуваючи від нього якусь магічну силу, захоплюючись його наполегливістю і працьовитістю, Рут у той же час ніяк не розділяла його прагнень, не розуміла його внутрішньої потреби стати письменником.

Вона заохочувала його до діяльності тільки заради того, щоб він зайняв гідне місце в буржуазному світі, тобто став чиновником або дрібним бізнесменом. Його захоплення літературою не тільки не зрозуміле їй, але і викликає в неї роздратування й опір. Вона також не розуміє змісту творів Мартіна, не бачить у них ніякої цінності. Суспільні ідеали робочого хлопця Мартіна Ідена, що живляться глибоким розумінням життя, не знаходять відгуку у вихованої на традиціях буржуазної моралі Рут Морз, що разом зі своїм класом сповідає обмежений погляд на життя.

Цю принципову різницю у поглядах на навколишнє життя Мартін зрозумів занадто пізно. І він прямо говорить їй про це під час останнього побачення: «... Ти трохи не занапастила моєї творчості, мого майбутнього! Я вдачею реаліст, а буржуазна культура не зносить реалізму. Буржуазія боягузлива. Вона боїться життя. Отож ти хотіла й мене примусити боятися життя. Ти прагнула замкнути мене в тісну клітку, нав´язати мені обмеженість, хибний вульгарний погляд на життя...І ти хотіла зробити мене одним з ваших, втовкти в мене ваші класові ідеали, класову мораль, класові забобони... »(10, С.316)

У цьому зізнанні Мартіна — ключ до розуміння джерел його особистої трагедії. Моряк Мартін Іден був людиною свого класу. І його життя, і його думки — такі ж самі що й життя і думки тисяч його побратимів по праці. Але от моряк перетворився на письменника, навіть на письменника модного, процвітаючого, що заробляє великі гроші. Причому його популярність, його заробітки мали свою основу на його реалістичному баченні світу, на висловлюванні ним ідей, яких буржуазне суспільство не приймало, але які лоскотали його нерви, і обізнаність з якими дозволяла вважати себе лібералом. Тому книги Ідена розкуповувалися заможною публікою, ставали модними, приносили їх авторові неочікуваний прибуток.

У результаті Мартін Іден, сам того не бажаючи, потрапив у становище людини, що сидить на двох стільцях. За своїми ідеями, за своїм мисленням він залишився реалістом, йому були далекі мораль і забобони буржуазії. Але за своїми прибутками, за своїм новим способом життя він тепер належав до класу буржуазії. І це протиріччя вимагало вирішення. Мартін Іден був письменником, але він міг бути, наприклад, талановитим музикантом або скульптором, художником або медиком. Трагізм долі і життєвий шлях письменника Мартіна Ідена типовий для тогочасної дійсності.

Відомий американський критик назвав роман Лондона «трагічною національною історією успіху». Ван Вік Брукс із гіркотою відзначав , що творчі розуми у США « лишают питательной почвы, им противопоставляют страсть к стяжательству и ореол богатства. Буквально все тенденции общественной жизни Америки вступили в заговор с целью связать по рукам и ногам таланты страны...»(11, С.297). Як діє це у житті, Д. Лондон показує на прикладі Мартіна Ідена. Його ніхто не розуміє: ні родичі, ні друзі, ні люди, у яких він бачить представників інтелігенції — Рут, її батьки, їхнє оточення. Так зване суспільство не поспішає простягнути руку допомоги шукаючому свій шлях художникові. Навпаки, воно намагається збити його з обраного шляху, зіштовхнути на так добре знайому і зрозумілу дорогу чиновничого служіння або бізнесу і комерції. Потрібно мати чималу мужність, твердість характеру і впевненість у своїх силах, щоб протистояти цьому натискові, витримати його і пройти свій шлях до кінця. Вдається це далеко не всім.

Мартін Іден на своєму тернистому шляху досягає успіху всупереч усім. Справжній трагізм цього успіху полягає в тому, що Мартін домагається його поодинці, без найменшої допомоги, у боротьбі з тим суспільством, у якому він живе і трудиться. У цій боротьбі він втрачає кохану, від нього відмовляються родичі, він поступово зневірюється у своїй правоті й зрештою вирішує ніколи більше не брати до рук перо. Заслужений успіх не приносить йому ніякого задоволення.

У романі фатальний стрибок Мартіна описаний як зовсім природний, простий і навіть повсякденний крок. Але ж на цей крок йде зовні здорова, у розквіті свого таланту людина, що домоглася слави й успіху. І та щоденність, з яким ідуть з життя Брісенден і Іден, - це теж невід'ємна частина «трагічної національної історії успіху» талановитих художників у США.





Висновки

Мартін Іден був індивідуалістом, не маючи ні найменшого уявлення про нестатки інших, він жив тільки для себе, боровся лише заради себе і вмер – теж через самого себе. Він пробився в буржуазні кола і був прикро вражений відразливою посередністю тих кіл.

Такою була трагедія митця тогочасного світу. І якщо Д.Лондон створив Мартіна Ідена за своїм образом і подобою, то Мартін Іден передрік долю свого творця. Крах. Смерть.

Джек Лондон наполегливо заперечував проти того, що його самого уособлювали з його героєм. Письменник недвозначно викривав подібні твердження. « Позвольте указать мне на главную слабость такой параллели,— писав Д. Лондон у зв´язку з цим,— Мартин Иден покончил с собой, а я все еще жив»(11, С.299). Такою була трагедія митця тогочасного світу. І якщо Д.Лондон створив Мартіна Ідена за своїм образом і подобою, то Мартін Іден передрік долю свого творця.

Хоча Джек Лондон тояв набагато вище за Мартіна Ідена, його ідеали і мрії не дуже відрізнялися від ідеалів та мрій Ідена. Лондон мріяв про свій затишний куточок, коло близьких друзів та двоє дітей... Він і насправді став власником величезної садиби, досягши успіху як письменник. В одному інтерв'ю за два роки до смерті він сказав: «Я пишу тепер тільки для того, щоб додати триста-чотириста акрів до своєї чудової садиби. Я пишу оповідання тільки для того, щоб купити жеребця. Моя череда значно більше цікавить мене, ніж моя професія. Мої друзі не вірять, коли я так говорю, але це – правда».(10,С.16)

Всі критики судили Джека Лондона не з «відстані серця, а з відстані розуму»(3,С.17). Адже слід пам´ятати насамперед про творче кредо письменника, у якому він стверджував: « Не розповідайте читачеві. Ні в якому разі. Нізащо...Читачеві не потрібні ваші дисертації.., ваші спостереження, ваші знання як такі, ваші думки і ваші ідеї – ні, вкладіть все своє в розповіді героїв, в історії, а самі станьте збоку »(3, С.17)

Але Джек Лондон, розбагатівши і ставши відомим, намагається догодити смакам того самого суспільства, з яким він боровся. На смак буржуа він додоає до своїх творів штучний «хепі-енд», бо всі люблять щасливий кінець. Письменник витримав вогонь і воду, але не витримав мідяних сурм популярності та слави. Він зрадив самому собі, престав бути собою. Джек Лондон втратив бажання до літературної творчості. Деградація особистості призвела до смерті восени 1916 року.

Згідно усього вищенаведеного можемо зробити такі висновки:

  1. Розглянувши основні критичні статті за проблемою дослідження бачимо, що проблема автобіографічності роману «Мартін Іден» не була вирішена критиками однозначно.

  2. Вивчивши біографію Джека Лондона та порівнявши її з життям Мартіна Ідена приходимо до висновку, що життевий шлях Джека Лондона покладено майже увесь в основу роману.

  3. Простеживши спільне та відмінне у життєтворчості автора та його героя стає очевидним, що Джек Лондон і Мартін Іден – не одні й ті ж самі особистості, але Іден неначе відбиток самого Лондона, його юнацького кохання, переживань, розчарувань на шляху до слави.

  4. Поклавши в основу роману свій життєвий шлях, Джек Лондон збагатив образ Мартіна рисами, взятими у інших людей. Письменник надав йому думок і поглядів, яких сам не дотримувався. Але не наділив героя тими поглядами і переконаннями, тим розумінням життя, його сутності та мети існування, які мав сам.

  5. Хоча ці особистості – Джек Лондон та Мартін Іден – різні, але вони мають дуже багато спільного, і прослідкувавши за їх історіями ми безумовно можемо назвати роман «Мартін Іден» автобіографічним.

Навіть сам автор стверджує:«Мартін Іден – це я. Я надав Мартіну Ідену весь свій письменницький досвід»(10,С.11).








Список використаної літератури

  1. Антропова І. Джек Лондон // Сільська школа України. – 2002.-№ 6.-С.17.

  2. Белью С. Джек Лондон.– М.: Кристалл, 2001. – 286с.

  3. Бурбан В. Життя і пророцтва Моряка в сідлі // Дзеркало тижня. – 2001.-№ 2.-С.17.

  4. Быков В. Вопрос имени. Джек Лондон // Книжное обозрение. – 1995.- № 28.-С.16.

  5. Быков В. Обитатели Лунной долины: В гостях у потомков Дж.Лондона // Литературная газета. – 1996.-№ 21.-С.7.

  6. Быков В. По следам волка: Возрождение мечты Джека Лондона //Литературная газета. – 1998.-№ 6.-С.12.

  7. Денисова Т. Одіссея Джека Лондона // Зарубіжна література.– 1997.- № 22.-С.4-5.

  8. Кингман Р. Иллюстрированная жизнь Джека Лондона. – М.: Изд-во МГУ, 1998.- 368с.

  9. Лондон Д. Белый клык. Зов предков.– М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2002. – 480с.

  10. Лондон Д. Мартін Іден / Пер. М.Рябової.– К.: Молодь, 1973.-336с.

  11. Лондон Дж. Мартин Иден: Пер. с англ./ Послесл. С.С.Иванько.–М.: Просвещение, 1986.-303с.

  12. Лондон Д. Мартин Иден. Зов предков / Пер.с англ. Колесниковой Е.– Екатеринбург: Средне-Уральское изд-во, 1993.- 956с.

  13. Лондон Д. Мартин Иден. Люди бездны. Очерки / Пер.Оболонской Р., Лимановской В.–М.: АСТ,2001.- 528с.

  14. Лондон Д. Повести и рассказы.– Минск: Народная асвета, 1988. – 686с.

  15. Лондон Д. Повести и рассказы / Ред. Семенюк Н.П.– Днепропетровск: Проминь, 1988.-382с.

  16. Лондон Д. Рассказы / Пер.с англ. Калашниковой Е.– Минск:Мастакая литература, 1985.- 574с.

  17. Лондон Д. Рассказы / Пер.с англ. Облонской К.– М.: Правда,1985.- 590с.

  18. Лондон Д. Собрание сочинений / Пер. с англ. Ставеник В., Бродской Л. – М.: Терра, 1999.- 382с.

  19. Лондон Д. Собрание сочинений. Избранное в 3 т. Т.1 / Пер. с англ. Сологуб Ф.– М.: Скифы, 1993.- 384с.

  20. Лондон Д. Собрание сочинений. Избранное в 3 т. Т.2 / Пер. с англ. Андреев Л.– М.: Скифы, 1993.- 364с.

  21. Лондон Д. Собрание сочинений. Избранное в 3 т. Т.3 / Пер. с англ. Куприн А.– М.: Скифы, 1993.- 511с.

  22. Лондон Д. Сочинения.– М.: Книжная палата, 1999.- 1231с.

  23. Савка М. Гірка мандрагора. – Львів:Вид-во Старого Лева, 2002.- 128с.

  24. Стоун И. Джек Лондон.– М.: Историк, 1998. – 416с.

  25. Тріщик Л. У змаганні за щастя: Джек Лондон та його Біла тиша //Зарубіжна література. – 2000.-№ 7.- С.3-4.


Случайные файлы

Файл
PDA-0102.DOC
161527.rtf
teoria-po-biletam.doc
3642.rtf
174422.rtf