Співочі Петрушки не лише піснями живуть (64669)

Посмотреть архив целиком

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ГОЛОВНЕ УКПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ

ВИКОНАВЧОГО ОРГАНУ КИЇВМІСЬКРАДИ

(КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ)

КИЇВСЬКЕ ТЕРИТОРІАЛЬНЕ ВІДДІЛЕННЯ

МАЛОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

Секція фольклористики

Базова дисципліна – українська мова та література








Співочі Петрушки не лише піснями живуть…



Автор роботи

Омецинська Анастасія Сергіївна

27 квітня 1993 року

учениця 10 класу







КИЇВ – 2009



Тези


Я, Омецинська Анастасія, учениця 11-Б класу, протягом року працюю над роботою, пов’язаною з історією свого рідного села Петрушки Києво – Святошинського району. Дана робота написана у секції фольклористики. Педагогічний керівник – Спиченко Наталія Володимирівна.

У своїй роботі я досліджувала історію села, зібрала матеріал про маловідомих, але цікавих особистостей, жителів села.

Актуальність моєї роботи полягає у тому, що на превеликий жаль, на сьогодні залишилося дуже мало людей, які пам’ятають свої витоки, свою історію. Окрім того, дана робота має певну наукову цінність. У наш час зберегти історію невеликих сел і селищ дуже важко. Центри зосереджені у містах, але, все – таки, я вважаю, що витоки культури знаходяться у селах.

Мета моєї роботи – хоча б частково донести до вас відгомін історії славетного села Петрушки.

У ході роботи використала методи пошуку, спостереження, бесіди, анкетування, проблемно-пошуковий, метод дослідження.

Особливу увагу у своїй роботі я приділила історії села. Велику допомогу у зібранні цих матеріалів мені надав голова селищної ради, який, як виявилось, також цікавиться історією Петрушок.

У роботі вміщені матеріали як історичні, так і фольклорні. На жаль, старожилів з кожним роком залишається все менше, і тому ми повинні якомога більше збирати з їх вуст зразків усної народної творчості. У додатках є цікавий матеріал про участь жителів села Петрушки у Великій Вітчизняній війні, а також розміщені фотографії з краєвидами села та фото його жителів. Я маю надію, що робота буде цікава широкому колу слухачів.



Зміст роботи


Вступ

I. Історія виникнення села Петрушки Києво-Святошинського району

1.1 Легенди про виникнення села

1.2 Петрушки в XIX столітті

1.3 Петрушки до революції та після неї

II. Село Петрушки та Велика Вітчизняна війна.

2.1 Боєць Тетяна із Петрушок

2.2 Нелегка доля діда Терентія

2.3 Учасники партизанського руху

2.4 Список загиблих петрушчан на полях Великої Вітчизняної війни

Висновки

Список використаної літератури



I. Історія виникнення села Петрушки Києво-Святошинського району


1.1 Легенди про виникнення села


Історія виникнення села Петрушки йде в сиву давнину. Колись на нашу землю нападали дику орди. Село стояло на горбах, на поймі урочища когур. Та в XII столітті, за історичною довідкою, воно було спалене, і мирне населення піднялося на ще вищі пагорби, де колись був чорний ліс. Тепер тут село Петрушки. Чому Петрушки? Бо жили тут просто люди, ремісники, овочеводи.

Використовуючи цінні породи глини, ліпили іграшки-пітушки.

Розміщення села Петрушки на Київському Поліссі наклало на його історію відповідний відбиток, позначений близькістю до Києва та його міст-сателітів часів Київської Русі. Старий археологічний протопласт цієї місцевості заглиблений у часи Трипільської культури, що захоплювала територію західних околиць Києва ареалом пізнього розвитку цієї культури. Крім цього, село лежить в осередку зони поширення Скіфської, Зарубинецької та Черняхівської культур. Одначе, саме час Київської держави є періодом активного виникнення багатьох населених пунктів цього регіону, і в першу чергу великого супутника Києва – фортеці Білгороду. Також за літописними даними тут (поблизу сучасних Гореничів) розміщувалось село Кочур. Відомостей у літописні часи про Петрушки не зафіксовано, однак, важливими здогадами є те, що тутешня місцевість була добре захищеною від татаро-монгольських військ, які, як відомо, боялися лісу, в якому погано орієнтувались, і таким чином була придатна для переховування населення з розорених населених пунктів.

«Глухі» на історичні текстові джерела XIIIXIVстоліття також не дають ясної інформації про цю територію, яка за усіма ознаками увійшла у період боротьби князів Великого князівства Литовського з монгольськими військами аж до 1369 року, коли остаточно Київщина стала політично інкорпорована у Велике князівство Литовське. Набіги XV століття, а особливо похід Манглі-Гирея 1485 р. та інші активні набіги кримських орд своєрідним чином «сприяли» тому, що люди тікали у ці захищені місця, а землевласники всіляко сприяли процесу осадження місцевих осад, що почалося активним переселенням населення з Волині у кінці XVI – на початку XVII століття. Тутешніми власниками Бутовичами, Сусідні Гориничі, село до церкви якого були приписані Петрушки, належало до власності Адама Киселя (з 1628 р.), київського воєводи, - людини, що стояла між королем і Богданом Хмельницьким в часи кривавої війни 1648 – 1657 рр.

Очевидним фактом є та обставина, що найсприятливішим періодом для виникнення села є часи Андрусівського перемиря 1678 р., коли кордом між Московською державою і Річчю Посполитою проліг річищами Ірпеня та Стугни. Сюди, з багатьох місцевостей Лівобережжя тікали втікачи. В ці часи осаджені були маєтки Київської уніатської метрології у бік сучасних Шибенного, Бабинців.

Читаючи історичну літературу, можна зробити висновок , що село (селище) Петрушки утворилося приблизно 1050 року. Коли село Кучари було зруйноване, то люди з цього села переселилися вверх по річці Кочур. Може, саме тоді й було засноване селища Петрушки, Горбовичі, Шпитьки.

А з інших джерел, теж історичних, можна зробити висновок, що селище Петрушки було засноване пізніше, в XIII столітті. Коли в 1240 році орди хана Батия спалили місто Київ і Білгород, то уціліли їх мешканці, ховаючись у зручних безпечних місцях, заснували нові поселення Одним із таких поселень і стало селище Петрушки. Могутній ліс, топкі болота, що були навкруги, робили селище важко доступним для ворога.

Одна з версій походження назви села Петрушки, від слова «петушки» - це музичний інструмент, на якому грають губами. Їх не тільки виробляли в селищі, а й чудово грали всі мешканці.

Там, де тепер розкинулось на горбах та долинах село Петрушки, шумів раніше чорний ліс. Тут і ховались втікачі від татар. Дехто з них тут оселився назавжди. Спершу було в селі 7 хат, пізніше їх стало більше. Це на початку XX століття посеред села стояв старовинний стовп, на якому було написано: «40 дворів». Старі люди розповідають, що колись вели польських повстанців по дорозі від Шпитьок, що пролягала тоді через болото і Чорний ліс. Рубали великі дерева, валили їх у болото і по них переходили. Те місце і тепер називається Бродок. Біля болота на горі спочивали. В цій горі ховали свої цінні речі. Називають цю гору і тепер Скавиця (від слова схов). Під час першої імперіалістичної війни один із петрушан зустрівся з старим поляком, який розповідав, що знає село Петрушки де проходили польські повстанці, знає гору Скавицю, де вони ховали кладь. Кілька разів перекопували гору петрушани, шукали клад, але не знайшли. І тепер ще старі люди стверджують, що десь під березою в Чорному лісі заховані скарби.

Один із польських повстанців нібито і втік і оселився в нашому селі. Прізвище його було Петратевський чи Петрушевчький. Деякі кажуть, що від нього і пішла назва села Петрушки.

Під великим дубом, якого зрубав Олексієнко Андрій , що викорчовував пень, знайшов кістки людей. Певно, то були люди, що йшли через болото і загинули в ньому. А на городі в себе два чоловіки з села знайшли глечик зі старовинними грошима, які їм обміняли на сучасні гроші.

Про урочище Бадлеря старі люди розповідають таке. Колись тут стояв панський будинок, і жила в ньому пані-кріпосниця Залєська. Чоловік її помер, і був у неї улюблений садівник Бодлер. Та ось і друг поміщиці помер. Покликала поміщиця старих кріпачок посидіти вночі біля померлого, а сама пані стала біля свого улюбленця і приплакувала: «Ой, Бодлер, душка, якби та встав і побачив, які свині над тобою сидять».

Поховала поміщиця Бодлера в спеціально зробленому для нього склепі у своєму садку. Щодня сюди приходила. А лакей один мав стежити, що лампочка тут горіла невгасаюче, щоб квіти свіжі були.

Набридло лакеєві тіло панського улюбленця вшановувати, і набруднив він у склепі. Відтоді пані занедбала склеп Бодлера. А місце те і тепер його прізвищем називають. Після революції розкопали склеп, думали золото знайти, а знайшли в домовині кістяк з волоссям на голові та бородою.

Розповідали старожили і про полювання панське. Загадали для панської забави зайців з лісу вигонити. Вигонили діти, вигонили зайців, а їх мало, дітей же багато. І почали пани знічев’я не по зайцях, а по дітях стріляти, так і вбили кількох дітей кріпосницьких.

Є і інша легенда про виникнення села. Повертався Богдан Хмельницький після битви під Жовтими Водами. Йшов він від Шпитьок через болото і Чорний ліс. Ліс рубали, болото гатили і так через болото і переходили. От і зветься місце це відтоді – Бродок.

Перейшовши через болото воїни Богдана Хмельницького на високій горі в лісі чорному спинилися, а дітки з порохом, вином і інший скарб у горі тій сховали. Гора та й зветься Схов-Скавиця.


Случайные файлы

Файл
29698.rtf
Лаб49m.doc
3871.doc
pravo_kr.doc
102260.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.