Стратегія комплексної модернізації українського суспільства (33772)

Посмотреть архив целиком

Стратегія комплексної модернізації українського суспільства


Багатовіковий досвід соціально-економічного, політичного та культурного розвитку людства засвідчує, що в основу як глобальних, так і етнонаціональних процесів покладено ідейні засади. Особливо важливим воно стає на крутих пово­ротах історії, таких як зміна соціально-економічного, політичного укладу життя, революції, реформи. Адже в такі часи ми по-новому визначаємо мету, вибираємо напрями руху, засоби перетворень, господарювання, форми і методи управління, а потім діємо. Отже, спочатку відбувається самоусвідомлення ідеї, а потім уже її реалізація (практика самоствердження).

Україна нині переживає саме такий поворот у своїй історії. Після здобуття незалежності вона досить довго стояла на роздоріжжі, визначаючи, куди йди, яке суспільство, яку державу будувати. Лише в 2002 р. була чітко окреслена геополі тична спрямованість стратегічного курсу України - європейська інтеграція. Йдеться про реалізацію цивілізаційного вибору українського народу на користь європейсь­ких цінностей, утвердження європейських стандартів соціально-економічного та політичного розвитку, досягнення відповідного рівня якості життя. Це потребує вироблення основних напрямів стратегії євроінтеграційного розвитку, консолідації зусиль усього суспільства, наполегливої роботи і тривалого часу.

За роки незалежності стало зрозуміло, що відродити Україну за допомогою зовнішніх економічних та політичних чинників не вдасться. Необхідне передусім духовно-моральне відродження самого народу після різких поворотів спочатку ліворуч, а потім праворуч, які виявилися неефктивними.

То, можливо, краще вибрати власний шлях розвитку. Для цього потрібна національна ідея як проект спільного життя, спільна мета, до якої прагне все українське суспільство, ідея, яка б не суперечила логіці загальних законів розвит­ку людської цивілізації та відповідала б можливостям нашого суспільства.

Сьогодні існують різні підходи до визначення змісту національної ідеї як способу життєдіяльності народу. На нашу думку, це той гносеологічний випадок, коли до мети, тобто до визначення ідеї, варто наближатися поступово. Передусім для розуміння змісту національної ідеї необхідне усвідомлення того, що поступ українського суспільства в гідне майбутнє визначатиметься розвитком людської особистості, піднесенням ролі інтелекту, науки, освіти, менеджменту, соціальних і духовних чинників прогресу. Тому субстанція національної ідеї для України -людська особистість з тільки їй притаманними соціально-моральними цінностями. Саме вони визначають моральне покликання української нації в сучасному глобалі-зованому світі, її місце і роль в ньому в цей історичний час.

Але навряд чи можна говорити про поступ України до передових рубежів світового розвитку, якщо немає відповіді на головне запитання: в чому суть епо­хи?; якщо досі відсутні всебічно розроблена комплексна стратегія розвитку краї­ни і чіткі дороговкази в майбутнє. Чи зможе Україна стати сучасною європейсь­кою державою, своєрідним "європейським тигром", якщо не сформує сучасно мислячу і відповідальну національну еліту, спроможну осягнути глобальні викли­ки та тенденції нинішнього етапу світової історії та запропонувати своєму наро­дові шлях у гідне майбутнє? Відповідь на ці фундаментальні запитання однознач­на - ні, не зможе.

Звичайно, є певні напрацювання у сфері аналізу сучасного етапу цивіліза­ційного поступу, викликів і тенденцій часу та вироблення на цій основі стратегії утвердження нашої держави у світі. Зокрема, це розробки колективу Національного інституту стратегічних досліджень, Інституту економічного прогнозування НАН України, опубліковані в 2003-2004 рр. Вагомий внесок в обгрунтування стра­тегічних напрямів та пріоритетів державної політики зробили такі науковці, як В.М.Геєць, З.С.Варналій, А.С.Гальчинський, Б.Є.Кваснюк, Т.Т.Ковальчук, Е.М.Лі-банова, Ю.М.Пахомов, С.І.Пирожков, А.С.Філіпенко та ін.

Україна в основному визначила свої довгострокові цілі та пріоритети, які закріплені Конституцією України, іншими документами. Але подальшої розробки цих стратегічних напрямів, чітко окреслених і науково обгрунтованих завдань, механізмів їх реалізації, особливо у сфері внутрішньої політики, поки що немає. У такій ситуації необхідна активізація діяльності державних інституцій, які дослід­жують стратегічні питання теорії і практики державного будівництва, підготовку і підвищення кваліфікації нової еліти управлінських кадрів, здатних осягнути ці зав­дання і тенденції", втілити в життя нову модель управління державними справами.

Спробуємо сформулювати і обгрунтувати базові засади стратегії модернізації українського суспільства та інтеграції України до постіндустріальної цивілізації виходячи з реальної оцінки сучасного рівня соціально-економічного розвитку краї­ни, розуміючи, що в центрі майбутньої суспільної системи перебуває людина з її правами, свободами і потребами розвитку. При цьому слід узгоджувати поступ Ук­раїни у майбутнє з глобальними тенденціями розвитку і викликами сучасності.

Які ж реалії сьогодення України? На жаль, невтішні. Людина як творець духовних та матеріальних цінностей, опора держави (для процвітання якої існує сама держава) в сьогоднішній кризовій ситуації опинилася за межами нормально­го існування. Працювати в легальній економіці для багатьох стало привілеєм, а не правом. Середня зарплата (5-7% від її рівня в розвинених країнах) перестала бути навіть засобом виживання, оскільки забезпечує лише на 30-35% потреби у відтво­ренні робочої сили. За показниками індексу людського розвитку Україна перебу­ває лише на 97-му місці з 175 країн світу (в 1994 р. на 54-му місці).

Відсутність осмисленої перспективи розвитку країни породжує відчуття безвиході, втрату довіри до незалежної держави і навіть до нової влади, дискреди­тує демократичні перетворення. Зростає бездуховність, знецінюється мораль та й саме людське життя. Жорстокість і цинізм можуть стати нормою поведінки. При­кладів цього багато.

Ми свідомі того, що повернення до адміністративно-командної економіки та державного соціалізму неможливе. Водночас слід розуміти, що не лише спад­щиною минулого пояснюється нинішня криза, і лише примітивний монетаризм, "шокова терапія" реформ та чужий досвід, перенесений на український грунт, призвели до низького рівня соціально-економічного розвитку країни.

Причина нинішнього стану України - нездатність чи небажання політичної еліти зрозуміти тенденції світового розвитку та в його контексті правильно визна­чити основні (глибинні) чинники системної кризи. Ще на зорі незалежності моло­да українська еліта, представлена націонал-демократами, вважала, що головна при­чина відставання і бідності - політико-економічний устрій у минулому. Тому і був проголошений курс на демократичні і ринкові реформи. Вважалось, що так вда­сться подолати кризу. Виявилось, що ні, оскільки нинішня системна криза має духовний і моральний характер, структурні і технологічні чинники. Отже, рин­кові реформи (і демократичні) є необхідною, але далеко не достатньою умовою духовного й економічного відродження України.

Сьогодні найважливіше завдання національної еліти - розробити комплекс­ну стратегію розвитку України. На наше переконання, це має бути стратегія випе­реджувальної модернізації провідних сфер суспільного життя: економічної, по­літичної, соціальної, екологічної, інформаційної, науково-технологічної, міжна­родної. Саме випереджальна (а не наздоганяльна) модернізація є перспективною для України. Таку політику потрібно не тільки виробити, а і рішуче та послідовно реалізувати.

А тепер з'ясуємо, чому саме модернізаційна стратегія потрібна Україні і чому ключовим засобом реалізації стратегії розвитку України має стати система модернізації суспільства, економіки і держави.

Розвиток цивілізації відбувається через глобальні етапи (рис. 1).


Постіндустріальне суспільство

  • базове співещношення: "людина-людина"

  • духовний світ людини: соціально-етичний, прагнення гуманізувати технологію і гармонізувати відносини з природою

  • головний виробничий ресурс людський капітал (інтелект, знання, вміння, здібності)

Індустріальне суспільство

  • базове відношення 'людина - знаряддя праці"

  • духовний світ людини: технічний, прагнення пізнати і підкорити природу раціонально технологічним шляхом

  • головний виробничий ресурс: машина, технологія (людина стає додатком до машин, 'гвинтиком' у технологічному процесі)

Патріархальне суспільство

  • базове відношення "людина - природа"

  • духовний світ людини: природничий, пристосування до світу

  • через релігію як засіб пізнання

  • головний виробничий ресурс природа



У другій половині XX ст. ліберальний капіталізм і державний соціалізм вичерпали себе як дві форми існування індустріального суспільства. Ліберальний капіталізм соціалі­зувався і трансформувався, застосувавши державне регулювання. Відбувся його перехід до постіндустріального суспільства. Державний соціалізм не був модерні­зований відповідно до світових тенденцій і вимог часу та зазнав поразки.


Случайные файлы

Файл
96275.rtf
8866-1.rtf
165948.rtf
158606.rtf
42411.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.