Основні поняття та показники національної економіки (182702)

Посмотреть архив целиком

1. Види та методи державного регулювання економіки


Державне регулювання економіки - це система заходів законодавчого, виконавчого і контрольного характеру по стабілізації та пристосуванню економіки до умов, що змінюються. Свої регулюючі функції держава виконує, застосовуючи різноманітні методи і форми впливу на економіку. Виділяють економічні і адміністративні методи державного регулювання. Переважають економічні методи, серед яких у першу чергу виділяють бюджетно-податкову політику.

Бюджетно-податкова політика - це "найдавніший" інструмент державного втручання у ринкову економіку. Державний бюджет є, з одного боку, барометром економічної "погоди" в країні, з іншого - ефективним засобом реалізації економічної політики держави. Виконуючи роль державної казни, бюджет акумулює і перерозподіляє значну частку національного доходу (від 1/3 до 1/2 ).

Бюджетна політика реалізується через визначення оптимальних співвідношень між доходами і витратами держави. Історичний досвід говорить про те, що за допомогою зміни рівня оподаткування і державних витрат можуть регулюватися такі найважливіші індикатори економіки, як сукупний попит, економічне зростання, інфляція та ін. Бюджетна політика може бути спрямована, з одного боку, на зведення доходної і витратної частин бюджету з надлишком для перешкоди так званому "перегріванню" економіки, з іншого - на створення дефіциту для стимулювання економічного зростання.


2. Потенціал національної економіки. Національне багатство. Людський, технічний та природно-ресурсний потенціал


Економічний потенціал країни характеризує можливості національної економіки виробляти матеріальні блага, надавати послуги, задовольняти економічні потреби суспільства. Ці можливості дають всі наявні в країні ресурси — виробничі, матеріальні, трудові, природні, фінансові, науково-технічні, інформаційні та ін. Відповідно економічний потенціал включає як складові частини виробничий, трудоресурсний, фінансовий, науковий та інші види потенціалів.

Виробничий потенціал формується основними виробничими фондами, до яких входять будівлі, споруди, трубопроводи, машини, устаткування тощо. В Україні існує понад 100 тисяч підприємств, однак більшість із них мають застарілі, дуже зношені, а то й зруйновані основні виробничі фонди, які потребують оновлення або ж демонтування.

Трудоресурсний потенціал характеризується кількістю і якістю робочої сили. Тривалий час приріст трудових ресурсів різної кваліфікації в Україні задовольняв інтереси її економіки, частина робочої сили була задіяна в інших республіках колишнього СРСР. В останнє десятиріччя чисельність трудових ресурсів у країні зменшується, що є наслідком несприятливої демографічної ситуації, тоді як якість робочої сили залишається високою (зокрема, зростає частка осіб з вищою освітою).

Природно-ресурсний потенціал складають усі види природних ресурсів, що є на території країни чи в підконтрольній їй частині Світового океану: мінерально-сировинні, земельно-ґрунтові, агро-кліматичні, водні, гідроенергетичні, біологічні (в т. ч. лісові), природно-рекреаційні. За сумарними запасами деяких з них Україна посідає одне з провідних місць в Європі (наприклад, мінеральних, фунтових, рекреаційних). Натомість відчувається загальний дефіцит водних, гідроенергетичних, лісових ресурсів.

Фінансовий потенціал країни визначається сукупністю грошових фондів підприємств, громадян, держави. Фінансові можливості України поки що дуже скромні. Річний державний бюджет країни менший, аніж бюджети окремих міст розвинених країн Заходу. Велика кількість українських підприємств є фінансовими боржниками або перебувають на межі банкрутства, а більшість громадян країни отримують доходи, нижчі від встановленого прожиткового мінімуму.


3. Ефективність національної економіки


Економічна ефективність національної економіки — це стан, при якому неможливо збільшити ступінь задоволення потреб хоча б однієї людини, не погіршуючи при цьому положення іншого члена суспільства. Такий стан називається Парето-ефективністю (по імені італійського економіста В.Парето).

Під словом «ефективність» не слід розуміти тільки результат, що досягається народним господарством у цілому або окремій галузі, підприємством за той або інший відрізок часу. Цей результат вірніше було б охарактеризувати як ефект, а не ефективність. Розрізняють наступні показники ефективності національної економіки: валовий внутрішній продукт, чистий національний продукт, валовий національний доход, чистий національний доход, розташовуваний національний доход. Не менш важливим показником розвитку економік є показник заборгованості. Це агрегатний показник, який визначається через порівняння конкретних показників з їх граничними значеннями: - співвідношення зовнішнього боргу і волового внутрішнього продукту (50%); - боргу й експорту товарів і послуг (75%); - приростові боргу й експорту (30%); Валовий внутрішній продукт являє собою валову вартість усіх товарів і послуг, створених протягом визначеного проміжку часу (як правило, це один рік) за винятком проміжного споживання. Валовий внутрішній продукт характеризує вартість створеної усередині країни, як резидентами, так і нерезидентами даної держави.



4. Структура національної економіки. Соціальна, секторальна, галузева, відтворювальна та регіональна структура


Наукове визначення поняття „націонала економіка" включає два підходи: технологічний та соціально-економічний. За технологічним підходом, національна економіка є сукупністю галузей, видів виробництв та характеризується обсягом виробленої продукції, виконаних робіт та наданих послуг, їх якістю, рівнем використання ресурсів ніщо. Соціально-економічний підхід розглядає національну економіку як сукупність виробничих відносин, які характеризуються певним рівнем розвитку продуктивних сил, типом економічної системи, характером суспільного відтворення, специфічним господарським механізмом, рівнем життя населення, зовнішньоекономічними зв'язками.

За визначенням колективу авторів під керівництвом А.А.Чухна, національна економіка - це система економічних суб'єктів і зв'язків між ними, яка має просторово визначену і специфічно національну організаційну структуру.

Галузевий поділ економіки є її основним історичним підрозділом, що зумовлено процесом розвитку суспільного поділу праці, внаслідок якого відбувається диференціація галузей. Галузева структура національної економіки представляє собою сукупність галузей, тобто однорідних господарських одиниць з особливими умовами функціонування (випуск однорідної продукції чи використання однорідних ресурсів, однаковий функціональним змістом виконуваних операцій). Галузями є: промисловість, будівництво, сільське господарство, торгівля, управління. При віднесенні підприємства, виду виробництва чи послуг до певної галузі економіки враховується в першу чергу така ознака, як призначення продукту чи послуги (взуттєва- виробництво предметів споживання взуття), а також вид використаної сировини, або матеріалу (шкіра) і особливий характер технологічного процесу.

Кожна галузь економіки поділяється на комплексні підгалузі та види виробництва, які характеризуються різним ступенем диференціації виробництва. Так, у складі харчової промисловості нараховується більше 20 підгалузей, які також поділяються н; окремі види виробництва і види продукції.


5. Тенденції державного впливу на економіку


З'ясування ролі держави в економіці є предметом багатьох економічних наук. Для визначення її ролі в економічній літературі використовуються різні терміни «державне втручання в економіку», «державна економічна політика», «державне втручання в економіку», «державна економічна політика», «державне управління економікою» та ін.

Найменше відповідає сутності явища такий поширений термін, як «державне втручання в економіку». Він породжує уявлення про насильницьке втручання, навіть з добрими намірами, однієї самостійної системи (держави) в іншу, як хірургічне втручання в організм людини. Насправді держава є не зовнішньою системою щодо економіки, а її складовою частиною.

Економічна політика держави є елементом загальної державної політики, яка включає соціальний, гуманітарний, оборонний, екологічний та інші напрямки. Якою б не була державна політика за своїми напрямами, характеристиками та пріоритетами, вона має бути комплексною, охоплювати всі сфери суспільного життя. Навіть ті, хто визнає базисний характер економіки, не заперечують великого впливу на неї політичних, соціальних, моральних, духовних, психологічних та інших факторів. Забувати це — значить позбавляти себе можливості ефективно впливати на економічні процеси.

Існує багато визначень поняття «державна економічна політика». Беручи загалом — це є цілеспрямований вплив на економічні процеси на макро- і мікрорівні, створення й удосконалення умов економічного розвитку відповідно до певного суспільного устрою. У багатьох економічних дослідженнях поняття «державна економічна політика» та «державне регулювання економіки» ототожнюються. Однак ближчим до істини буде твердження, що економічна політика є тією засадною основою, що на ній базується державне регулювання економіки.

Державне управління економікою — це організуючий і регулюючий вплив держави на економічну діяльність суб'єктів ринку з метою її впорядкування та підвищення результативності. Основними функціями управління є: організація, планування, регулювання, кадрове забезпечення, контроль.


Случайные файлы

Файл
147276.rtf
163994.rtf
48051.rtf
2655.rtf
38991.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.