Основи економічної теорії (177624)

Посмотреть архив целиком

1. Виникнення і розвиток політичної економії


Початок самостійному розвитку економічної теорії поклав меркантилізм. Багатство ототожнювалося з грошима, золотом, сріблом. Мерк-ти стверджували, що джерелом багатства є зовнішня торгівля, тому дослідженню підлягає лише сфера обігу.

Ранній мер-м (XV-поч.XVIст.) виступав у вигляді монетаризму, для якого характерна ідеалізація золота та срібла як єдиної форми багатства,заборона їх вивозу з країни Пізній меркантилізм (2-га пол.XVI-XVIІ ст.) - пропонували створити сприятливіші умови для розвитку країн з використанням переважно економічних чинників. Француз. мерк-т А.де Монкретьєн в 1615 р. дав назву економічній теорії, що обґрунтувала політику держави, - політична економія (гр.– мистецтво керувати державою), тобто наука про державне управління економікою. Тоді складалось уявлення про політичну економію як науку, яка розкриває роль держави у збільшенні національного багатства.

В економічній науці термін "політична економія" домінував до кінця XIX ст. - часу виходу (1890р.) праці відомого англійського економіста А. Маршалла "Принципи економікс". Економікс – це неокласичний напрям в економічній науці, який має за мету синтезувати класичну політичну економію і маржиналізм. В сучасних умовах у більшості країн світу (особливо англо-американських) політична економія функціонує під назвою "економікс", в ряду інших – як "економічна теорія" або як "політична економія". Кожна з них має свій аспект дослідження і викладення. Проте вони по суті є назвами однієї і тієї самої економічної науки, що постійно розвивається та досліджує економічні явища і процеси на різних етапах розвитку людського суспільства.

Основи економічної теорії (політекономія) – це фундаментальна, методологічна частина економічної науки, яка розкриває сутність економічних категорій, законів та закономірностей функціонування і розвитку економічних систем у різні історичні епохи.

Класична політична економія теоретично вивчає вже всі сфери економіки – виробництво, розподіл, обмін та споживання матеріальних благ та послуг. В класичній політичній економії утворились дві школи французька, (фізіократи) та англійська.

Фізіократи– школа пол. економії, яка виникла в сер. XVIІІ ст. Засновником школи фізіократів у Франції був Франсуа Кене. Основною ідеєю його вчення було визнання сільського господарства єдиною галуззю виробництва, де природним шляхом виникає той додатковий „чистий продукт”, за рахунок якого збільшується багатство країни.

Англійська класична політична економія виникла та розвивалась в XVIІ – XVIІІ ст. Багатство створюється в усіх інших галузях матеріального виробництва. Вони показали, що всезагальною формою багатства є вартість, втілена в товарах та грошах. Саму вартість створює праця робітників, які виробляють товари.

Марксизм виник у 40-х р.ХІХст. Марксизм ґрунтувався на положенні про те, що продуктивні сили суспільства набувають все більш суспільного 1 характеру, тобто можуть бути раціонально використані лише за колективних форм організації праці та виробництва.

В своїй головній економічній праці „Капітал” К. Маркс багато в чому розробив класичну теорію додаткової вартості, згідно з якою обґрунтував непримиримість класової боротьби між капіталістами та найманими працівниками і встановлення диктатури пролетаріату для побудови соціалізму. Склалося 2 основні напрями марксистської теорії: реформістський та ортодоксальний.

Більшість сучасних економічних теорій виникла наприкінці ХІХ-на поч.ХХ ст. Всю сукупність шкіл західної екон-ної думки можна згрупувати в 3 головні напрями: неокласична економічна теорія, інституціоналізм, кейнсіанство та його революція.

Інституціоналізм – течія в політекономії, яка виникла в кінці 19 – початку 20 ст. Прибічники її стоять на тій позиції, що рушійними силами економічних процесів є позаекономічні фактори. Тому головним завданням політекономії вони вважають вивчення впливу на економіку різних „інституцій”.

Економічний лібералізм. Представники цієї течії не визнають необхідності втручання держави в економічне життя. Природним регулятором його, на їх думку, виступає ринок. Неолібералізм – прийшов на зміну екон-му лібералізму, ідеї якого виявилися не життєспроможними в умовах, коли постійне безпосереднє втручання держави в господарське життя стало невід’ємним фактором процесу відтворення.

Кейнсіанство – один з провідних напрямів у політекономії, який обґрунтовує необхідність державного регулювання процесу відтворення. Сформувався в другій половині 30-х рр. 20 ст. під впливом різкого загострення суперечностей капіталістичного відтворення під час світових економічних криз 1920-21 рр. 1929-33 рр. Засновник – англійський економіст Дж. М. Кейнс у 1936 р. опублікував монографію „Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей”, в якій викладені основи його теорії та програма державного регулювання економіки.

Неокласицизм – суб’єктивна школа в політекономії. Виникла в останній третині 19 ст. як реакція на марксизм. Необхідно було захистити капіталізм від нападок марксистів, і цю функцію беруть на себе представники неокласицизму. В той же час це була спроба сформулювати закономірності оптимального режиму господарювання економічних одиниць в умовах системи вільної конкуренції, визначити принципи рівноваги цієї системи.

Одним з найбільш впливових напрямів неокласицизму в сучасних умовах є монетаризм. Монетаристи, виходячи з бурхливого розвитку інфляційних процесів у багатьох країнах світу, надають вирішального значення в економічному розвитку регулюванню грошової сфери.


2. Предмет, метод і функції політичної економії


Об’єкт політекономії – суспільне виробництво, його основні характеристики (продуктивні сили та економічні відносини) і головні спонукальні сили економічного розвитку – потреби і інтереси. Предметом є система економічних законів, які управляють виробництвом, розподілом, обміном і споживанням благ на відповідному етапі розвитку суспільства. Різні напрямки і шкіли у ПЕ визначають і підходи до трактування предмета політекономії.

Метод у політекономії – це засіб наукового пізнання економічних явищ і процесів, уявне їх відтворення і розкриття взаємозв’язку і взаємозалежності, а також виявлення рушійних сил їх розвитку. Використовують загальнонаукові та спеціальні методи. Серед загальних виділяють:

1) діалектичний метод – припускає розгляд явищ і процесів економічної системи не ізольовано, а у взаємозв’язку і динаміці; являє собою поєднання якісного і кількісного аналізу.

2) на основі поєднання якісного і кількісного аналізу визначаються математичні методи, за допомогою яких можливо:• чітке виявлення якісної визначеності процесу і виділення тих сторін і елементів, які піддаються кількісному виміру; визначення динаміки економічного процесу; виявлення факторів, що впливають на зв’язки елементів в цій системі.

До спеціальних методів:

3) метод наукової абстракції, за допомогою якого можливе очищення інформативного матеріалу від випадкового, неістотного і виділення в ньому стійкого і типового.

4) Аналіз (розкладання досліджуваного на окремі елементи і вивчення кожного з них як необхідної частини цілого) і синтез (об’єднання проаналізованих елементів в єдине, внутрішньо пов’язане ціле).

5) Метод індукції – хід від узагальнення до теорії, від окремого до загального. Дедуктивний метод: рух від загального до окремого, від теорії до фактів.

6) Статистичний – вивчення статистичних показників, що характеризують економіку на різних її рівнях та статистичних матеріалів, згрупованих за тематичними проблемами.

Функції: Пізнавальна (евристична) ф. Реалізується через дослідження сутності ек-х процесів і явищ. Методологічна ф.полягає в тому, що ЕТ виступає теоретико-методологічною базою для цілої системи ек-х наук, оскільки розкриває основоположні базові поняття, ек-і закони, категорії, принципи господарювання, які реалізуються в усіх галузях і сферах людської діяльності. Практична ф. ЕТ зводиться до наукового обґрунтування ек-ї політики держави, розробки рекомендацій щодо застосування принципів і методів раціонального господарювання.

Прогностична ф. ЕТ виявляється у розробці наукових основ передбачення перспектив соціально-ек-го розвитку країни в майбутньому. Виховна ф полягає у формуванні в громадян ек-ї культури, логіки сучасного ринкового ек-го мислення, аналітичних здібностей, які забезпечують цілісне уявлення про функціонування ек-ки на нац-у і загсвітовому рівнях.


3. Економічні інтереси, їх взаємозв’язок з потребами, споживанням і виробництвом


Економічні інтереси – усвідомлене прагнення суб'єктів господарювання до задоволення економічних потреб, що є об'єктивним спонукальним мотивом їхньої господарської діяльності. Якщо економічні відносини не реалізують екон-х інтересів, суб’єкти намагаються досягти своєї вигоди поза економічними відносинами (порушують закони, розвивають тіньову економіку тощо). Економічний інтерес є, перш за все, породженням і соціальним проявом потреби, її усвідомленням. Але реалізуються інтереси через трудову, господарську діяльність людей, їхні економічні відносини. Суб'єкти економічних інтересів – окремі індивіди, домогосподарства, колективи (групи) людей, суспільство в цілому. Об'єкти економічних інтересів – економічні блага (товари, послуги, інформація тощо).

Кожний суб'єкт економічних відносин є носієм конкретного інтересу. Скільки суб'єктів екон. відносин, стільки і економічних інтересів. Сукупність їх утворює систему. За ознакою суб'єктності розрізняють особисті, колективні, суспільні інтереси.


Случайные файлы

Файл
13941.rtf
164423.rtf
434.doc
8397-1.rtf
148315.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.