Історія міжанродних відносин (57725)

Посмотреть архив целиком

1. Утворення Троїстого союзу.


Утворенню Троїстого союзу передував ряд інших подій, зокрема, таких як виникнення нової сильної держави- Німеччини, яка пертендувала на домінуючі позиції серед інших країн в міжнародних відносинах того часу, а також виникнення Союзу трьох імператорів (розпочалось у 1872 і остаточно сформувалось в 1873 р.) як союзу російського, австрійського та німецького імператорів, що в результаті було воєнно-політичною коаліцією. В результаті такого союзу був заключений ряд воєнних конвенцій.

Уся діяльність Німеччини була направлена на послаблення та ізоляцію Франції, але окрім того, на запобігання створенню антинімецької коаліції

Але пріоритетом у створенні коаліції для Німеччини була в першу чергу Австро-Угорщина, що вилилось у підписання антиросійського договору 1879 року, що в результаті було створенням першого воєнного блоку в Європі в умовах нової ростановки сил у світі. Договір передбачав взаємну допомогу військами, допомогу всіма можливими засобами в разі нападу Росії на одну з договірних сторін, а під час нападу іншої д-ви — доброзичливий нейтралітет сто­рін.

Отже, саме цей договір став основою у подальшому формуванні Троїстого союзу.

Німеччина та Австрія шукали союзників. Таким союзником стала Італія у 1882 році, яка була зацікавлена в послабленні італійських позицій в ПН. Африці. В результаті з Італією було заключено секретний договір про виступ Австрії та Нім на боці Італії в разі нападу Франції, це ж саме стосувалось Італії. Австрія ж була резервом на випадок вступу у війну Росію. Згодом було підписано ряд окремих австр.-італ. та нім.-італ. Угод, атакож ряд договорів які втсановлювали чинність попередніх та встановлювали термін дії.

Але Італія хоча формально і залишалась членом Троїстого союзу, все ж внаслідок брит-нім.протиріч та митної війни з Францію, зблизилась з нею і підписала угоду про нейтралітет у випадку війни з Німеччиною.

Т.С. розпався у 1915 році у зв’язку вступом Італії до 1 світової на боці Антанти.


2. Політика США та європейських держав щодо Японії кін 18- поч 19.


У силу величезної географічної далекості далекосхідного регіону від Європи великі континентальні держави звернули на нього увага лише в другій половині XIX сторіччя. Якщо Великобританія прагнула закріпити там свій статус провідної колоніальної держави, то в Росії й Франції був один об'єднуючий мотив - на Далекому Сході й Париж, і Петербург сподівалися знайти компенсацію за виявлену ними слабість у Європі (у ході Кримської й франко-прусской воєн). договори європейських держав і США із Країною Висхідного Сонця (японо-американський 1854 р., японо-англійський 1854 р. і російсько-японський 1855 р.) передбачали всього лише відкриття деяких японських портів - Хакодате, Симода й Нагасакі - для торгівлі з іноземцями; але дані угоди не передбачали анексії й установлення контролю над Японією.

Правда, відносно цієї країни (так само, як і у відношенні Китаю) неодноразово застосовувалася "дипломатія канонерок": так, 5 вересня 1864 р. з'єднана ескадра з 17 англійських, американських, французьких і голландських судів бомбардувала порт Симоносеки, зруйнувала його форти й висадила десант в 2 тис. чіл. Японський уряд змушений було після цього виплатити 3 млн. дол. контрибуції. Уряду Англії, Франції й США активно втручалися й у внутрішні справи Японії.

Завдання звільнення Японії від нерівноправних договорів було практично вирішене до 1894 р., коли, нарешті, був підписаний англо-японський торговельний договір, що передбачала відмова від однобічних переваг західних держав у Японії (начебто екстериторіальності); і із цього часу зовнішня політика Токіо були підлеглі не завданню захисту реальних національних інтересів, а завданню експансії.

Яка ж була реакція великих держав на прояв агресивності Японії в японсько-китайській війні? Не реагувати була не можна: ця війна показала, що Японія - це не просто ще одна дрімуча й дика азіатська деспотія, начебто Циньской імперії; що Країна Висхідного Сонця перетворюється в сильного суперника за вплив на Далекому Сході. У свою чергу, і Далекий Схід миттєво перетворювався з міжнародної глушини в один з епіцентрів світової політики.

Британія була на боці Японії (про що свідчив, зокрема, і японо-англійський договір 1894 р., що, властиво, і відкрив можливість японської агресії проти Китаю). У Лондоні розраховували використовувати зростаючу міць Японії проти Росії.

У Петербурзі були явно стривожені: на далекосхідних рубежах імперії, які залишалися в той час зовсім неукріпленими (досить сказати, що прямого залізничного сполучення з російським Далеким Сходом у той час не було: не була побудована не тільки Транссибірська магістраль, але й Кругобайкальская залізниця; через Байкал переправлятися доводилося взимку на санях, а влітку діяла поромна переправа), раптово виник сильний і небезпечний ворог. У ході Особливої наради під головуванням великого князя Олексія Олександровича 1 лютого 1895 р. було вирішено підсилити Тихоокеанську ескадру й, крім того, зав'язати стосунки з європейськими державами, переважно із Францією, із приводу угоди про колективний вплив на Японію, у випадку, якщо дії Японії, насамперед у Кореї, будуть порушувати істотні російські інтереси.

Германія в той період була особливо схильна підтримати Росію на Далекому Сході. У Берліні в той період почали, здається, прозрівати щодо тої прірви, у яку зштовхнула Німеччину антиросійська дипломатія канцлера Каприви, і тому там усіляко обхаживали Росію, прагнучи вбити клин між Росією й Францією й насолити Англії. От чому 8 квітня 1895 р. германський уряд виразив безумовну згоду підтримати російський демарш перед Токіо.

А після згоди Німеччини підтримати російські вимоги Париж тим більше не міг відмовити Росії. Зрозуміло, обидві держави мали свій інтерес у цьому конфлікті: якщо німці хотіли відволікти увагу Петербурга від європейських, особливо балканських справ (і, крім того, поучаствовать у розділі Китаю), те французи хотіли б взяти участь у спільних російсько-французьких проектах експлуатації Китаю (і тим самим ще більше прив'язати Петербург до Парижа у фінансовому відношенні).

Отже, 23 квітня представники Росії, Німеччині й Франції одночасно зажадали від японського уряду відмови від Ляодунського п-ова. Тим самим великі держави брали на себе роль захисників Китаю від зазіхань Японії. До цього часу Росія зосередила на Тихому океані значні військово-морські сили, які могли серйозно загрожувати комунікаціям між японськими військами на континенті й островами. Зштовхнувшись із настільки значним демаршем, Японія була змушена відмовитися від територіальних придбань на материку. По Симоносекскому мирному договорі (1895 р.) Китай був зобов'язаний виплатити Японії 230 млн. лан (460 млн. руб.); визнавалася незалежність Кореї.

На рубежі сторіч все більшу роль у далекосхідних справах грала ще одна неєвропейська велика держава - Сполучені Штати.

Наприкінці XIX століття змінилася ситуація як у самих США, так і на міжнародній арені. З одного боку, Сполучені Штати перетворилися з досить слаборозвиненої (за західноєвропейськими стандартами) аграрної країни в найбільшу економіку у світі. А по чисельності населення США випереджали будь-яку іншу велику державу (крім Росії). При цьому набагато виріс обсяг американських інвестицій за рубежем і обсяг американської зовнішньої торгівлі.

З іншого боку, намітилося ОСЛАБЛЕННЯ ВЕЛИКОБРИТАНІЇ, що відігравала роль ГЕГЕМОНА в системі "європейського концерту" після 1815 р. Гегемонії Великобританії був кинутий виклик з боку Німеччини. У цих умовах США не могли більше проводити свій ізоляціоністський курс.

Сполучені Штати повинні були повернутися до навколишнього світу. ІСПАНО-АМЕРИКАНСЬКА ВІЙНА (1898) показала, що Вашингтон вертається до активної зовнішньої політики, причому не тільки у своїй півкулі. Фактична анексія Філіппін показувала, що США активізували свою зовнішню політику на новому для Вашингтона - ТИХООКЕАНСЬКОМУ напрямку.

Показником зрослого міжнародного впливу Сполучених Штатів стала посередницька роль Вашингтона у висновку ПОРТСМУТСКОГО МИРУ між Росією і Японією в 1905 р.

Ситуація скалась таким чином, що Японія стала активним гравцем на міжнародній, арені, що характеризувалось підвищенням експансіонізму - вона цікавилась Кореєю та Китаєм, а також Сибіром, тобто їхніми ринками сировини для розвитку своєї промисловості і швидко отримала перемогу над ним 1895 році і захопила Тайвань та Ляодунь. Тому всі подальші дії були пов’язані саме з діяльністю там. Це занепокоїло всі країни: Росію, Німеччину. Францію, Британію, адже всі мали тут свої інтереси і всі втручались у китайські справи. Під тиском Ляодунь було повернуто Китаю але Росія брала його в аренду.

Що ж до США, то в 1899 році американський уряд вимагав рівних для себе умов наряду з європейськими державами в Китаї, що називалось доктриною Хея. Всі європейські країни її прийняли.

Але в цей час в Китаї виникло боксерське повстання. Європейські країни: ВБ, Франція, Німеччина, Росія а також Японія домовились послати туди об’єднані воєнні сили. В результаті Китай зоб.виплатити контрибуцію. Під час самого повстання між ВБ та Німеччиною велися переговори щодо принципу «відкритих дверей» в Китаї, тобто про рівні позиції сторін в цій країні, але за допомогою переговорів Німеччина хотіла втягнути Японію та ВБ проти Росії, оскільки Росія намагалась закріпитись в Китаї шляхом заключення ряду договорів з китайським урядом, зокрема щодо Манджурії. Всі інші країни намагались недопустити поширенню російського впливу в там, таким чином Росія опинилась в ізоляції.


Случайные файлы

Файл
ZAD_LR2.doc
34811.rtf
8230-1.rtf
26894.rtf
27812.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.