История Украины (2) (15473-1)

Посмотреть архив целиком

История Украины (2)

62. Піднесення українського національного руху на початку XX ст. Утворення національних політичних партій.

Розвиток і активізація національного руху в Україні викликали потребу створення українських політичних партій. На початку 70-х рр. ХІХ ст. центром національно-визвольного руху став Київ, Але з часом українські наддніпрянські діячі звернули свої погляди на Галичину, де в умовах конституційного режиму Угорщини були ширші можливості для національного руху. На початку 70-х р. заходами і коштами наддніпрянських українців у Львові було засноване наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка. З Києва приїздить до Львова тоді ще молодий професор Грушевський і починає видавати свою багатотомну історію України.

Прихильники та послідовники ідей М. Драгоманова в Галичині у 1890—1891 рр. організували політичну радикальну партію. Провідними діячами її були І. Франко, М. Павлик, О. Терлецький. На першому установчому з'їзді в 1890 р. було прийнято програму партії, витриману в традиціях утопічного соціалізму. А на з'їзді 1895 року радикальна партія "проголошує ідею політичної самостійності України.

1899 року у Львові відбулася нарада з питань консолідації українства, що завершилася заснуванням націонал-демократичної партії. Ініціаторами скликання наради були М. Гру шевський, І. Франко та ін. Програмою цієї партії передбачалося об'єднання земель Галичини й Буковини, розв'язання економічних питань, пов'язаних з викупом великої земельної власності і поділом землі між селянами.

У кінці XIX — на початку XX ст. активізується політичне життя у Східній Україні. У 1891 р, група молодих патріотів (В. Боровик, І. Липа, М. Кононенко, В. Степаненко, В. Самійленко, Є. Тимченко, М. Міхновський, М. Коцюбинський та ін. ), відвідавши Тарасову могилу в Каневі, організували «Братство Тарасівців», яке ставило своїм завданням захищати інтереси українського народу. Але вже в 1893 р. , після арешту кількох членів товариства, воно припинило свою діяльність. З ініціативи членів цього товариства 1900 року у Харкові формується Революційна українська партій (РУП). її засновниками були Д. Антонович, М. Русов, Л. Мацієвич та ін. У Харкові, Києві, Полтаві, Чернігові, Львові та деяких інших містах партія мала свої осередки, що називалися «вільними громадами». РУП видавала журнал «Гасло», газету «Селянин», поширювала відозви, листівки, прокламації, в яких лунали заклики до революції. Вже на початку своєї діяльності РУП висунула ідею самостійності України. За своїм складом РУП була неоднорідною і в умовах наростання революційного руху розкололася. Відверто шовіністичні елементи на чолі з харківським адвокатом М. Міхнонським вийшли з РУП і заснували Народну українську партію (НУП).

У грудні 1904 р, із РУП вийшла група, очолювана М. Меленевським, яка створила Українську соціал-демократичну спілку («Спілка).

Вона стала на меншовицькі позиції і потім влилася до складу меншовицького крила РСДРП як автономна українська секція.

Члени РУП, що залишилися після виходу з неї груп Махновського та Меленевського, у грудні 1905 р. на своєму з'їзді перейменували РУП на Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП). її лідерами стали В. Винниченко, С. Петлюра, М. Порш, Л. Юркевич, УСДРП висловлювалася за автономію України в складі російської держави, проголошувала поділ соціал-демократичної партії за національною ознакою. УСДРП разом з Українською партією соціалістів-революціонерів відігравала важливу роль у створенні української держави в 1917 р.

Однією з дрібнобуржуазних партій в Україні була Українська партія соціалістів-революціонерів (есерів). Ті було створено в 1906 р. колишніми рупівцями. Проте установчий з'їзд, на якому офіційно було затверджено програму партії, відбувся лише в квітні 1917 р.

Напередодні першої російської революції в Україні діяло майже 25 більшовицьких груп. Українські соціал-демократи (більшовики) поряд з вимогами соціального захисту проголошували право народів на самовизначення, скасування всіх обмежень щодо мови і культури українського та інших народів.

Початок XX ст. характеризувався активізацією діяльності й ліберальних сил української буржуазії. 1904 року в Києві з ліберальних елементів було організовано Українську демократичну партію (УДП). її лідерами були О. Лотоцький, Є. Тимченко та Є. Чикаленко. Восени цього ж року частина членів партії вийшла з неї і заснувала Українську радикальну партію (УРП) на чолі з Б. Грінченком та С. Єфремовим. Обидві ці партії були нечисленними, обстоювали в основному ідею автономної України та виступали з вимогою вільного користування українською мовою в школах і адміністративних установах.

Підсумовуючи сказане, зауважимо, що в кінці XIX ст. , особливо в переддень революції 1905—1907 рр. в Україні загострилися соціально-економічні та політичні суперечності, значно активізувався український рух. У боротьбі за соціальне і національне визволення все чіткіше вимальовувалися програмні вимоги основних політичних сил, спроби вирішення економічних, політичних та національних проблем України. по суті варіантом царського маніфесту від 17 жовтня 1905 р. в Росії. Як і в Росії, такий маневр урядових кіл викликав політичне розмежування в країні.

63. Загострення міжімперіалістичних суперечностей на початку ХХ ст.

Створення у Європі двох ворожих воєнно-політичних союзів. Розкриваючи справжні причини першої світової війни, необхідно усвідомити, що внаслідок нерівномірного економічного розвитку різних капіталҐстичних країн, змінилося співвідношення сил у світовій економічній системі. Німеччина після 70-х р. XIX ст. розвивалася у З—4 рази швидше, ніж Англія і Франція, а Японія разів у 10 швидше, ніж Росія. Особливо високого ступеня розвитку капіталізму досягли С1ІІА, внаслідок чого США і Німеччина, які раніше відставали в економічному розвитку, на зламі XIX—XX ст. вийшли на 1-е та 2-е місця по випуску промислової продукції, відсунувши Англію і Францію. Це стало причиною виникнення гострого суперництва між цими країнами за політичне панування у світі, за переділ ринків сировини і збуту.

На той час важливу роль у боротьбі за політичне й економічне панування у світі відігравала наявність чи відсутність колоніальних володінь. До початку XX ст. поділ світу між великими державами в основному був завершений. Колоніальні імперії створили головним чином Англія та Франція, натомість у Німеччини, США та Японії бракувало колоніальних володінь. Намагання переділити колонії і сфери впливу було однією з головних причин першої світової війни.

розподільчих пунктах Гомеля і Кременчука, де формувалися частини для відправки на фронт, заворушення солдат у Харкові тощо.

До руху робітників і селян приєдналися національні меншості Росії. Різке підвищення революційної активності мас, які не хотіли жити по-старому, свідчило про «кризу низів».

Із зростанням революційного руху поглиблювалася і «криза верхів». Війна з особливою силою виявила всю глибину суперечностей між царським режимом і дійсними потребами економічного і суспільного розвитку країни. На початку 1917р. країна опинилася перед загрозою загальної господарської розрухи. Кожен день війни коштував російському народу близько 50 млн. рублів. Режим самодержавства наскрізь прогнив. За період війни змінилося 4 голови Ради міністрів, б міністрів внутрішніх справ, 4 військових міністри, З міністри іноземних справ. Поразки царської армії на фронті розладнали весь старий урядовий механізм, озлобили проти нього всі класи населення.

Армія ставала все менш надійною. Факти свідчили, що вже другій половині 1916 р. армія почала перетворюватись із захисника царизму на його ворога, а на початку 1917 р. вона вже стала силою, готовою до повстання. Як же складалась ситуація в Україні у ці роки?

Війна негативно вплинула на стан промисловості і сільського господарства України. Вже в перші місяці війни було закрито майже 400 промислових підприємств, а в 1915—1917 рр. понад 1400. На десятках і сотнях заводів і фабрик обсяг промислового виробництва скоротився на 30—50 і навіть на 75%. Розвалювався транспорт, що викликало загострення продовольчої кризи. Зросли ціни.

У сільському господарстві не вистачало робітників, реманенту, робочої худоби. Посівна площа у 1916 р. скоротилась на 1 млн. 900 тис. десятин, валовий збір зерна у порівнянні з 1913 р. впав на 200 млн. -пудів.

Поділена між ворогуючими державами Росією й Австро-Угорщиною Україна вже від початку першої світової війни зазнала великих руйнувань. Майже 3 млн. українців воювали у складі російської армії, 250 тис. у складі австрійської. Вони боролися і вмирали за імперії, що не лише ігнорували їхні національні інтереси, але й активно намагалися знищити їхній національний рух. Найгіршим було те, що українців змушували вбивати один одного.

На Східній Галичині та Північній Буковині, що стали ареною жорстоких боїв між військами австро-німецького блоку і царської Росії, посилився соціальний і національний гніт. Як австро-угорська, так і російська адміністрації нехтували найелементарнішими правами українців.

З осені 1915р. почалася евакуація організацій та установ з Правобережної України. Київський університет переведено до Саратова, політехнічний інститут до Воронежа. Було навіть порушене питання про евакуацію Києво-Печерської лаври з її святинями. Вивозили бібліотеки, музеї.

1916 р. в Україні був позначений страйками та заворушеннями, що відбувалися під гаслом “Геть війну!” Керували ними підпільні соціалістичні організації. З цього приводу командувач Київської військової округи повідомляв до Ставки верховного головнокомандувача, що, незважаючи на репресивні заходи, повстання спалахують то в одному, то в іншому пункті і набирають великого поширення.


Случайные файлы

Файл
144321.rtf
pn_ae_g-14-41-97.doc
177320.rtf
112202.rtf
131971.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.