Підприємництво: сутність, види, роль у ринковій економіці (183214)

Посмотреть архив целиком

Размещено на http://www.allbest.ru/

Черкаський інститут банківської справи

Університету банківської справи Національного банку України (м. Київ)



Кафедра економічної теорії







КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни “Політична економія” на тему:

Підприємництво: суть, види, роль у ринковій економіці”


Викладач студентка І курсу

_________________________

(дата реєстрації)


Допущена до захисту:

___”______________20___р.


Захищена з оцінкою:

_________________________

___” _____________20___р.




Черкаси – 2010



ЗМІСТ


ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЗДІЙСНЕННЯ ПІДПРИЄМНИЦТВА У РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

    1. Поняття «підприємництва» та еволюція його теоретичного осмислення

    2. Функції підприємництва

    3. Форми та види підприємництва

РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ

2.1 Законодавча база діяльності підприємств в Україні

2.2 Аналіз діяльності підприємств в Україні

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ РОЗВИТКУ ПІДРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ

ВМСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ




ВСТУП


Будь-яка нація пишається плодами діяльності своїх підприємців. Але будь-яка нація і кожен її окремий представник пишаються і своєю причетністю до втілення якої-небудь конкретної підприємницької ідеї. Підприємництво як одна з конкретних форм прояву суспільних відносин сприяє не тільки підвищенню матеріального і духовного потенціалу суспільства, не тільки створює сприятливий ґрунт для практичної реалізації здібностей і талантів кожного індивіда, але і веде до єднання нації, збереженню її національного духу і національної гордості.

Зараз ми усі є свідками кризового стану нашої економіки, знецінення національної валюти і падіння життєвого рівня населення. За роки незалежності уряд не зміг активізувати діяльність приватних підприємців, створити сприятливі умови для їхнього росту. Недавно один відомий політик сказав, що ця криза відкинула Україну і Росію на 3 роки тому, що приблизно стільки знадобиться, для того щоб досягти рівня 17 серпня 1998 року. Це означає, що ми практично заново стаємо перед проблемою розвитку підприємництва. Значить усі перераховані вище риси підприємництва не знайшли відображення в конкретних діях ні з боку держави, ні з боку населення, що і привело до даної кризи.

Об’єктом дослідження є підприємництво, його сутність, форми та види. Вивчаються функції підприємств.

Предметом дослідження являється визначення ролі підприємств у ринковій економіці України, його зв'язок з економікою, державна підтримка підприємництва, зокрема малого.

Діяльність підприємств регулюється Законами України “Про власність”, “Про підприємництво”, “Про господарські товариства”, Указ Президента України “Про державну підтримку малого підприємництва”.

Проблему розвитку підприємництва в Україні, зокрема малого, досліджується в працях вчених: З. Варналія, Л. Воротіної, Я. Жаліла, В. Кредісова, Д. Ляпіна, І. Манцурова, В. Найдьонова, С. Соболя. Визначення проблем цього сектору економіки, розробка обґрунтованих рекомендацій щодо підвищення ефективності його діяльності мають базуватися на загальних засадах теорії підприємництва та його ролі в економічній еволюції.

Метою дослідження є визначення ролі та функцій підприємництва в Україні. Досягнення мети дослідження передбачає вирішення наступних завдань:

  • вивчення теоретико-методичних питань підприємництва та

  • визначення його соціально-економічної сутності;

  • вивчення системи регулювання підприємницької діяльності;

  • аналіз та оцінка сучасного рівня розвитку підприємств в Україні.




РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЗДІЙСНЕННЯ ПІДПРИЄМНИЦТВА У РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ


1.1 Поняття “підприємництва” та еволюція його теоретичного осмислення


Уява про підприємництво формувалося протягом тривалого часу еволюції і змінювалося залежно від рівня продуктивних сил, відносин власності, поширення в суспільстві певних форм організації виробництва. Кожний виток розвитку суспільства істотно доповнював зміст підприємництва новими гранями, суттєво збагачуючи його [19, с. 9].

Розуміння підприємництва і підприємця як посередника (підприємець-“антрепренер”) панувало в середні віки і вжилося в подвійному значенні: як організатор масових видовищ чи як керівник певного виробничо-будівельного проекту. Особлива риса підприємця того часу – організаторський хист, тобто організація конкретної справи в межах виділених ресурсів [19, с. 9].

Як науковий термін поняття “підприємець” було присутнє у роботах англійського економіста початку XVIII ст. Річарда Кантильйона. Він розробив першу концепцію підприємництва, а під підприємцем мав на увазі людину, котра діє в умовах ризику, коли торговці, фермери, ремісники та інші дрібні власники купували товар за певною ціною, а продавали – за невідомою. підприємництво ринковий економіка україна

Француз К. Бодо пішов далі Річальда Кантильйона. Він відмітив, що підприємець повинен мати певні здібності, володіти інформацією та знаннями.

Французький економіст Тюрго вважав, що підприємець повинен володіти не тільки певною інформацією, але й мати певний капітал. Він зазначав, що капітал слугує основою усієї економіки, прибуток – мета успіху підприємця, основа розвитку виробництва [5, с. 9].

Основними мотивами підприємницької діяльності американський вчений П. Дракер називає привласнення грошей (підприємницького доходу), набуття влади, визнання, допитливість, створення нових цінностей і т. д. [15, с. 181-182].

Особливу роль у розробці теорії підприємництва відігравав відомий німецький соціолог М. Вебер, який відмічав, що підприємництво (бізнес) виступає носієм раціональної поведінки в економіці. У його наукових працях відтворений ідеальний тип підприємця з яскраво вираженими етичними якостями. Підприємцю нового стилю властиві стриманість і скромність, обачність і рішучість, уміння і наполегливість, відданість справі. Водночас йому не властиві показна розкіш і марнотратство. Найвищий критерій визнання для веберівського підприємця – почуття виконаного обов’язку. На думку Вебера, нові підприємці – люди з надзвичайною силою характеру. Серед мотивів підприємницької діяльності відзначилось прагнення до влади й почестей, реально досягти яких можна завдяки багатству [5, с. 9].

Вершиною у розробці теорії підприємництва вважаються праці айстро-американського економіста і соціолога Й. Шумпетера. При вивчені теорії економічного розвитку капіталізму в центр “людського фактора” він поставив підприємця, в якому втілені найкращі соціально-культурні цінності ділової людини, що стала рушієм економічного і науково-технічного прогресу у ХХ ст. Підприємницьку функцію Й. Шумпетер ототожнював із функцією економічного лідерства і новаторства. Сучасне виробництво він розглядав як відповідну комбінацію засобів і працівників [5, с. 10].

Німецький економіст та соціолог В. Зомбарт визначав підприємства таким чином[10, с. 233]:

  1. Як завойовника, оскільки він духовно розкріпачений, багато на ідеї, готовий ризикувати, настирливий та має сильну волю.

  2. Як організатора, який уміє об’єднати навколо себе людей заради реалізації своїх ідей.

  3. Як творця, що вміє переконати покупців купити саме його товар, привернути інтерес до себе та своєї справи, завоювати їхню довіру.

Довгий час поняття “підприємець” ототожнювалось із поняттям “власник”. Однак, із другої половини ХІХ століття появилася необхідність чітко окреслити відмінність між підприємцем і власником-капіталістом, оскільки відбулося відособлення капіталу-власності від капіталу-функції. Процес прийняття рішення все частіше переходив від власника капіталу до капіталіста-управлінця (менеджера). Ця тенденція посилилася із виникненням корпоративної форми підприємств, яка включає строгий зв'язок між підприємцем і власником [19, с. 9].

Цікаво просліджувати еволюцію терміну “підприємець” та “підприємство” [5, с. 10-11]:

  • 1725 р. Річард Кантильйон: підприємець – людина, яка діє в умовах ризику;

  • 1797 р. Карно Боро: підприємець – це особа, яка несе відповідальність за розпочату справу; той, хто планує, контролює, організує та володіє підприємством;

  • 1876 р. Френсіс Уокер: слід розглядати тих, хто надає капітал і одержує за це відсотки, та тих, хто отримує прибуток завдяки своїм організаційним здібностям;

  • 1934 р. Йозеф Шумпетер: підприємець – це новатор, який розробляє нові технології;

  • 1961 р. Девід Маккеланд: підприємець – це енергійна людина, яка діє в умовах помірного ризику;

  • 1964 р. Пітер Друкер: підприємець – це людина, яка використовує нову можливість з максимальною вигодою;

  • 1975 р. Альберт Шапіро: підприємець – це людина, яка виявляє ініціативу, впроваджує соціально-економічні механізми. Діючи в умовах ризику, він несе повну відповідальність за можливу невдачу;

  • 1985 р. Роберт Хізрич: підприємництво – процес створення чогось нового, що має вартість, а підприємець – це людина, яка витрачає на це необхідний час та сили, бере на себе весь фінансовий, психологічний та соціальний ризик, одержуючи у винагороду гроші та задоволення від досягнутого;

  • 1992 р. Енциклопедичний словник підприємця: підприємство – ініціативна самостійна діяльність громадян, спрямована на одержання прибутку або особистого доходу, здійснюється від свого імені, під свою майнову відповідальність або від імені і під юридичну відповідальність юридичної особи. Підприємець може здійснювати будь-які види господарської діяльності, що не заборонені законом, включаючи комерційне посередництво, торговельно-закупівельну, консультативну та іншу діяльність, операції з щінними паперами тощо;

  • 1997 р. Анатолій Бусигін: підприємництво – це особлива форма економічної активності (під якою ми розуміємо доцільну діяльність, спрямовану на здобуття прибутку), яка базується на самостійній ініціативі, відповідальності та ініціативній підприємницій ідеї.

Підприємництво тлумачать як [6, с. 284]:

  • соціально-організовану діяльність, що є різновидом творчості;

  • особливу ініціативну економічну діяльність, спрямовану на задоволення потреб суспільства й одержання зиску;

  • особливий, творчий вид господарської поведінки, що є основою досягнення економічного успіху;

  • вміння організувати власний бізнес;

  • спосіб життя або дій;

  • особливий вид діяльності, в основі якого лежить інновація;

  • різновид господарської активності людей.

Підприємництво – неодмінна ознака ринкової економіки. Немає підприємництва – немає і ринку, і навпаки. Для його існування потрібні економічні, психологічні, політичні та правові передумови.

Економічними передумовами є існування приватних, колективних і державних власників, що сприяє свободі підприємницької діяльності і забезпечує її [6, с. 284]. На цьому ґрунтується свобода підприємницької діяльності, можливість самостійно, на свій страх і ризик приймати рішення про використання майна, продукції, прибутків [3, с. 367-368]. У перехідній економіці України найважливішою передумовою є приватизація власності, демонополізація господарської діяльності.

Політичні передумови – це гарантії суб’єктам, господарюють, щодо збереження їхньої власності. Інститути державної влади повинні створити через податкову, кредитну, митну та іншу політику сприятливий політичний клімат для підприємництва.

Правові передумови підприємництва ґрунтуються на законодавстві та нормативних документах. Чинне законодавство має гарантувати підприємцям, незалежно від організаційних форм діяльності, які вони обрали, рівні права і створити рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, природних, інформаційних та інших ресурсів. Держава повинна законодавчо забезпечити свободу конкуренції [6, с. 284].

Психологічні передумови підприємництва – це створення позитивної суспільної думки щодо розвитку підприємницької діяльності (зайняття бізнесом). Необхідність усунення психологічних перешкод у цій справі надзвичайно велика, оскільки подолання консервативних поглядів і оцінок у частини громадян (що склалися протягом минулих десятиліть) сприятиме поширенню підприємницької діяльності в Україні [3, с. 368].

Відповідно до Господарського кодексу України, підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, яка здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) для досягнення економічний і соціальних результатів і отримання прибутку [1].

Важливе значення для розвитку підприємницької діяльності в Україні має Господарський кодекс України [1], який набув чинності станом на 1 вересня 2004 року. Згідно з цим кодексом підприємництво виступає як особливий вид господарської діяльності, в основі якого лежать такі принципи: вільний вибір підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійне формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом [7, с. 309].

Підприємництво – це також стиль і тип поведінки, складові якого: пошук нетрадиційних рішень, масштабність і ризик, ділова хватка. Крім того, підприємництво виконує в економіці важливу функцію – забезпечує розвиток і вдосконалення господарського механізму, постійне оновлення економіки, створення інноваційної сфери.

Для країн з ринковою економікою існують загальні умови розвитку підприємництва [7, с. 310]:

  • стабільність державної економічної і соціальної політики, яка є джерелом формування у підприємців й інвесторів упевненість у тому, що вони не стануть жертвами кон’юнктурних політичних рішень або кампаній;

  • позитивна громадська думка – ставлення до підприємництва як до одного із престижних занять у суспільстві, терпимість до підприємницьких невдач;

  • пільговий податок режим, який забезпечує дійові стимули для відкриття нових підприємств і розширення існуючих;

  • наявність розвинутої інфраструктури підприємництва – інноваційних і впроваджуючи центрів, що фінансуються на пайових началах державою і приватним бізнесом, консультативних центрів і центрів з питань підготовки підприємців;

  • ефективна система захисту інтелектуальної власності, дія якої охоплює не тільки винахідництво, але й всю продукцію, в тому числі нові ідеї, концепції і методи ділової активності;

  • дебюрократизація процедури регулювання господарської діяльності з боку державних органів, зокрема скорочення форм звітності, полегшення правил реєстрації нових фірм.

Отже, підприємницька діяльність – це, насамперед, інтелектуальна діяльність енергійної та ініціативної людини, яка, володіючи повністю чи частково певними комерційними цінностями, використовує їх для організації бізнесу, яким керує [19, с. 10].


1.2 Функції підприємництва


Суть підприємництва розкривається через його головні функції. До них відносяться інноваційна, ресурсна, стимулююча, управлінська, захисна, організаційна та соціальна.

Інноваційна функція підприємництва передбачає сприяння генеруванню і активному впровадженню новаторських ідей і проектів, готовність до виправданого господарського ризику та вміння вести конкурентну боротьбу. Якщо підприємці не прагнуть до пошуку і впровадження нових ідей, виробничих технологій, виготовлення нового продукту, застосування нових форм і методів організації виробництва і збуту, що оперативно реагують на потреби ринку і пов’язані з ринком, вони будуть неконкурентоспроможними і стануть банкрутами [22, с. 174].

Ресурсна функція підприємництва полягає у формуванні та продуктивному використанні власного капіталу, а також матеріальних, трудових, природних, інформаційних та інших ресурсів.

Управлінська – пов’язана з механізмом управління персоналом та фірмою [5, с. 21].

Організаційна функція підприємництва полягає у поєднанні чинників виробництва в оптимальних пропорціях, здійсненні контролю за усім використанням, направленості зусиль працівників на досягнення поставленої мети. Підприємницький успіх – головна мета господарської діяльності.

Стимулююча – дозволяє створити механізм підвищення ефективної та корисної праці, застосувати дійові методи стимулювання збуту товарів на основі виявлених споживчих потреб [5, с. 21].

Соціальна функція підприємництва зводиться до формування мотиваційного механізму ефективної праці, виробництва тих товарів та послуг, які необхідні для максимального задоволення реальних потреб споживачів [22, с. 174].

Виділяють також таку функцію підприємництва як особистісну.

Особистісна функція полягає у самореалізації власних можливостей підприємця, отримання задоволення від своєї діяльності [5, с. 158].

Захисна – передбачає систему захисту прав й інтересів підприємців, створення сприятливих умов функціонування бізнесу, усунення існуючих проблем на макрорівні. Це здійснюється на основі співробітництва підприємців та їхніх об’єднань з державними органами влади і управління, міжнародними організаціями, фондами, проектами для забезпечення сталого розвитку підприємництва в цілому, у тому числі приватного та малого бізнесу [5, с. 21].

Окремі підприємства, що здійснюють торгівельні операції на зовнішньому ринку, виконують ще й зовнішньоекономічну функцію [18, с. 173].

Виконання цих функцій підприємництва потребує певних особистих якостей підприємця. Умови існування постійного господарського ризику і відповідальності вимагають від підприємця високої кваліфікації, знань, діловитості, новаторського типу мислення, творчої оцінки ситуації, уміння об’єднати людей для досягнення спільної мети, діяти цілеспрямовано, ризикувати в бізнесі. Ці якості підприємця є обов’язковою умовою його вільної господарської діяльності, спрямовують працювати на себе та на суспільство [22, с. 174].

У підприємництві сполучається особистісний і суспільний інтереси. Особистісний інтерес підприємця – це отримання підприємницького прибутку за найменших витрат, реалізація себе як особистості. Суспільна функція підприємця проявляється у тому, що [14, с. 123]:

  1. Підприємство сприяє суспільному прогресу, коли працює на межі своїх можливостей і постійно впроваджує новинки.

  2. Підприємство сприяє зростанню добробуту населення, тому що постійно прагне задовольнити нові потреби.

  3. Підприємці роблять благодійні внески на соціальні потреби.

  4. Вони сприяють оновленню старих регіонів.

  5. Підприємництво допомагає вирішити проблему безробіття.

  6. Підприємці сплачують податки.

  7. Вони забезпечують ефективне використання виробничих ресурсів.

Підприємництво – це ініціативна, новаторська, самостійна діяльність господарських суб’єктів, що здійснюється на свій ризик і власну майнову відповідальність, спрямовану на пошук та знаходження оптимальних економічних рішень з метою отримання максимальної вигоди (доходу, прибутку тощо) [11, с. 158].


1.3 Форми та види підприємництва


Розмежування підприємницької діяльності за видами має здебільшого теоретичний, до того ж — неофіційний, характер. Тому допускається застосування різних ознак і, відповідно, критеріїв та видів підприємницької діяльності.

Формування ринкової структури економіки приводить до появи різноманітних форм сучасних підприємств (суб’єктів господарювання). Їх можна класифікувати за різними критеріями [20, с. 204]:

  1. формами власності;

б) формами організації;

в) розмірами;

г) сферами діяльності.

Відповідно до форм власності розрізняють підприємства таких видів.

Індивідуальне підприємництво спрямоване на отримання особистого доходу або прибутку. Як зауважив відомий американський економіст П. Самуельсон, щоб стати одноосібним власником, ні в кого не треба просити дозволу. Індивідуальний підприємець працює від свого імені і на свій страх і ризик. Він несе повну і необмежену відповідальність за результати своєї діяльності всім своїм майном, а в критичних ситуаціях воно може бути навіть втрачено. Індивідуальний підприємець одноосібно ухвалює всі рішення з виробничо-господарської діяльності. Перевагами індивідуального підприємництва є мінімальний контроль з боку держави (це дозволяє самостійно розподіляти дохід), мобільність дій (це дає можливість змінювати види діяльності залежно від кон’юнктури ринку), прийнятні податкові умови (індивідуальний підприємець платить податок з доходу) [2, с. 156-157].

Індивідуальний підприємець має право [12, с. 370]:

  • створювати підприємство (фірму) і самостійно визначати його профіль та виробничу програму;

  • придбати майно або майнові права, використовувати майно інших осіб за угодою оренди;

  • наймати або звільняти працівників;

  • отримувати кредит і відкривати рахунок у банку;

  • самостійно розподіляти прибуток від підприємницької діяльності, який залишається після сплати податків;

  • здійснювати операції з валютою.

Отже, зміст діяльності підприємця полягає у самостійній організації виробництва або послуг, у пошуку або формуванні попиту на товари і послуги, їх реалізації [12, с. 370]:.

Сімейне, засноване на власності та праці членів однієї родини.

Приватне, засноване на власності окремого громадянина з правом наймання робочої сили.

Колективне, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу або іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації.

Орендне – підприємства різних форм власності, що їх держава на певних умовах і на певний час передає у користування трудовим колективам.

У колективному підприємництві господарські операції здійснюються колективним суб’єктом. Для цього утворюється підприємства (товариство). Товариства можуть бути юридичними і неюридичними особами. Основними ознаками, що роблять підприємство юридичною особою, є [2, с. 157]:

  • становлення і реєстрація згідно зі законом;

  • наявність організаційної єдності;

  • володіння необхідним майном;

  • самостійна майнова відповідальність;

  • виступ від власного імені в господарському обороті;

  • власний розрахунковий рахунок в банку.

Отже, як юридична особа підприємство є носієм властивих тільки йому майнових прав і обов’язків, виступає від свого імені та існує незалежно від осіб, що входять до його складу [2, с. 157].

У всіх країнах світу сьогодні функціонують також державні підприємства. Основні їх мета – здійснення пріоритетних загальнодержавних науково-виробничих і науково-технічних програм, формування інфраструктури, необхідної для функціонування всієї соціально-економічної системи. Чільне місце державні підприємства займають в енергетиці, транспорті, зв’язку, вугільній промисловості, нафтопереробці. Головною ознакою державного підприємства є те, що держава або контрольовані державою установи, володіють часткою капіталу, достатньою для контролю за цим підприємством [17, с. 186].

Серед держаних підприємств виділяють [13, с. 187]:

  • підприємства, засновані на загальнодержавній власності, в т. ч. казенні товариства; особливістю останніх є те, що вони:

  • не підлягають приватизації;

  • можуть входити в об’єднання лише за погодженням з Кабінетом Міністрів України;

  • майно, що є у державній власності і закріплено за казенним підприємством, належить йому на праві оперативного управління.

  • підприємства, засновані на власності республіканській (Автономної Республіки Крим);

  • підприємства комунальні, засновані на власності адміністративно-територіальних одиниць.

Загальнодержавні та комунальні підприємства засновуються за рішенням органів, уповноважених управляти відповідно державним або муніципальним майном України, а казенні – за рішенням Кабінету Міністрів України [17, с. 187].

Якщо при створенні підприємства використовується власність, заснована на базі об’єднання майна різних форм власності, то таке підприємство отримало назву “спільне”. Залежно від виду капіталу, який використовується при їх створенні, спільні підприємства бувають [13, с. 187]:

  1. Національні.

  2. Спільні підприємства з іноземним капіталом (частка іноземного капіталу не може бути менше 20% статутного фонду).

Підприємства, засновані на власності юридичних осіб і громадян інших країн, складають такий вид підприємств, як іноземні. Особливість цього виду підприємств є те, що, з одного боку, порядок їх створення і діяльності регулюється законодавством тільки тієї країни, резидентом якої вони є, а, з іншого, - умови їх реєстрації та діяльності регулюються законодавством України [17, с. 187].

Залежно від способу утворення та формування статутного фонду в країні підприємства поділяються на унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив. До унітарних підприємств належать державні, комунальні підприємства, а також підприємства, засновані на власності об’єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника [22, с. 186].

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більшою кількістю засновників за їх спільним рішенням, діє на основі об’єднання майна та підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами на основі корпоративних прав. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більшої кількості осіб [22, с. 186].

Різноманітність форм власності привела до формування різних організаційних форм підприємств. Відповідно до форм організації підприємства виступають як партнерства, асоціації, корпорації, консорціуми та концерни.

Партнерство, або товариство – форма організації підприємства, що базується на об’єднанні (пайовому, частковому) майна різних власників. Як правила, це закриті компанії, де зміна власників паїв відбувається лише за згоди більшості її членів. Дохід між членами товариства розподіляється пропорційно до паїв (після сплати податків і виділення засобів на нагромадження капіталу).

Товариства можуть виступати юридичними і неюридичними особами. Основними ознака, що роблять підприємство юридичною особою, є [3, с. 370]:

  1. Створення та реєстрація його згідно з законом.

  2. Самостійна майнова відповідальність.

  3. Участь від власного імені в господарському обороті.

  4. Власний розрахунковий рахунок у банку.

Перевагами партнерства є те, що його, як і одноосібну власність, нескладно організувати. Завдяки більшої кількості власників фінансові ресурси є більшими. Така фірма може збільшити масштаби виробництва. Вона може збільшувати продажі за рахунок виділення коштів на рекламу та знижувати ціну продукції за рахунок економії, обумовленої збільшенням масштабу виробництва [7, с. 316].

Недоліки партнерства полягають у тому, що фінанси все ж таки обмежені. Поділ управлінських повноважень між його учасниками може призвести до неузгодженості дій. У разі виходу з бізнесу або смерті одного з партнерів доводиться призупинити діяльність фірми, а той здійснювати її повну ліквідацію та реорганізацію [7, с. 317].

Розрізняють такі види партнерства [20, с. 205]:

  • повне товариство (товариство з необмеженою відповідальністю);

  • товариство з обмеженою відповідальністю;

  • змішане (командитне) товариство.

Повне товариство – об’єднання громадян та (або) юридичних осіб з метою здійснення спільної господарської діяльності на основі угоди (договору) між ними. Повне товариство не є юридичною особою, його члени зберігають повну самостійність, але несуть повну солідарну відповідальність за зобов’язаннями не тільки майном підприємства, а й своїм власним майном. Ця форма застосовується там, де переважає частка інтелектуальної праці (брокерські, аудиторські, адвокатські фірми) [18, с. 174].

Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) – це форма організації підприємства, за якої його учасники роблять певний пайовий внесок і несуть обмежену відповідальність у межах своїх внесків. Основними рисами товариства з обмеженою відповідальністю є [2, с. 162]:

  • відповідальність за своїми зобов’язаннями всім майном (вкладники ж несуть відповідальність в межах внеску);

  • статус юридичної особи;

  • регулювання діяльності з боку держави, як правило, відповідно до норм чинного законодавства.

Товариство з обмеженою відповідальністю ґрунтуються на відповідальності, яка обмежується тільки капіталом підприємства, і підприємець не відповідає своїм майном. Ця форма менш ризикована для підприємця і тому більш поширена [18, с. 174].

Партнерства з обмеженою відповідальністю типові для фірм, зайнятих здійснення будівельних проектів, розробкою природних ресурсів, операціями з нерухомістю та іншими видами діяльності в капіталомістких сферах підприємництва. Партнерства з обмеженою і необмеженою відповідальністю оподатковуються за одними і тими ж принципами [7, с. 317].

Проте даний тип товариства має деякі особливості порівняно з акціонерними. На відміну від акціонерних товариств, у товариств з обмеженою діяльністю створюється пайовий капітал. Підприємства (фірми) у формі ТОВ – в основному дрібні і середні організації, а отже, мобільніші, ніж акціонерні товариства. У різних країнах мінімальний розмір капіталу для організації товариства з обмеженою відповідальністю звичайно менший, ніж для акціонерних товариств. На відміну від акцій, пайові свідоцтва ТОВ не є цінними паперами (вони не обертаються на ринку). У деяких країнах (наприклад, у Великобританії) пай не може дробитися і належить тільки одній особі. У товариствах даного типу за певних умов пайовик зобов’язаний вносити додаткові кошти у капітал фірми. І, нарешті, як правило, структура органів управління товариств з обмеженою відповідальністю простіша, ніж в акціонерному товаристві. Наприклад, у Росії вона може бути дворівневою: загальні збори членів товариства – директорія (правління). Функції управління ТОВ поділені між загальними зборами і директорією. Кількість голосів учасників на зборах визначається пропорційно розміру їх частки у пайовому капіталі. Рішення з тих або інших питань приймається простою більшістю голосів. Дирекція здійснює оперативне керівництво товариством з обмеженою відповідальністю. Таким чином, ТОВ як організаційна форма дає можливість обмежити ризик величиною внеску в пайовий капітал. Воно вимагає меншого капіталу для ведення справи, відрізняється простою системою звітності. Товариства з обмеженою відповідальністю – оптимальна форма організації для сімейних об’єднань [2, с. 162].

Змішане товариство (командитне) – об’єднання кількох фізичних і (або) юридичних осіб для спільної діяльності на основі договору. Воно складається із дійсних членів (комплементарів), які несуть повну (необмежену) відповідальність за зобов’язаннями товариства, та членів-вкладників (командистів), які відповідають за зобов’язаннями товариства тільки своїми внесками [18, с. 174].

Асоціації – об’єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності (вони не повинні втручатися у виробничу або комерційну діяльність будь-якого з учасників) [20, с. 205].

Корпорація (акціонерне товариство) – форма об’єднання капіталів учасників акціонерного товариства (АТ). Вона засвідчує внесення капіталу у формі акцій і дає право акціонеру на отримання доходу та участь в управлінні товариством. Акціонерні товариства бувають закритого (ЗАТ) та відкритого типу (ВАТ). Різниці між ними у тому, що перші не випускають акції, або випускають їх без права вільної купівлі-продажу, а другі (ВАТ) – випускають акції, які вільно купуються та продаються [18, с. 175].

До переваг корпорацій належать такі[12, с. 371]:

  • широкі можливості залучення грошового капіталу шляхом продажу акцій та облігацій;

  • поділ прав акціонерів на майнові та особисті. Майновими є права на отримання дивідендів, а також частину вартості майна фірми в разі її ліквідації. До особистих відносять право на участь в управлінні справами акціонерного товариства;

  • залучення фахівців для виконання управлінських функцій;

  • стабільність функціонування корпорацій – вибуття із товариства будь-якого з акціонерів не призводить до закриття фірми.

Особливість корпорацій полягає у тому, що їхній капітал утворюється у грошовій формі та поділяється на однакові за номінальною величиною і неподільні паї у вигляді акцій. Рішення приймаються тими акціонерами, які володіють контрольним пакетом акцій (50%+1). Особливим видом сучасної корпорації є холдингові компанії, які виступають власниками контрольних пакетів акцій низки підприємств. Холдинг відносно останніх виступає материнською компанією, а компанії, акціями яких володіє холдинг, є відносно нього дочірніми. Такий механізм називають системою участі [20, с. 205].

Корпорація є домінуючою формою підприємництва. Вона має кілька різновидів і в різних країнах має свої особливості. Законодавства США дає таку характеристику корпорації: централізоване управління; тривалість існування товариства, яка перевищує тривалість життя тривалих власників акцій; вільне переведення прибутків акціонерів; обмеження відповідальності акціонера часткою його капіталовкладень. За наявності не менше трьох із цих ознак будь-яке підприємство може оподаткуватися як корпорація.

Акціонерні товариства також утворюються шляхом об’єднання на пайовій (частковій) основі коштів своїх учасників (акціонерів) і належать до компанії з обмеженою відповідальністю, оскільки відповідають за своїми зобов’язаннями тільки власним капіталом. Таким чином, майновий ризик акціонерів обмежується лише тими коштами, які вони внесли для вступу в акціонерне товариство. Відмінність акціонерних товариств від повних товариств полягає передусім у тому, що їх капітал утворюється, як правило, в грошовій формі.

Увесь акціонерний капітал компанії складається з власного та позиченого. Власний формується із коштів, отриманих від продажу акцій і облігацій, відрахувань від прибутку. Позичений капітал складають банківські кредити. Основну частку капіталу фірми зазвичай отримають від продажу акцій – більше 50% [18, с. 175].

Стимулом для придбання акцій є вищі дивіденди на них порівняно з вкладом певної суми в банк. Акція дає право на участь в управлінні підприємством. Оскільки акції є предметом купівлі-продажу, то вони мають свою ціну. Ціна, зазначена в акції, називається номінальною, а та, за яку її продано на ринку цінних паперів – курсом. Він визначається за формулою:


(1.1)


Курс акцій зростає зі зростанням розміру виплачуваних по них дивідендів та зниженням рівня банківського процента, і навпаки [18, с. 175].

Переваги акціонерних товариств [10, с. 238]:

  • значно кращі умови залучення фінансових ресурсів;

  • менший ризик банкрутства (за обмеженої відповідальності);

  • порівняно більша стійкість;

  • ефективний менеджмент та маркетингове обслуговування.

Недоліки акціонерних товариств [10, с. 238]:

  • організація та ліквідація акціонерних товариств вимагає значних витрат;

  • розбіжності в інтересах учасників акціонерних товариств утруднюють досягнення ефективного управління;

  • складна організаційна структура управління породжує бюрократизацію.

У сучасній ринковій економіці активізується роль об’єднання підприємств (рис. 1).

Концерни – об’єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців [20, с. 205].

Синдикат – форма об’єднання підприємств, які виробляють однорідну продукцію, що передбачає збереження виробничої самостійності при втраті права на самостійний збут продукції. Створена спільна структура займається реалізацією товарів, а доходи розподіляються за часткою кожного підприємства у реалізованій продукції [10, с. 239].

Диверсифікати – багатогалузеві корпорації, об’єднанні системою участі, виробничою кооперацією, патентно-ліцензійними угодами, спільним виробничим та науково-дослідницькими програмами, єдиною системою фінансування.

Риси диверсифікату [18, с. 175 – 176]:

  1. Наявність галузевого ядра.

  2. Об’єднання суміжних галузей.

  3. Впровадження принципово нових видів діяльності та їхніх результатів – товарів і послуг.

  4. Допоміжна роль банків та інших фінансово-кредитних установ.

Консорціум – тимчасові статутні об’єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети [17, с. 189].

Трест – форма об’єднання, яка передбачає втрату юридичної та економічної самостійності як і у виробництві, так і в реалізації. Трест несе повну відповідальність усім своїм майном за результатами господарської діяльності усіх підприємств, що входять до його складу. Частка кожного підприємства визначається пакетом акцій, пропорційно цій частці розподіляються і доходи [10, с. 239].

Конгломерат – багатогалузеве об’єднання, яке виникає на основі інтенсивної експансії головної фірми у чисельні, мало пов’язані між собою галузі економіки шляхом скуповування пакетів акцій інших підприємств.

Риси конгломерату [18, с. 176]:

  • відсутність галузевого ядра;

  • зміна власника підприємства за незмінних виробничих програм;

  • незмінність товарів та послуг, що пропонуються на ринку;

  • провідна роль банків та інших фінансово-кредитних установ, які здійснюють стратегію поглинання та підпорядкування через інтенсивну спекулятивну діяльність.

Картель – угода (гласна або негласна) між незалежними підприємствами щодо проведення єдиної цінової політики, розподілу ринків збуту, узгодження умов обміну патентами, ліцензіями тощо. Виробнича діяльність картельною угодою не регламентується [10, с. 238].

Фінансово-промислові групи (ФПГ) – організаційна форма об’єднання великих промислових фірм із банківськими структурами, в якій кожен член-учасник самостійно вирішує власні завдання, але не нехтує при цьому інтересами групи. Координаційну діяльність може здійснювати банк або промислове підприємство.

Функції ФПГ [18, с. 176]:

  1. Акумуляція фінансових ресурсів.

  2. Створення сприятливих умов для інвестиційної діяльності.

  3. Належний контроль за ефективним використанням фінансових ресурсів.

  4. Сприяння розвитку науково-дослідницьких розробок.

  5. Міжгалузевий перерозподіл ресурсів.

Залежно від змісту розрізняється такі види підприємницькі діяльності [3, с. 369].

Виробниче підприємство – діяльність, пов’язана безпосередньо з виробництвом продукції, товарів, послуг, робіт, інформації. При цьому функція виробництва стає для підприємця основою, тоді як інші (транспортування, реклама, збут тощо) є другорядними, доповнюють основу. Природно, що виробниче підприємництво має бути прибутковим, відшкодовувати зроблені витрати. Вважають, що організація нового виробництва є доцільною лише у тому разі, якщо річний прибуток становитиме в сумі не менше ніж 15-20 % від потрібних витрат [3, с. 369].

Основною функцією виробничого підприємництва є організація виробництва будь-якого спрямування: матеріального, інтелектуального, творчого [11, с. 164].

Комерційне підприємництво характеризується насамперед тим, що провідна роль у ньому належить товарно-грошовим, торговельно-обмінним операціям. Вони пов’язані з операціями та угодами з купівлі-продажу (або перепродажу) товарів і послуг. Успішною комерційна діяльність може бути тоді, коли, по-перше, реалізаційна ціна виробленого товару вища за купівельну і, по-друге, коли товар користується попитом на ринку. Комерційна акція вважається вигідною, якщо вона приносить прибуток не менше ніж 20-30 % від витрат [3, с. 369].

Фінансове підприємництво пов’язане з купівлею-продажем валюти, цінних паперів. Агентами ринку грошей, валюти, цінних паперів виступають комерційні банки, фондові біржі, підприємства, фірми, окремі громадяни. Прибуток підприємця вникає у результаті продажу фінансових ресурсів з одержанням процентів.

Посередницьке підприємництво – це підприємництво, суб’єкт якого сам не виробляє і не продає товару, а виступає тільки посередником у товарно-грошових операціях. Головна мета такого підприємця – знайти і звести дві заінтересовані в цій акції сторони. Завдання посередницької діяльності – надання послуг кожній із сторін. Посередницькі фірми спеціалізуються також на наданні інформаційних, консультаційних та маркетингових послуг, за що отримують відповідний прибуток [3, с. 369-370].

За розмірами підприємства поділяють на малі, середні та великі.

Малі підприємництва законодавчо найчастіше визначаються чисельністю зайнятих на них працівників з урахуванням специфіки сфер, галузей та видів економічної діяльності. В Україні чинне законодавство до малих відносить підприємства, чисельність зайнятих на яких не перевищує [10, с. 244]:

  • у промисловості та будівництві – 200 чол.;

  • в інших галузях виробничої сфери – 50 чол.;

  • у науці та науковому обслуговуванні – 100 чол.;

  • у галузях невиробничої сфери – 25 тис. чол..;

  • у роздрібній торгівлі – 15 чол.

Переваги малих підприємств [14, с. 127]:

  1. Вони гнучкі, ніж великі, легко пристосовуються до змін на ринку, реагують на коливання смаків споживачів.

  2. Швидко освоюють нову продукцію.

  3. Орієнтуються на місцеві ринки, тому краще знають потреби невеликого кола своїх клієнтів.

  4. Не потребують великих інвестицій.

Недоліки малих підприємств [14, с. 127]:

  • неспроможні здійснювати дорогі науково-дослідні розробки;

  • дуже чутливі до змін у цінах і відсоткових ставках;

  • схильні до банкрутства.

Функції дрібних підприємств [10, с. 245]:

  1. Оперативно реагують на кон’юнктурні коливання економіки.

  2. Коригують структуру економіки відповідно до змін у структурі смаків, потреб, уподобань.

  3. Розширюють межі економічної свободи, керуючись у своїй діяльності економічною доцільністю, а не рішеннями управлінських кооперативних чи державних органів.

  4. Забезпечують розвиток конкуренції.

  5. Сприяють послабленню монополізму.

  6. Створюють додаткові робочі місця.

  7. Насичують ринок товарами та послугами за відсутності великих стартових капіталів.

  8. Швидко відшкодовують витрати і відновлюють здатність заново інвестувати.

  9. Є основою для формування середнього класу.

  10. Активні щодо інноваційної діяльності.

Середні підприємства здійснюють виробництво невеликої, але стійкої номенклатури виробів з малою капіталомісткістю та незначними витратами у значних обсягах. Вони, як правило, здатні швидко пристосовуватись до регіональних ринків, краще використовувати місцеві виробничі ресурси (трудові і сировинні) та забезпечувати насичення ринку регіону необхідними товарами та послугами [22, с. 188].

Двоїста роль середніх підприємств [10, с. 244]:

  • створюють конкурентне середовище для крупних підприємств;

  • є проміжною сходинкою до монополізації;

  • максимальна кількість саме середніх підприємств підпадає під процес поглинання;

  • саме середні підприємства прагнуть займати монопольне становище в певних сегментах ринку.

Великі підприємства часто асоціюються з монополіями, але можуть мати різні масштаби діяльності. Вони постійно перебувають у двоїстому стані: з одного боку монополізувати свою сферу діяльності, а з іншого – зазнають впливу конкуренції, у тому числі з боку малого бізнесу. Конкуренція спонукає великі підприємства до зниження цін і постійної турботи про якість. Вважається навіть, що загроза конкуренції є джерелом прогресу не тільки великих компаній, а й усієї економіки [14, с. 128].

Переваги великого виробництва порівняно з дрібним [10, с. 243 – 244]:

  1. Технічні й технологічні переваги, зумовлені значно кращими фінансовими можливостями для використання досягнень НТП.

  2. Економія від масштабу виробництва, комбінування та зайнятості.

  3. Порівняно вища стійкість і стабільність (навіть в умовах скрутного фінансового становища великі підприємства, як правило, не ліквідуються, а тільки змінюють власника та структуру управління).

  4. Більші можливості використання кредиту.




РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ


2.1 Законодавча база діяльності підприємств в Україні


Підприємницька діяльність існує в певних організаційно-правових формах. Вибір форм організації підприємницької діяльності залежить від багатьох чинників: сфери діяльності, фінансових можливостей, переваги тієї чи іншої організаційної форми. Важливе значення має аналіз чинного законодавства. У межах українського юридичного поля діють Закони України “Про власність”, “Про підприємництво”, “Про господарські товариства”, Указ Президента України “Про державну підтримку малого підприємництва” (Додаток 2). Вони визначають умови, напрями формування альтернативних форм господарювання [12, с. 376].

Дані закони класифікуються залежно від кола осіб, на які вони поширюються. Так, загальні закони “Про підприємництво”, “Про підприємства в Україні” поширюються на всі підприємства і на всіх підприємців. Крім загальних законів до статусних відносяться закони, які визначають правове становище окремих видів підприємств усіх галузей економіки. До них відносяться закони: “Про господарські товариства”, “Про режим іноземного інвестування”, Про нацiональну програму сприяння розвитку малого пiдприємництва в Українi” (Додаток 3) та ін [4, с. 155].

16 січня 2003 року Верховною Радою України був прийнятий Господарський комплекс України, яким відповідно до Конституції України встановлюються правові основи господарської діяльності (господарювання). При цьому господарський комплекс, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, має на меті забезпечити зростання ділової активності суб’єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість відповідно до вимог Конституції, утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі України, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами [13, с. 292].

Згідно з Господарським Кодексом під господарською діяльністю розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність [1].

Підприємницька діяльність у будь-якій сфері регулюється державою через механізм фінансової системи (податки, кредити, страхування тощо). У той же час вона спирається на правову базу незалежно від видів підприємницької діяльності і форм її власності. За сучасних умов підприємницька діяльність – це засіб не тільки одержання прибутку, заробітку, але й самовиразу. Функціонування сучасного підприємництва неможливе без сприятливого соціально-економічного клімату, який формується внаслідок цілеспрямованого зусиль держави. Він характеризується: стабільність державної економічної і соціальної політики, спрямованої на підтримку підприємництва; пільговим податковим режимом, який сприяє припливу в підприємницьку сферу фінансових коштів; розвитком інфраструктури підприємництва (інноваційних центрів, спеціальних фірм, що надають допомогу підприємцям-початківцям, консультаційних центрів з питань управління, маркетингу, реклами; курсів і шкіл підготовки підприємців); створення ефективної системи захисту інтелектуальної власності, формування позитивного ставлення суспільства до підприємницької діяльності. За сприятливого соціально-економічного клімату, що підтримується державою, підприємець не розглядає як першочергове завдання миттєве збільшення прибутку, а намічає шлях до майбутніх структурних зрушень і подальшого розширення виробництва [2, с. 157-158].

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом. При цьому господарська діяльність може здійснюватись без мети одержання прибутку (так звана некомерційна господарська діяльність) [13, с. 292].

Фундаментальним інститутом господарського законодавства є система нормативних актів, які на основі закону України “Про власність” регулюють відносини щодо управління (володіння, користування) нерухомим майном у народному господарстві. До даного інституту входять нормативні акти [4, с. 155]:

  • про управління державною власністю;

  • про оренду державного та комунального майна;

  • про приватизацію державного майна.

Підприємницька діяльність здійснюється згідно з чинним законодавством на таких умовах [12, с. 376]:

  1. Без використання найманої праці.

  2. З використанням найманої праці.

  3. Без створення юридично особи.

  4. З створенням юридичної особи.

Окремим інститутом господарського законодавства є інститут господарського договірного права. Система законодавства про договірне право ґрунтується на кодифікованих законах і нормативних актах про окремі види договорів. До них слід віднести Цивільний кодекс України, Закон “Про підприємства в Україні”, Господарський процесуальний кодекс тощо [4, с. 155].

До наступних інститутів можна віднести законодавство про регулювання ринків капіталу, законодавство про зовнішньо­економічну діяльність, законодавство про господарські суди та господарський процес, законодавство про страхування та ін.

Першою ознакою господарського законодавства є комплексний зміст основних нормативних актів. Переважна більшість нормативних актів господарського законодавства включає норми двох і більше галузей права. Прикладом цьому є Закон України “Про підприємства в Україні”, який містить норми господарського або цивільного (ст. ст. 10, 20, 21), адміністративного (ст. 16), фінансового (ст. 18, 23, 24), трудового (ст. 19) та інших галузей права [4, с. 156].

Другою ознакою господарського законодавства є те, що воно включає в себе одногалузеві акти господарського(цивільного) законодавства. Такими можна вважати Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та Положення про поставки товарів народного споживання.

Третьою ознакою є множинність актів, яка зумовлена тим, що[4, с. 157]:

  • дане законодавство регулює різні види господарської діяльності(промислову, будівельну, комерційну тощо);

  • в економіці наявні різні форми власності (приватна, колективна, державна);

  • відсутній кодифікований акт господарського законодавства;

  • в Україні застосовуються акти законодавства СРСР з питань, які не врегульовані законодавством України за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Наступною ознакою господарського законодавства є його поєднання з комерційним правом інших країн та міжнародними договорами з господарських питань, яке здійснюється за принципами [4, с. 157]:

  • пріоритету спеціальних норм міжнародного договірного права над загальними нормами господарського права України;

  • надання нормам міжнародних економічних договорів статусу національного законодавства;

  • поєднання господарського законодавства України з комерційним правом інших країн, а саме право сторін зовнішньоекономічних договорів обирати право країни, яким визначаються права та обов'язки сторін договорів.

Господарське законодавство охоплює як господарські закони у власному значенні так і інші нормативні акти з питань господарської життєдіяльності.

Господарське законодавство включає в себе і відомчі нормативні акти, до яких належать нормативні акти міністерств, держаних комітетів та інших органів виконавчої влади, які здійснюють державне управління економікою [4, с. 157].

До господарського законодавства належать також локальні або статутні нормативні акти: це статути і установчі договори підприємств, об'єднань, положення про структурні підрозділи підприємств.

Господарська діяльність включає в себе виробничу і комерційну діяльність. За ст. 1 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” господарська діяльність – це будь-яка діяльність, в тому числі підприємницька, пов'язана з виробництвом і обміном матеріальних та нематеріальних благ, що виступають у формі товару [4, с. 157].

Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва (Держпідприємництво України) є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує реалізацію державної політики і сфері підприємництва.

Держпідприємництво України [5, с. 221]:

  1. Є спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування.

  2. Керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень організовує виконання актів законодавства України і здійснює контроль за їх реалізацією.

  3. Узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства і в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України, Кабінету Міністрів України.

Основними завданнями Держпідприємництва України є [5, с. 221 – 22]:

  1. Участь у формуванні та реалізації єдиної державної політики у сфері підприємництва щодо ліцензування підприємницької діяльності та державної реєстрації підприємництва.

  2. Координація діяльності органів виконавчої влади, пов’язані з розробленням та реалізацією заходів щодо проведення єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва, ліцензування підприємницької діяльності, державної реєстрації підприємництва.

  3. Сприяння формуванню системи фінансово-кредитної, консультативної та інформаційної підтримки підприємництва.

Статус підприємницької структури в Україні оформлюється державною реєстрацією у порядку, передбаченому законодавством. Здійснення підприємницької діяльності без реєстрації забороняється. При реєстрації кожен суб’єкт підприємництва заноситься до єдиного державного реєстру підприємств і організацій України (ЄДРПОУ) і йому присвоюється Ідентифікаційний код [12, с. 376 – 377].

Підприємницька діяльність, що здійснюється зі створенням юридичної особи, реєструється як підприємство (фірма). Підприємницька діяльність, здійснювана без створення юридичної особи, реєструється як приватне підприємництво. Реєстрацію підприємництва здійснюють виконавчі органи міських, районних сільських та селищних рад [12, с. 377].

Порядок реєстрації передбачає такі організаційні процедури:

  1. Підготовка установчих документів.

  2. Вибір назви фірми.

  3. Сплата встановленої законодавством частини заявленого установчого фонду (залишкова частина установчого фонду вноситься упродовж року).

  4. Сплата державного мита за реєстрацію.

  5. Здача документів на реєстрацію у виконавчий орган відповідного рівня.

  6. Після отримання рішення виконавчого органу про реєстрацію підприємства потрібно стати на облік у державній податковій адміністрації, а також у позабюджетних фондах.

  7. Отримання дозволу на виготовлення печатки.

  8. Відкриття постійного розрахункового рахунку в банку.

Крім державної реєстрації підприємства всіх форм власності мають отримати спеціальний дозвіл (ліцензію) на здійснення певних видів підприємницької діяльності. Перелік видів діяльності, на які потрібна ліцензія, визначаються Законом України “Про підприємництво” [12, с. 377].

Ліцензія – документ державного зразка, який засвідчує право суб’єкта господарювання-ліцензіата на провадження зазначеного в нього виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Згідно з Законом України від 1 червня 2000 року “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, ліцензуванню підлягають: пошук, розвідка та експлуатація родовищ корисних копалин; виробництво лікарських засобів, оптова, роздрібна торгівля лікарськими засобами; виробництво тютюнових виробів, оптова, роздрібна торгівля тютюновими виробами; виготовлення бланків цінних паперів, документів суворої звітності; медична практика; ветеринарна практика; освітня діяльність; пересилання грошових переказів; страхова діяльність та ряд інших [13, с. 295].

В Україні створена Ліцензійна палата, до завдань якої входить впровадження загальнодержавної системи ліцензування, організація ліцензування окремих видів підприємницької діяльності, введення Єдиного державного ліцензійного реєстру [12, с. 377].

Отже, в Україні створено оргінізаційно-правову базу, яка регламентує всю сукупність підприємницьких відносин і створює умови для розвитку підприємництва й надає необхідні гарантії підприємцям. У результаті проведених радикальних реформ із роздержавленням і приватизації державної власності в Україні створено плюралістичну систему форм власності, приватні підприємства, акціонерні товариства, біржову справу, банківський і страховий бізнес [11, с. 169].


    1. Аналіз діяльності підприємств в Україні


Аналіз стану підприємницької діяльності в Україні показує, що сектор малого і середнього бізнесу потребує ефективної фінансової підтримки як на загальнодержавному, так і регіональному рівнях.

Сьогодні стає очевидним, що становлення та розвиток підприємництва в Україні, формування сприятливого конкурентного середовища неможливе без аналізу світового досвіду підприємництва, а саме досвіду США, Японії, Німеччини та інших розвинутих країн, що дозволить зробити узагальнення, які можуть мати певний інтерес і для України [20, с. 220 – 221].

Зміст підприємництва в США, наприклад, зводиться до спроб сміливих людей зробити щось нове або взяти на себе ризик, пов’язаний з реалізацією нових ідей.

Перехід національної економіки до ринкових відносин досі супроводжується ослабленням державного регулювання, що негативно позначається на ефективності суспільного виробництва та підтримує існування постійної кризової ситуації в країні, яка стала вже іманентною ознакою національної економіки. У перші роки незалежності України це можна було пояснити трансцендентним характером державного управління, який спричинив домінування ліберальних підходів з мімізацією важелів впливу держави на конструювання національної ринкової моделі економіки. Однак цей процес затягувався майже на два десятиліття, що призвело до нехтування науковими методами в державному регулюванні [8, с. 6].

Аналіз підприємницької діяльності дозволив визначити такі суттєві чинники її успіху [7, с. 310- 311]:

  1. Висока кваліфікація. Підприємець або сам має бути висококваліфікованим спеціалістом, або найняти того, хто має професійні знання і досвід в обраній сфері діяльності.

  2. Влада й обґрунтована ідея виробництва конкретного товару або послуги. Концепція повинна бути чітко сформульована в бізнес-плані та обґрунтована з усіх боків – фінансового, матеріально-технічного, маркетингу, трудових ресурсів тощо.

  3. Широкі особисті контакти. Треба пам’ятати, що нова справа не починається з ізоляції від інших підприємців, менеджерів. Досвід показує, що успіху можна досягти тільки з допомогою партнерів і соратників, які поділяють ідею підприємця.

  4. Достатні матеріальні та фінансові ресурси. Концепція ресурсів – одне з головних завдань підприємця. Успішний пошук і залучення ресурсів визначають його майбутню ефективність.

  5. Наявність замовлень споживачів. Необхідно глибоко вивчити попит споживачів, свою “ринкову нішу”.

За даними деяких досліджень, в економіці промислово розвинутих країн на середній та малий бізнес припадає приблизно 90 – 95% усіх підприємств, до 40 – 60% виробництво валового національного продукту.

Малі, середні та великі підприємства у США поділяють на п’ять категорій: найменші (1 – 24 службовців), малі (25 – 99), проміжні (100 – 499), середні (500 – 999), великі (1000 і більше службовців).

Оптові торгові підприємства належать до категорій малого бізнесу, якщо їхній річний оборот становить 3 – 18 млн. дол. У роздрібній торгівлі та серед обслуговування ця межа дорівнює 1 – 5 млн. дол. [20, с. 221] (Додаток 6).

Аналіз практики діяльності суб’єктів малого бізнесу свідчить про те, що багато створених дрібних і малих підприємств не можуть почати діяльність через обмеженість фінансових ресурсів, сировини та матеріалів, виробничих площ та устаткування, практичних навичок. Через невиробничі обсяги господарської діяльності деякі малі підприємства не можуть залучити кваліфікованих фахівців, наймати дрібних працівників з високою оплатою їх праці. Вони мають проблеми виробничого характеру, а також проблеми збуту продукції, труднощі у пошуку інвесторів і отриманні кредитів, формуванні клієнтури [20, с. 224].

За даними статистичної звітності, підприємства м.Чернігова (крім підприємств сільського господарства, малого бізнесу та бюджетних установ) за січень 2010 р. мали збитковий (сальдовий) фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування в сумі 16,2 млн.грн.

Прибутковими підприємствами, частка яких у загальній кількості становила 42,6%, отримано 27,2 млн.грн. прибутку, решта підприємств працювали збитково – 43,4 млн.грн. збитків.

Прибутковий фінансовий результат отримали підприємства торгівлі (4,4 млн.грн.) та фінансової діяльності (0,9 млн.грн.).

У промисловості прибутки одержали тільки підприємства з виробництва та розподілення електроенергії, газу, води (6,6 млн.грн.).

Найбільш збитковою була діяльність підприємств промисловості (14,8 млн.грн.), організацій, що здійснюють операції з нерухомим майном (2,8 млн.грн.), транспорту та зв’язку (1,9 млн.грн.), будівництва (1,5 млн.грн.) (Додаток 7).




РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ.


В умовах ринкової трансформації економіки України розвиток підприємництва, зокрема малого бізнесу, має стати одним із найважливіших чинників соціально-економічного зростання. Усвідомлюючи новаторську роль підприємництва, держава надає йому всебічної підтримки [18, с. 179].

Проблему розвитку підприємництва в Україні, зокрема малого, досліджується в працях вчених: З. Варналія, Л. Воротіної, Я. Жаліла, В. Кредісова, Д. Ляпіна, І. Манцурова, В. Найдьонова, С. Соболя. Визначення проблем цього сектору економіки, розробка обґрунтованих рекомендацій щодо підвищення ефективності його діяльності мають базуватися на загальних засадах теорії підприємництва та його ролі в економічній еволюції [8, с. 5].

В Україні прийняті і діють ряд нормативних актів, які заклали підґрунтя для формування і розвитку підприємництва. Згідно з цими нормативними актами, державна підтримка підприємництва спрямована на створення сприятливих організаційних та економічних умов для його розвитку. Це – надання підприємцям земельних ділянок; передання державного майна, необхідного для здійснення підприємницької діяльності; сприяння підприємцям в організації матеріально-технічного забезпечення та інформативного обслуговування, підготовці кадрів; здійснення первісного облаштування неосвоєних територій об’єктами виробничої та соціальної інфраструктури з продажем або передачею їх підприємцям у порядку, передбаченому законом; стимулювання модернізації технологій,інноваційної діяльності, освоєння нових видів продукції і послуг та інші види допомоги [22, с. 146].

Для забезпечення розвитку вільного підприємництва в Україні законодавчо визначені права, обов’язки та відповідальність суб’єктів підприємницької діяльності, яка зорієнтована на ефективне господарювання. Підприємництво несумісне з господарською некомпетентністю, втратами, безвідповідальністю, невиконанням прийнятих зобов’язань і договорів з контрагентами.

Завдяки прийнятим нормативним актам, державній підтримці розвитку підприємницької діяльності в Україні станом на початок 2003 р. діяло 248 тис. підприємств (3,6 разів більше, ніж у 1992р.). В них було зайнято 4305 тис. осіб, що у три рази більше, ніж у 1992р. Проте, як засвідчує аналіз господарської практики, рівень розвитку підприємництва, особливо малого бізнесу, та його державна підтримка є ще недостатніми для подальшого розвитку вітчизняної економіки і не відповідають її можливостям [22, с. 179].

Так, в Україні на початок 2004 р. такий показник, як кількість суб’єктів підприємницької діяльності на тисячу осіб населення був у десять разів меншими, ніж у розвинених європейських країнах. А внесок малих підприємств у валовий внутрішній продукт складав лише 10%, це у 3 – 4 рази нижче, ніж у більшості європейських країн.

Особливо негативним явищем стало те, що значна кількість зареєстрованих малих підприємств не діє, а більша частина діючих займається такими швидкоприбутковими видами господарської діяльності, як торгівля та посередницькі послуги. Це пояснюється тим, що суб’єкти малого підприємництва розвиваються в умовах несприятливого інвестиційного клімату, що робить невигідним довгострокові виробничі вкладання.

Світова практика розвитку та захисту підприємництва свідчить, що доступним джерелом фінансування малого бізнесу є надання урядом гарантій повернення позик у разі неплатоспроможності малих підприємств. Це зменшує кредитні ризики і усуває головну перешкоду на шляху надання позик суб’єктам малого підприємництва, особливо початківцям малого бізнесу. Але для цього необхідні відповідні кредитні ресурси банків. На жаль, кредитні ресурси в Україні для малого підприємництва дуже обмежені. Для більшості суб’єктів підприємницької діяльності банківський кредит залишається недоступним через надто високі проценті ставки. Це пояснюється тим, що в національній економіці фактично не діє механізм гарантування кредитів [23, с. 180].

В Україні класифікація підприємств, що належать до малого бізнесу, здійснюється залежно від сфери виробництва та кількості осіб, що працюють на даному підприємстві. До того ж, в Україні малий бізнес здійснюється шляхом створення розгалуженої системи малих підприємств [20, с. 221].

Однією з вагомих перепон на шляху розвитку вітчизняного підприємництва є недосконалість чинної податкової системи та надмірний податковий тиск і обтяжлива система звітності, які зумовлюють зростання обсягів реалізованої продукції, прихованої від оподаткування, невпевненість підприємців у стабільності умов ведення комерційної діяльності [22, с. 180].

Розвиток малого підприємництва значною мірою залежить від надання йому фінансової допомоги. В умовах складної економічної ситуації в країні та проблем з наповненням Державного та місцевих бюджетів фінансова підтримка підприємництва здійснюється недостатньо.

Прогрес економіки (еволюція) відбувається саме тоді, коли в економічний простір вторгаються новатори, які своїми технологіями і продуктами викликають нові потреби, ламають традиційну укладену структуру попиту і пропозиції (врівноважену), змінюють структуру цін. Своїми діями новатори, по суті, руйнують традиційно складену економічну систему і одночасно створюють і формують нові системні структури. Все це виводить на перший план нерівноважні економічні процеси, які обумовлені діяльністю новаторів. За допомогою випадкових процесів еволюція може породжувати абсолютно нові структури. Завдяки їм еволюція набуває творчого і стрибкоподібного характеру. Виникнення нової сутності завжди відбувається стрибком, у певний дискретний момент часу [8, с. 9].

Найважливішими об’єктивними умовами розвитку підприємництва в Україні є наявність ринкових відносин і різноманітних форм власності, економічна свобода та самостійність товаровиробників і дієздатність товарно-грошового механізму; розвиненість фінансово-кредитної системи; послідовність і стабільність економічної та соціальної політики держави; наявність розвинутої інфраструктури підтримки підприємництва, сформованість економічної культури та позитивний соціальний фон підприємницької діяльності [20, с. 223].

Негативно впливають на розвиток дрібного та малого бізнесу такі стримуючі фактори, як загальний спад виробництва, зростання цін, низький рівень платоспроможності населення, надмірний контроль за діяльністю суб’єктів підприємництва з боку державних органів виконавчої влади, корупція, рекет тощо.

Стан розвитку підприємництва в Україні в перші роки ХХІ століття свідчить про значні негативні явища, що накопичилися в його середовищі та які акумулюються у стійку тенденцію збереження ентропії вітчизняної економіки, що підтверджується динамікою основних показників за 2003 – 2009 рр. [8, с. 12] (Додаток 4).

Динаміка основних показників розвитку малих підприємств в Україні за сім років наведена у таблиці (Додаток 5).

Результати досліджень показали, що основними причинами, які стримують розвиток дрібного і малого підприємництва в Україні, є [20, с. 224]:

  1. Недосконалість законодавства з питань розвитку дрібного і малого бізнесу, як і підприємництва в цілому.

  2. Високі податки, що примушують деяких суб’єктів дрібного і малого підприємництва йти в тіньову економіку.

  3. Недостатня державна фінансово-кредитна підтримка дрібних і малих підприємств.

  4. Відсутність дієвого механізму реалізації державної політики з підтримки дрібного і малого бізнесу.

  5. Обмеженість інформаційного та консультативного забезпечення.

  6. Недосконалість системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для підприємницької діяльності.

  7. Психологічне несприймання позитивної ролі підприємців у ринкових перетвореннях серед окремих верств населення.

Основними напрямками прискорення розвитку підприємництва у сучасних умовах трансформації, переходу до інноваційної моделі розвитку економіки України є [22, с. 180]:

  1. Подальше удосконалення законодавчої та нормативної бази щодо створення сприятливих умов для розвитку малого та середнього підприємництва.

  2. Удосконалення кредитної політики, а саме: організація державних кредитних установ з метою пільгового кредитування суб’єктів підприємницької діяльності, особливо початківців малого бізнесу.

  3. Удосконалення податкової політики, тобто забезпечення функціонування спрощеної системи оподаткування з наданням переваги єдиному податку та право тих, що працює у секторі малого підприємництва, на соціальне та пенсійне забезпечення.

  4. Подальше посилення державної підтримки суб’єктів малого підприємництва (фінансово-кредитної, майнової, інформаційної та кадрової). Створення та забезпечення діяльності мережі бізнес-центрів, бізнес-інкубаторів тощо.

  5. Стимулювання розвитку підприємництва в галузях, що забезпечують найвищу ефективність суспільного виробництва та його конкурентоспроможності завдяки використання досягнень науково-технічного прогресу, ресурсозберігаючих технологій, випуску принципово нових видів продукції.

  6. Забезпечення виконання заходів щодо створення єдиної автоматизованої системи державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності.

  7. Здійснення заходів щодо поетапного створення при центрах зайнятості мережі навчальних центрів з підготовки підприємців з-поміж безробітних.

  8. Посилення відповідальності органів виконавчої влади, державних службовців за виконання відповідних законів щодо розвитку підприємницької діяльності, зокрема малого бізнесу.

Можливості подальшого розвитку підприємництва, розв’язання зазначених проблем відкриваються на основі указу Президента України “Про лібералізацію підприємницької діяльності та державну підтримку підприємництва” від 12 травня 2005 року [22, с. 180 – 181].




ВИСНОВОК



До числа найбільш характерних для сучасних підприємств проблем, що перешкоджають їхньому ефективному функціонуванню в умовах ринку, варто віднести: неефективність системи керування; низький рівень відповідальності керівників підприємств перед засновниками, за наслідки прийнятих рішень, збереження і ефективне використання майна підприємства; невеликі розміри статутного капіталу акціонерних товариств; відсутність ефективного механізму виконання судових рішень; незабезпеченість єдності підприємства як майнового комплексу, що знижує його інвестиційну привабливість; високі витрати на утримання об'єктів соціально-культурного призначення і житлово-комунального господарства; відсутність достовірної інформації про фінансово-економічний стан підприємства для власників, акціонерів, керівників підприємства та ін. Для усунення негативних тенденцій необхідно сконцентрувати увагу на забезпеченні ефективного розвитку підприємства як основного елемента економічної системи України.

Перехід підприємства на загальноприйняті в ринковій економіці принципи функціонування складає зміст реформи підприємств. Метою реформи підприємств є сприяння їхньої реструктуризації, що сприяє поліпшенню керування на підприємствах, симулюванню їхньої діяльності по підвищенню ефективності виробництва і конкурентоздатності продукції, що випускається, а також продуктивності праці, зниженню витрат виробництва, поліпшенню фінансово-економічних результатів.

Як показує вивчення закордонного досвіду, неодмінною умовою успіху в розвитку малого бізнесу є положення про те, що малі підприємства і мале підприємництво мають потребу у всебічній і стабільній державній підтримці. Вона здійснюється в різних формах, у першу чергу шляхом стимулювання виробництва найбільш пріоритетних видів продукції, надання податкових пільг, дотацій пільгово банківського кредитування, створення інформаційно-консультативних і науково-технічних центрів, розвитку системи страхування, організації матеріально-технічного постачання. Важливу роль грають прийняття і виконання законодавства, розробка і реалізація конкретних комплексних програм.

Дуже гостра проблема формування фінансової бази становлення і розвитку малого бізнесу. Для цього йому повинні бути надані визначені пільги. Це можуть бути пільги по оподатковуванню. Але проведена в нашій країні податкова політика не тільки не ефективна, але економічно небезпечна. Вона йде врозріз із встановленою у світі практикою і сучасними світовими тенденціями розвитку економіки. Невиправдано високе оподатковування "убиває" в Україні мале підприємництво.

Загальний напрямок удосконалювання податкової системи - посилення стимулюючої ролі податків у розвитку виробництва. Треба звільнити малі підприємства від податків на інвестиції, ввезені технології. І, звичайно, потрібні податкові пільги на період становлення малого підприємства. Зовсім очевидна необхідність диференційованого податкового підходу до підприємств різного профілю діяльності. Більш низькі ставки податків повинні застосовуватися для найбільш важливих, пріоритетних галузей. В наш час зроблені тільки найперші кроки в правовому й організаційному забезпеченні формування малого підприємництва як особливий сектор економіки України. Діючої системи стимулювання утворених малих підприємств не існує, як немає і господарського механізму їхньої підтримки. Не розроблена державна програма розвитку малих підприємств.





СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


  1. Господарський кодекс України [Електронний режим]: за станом на 16. 01. 2008 р. № 497-ІV зі змінами та доповненням. – Режим доступу: http://www.ligazakon.ua.

  2. Беляєв О. О., Політична економія [Текст]: навч. посібник/ О. О. Беляєв, А. С. Бебело – К.: КНЕУ, 2001. – 328 с.

  3. Бобров В. Я. Основи ринкової економіки і підприємництва [Текст]: навч. посібник/ В. Я. Бобров. – К.: Вища школа, 2003. – 719 с.

  4. Економіка підприємства[Текст]: підручник/ І. М. Бойчик, П. С. Харів, М. І. Хопчпн, Ю. В. Піча. – К.: Львів: "Новий світ – 2000", 2001. – 298 с.

  5. Виноградська А. М. Основи підприємництва[Текст]: навч. посібник/ А. М. Виноградська. – 2-ге видання, перероб. і допов. – К.: Кондор, 2005. – 544 с.

  6. Ватаманюк З. Вступ до економічної теорії [Текст]: – підручник/ З. Ватаманюк. – 3-тє видання, доп. – К.:«Новий Світ - 2000», Львів, 2006. – 283 с.

  7. Дзюбик С. Д. Основи економічної теорії [Текст]: навч. посібник/ С. Д. Дзюбик, О. С. Рикав. – К.: Знання, 2006. – 481 с.

  8. Дрига С. Теоретичні основи розбудови ефективної системи підприємництва в Україні [Текст] / С. Дрига // Вісник КНТЕУ. – 2009. – №6. – С. 5 – 14.

  9. Економічна теорія [Текст]: посібник вищої школи/ Є. М. Воробйов, А. А. Гриценко, В. С. Лісовицький, В. М. Соболєв. – К.: Харків – Київ, 2001. – 704 с.

  10. Базелевич В. Д. Економічна теорія [Текст]: підручник/ В. Д. Базелевич. – К.: Знання-Прес, 2001. – 581 с.

  11. Юрій С. І. Економічна теорія політична економія [Текст]: підручник/ С. І. Юрій. – К.: Київ «Кондор», 2009. – 352 с.

  12. Кваша С. М. Основи підприємництва [Текст]: навч. посібник для дистанційної форми навчання. – К.: Ун-т «Україна», 2004. – 452 с.

  13. Логвінова М. Основи правознавства [Текст]: навч. посібник/ М. Логвінова, В. Кафарський. – К.: Кондор, 2003. – 385 с.

  14. Мазур О. Є. Основи економіки. Теорія і практикум. [Текст]: навч. посібник/ О. Є. Мазур. – К.: Лібра, 2008 – с. 288.

  15. Мочерний С. В. Політекономія [Текст]: підручник/ С. В. Мочерний – К.: Вікар, 2003. – 386 с.

  16. Мочерний С. В. Політична економія [Текст]: навч. посібник/ С. В. Мочерний. – К.: Знання-Прес, 2002. – 687 с.

  17. Предборський В. А. Основи економічної теорії [Текст]: навч. посібник/ В. А. Предборського. – К.: Кондор. – 2002. – 621 с.

  18. Депут В. І. Основи економічної теорії [Текст]: навч. посібник/ П.В. Круш, В. І. Депут, С. О. Тульчинський. – К.: Каравела, 2007. – 448 с.

  19. Організація підприємництва в Україні [Текст]: навч. посібник./ Й. М. Петрович, Г. М. Захарчин, А. А. Теребух. – Львів: «Оксарт», 2000, - 320 с.

  20. Кривенко К. Т. Політична економія [Текст]: навч. посібник/ К. Т. Кривенко, В. С. Савчук, О. О. Бєляєв. – К.: КНЕУ, 2001. – 508 с.

  21. Політична економія [Текст]: навч. посібник/ О. С. Степура, О. С. Єремеєв, Т.Ю. Пономарьова, М.О. Степура. – К.: Кондор, 2008. – 408 с.

  22. Політична економія [Текст]: підручник/ В. Г. Федоренко, О. М. Діденко, М.М. Руженський, О.Ф. Іткін О.Ф. – К.: Алерта, 2008; - 487 с.

  23. Шлюсарчик Б. Умови інноваційності підприємств у сучасній ринковій економіці [Текст] / Б. Шлюсарчик // Держава і регіони. – 2009. – №3. – С. 206 – 210.

  24. [Електронний ресурс]: www.ukrstat.gov.ua




ДОДАТКИ


Додаток 1

Рис. 1Типи об’єднань підприємств




Додаток 2


ЗАКОН УКРАЇНИ


Про державну підтримку малого підприємництва


Витяг

Стаття 1. Поняття суб'єктів малого підприємництва

Суб'єктами малого підприємництва є:

фізичні особи, зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності;

юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не перевищує 70 млн гривень.

Стаття 3. Законодавство України про державну підтримку малого підприємництва

Відносини щодо державної підтримки малого підприємництва регулюються цим Законом, Законом України "Про підприємництво" (698-12) та іншими нормативно-правовими актами.

Стаття 4. Мета державної підтримки малого підприємництва

Метою державної підтримки малого підприємництва є:

1) створення умов для позитивних структурних змін в економіці України;

2) сприяння формуванню і розвитку малого підприємництва, становлення малого підприємництва як провідної сили в подоланні негативних процесів в економіці та забезпечення сталого позитивного розвитку суспільства;

3) підтримка вітчизняних виробників;

4) формування умов для забезпечення зайнятості населення України, запобігання безробіттю, створення нових робочих місць.

Стаття 5. Основні напрями державної підтримки малого підприємництва

Державна підтримка малого підприємництва здійснюється за такими напрямами:

1) формування інфраструктури підтримки і розвитку малого підприємництва, організація державної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для суб'єктів малого підприємництва;

2) встановлення системи пільг для суб'єктів малого підприємництва;

3) запровадження спрощеної системи оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності;

4) фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва;

5) залучення суб'єктів малого підприємництва до виконання науково-технічних і соціально-економічних програм, здійснення поставки продукції (робіт, послуг) для державних та регіональних потреб.

Президент України Л.КУЧМА

м. Київ, 19 жовтня 2000 року

N 2063-III




Додаток 3


ЗАКОН УКРАЇНИ


Про Нацiональну програму сприяння розвитку малого пiдприємництва в Українi


Витяг

Верховна Рада України постановляє:

1. Затвердити Нацiональну програму сприяння розвитку малого пiдприємництва в Українi (додається).

2. Цей Закон набирає чинностi з дня його опублiкування.

3. Кабiнету Мiнiстрiв України щорiчно розробляти заходи щодо реалiзацiї Нацiональної програми сприяння розвитку малого пiдприємництва в Українi i передбачати видiлення вiдповiдних коштiв на їх реалiзацiю пiд час розробки проектiв Закону України про Державний бюджет України та Державної програми економiчного та соцiального розвитку України на черговий рiк.

Президент України Л. КУЧМА


м. К и ї в

21 грудня 2000 року

2157-III


Затверджено

Законом України

вiд 21 грудня 2000 року № 2157-III




Додаток 4

Стан розвитку підприємництва в Україні

Показники

Одн. виміру

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

Кількість населення на кінець року

млн осіб

48,4

47,9

27,5

47,1

46,8

46,4

46,1

Усього малих підприємств

  • приріст до попереднього періоду

  • на 10 тис. населення

тис. одн.

217,9

233,7

253,8

272,7

283,4

295,1

307,4

%

+10,6

+7,2

+8,6

+7,5

+3,9

+4,1

+4,2

одн.

45

48

53

58

60

63

66

Усього малих підприємств, що реалізували продукцію

  • питома вага в загальній кількості

  • на 10 тис. населення

тис. одн.

164,0

174,8

189,7

201,6

204,7

205,3

206,2

%

75,3

74,8

74,7

73,9

72,2

69,6

67,1

одн.

34

36

40

43

43

44

44

Усього середніх підприємств

  • приріст до попереднього періоду

тис. одн.

44,8

45,1

45,9

44,9

47,0

48,7

52,1

%

+1,8

-2,1

+4,8

+3,5

+4,6

+4,8

+7,1

Усього великих підприємств

  • приріст до попереднього періоду

одн.

487

592

637

675

699

728

764

%

+6,9

+7,3

+7,6

+6,0

+3,6

+4,1

+4,9

Усього малих, середніх та великих підприємств

  • приріст до попереднього періоду

  • на 10 тис. населеня

тис. одн.

270,0

279,3

300,3

328,3

331,1

244,5

360,3

%

+5,7

+7,5

+6,0

+4,0

+4,0

+4,3

+4,6

одн.

57

62

67

70

71

73

77

Усього малих, середніх та великих підприємств, що реалізували продукцію

  • питома вага у кількості зареєстрованих

тис. одн.

216,6

220,5

236,2

247,2

252,4

254.7

259,1

%

77,9

78,6

77,6

76,2

73,9

73.7

71,9





Додаток 5

Основні показники розвитку малих підприємств


2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

Основні показники розвитку малих підприємств. Кількість малих підприємств, одиниць

33940

39448

43909

47711

52621

56854

63275

Кількість підприємств у розрахунку на 10 тис. осіб наявного населення, одиниць

130

151

167

180

196

210

232

Середньорічна кількість зайнятих працівників на малих підприємствах, осіб

215207

240479

258799

267082

268719

268097

270169

Середньорічна кількість найманих працівників на малих підприємствах, осіб

214173

239000

256320

259713

259873

258531

260347

частка найманих працівників на малих підприємствах у загальній кількості найманих працівників на підприємствах – суб’єктах підприємництва

15,6

17,4

17,9

17,1

16,1


15,5

14,9

частка малих підприємств у загальному обсязі реалізованої продукції, робіт, послуг

4,9

4,7

5,6

4,8

4,5

3,4

3,2




Додаток 6


15.03.2010 р. № 54


Обсяг роздрібного товарообороту підприємств за січень-лютий 2010 року


Обсяг роздрібного товарообороту підприємств, які здійснюють діяльність з роздрібної торгівлі та ресторанного господарства, за січень-лютий 2010р. становив 35,1 млрд. грн., що у порівнянних цінах складає 94,6% до обсягу січня-лютого 2009р. Роздрібний товарооборот за регіонами характеризується такими даними:


Роздрібний товарооборот, млн.грн.

Темпи зростання товарообороту (у порівнянних цінах), %

січень-лютий 2010 р. до січня-лютого 2009 р.

довідково: січень-лютий 2009 р. до січня-лютого 2008 р.

Україна

35075,5

94,6

89,3

АР Крим

1087,7

92,7

84,7

Вінницька

685,1

92,4

90,7

Волинська

571,9

96,0

88,3

Дніпропетровська

3156,0

94,3

84,3

Донецька

3307,3

93,1

90,3

Житомирська

627,1

93,3

91,8

Закарпатська

722,0

99,7

80,7

Запорізька

1330,3

94,1

82,7

Івано-Франківська

698,1

94,2

88,9

Київська

1309,4

89,4

89,7

Кіровоградська

555,9

94,1

85,9

Луганська

1125,8

95,4

91,9

Львівська

1925,1

96,1

87,9

Миколаївська

694,3

94,7

94,9

Одеська

2122,5

90,8

97,4

Полтавська

923,0

97,3

89,2

Рівненська

569,9

90,7

95,2

Сумська

489,3

91,1

89,1

Тернопільська

488,8

95,1

92,9

Харківська

2500,5

93,1

85,0

Херсонська

581,4

93,5

94,2

Хмельницька

627,7

91,1

89,6

Черкаська

590,7

91,1

86,2

Чернівецька

527,4

97,6

91,6

Чернігівська

565,6

91,2

90,1

м. Київ

6921,9

95,4

92,1

м. Севастополь

370,8

99,9

92,7




Додаток 7


17.03.2010 р. № 60

Фінансові результати діяльності підприємств України за січень 2010 року



Фінансовий

результат від звичайної діяльності до оподаткування

Підприємства, які одержали прибуток

Підприємства, які одержали збитки

у % до загальної кількості підприємств

фінансовий результат

у % до загальної кількості підприємств

фінансовий результат

Всього

1520,3

52,8

11649,7

47,2

10129,4

у тому числі

с/г, мисливство, лісове

господарство

15,5

81,9

21,4

18,1

5,9

промисловість

-1090,8

48,0

4131,8

52,0

5222,6

будівництво

78,2

42,3

261,2

57,7

339,4

торгівля; ремонт

автомобілів, побутових виробів та предметів

особистого вжитку

375,4

58,9

1157,8

41,1

1533,2

торгівля автомобілями та мотоциклами, їх

технічне обслуговування

та ремонт

117,1

39,3

135,4

60,7

252,5

оптова торгівля і

посередництво

в оптовій торгівлі

228,6

61,1

871,3

38,9

1099,9

роздрібна торгівля; ремонт побутових виробів та предметів

особистого вжитку

29,7

62,0

151,1

38,0

180,8

діяльність готелів та ресторанів

62,8

51,3

22,7

48,7

85,5

діяльність транспорту та зв’язку

1215,6

49,9

1761,3

50,1

545,7

фінансова діяльність

1384,8

65,0

2938,8

35,0

1554,0

операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям

639,7

56,5

1241,5

43,5

601,8

освіта

9,5

66,0

16,7

34,0

7,2

охорона здоров’я та надання соціальної допомоги,

25,0

50,3

19,9

49,7

44,9

діяльність у сфері культури та спорту

113,0

48,7

73,9

51,3

186,9


Размещено на Allbest.ru


Случайные файлы

Файл
23816-1.rtf
81610.rtf
113300.rtf
59999.rtf
112995.rtf