Виробництво та виробнича функція. Закон спадної граничної продуктивності (182468)

Посмотреть архив целиком

Академія педагогічних наук України

Університет менеджменту освіти












КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: "Мікроекономіка"

на тему: "Виробництво та виробнича функція. Закон спадної граничної продуктивності"












Чернігів 2009 р.


ЗМІСТ


Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи формування концепції виробничої функції

1.1 Дослідження етапів формування виробничої функції

1.2 Методики визначення виробничої функції за факторами

1.3 Формування ізоквант виробничої функції

Розділ 2. Дослідження і аналіз застосування виробничої функції

2.1 Аналіз необхідності технічних змін у виробництві

2.2 Оцінка ефективності застосування ефекту масштабу

2.3 Аналіз змін ізокванти при застосуванні ефекту масштабу

Розділ 3. Напрямки впровадження виробничої функції у діяльності підприємств

Висновки

Список літератури



Вступ


Мікроекономіка вивчає поведінку і механізм прийняття рішень окремими економічними суб’єктами (індивідами), домашніми господарствами, підприємствами, галузями, громадськими системами і державними агентствами, тобто мікросистемами.

Мікроекономіка - це розділ економічної теорії, що вивчає обґрунтування виборів, які здійснюються невеликими економічними одиницями.

Знання мікроекономіки сприяє більш ефективному розподілу власних коштів, раціональному веденню справ, допомагає в управлінні підприємствами, тощо.

Підприємство — економічний агент, що є споживачем факторів виробництва на ринках факторів, виробником продукції та її продавцем на ринках товарів і послуг; головна мета діяльності підприємства— максимізація прибутку як різниці між виручкою та вартістю виробництва, підвищення його ефективності за рахунок раціонального використання ресурсів.

Суттєвими припущеннями теорії при розгляді підприємства є:

  • раціональність її поведінки — фірма максимізує власну вигоду (прибуток) і здатна шукати й знаходити шляхи досягнення цієї мети;

  • суверенітет у прийнятті рішень щодо своєї діяльності.

Припущення про єдину мету діяльності фірми є певним спрощенням, фірма може мати й інші цілі, особливо у короткостроковому періоді, але домінуючою метою довгострокової діяльності повинна бути саме максимізація прибутку, інакше фірма не зможе втриматись у своєму бізнесі в ході конкурентної боротьби і не зможе боротися за досягнення інших цілей.

Тому наявна актуальність теми даної роботи – найефективніше використання ресурсів в процесі виробництва.

Теорія виробництва досліджує зв'язок між задіяними у виробництві ресурсами, що взаємодіють між собою у виробничому процесі, та результатом цієї взаємодії — продуктом.

Принцип економічності вимагає від підприємств раціонального використання обмежених виробничих факторів при виготовленні продукції. Досягнення даного принципу можуть забезпечити два альтернативних підходи. При першому підході ставиться вимога, щоб необхідна кількість вихідної продукції була виготовлена з мінімальними витратами вхідних факторів.

При другому підході завдання полягає в тому, щоб при даних витратах факторів виробництва отримати максимальну кількість готової продукції. Якщо підприємства притримуються принципу економічності при комбінуванні факторів, тобто при виготовленні продукції, то таке виробництво є ефективним.

Оскільки виробництво здійснюється у відповідності з певними технологічними правилами, то важливо визначити і виразити кількісні співвідношення між випуском продукції та рівнем вхідних факторів виробництва.

Це співвідношення між затратами і випуском продукції називають виробничою функцією, яка показує максимально можливий випуск продукції, що може виробити фірма при кожному конкретному поєднанні мінімально необхідної кількості факторів виробництва.

Об’єктом дослідження курсової роботи є: Виробнича функція.

Предметом дослідження є: Теоретичні, практичні, концептуальні елементи формування виробничої функції.

Метою даної курсової роботи є: визначення теоретичного та практичного змісту виробничої функції.

Задачами даної курсової роботи є:

описати елементи виробничої функції;

дослідити методики визначення виробничої функції за факторами;

розглянути види ізоквант виробничої функції;

обґрунтувати необхідності технічних змін у виробництві;

оцінити застосування ефекту масштабу;

проаналізувати зміни ізокванти при застосуванні ефекту масштабу.

Інформаційна база: Підручники, навчальні посібники, тематичні статті, монографії, Інтернет.



Розділ 1. Теоретичні основи формування концепції виробничої функції


1.1 Дослідження етапів формування виробничої функції


В мікроекономіці процес виробництва розглядається суто функціонально — як процес перетворення вхідного потоку затрат, тобто ресурсів, у вихідний потік випуску з використанням певної технології виробництва.

Випуск — це товари або послуги у грошовому чи натуральному вимірі, які вироблені фірмою (галуззю) за певний проміжок часу з використанням необхідних для цього ресурсів.

Для здійснення процесу виробництва необхідні певні умови — фактори виробництва.

Фактори виробництва це всі необхідні елементи, які використовуються для виробництва матеріальних і духовних благ.

В економічній науці поряд з поняттям "фактори виробництва" використовується і така категорія як "ресурси виробництва". Вони становлять сукупність природних, капітальних і людських сил, які потенційно можуть бути використані в процесі виробництва. Фактори виробництва, на відміну від ресурсів, це вже реально використані в процесі виробництва ресурси. Інакше кажучи, фактори виробництва — це " працюючі ресурси".

Для виробництва того чи іншого блага є свій набір факторів. Тому виникає потреба у їх класифікації, в об'єднанні у певні групи. В економічній науці є різні підходи до класифікації факторів виробництва.

Так, марксистська теорія поділяла всі фактори виробництва на дві великі групи: особистий фактор виробництва та речовий фактор виробництва. Під особистим фактором виробництва розуміють робочу силу як сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини до праці. Під речовим фактором виробництва розуміють сукупність засобів праці, предметів праці та природних умов.

Однак такий розподіл факторів виробництва не визнається сучасною економічною наукою. По-перше, тому, що він має занадто спрощений характер і не враховує тих змін, котрі відбулися в структурі факторів виробництва за останні півтора століття. По-друге, марксистський розподіл факторів виробництва має яскраво виражену соціальну спрямованість, він виходить з класового підходу до аналізу природного процесу виробництва. Відповідно до цього підходу єдиним фактором, що створює прибуток, є праця найманого робітника. Власники ж інших факторів виробництва виступають як нестворюючі суб'єкти суспільства.

Згодом економічна теорія звільнилась від соціально-класових, ідеологічних поглядів на фактори виробництв, розширила їх межі і досліджує їх як загальні техніко-економічні елементи, без яких процес виробництва неможливий в будь-якому суспільстві.

У другій половині XIX ст. ряд західних економістів всупереч марксистській класифікації ввели в науковий обіг три фактори виробництва: працю, капітал, землю, кожен з яких створює його власнику певний вид доходу. На початку XX ст. засновник неокласичної теорії А. Маршалл поряд з названими трьома факторами визначив четвертий — підприємницькі здібності щодо організації та управління виробництва.

Така "чотирьохфакторна" класифікація елементів виробництва (праця, капітал, земля, підприємницькі здібності) довгий час в економічній науці вважалась класичною і наче б завершеною. Однак на кожному етапі розвитку суспільного виробництва під впливом науково-технічного прогресу постійно з'являються нові складові процесу виробництва, які з часом досягають такого рівня розвитку і значення, що перетворюються на самостійні фактори виробництва. Тому економічна наука постійно розширює і доповнює класифікацію факторів виробництва.

Сучасна вітчизняна і світова економічна наука до складу факторів виробництва відносить: працю, капітал, землю, підприємницькі здібності, науку, інформацію, екологію.

Праця як фактор виробництва є фізичною та інтелектуальною діяльністю людини, спрямованою на виробництво економічних благ і надання послуг.

В економічній науці протягом останнього часу сформувалася концепція "людського капіталу", згідно з якою праця освіченого та кваліфікованого працівника розглядається як головний фактор економічного і соціального прогресу суспільства.

Людський капітал — сформований у результаті інвестицій і накопичений людиною певний запас знань, навичок, здібностей, мотивацій і стан здоров'я, які доцільно й ефективно використовуються в тій чи іншій сфері суспільного виробництва.

Капітал — це економічний ресурс, що визначається як сукупність усіх технічних, матеріальних і грошових засобів, використовуваних для виробництва товарів та послуг.

Цей фактор виявляється в основному в двох формах: натурально-речовій та грошовій. Натурально-речовий склад капіталу представлений машинами, станками, обладнанням, спорудами, транспортними засобами, сировиною, матеріалами, які задіяні у процесі виробництва. Крім того, капітал виступає у вигляді певної суми грошей, необхідної підприємцю, який розпочинає свою діяльність, для придбання матеріально-речових елементів виробництва та наймання робочої сили.


Случайные файлы

Файл
21598-1.rtf
175337.rtf
doclad.doc
129667.rtf
23139.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.